Гадяцький договір («Гадяцька унія») - угода, укладена в 1658 р. між гетьманом І. Виговським і польським урядом у м. Гадяч.
Договір передбачав входження до складу Речі Посполитої Київщини, Брацлавщини, Чернігівщини на правах федерації. Ці землі передбачалося об'єднати у Велике князівство Руське. Українська старшина одержувала шляхетські привілеї, чисельність козацького реєстрового війська збільшувалася до 60 тисяч чоловік. Православному духівництву гарантувалася свобода богослужіння. Представники вищого православного духівництва та української шляхти одержали місця в польському сеймі. Польський сейм затвердив Гадяцький договір, але він не набув реальної сили, тому що І. Виговський був повалений у 1659 р. у ході повстання.
Глухівські статті 1669 р. - українсько-російський договір, укладений у 1669 р. гетьманом Д. Многогрішним з російським урядом.
Глухівські статті декларували права Гетьманщини на основі Березневих статей 1654 р. (тобто Московські статті 1665 р. скасовувалися). Відповідно до Глухівських статей обмежувалися права царських воєвод, вони не повинні були втручатися в адміністративні і судові справи Гетьманщини. Розміщення воєвод з російськими військами обмежувалося Києвом, Переяславом, Ніжином, Черніговом, Остром. Податки, зібрані з населення, було дозволено зберігати в гетьманській скарбниці; відновлювалося право гетьмана відряджати своїх представників на дипломатичні переговори, які стосувалися України. Була визначена чисельність козацького реєстру - ЗО тис. чоловік, гетьман одержав право мати наймане військо чисельністю 1 тис. чоловік тощо.