Не могла стриматися, щоб не поділитися творчістю своєї дитини

У 21-му столітті кожна дитина повинна відчувати себе захищеною, мати свою домівку і тепле ліжечко, вільно спілкуватися зі своїми рідними та знайомими, розвивати свої таланти, впевнено будувати своє майбутнє та насолоджуватися життям. Але раптом яскраві фарби зникли. Війна увірвалася у двері мільйонів українців. Довкола запанувала розруха; з'явилися сльози у мільйонів людей, дітей різних країн світу; чути вдень та вночі вибухи снарядів, авіабомб; кров потекла ріками; витопчені адськими машинами села й міста; знищена культурна спадщина України; діти залишилися сиротами, не вистачає харчів та ліків; заблоковані міста; довкола мітингують люди, бо кожен бореться по-своєму із несправедливістю... Я небайдужа! Я не хочу мовчати! Я хочу щоб нас почули, зрозуміли, підтримали, захистили й врятували... Ми сильні! Ми зможемо! Ми все здолаємо! Нас не зламати! Перемога буде за нами!

Неможливо з примхи просто віддати свою Батьківщину, наше серце, яке прагнуть забрати, викрасти, ошукати і знищити. Дитячому серденьку важко пояснити, чому так трапилося, а головне, як допомогти своїй державі. У напівтемряві, у бомбосховищах народжується щире й співчутливе, болюче й непереборне бажання допомоги. Дійсно, кожен може докласти зусилля, якщо є небайдужим. І я хочу підтримати воїнів малюнками та поділитися своїми почуттями.

Олена Г., Херсонська область