Іспанія в 1919-1939 роках

Становище Іспанії після Першої світової війни:

• нейтралітет Іспанії привів до піднесення промислового виробництва в країні. Цьому сприяла активна торгівля з обома воюючими блоками;

• значно збільшилася питома вага промисловості в економіці:

• виникло близько 500 нових підприємств;

• на 67% підвищився видобуток вугілля;

• значно зросло металургійне виробництво, особливо виплавлення сталі.

• Іспанія була аграрно-промисловою країною, яка значно відставала за рівнем розвитку від провідних країн світу;

• залишилася відсталою країною з пережитками феодалізму в с/г і слаборозвиненою промисловістю;

• 57% населення країни було зайнято в с/г;

• 150 тис. поміщиків володіли 121 млн га землі, в той час як 1 млн селян — лише 6 млн га землі; 2,5 млн селян були безземельними, вони працювали за наймом;

• в промисловості і транспорті Іспанії було зайнято 2 млн чол. (22% населення);

• для промислового розвитку характерна територіальна нерівномірність:

• на Північному Сході (в Каталонії, Астурії, Басконії) знаходилися великі підприємства;

• на решті території переважали дрібні підприємства переробної промисловості.

• існував монархічний режим, який спирався на католицьку церкву й армію. Король Альфонс XIII був непопулярним серед народу;

• після закінчення Першої світової війни країну охопили масові страйки (1918 р. відбулося 463 страйки, у 1919 р. — 900, 1920 р. —1060);

• кількість страйкарів зросла з 109 тис. чол. у 1918 р. до 245 тис. у 1920 р.. Робітники вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, протестували проти дорожнечі.

• значні позиції зайняла католицька церква, яка одержала від держави великі субсидії і володіла земельними ділянками, акціями підприємств і банків (діяло понад 60 тис. церков і 5 тис. монастирів, нараховувалося 200 тис. осіб духовенства);

• в Іспанії існувала національна проблема: із 24 млн населення країни 7 млн становили національні меншини — каталонці, баски, галісійці, права яких ігнорувалися;

• незначне економічне піднесення в роки стабілізації не супроводжувалося покращенням життя і політичною стабілізацією;

• придушення військових переворотів (1926 р. та 1929 р.);

• 28 січня 1930 р. пішов у відставку, передавши владу своєму синові.

Кортеси – у державах Піренейського півострова станово-представницькі збори (парламенти).

РЕВОЛЮЦІЯ 1931 р.

Причини революції:

• панування монархії та військово-фашистської диктатури, які спиралися на панування олігархів та іноземного капіталу;

• обмеженість конституційних прав і свобод;

• низький рівень життя населення;

• панування поміщицького землеволодіння, залишків феодалізму на селі;

• існування привілеїв католицької церкви;

• невирішеність національного питання.

Характер революції: демократична.

Світова економічна криза прискорила назрівання революції.

В цей період в Іспанії великий вплив мали такі опозиційні партії і течії:

• Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП), яка керувала профспілковим об’єднанням — “Загальною спілкою трудящих” (ЗСТ);

• Анархістська течія, під контролем якої знаходилася Національна конфедерація праці. Її прихильники закликали до радикальних дій: страйків, заколотів, терористичних актів, ліквідації держави;

• Іспанська комуністична партія (ІКП, створена у 1920 р.) перебувала під значним впливом Комінтерну і Москви.

12 квітня 1931 р. на виборах перемогли опозиційні партії. Народ вийшов на вулиці, вимагаючи встановлення республіки.

14 квітня 1931 р. Король втік за кордон. Революція перемогла. Іспанія була проголошена республікою.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ РЕСПУБЛІКИ

ПЕРШИЙ ЕТАП

(14 квітня 1931 р. — листопад 1933 р.)

При владі був уряд блоку республіканців і соціалістів.

9 грудня 1931 р. була прийнята Конституція, згідно з якою:

• Іспанію оголошено "демократичною країною для всіх класів";

• надано виборче право жінкам;

• введено 8-годинний робочий день;

• церкву було відокремлено від держави, але збережено її майно;

• проголошено автономію Каталонії. Тут було створено місцевий уряд. Країна басків і Галісія автономію не одержали;

• почала здійснюватися аграрна реформа, яка передбачала:

• взяти за викуп частину земель у великих латифундистів;

• передати її селянам і сільськогосподарським робітникам.

Висновки:

• Реформа здійснювалася повільно і до кінця 1933 р. селянам було передано лише 100 тис. га землі.

• Заходи республіканських урядів не зачіпали основні економічні позиції фінансово-поміщицької олігархії, яка зберегла свій вплив у центральній і місцевій адміністрації і в армії.

ДРУГИЙ ЕТАП

(листопад 1933 р. — лютий 1936 р.)

Листопад 1933 р. вибори в кортеси. Перемогу здобули центристські партії (головна серед них — Республіканська) та профашистські партії, які об’єдналися в Іспанську конфедерацію правих автономних сил. При підтримці цих сил був сформований новий уряд, який став на шлях ліквідації здійснених реформ.

Період з листопада 1933 р. по лютий 1936 р. одержав назву “чорне дворіччя”.

Активізували свою діяльність фашистські партії:

Націонал-синдикалістська хунта наступу й Іспанська фаланга. Лютий 1934 р. ці дві партії об’єдналися в одну організацію. Іспанський фашизм виражав інтереси найбільш реакційних сил і верхівки католицької церкви. Він взяв на озброєння ідеологію італійського й німецького фашизму.

Жовтень 1934 р. повстання трудящих Іспанії проти загрози фашизму, яке було придушено.

Прогресивні сили країни почали виступати за створення Народного фронту.

