Визначні місця
Храм збудований за часів волинського князя Мстислава II Ізяславича у 1160 році. Стіни храму гармонійно розчленовані арками на півколонках; мав фрескові розписи; перебудований у XVIII столітті. Загальний вигляд маєстатично-монументальний, незважаючи на не надто вдалу перебудову, виконану у 1896—1900 роках архітекторами А. Праховим і Г. Котовим.
1156 року правнук Володимира II Мономаха, Мстислав II Ізяславич, котрий був удільним князем у Володимирі, а пізніше великим Київським князем, збудував новий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Освячення храму було після розпису в 1160 році. Після освячення храм став кафедральним, продовжуючи історію першої єпископської кафедри Волинської єпархії, заснованої на цих землях у 992 році. На честь 1000-ліття Волинської єпархії поблизу собору у 1992 році встановлено пам’ятний хрест. Собор був усипальницею князів, бояр і єпископів. Під храмом є 6 великокнязівських, 2 єпископські і багато гробниць знатних осіб. Тут похований і будівничий храму князь Мстислав II. Він був розорений полчищами Батия і знову відновлений. У першій половині XV ст. спустошений, наприкінці століття стараннями Володимирського єпископа Васіана відбудований.
Пам'ятна монета НБУ присвячена Успенському собору
Успенський собор (Мстиславів храм) (1156 рік) є пам'яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання (реєстраційний номер № 803) і охороняється державою.
Собор є кафедральним у Володимир-Волинській єпархії УПЦ МП.
1718 року волинська каштелянка Ядвіга Загоровська спроваджує до міста місію єзуїтів. 1755 року слонімськийстароста Гнат Садовський закладає єзуїтський костел, будівництво якого тривало 15 років. Проект костелу належить єзуїтському архітектору Міхалу Радзимінському (за іншими джерелами — Павлу Гіжицькому). У 1762році місія отримала статус монастиря. У 1770 році костел було освячено. У 1773 році папа Климент XIV видавбреве Dominus ac Redemptor, яким скасував орден єзуїтів, а всі заклади ордену на території Польщі i Росіїзачинив. У 1782 році Едукаційна комісія Речі Посполитої передала костел та монастир уніатському орденувасиліян, а в 1840 році внаслідок переведення ордену у православ'я, монастир став православним(чоловічим). Інтер'єр храму перебудовується під потреби православної церкви. З 1891 року храм був резиденцією володимирських православних єпископів. У 1921 році після приєднання Волині до Польщі костел знову передають римо-католицький церкві. Костел стає парафіяльним. У той період був зроблений ремонт, що мав на меті відновлення первісного вигляду храму, були відновлені, зокрема, круглі віконні отвори південноїбічної стіни костелу. Римо-католицька парафія у костелі діяла до 1945 року. Під час Другої світової війнивибухом бомби було пошкоджено північну ризницю та презбітерій. Після війни парафію було ліквідовано, а костел взято під охорону як пам'ятку архітектури. З 1983 року розпочато ремонтно-реставраційні роботи. У1991 році храм передано православній громаді. Нині тут діє Кафедральний Собор Різдва ХристовогоУкраїнської православної церкви Київського патріархату.
Костел святих Іоакимма і Анни
Побудований у 1752 році у стилі бароко єпископом Адамом Война-Оранським, який раніше був місцевим настоятелем. Костел було зведено на місці попереднього дерев'яного храму, закладеного княжною АнноюЗбаразькою у 1554 році.
З 1751 року костелом піклувалися капуцини, які через рік побудували мурований храм. Костел кілька разів знищували пожежі, відновлений у середині XVIII століття в стилі віленського бароко. За легендою, в 1794 р. у монастирі капуцинів були заховані коштовності державної скарбниці поділеної Речі Посполитої. У 1832-му році в контексті антипольських реформ російського уряду монастир було ліквідовано. Храм в середині XIX століття реставрували, а на місці зруйнованого монастиря місцевий дворянин побудував будинок. Після другої світової війни костел був діючим до 1958 року, після чого в ньому розташували кав'ярню та концертну залу. Тоді ж було розібрано огорожу та дзвіницю. Костел повернутий вірним у 1992 році.
Храм збудований у 1890 році для громади німців-лютеран. За даними першого перепису населення 1897 р. у Володимирі проживав 91 лютеранин[1].
У 1891 р. засновано лютеранську парафію, яка охоплювала 32 німецькі колонії з населенням понад 12 тис. осіб в околицях Володимира-Волинського. Перший пастор проживав у колонії Антонівка-Маковичі, де і планували збудувати пасторат. Однак визнали доцільнішим перенести центр парафії до Володимира-Волинського, що й зробили в 1893 р. Перший пасторат у місті було зведено у 1899 р.
Великий камʼяний храм збудовано у 1923—1927 рр. на добровільні пожертви парафіян[2].
Від 1944 до 1950 р. у храмі був склад різних хімікатів. Згодом, до 1993 р., міський спортзал, в якому відбувалися покази кінофільмів та дискотеки для молоді.
У 1989 р. у Володимирі-Волинському активізувалась греко-католицька громада. З підпілля вийшли священики. 1 жовтня 1992 року Глава УГКЦ Кардинал Мирослав-Іван Любачівський, дає згоду і благословення на заснування та побудову монастиря і церкви святого священомученика Йосафата на місці, де колись стояла церква св. Параскевії (в якій св. Йосафат прийняв Таїнство Хрещення) у Володимирі-Волинському. Однак збудувати новий храм чи повернути у власність греко-католицького громади міста колишній василіянський монастир, побудований єзуїтами, який сьогодні належить УПЦ КП, не вдалось.
Врешті, зважаючи на відсутність у місті лютеранської громади, наприкінці серпня 1993 р. кірху передали греко-католикам. 23 вересня 1996 року предстоятель УГКЦ Любомир Гузар дав своє благословення на існування у Володимирі-Волинському монастиря Чину Св. Василія Великого.