Як можна говорити про джур, не з’ясувавши значення цього слова? Я впевнена, що ти й так знаєш, що джури – це молоді хлопці, зброєносці та учні козацької старшини, які разом зі своїм наставниками ходили в походи та брали участь у боях, набираючись досвіду. Проте мало хто знає, що це слово не українське, і первісно означало «товариш».

З якої мови запозичили слово «джура»?

Відповідь: первісно джура перське слово, що означає товариш, в українську потрапило як запозичення з тюркської.

З головними героями роману «Джури козака Швайки» Саньком та Грициком ми знайомимось у їхньому рідному селі – Воронівці. Наразі на мапі Україні можна знайти десять селищ із такою назвою, до того ж розташованих у різних областях Україні.

У якій області України була розташована Воронівка, описана автором?

Відповідь: найімовірніше село Воронівка, описане у романі В.Рутківського "Джури козака Швайки", знаходилось на території сучасної Черкаської області.

Володимир Рутківський, описуючи рідне село героїв роману «Джури козака Швайки» Воронівку використав алюзію на власну повість-легенду, написану раніше від тетралогії «Джури».

Алюзію на який твір Володимира Рутківського використано у творі «Джури козака Швайки»?

Відповідь: у романі "Джури козака Швайки" В.Рутківський використовує алюзію на свій роман "Сторожова застава", це помітно з таких рядків твору:

"Старі люди казали, нібито колись на місці Воронівки стояло місто Римів, а в ньому була велика сторожова застава. І на цьому дубі завжди сидів дозорець..."

Безумовно, у багатьох одним із найулюбленіших персонажів роману Володимира Рутківського «Джури козака Швайки» є Грицик. І хоча, знайомлячись з ним вперше на сторінках роману, ми дізнаємось те, що він пастух, проте сам автор говорить, що «…з Грицика ніколи не буде гарного пастуха. Бо все йому треба кудись бігти, щось розізнавати…». А ще ми знаємо, що у хлопця «найзіркіші оки», і він дуже хоче козакувати, бо «…все одно Грицикові у Воронівці нічого робити. Ні хати, ні матері з батьком не лишилося. Ще з позаминулої осені, коли зненацька наскочили татари…».

Автор знайомить нас із матір’ю Санька – Мокриною, Дідом Кібчиком – дідом Демка, ми дізнаємось і про батька Пилипа Швайки – підстаросту Сидірка, проте нічого не знаємо про батька Грицика, а ось козаки на Кам’яному острові знають.

Як звали батька Грицика?

Відповідь: батька Грицика звали Степан Корінь, про це ми дізнаємось, коли хлопці разом зі Швайкою потрапляють на Кам'яний острів:

"- А ти, хлопче, постривай, - повернувся Василь до Грицика. - Та ти ж син Степана Кореня, чи не так?

- Так, - відказав Грицик..."

Читаючи роман Володимира Рутківського «Джури козака Швайка», ти, певно, помітив, що імена героїв повністю відповідають їхній вдачі. Ім’я Швайки – Пилип – пішло з грецької мови і означає «той, хто любить коней». Дійсно, Швайка дуже добре ставиться до свого Вітрика: «…він любовно поплескав по ще вологому крупу свого коня. Тоді видобув з торбини круглого коржа, розламав його на чотири частки і дві подав хлопцям...Найбільшу частку Пилип віддав Вітрикові...». Ім’я Санька також грецького походження і означає «захисник людей», Грицька – «бадьорий», Демка – «підкорювач», людина емоційна та довірлива.

Як звати персонажа роману «Джури козака Швайки», якщо його ім’я означає «оберег від злих духів і напастей»?

Відповідь: ім'я персонажа, що означає "оберег від злих духів і напастей" - Барвінок. Дійсно, квітка барвінку в українців вважалася сильним оберегом. І так само, як квітковий символ, оберігав свого господаря і вовк Барвінок.

"Нараз Демко замовк, потягнув носом повітря і прикипів поглядом до торбини Тишкевича.

- Смажениною пахне, - сказав він і проковтнув слину. - А в мене ж третій день у роті й ріски не було.

- Не було - то буде, - посміхнувся Тишкевич і витяг з торбини залишки дрохви. Демкові зуби запрацювали не згірш бобрових..."

Наразі дрохва (великий птах родини дрохвових, єдиний представник свого роду) занесена до Європейського червоного переліку, включено до Червоної книги України, до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори, Боннської та Бернської конвенцій.

Читаючи роман Володимира Рутківського «Джури козака Швайка», ми з вами познайомились із поняттям «характерництво». Характерниками на Січі називали чаклунів, тих, хто вмів ворожити, лікувати козаків, замовляти та відводити непроханих гостів за допомогою сили думки. Дуже часто поняття «характерник» асоціювалося з переверництвом. Пам’ятаєте, навіть Пилипа Швайку вважалили вовкулакою, і що він «навіть удень може перекинутися на вовка». В давніх переказах дуже багато розповідей про характерників, якими були не лише прості козаки, а й отамани.

Назвіть ім’я кошового отамана Запорізької Січі, якого вважали найбільшим характерником.

Відповідь: ім’я кошового отамана Запорізької Січі, якого вважали найбільшим характерником - Іван Сірко. За переказами, вже народження Івана Сірка було незвичайним - хлопчик народився з зубами, чим налякав всіх присутніх! Батько спробував виправити ситуацію, заявивши, що Іван «зубами буде гризти ворогів». Але це мало заспокоїло селян. До дитини ставилися з побоюванням, і в якійсь мірі це було виправдано, тому що він з дитинства проявляв незвичайні здібності, які згодом стали просто надприродніми.

Про Сірка говорили і зовсім неймовірні речі. Наприклад, що його не брали ні куля, ні меч. Що Сірко - перевертень, який може перевтілюватися на вовка! У дохристиянські часи бога-громовержця представляли в супроводі двох вовків, або хортів. Саме про перетворення в хорта йдеться в легендах про отамана Сірка. Недарма слово «сiрко» - один з епітетів вовка. Не випадково і те, що від слова «хорт» походить назва острова Хортиці. Розповідали, що коли він підставляв руку під удар шаблі, на ній залишався лише синій слід. Але Сірко не тільки перемагав людей, а й нечисту силу. Річку Чортомлик назвали так тому, що в ній Сірко вбив чорта: той тільки майнув ногами, коли Сірко вистрілив у нього з пістоля. Бурхливим виявилася не тільки земне життя Івана Сірка, а й посмертне. Великий воїн-характерник навіть після смерті продовжував перемагати ворогів! Він заповідав козакам після його смерті відрізати його праву руку і ходити з нею в походи. Козаки виконали заповіт отамана і, зустрічаючись з ворогом, виставляли вперед його руку зі словами: «Душа і рука Сірка з нами!» Козаки вірили: де рука - там і удача. Тому запорожців ще довго боялися і турки, і ляхи. В одному переказі Сірко навіть названий Сірентіем Праворучніком. Руку кошового поховали тільки після зруйнування Запорізької Січі .. А на могилі Сірка був напис: «Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заповнені землі на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки і я».