Січень 1936 р. був підписаний “Пакт про створення Народного фронту” у складі:

соціалістів, комуністів, лівореспубліканців, профспілки — “Загальної спілки трудящих”.

Народний фронт об’єднав: селян, демократичну інтелігенцію, дрібну буржуазію, середню буржуазію.

УРЯД НАРОДНОГО ФРОНТУ

(1936 р. — 1939 р.)

16 лютого 1936 р. на виборах у кортеси Народний фронт одержав перемогу (269 місць). Праві та центристські партії одержали 205 місць.

Перемога Народного фронту відкрила ТРЕТІЙ ЕТАП розвитку республіки в Іспанії (1936-1939 pp.)

Програма Народного фронту:

• амністія політв’язням (30 тис. чол.);

• покарання винуватців антиробітничих репресій (посадили до в’язниць 6 тис. своїх опонентів);

• повне відновлення демократичних свобод (пізніше, обмеження свободи преси);

• підвищення зарплати;

• розширення соціального законодавства;

• покращення становища ремісників, селян, дрібних торговців;

• зниження податків і орендної плати;

• відновлення аграрної реформи.

• держава надала селянам кредити, добрива, насіння, техніку. Це дало можливість республіканцям одержати підтримку в селян і регулярно постачати армію і міста продуктами харчування;

• було встановлено державний контроль над банками і діяльністю іноземних компаній;

• Країні басків було надано автономію. Галісії не було надано автономію, бо вона знаходилася в руках заколотників.

На першому етапі війни головні зусилля республіканців спрямовувалися на:

• створення боєздатної армії;

• організацію оборони Мадрида.

Фашистські війська були зупинені на околиці столиці. Героїчна боротьба іспанських республіканців проти фашистських заколотників, німецько-італійських і португальських інтервентів сприяла розгортанню широкого руху солідарності народів інших країн.

Жовтень 1936 р. Іспанській республіці почав надавати військову допомогу СРСР — танками, літаками, артилерією та іншою військовою технікою, а також продовольством. В Іспанію прибули радники Р. Малиновський, К.Марецков, Н. Кузнецов, П. Потапов та ін..

Загалом в Іспанію приїхало 3 тис. радянських добровольців. До них приєдналися добровольці і з інших країн. Створювалися інтернаціональні бригади, в лавах яких воювало 35 тис. добровольців з 54 країн. Понад 5 тис. інтернаціоналістів віддали своє життя за свободу Іспанії.

Березень 1937 р. республіканці здобули перемогу під Гвадалахарою, де було розгромлено кілька італійських дивізій.

Березень 1938 р. фашисти прорвали Арагонський фронт.

Квітень 1938 р. фашисти вийшли до Середземного моря, розірвавши територію країни на дві частини.

Літо й осінь 1938 р. республіканці героїчно билися на р. Ебро, стримуючи протягом чотирьох місяців 13 добре озброєних ворожих дивізій.

Початок лютого 1939 р. - франкісти зайняли Каталонію.

27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко.

Березень 1939 р. генеральний наступ фашистів на всіх фронтах. Фашисти наступали на Мадрид чотирма колонами, а “п’ята колона” знаходилася в самій столиці (агенти Ф. Франко).

5 березня 1939 р. “п’ята колона” організувала антиреспубліканську змову і підняла повстання. Вона створила так звану “хунту оборони”, яка відкрила фашистським військам шлях до столиці.

28 березня 1939 р. капітулював Мадрид.

1 квітня 1939 р. уся територія країни опинилася під владою фашистської диктатури. Генерал Ф. Франко оголосив: “Війну закінчено!”

Героїчна боротьба іспанських республіканців тривала 32 місяці.

Наслідки війни:

• матеріальні втрати – 5 бюджетів (на 1935 р. або річний валовий продукт);

• повністю зруйновано господарство країни;

• зруйновано майже всі великі міста Іспанії (загалом 173 міста);

• людські втрати від 450 тис. до 1 млн. чол.;

• встановлено фашистський диктаторський режим (до 1975 р.) на чолі з Франциско Франко («каудільйо» – вождь);

• ліквідовано автономний режим в Каталонії та Країні Басків;

• 600 тис. чол. покинуло країну;

• запанував жорстокий терор. Противників режиму страчували, ув’язнювали, катували в концтаборах. Сотні тисяч республіканців було кинуто в тюрми, майже 40 тисяч страчено.

ВСТАНОВЛЕННЯ ДИКТАТУРИ Ф. ФРАНКО

На території, захопленій заколотниками, було встановлено терористичний режим фашистської диктатури.

Жовтень 1936 р. генерал Ф. Франко був оголошений генералісимусом і главою держави.

Лютий 1937 р. Ф. Франко видав декрет про призначення військових керівниками територіальних цивільних органів.

Квітень 1937 р. генерал очолив єдину фашистську партію. Йому було присвоєно титул “каудильйо” — вождь іспанської фашизму.

Березень 1938 р. на захопленій фашистами території було створено примусову корпоративну профспілкову організацію робітників і підприємців. Усі учасники демократичного і антифашистського руху оголошувалися ворогами держави і їхні справи розглядав суд надзвичайних трибуналів.

1939 р. в Іспанії остаточно встановився фашистський диктаторський режим, який спирався на реакційні кола підприємців, поміщиків, армію, церкву і фашистську партію. Ф. Франко отримав необмежені повноваження. Цей режим проіснував до смерті Ф. Франко у 1975 р..

Причини поразки республіканців:

• несприятлива міжнародна ситуація;

• інтервенція Німеччини, Італії і Португалії;

• політика “невтручання” урядів Великої Британії, Франції та США;

• недостатня єдність Народного фронту;

• негативні наслідки проявів анархізму і комунізму;

• зрадницькі дії капітулянтських елементів.