Історія школи

Історія школи

На території с .В. Самбір наприкінці ХІХ століття ,було дві школи: земська і церковно – приходська.

Церковно - приходська трирічна школа являла собою невеличку будівлю з однією кімнатою. Начальником був отець Іустин. Крім нього, на три класи працювала одна вчителька. У класах було 25 учнів, переважно діти селян.

Земська початкова 4 – річна школа знаходилась у центрі села на «вигоні.». Вона містила три кімнати, одна з них слугувала квартирою вчителям. У класі стояли шафи з підручниками, зошитами і чорнильницями, два ряди ослонів. Підтвердженням цього є спогади Кузьменка В. Н., уродженця с. Гайворона. Він народився в 1890 р. у великій селянській родині, що мала дев’ятеро дітей. Потім родина переїхала до с. В. Самбір.

Із спогадів

« У ті суворі роки царизму, затемнення народу вважалось, що дівчатам не варто ходити до школи, вчитися грамоті. Тому в моїй сім’ї до школи пішов лише старший брат Андрій, який закінчив два класи і вважався надзвичайно грамотним. У селах Гайвороні, Голінці, В. Самборі в початкових класах навчалось усього 50 – 60 учнів, з них лише три дівчини. Але внаслідок важких домашніх робіт школу закінчувало 13 – 15 дітей.

2 жовтня 1890 р. наша родина прокинулася дуже рано. Кожному хотілося подивитись, «як Василько піде до школи перший раз у перший клас».

Батько, підганяючи мене, говорив: «Мерщій! Одягайся, хлопче! Тепер уже ніколи спати. Наука, як кажуть, мука. Але ж вона не в темний ліс веде, а лине до сонця. Дивись, усе ж поклади в шаньку».

А що клали в шаньку? Грифельна дошка, грифель, олівець, червона ручка з пером. Крім цього, їжа на один день: 2 яблук (антонівка), 2 шматочки цукру, 1 скибка хліба.

Випрводжаючи, мати крізь сльози :«Слухайтеся, синок, учителші, щоб, сохрани, Боже, не поставила носом до стінки, та на коліна, та лінійкою по долонях...». Прийшовши до школи, батько завів мене до класу, де на порозі я замість учительки побачив отця Кирила. Кирило був не в доброму гуморі, про що свідчило його обличчя, він підганяв дітей до класу, опускаючи на голови учнів журнал. Після допиту отець Кирило сказав: «Відібрати десять чоловік і поставити на коліна на весь урок».

Зустріч з учителькою Антоніною Михайлівною відбулася по- іншому. Вона зустріла дітей лагідно, мене навіть відзначила, бо я міг складати слова в склади.

У школі було для 3 – х класів дві кімнати, одна з них велика – у ній навчалася 2 – а і 3 – я група. У меншій кімнаті займалися першокласники.

Вчився я добре і відмінно, дуже рідко ставили «в куток носом» або на «коліна», а інколи били лінійкою.

Швидко проминули перші роки І ступеню мого навчання, мені вже 13. І нарешті з травня 1902р екзамен! 16 учнів (з 25) допущені до нього. Після успішного складення екзамену, я із – за відсутності коштів не міг вступити до двокласного або іншого училища. Брат поїхав у Ростов на заробітки. Старші сестри- по найму у поміщика. Ми з батьком працювали по господарству. Але мені дуже хотілося вчитись.

Нарешті мої мрії здійснились: мене прийнято до Бахмацького 2 – класного церковно – приходського залізничного училища. 2 липня 1905р, в розпал революції, я отримав свідоцтво про закінчення училища, а також похвального листа і «Сочинения Гоголя» з печаткою і підписами викладачів. А що далі? Грошей немає.

1906 – 1909- підготовка до екстернату на звання вчителя. Іду до Ніжина на екзамен. Чотири дні письмові роботи (російська мова, арифметика, географія, математика). Після письмових робіт із 70 чоловік залишились 30, у тому числі і я.

Сьогодні я щаслива людина, і мій батько може гордитися своїм сином Василем Микитовичем – учителем!

2 жовтня 1910р я був призначений на посаду вчителя в село Великий Самбір Конотопського уїзду Чернігівської губернії. Для мене, 20 річного, ці осінні дні були наповнені особливими почуттями: я з нетерпінням чекав, чи скоро я побачу Великий Самбір?

І ось нарешті показалися куполи п’ятиглавої церкви з п’ятьма сяючими хрестами. На околиці села нерівними рядами між садами біленькі хати, а там далі, в глибині села, – школа. Великосамбірська стара школа.

Сучасний вигляд земської школи, збудованої 1812 року

Вигляд земської школи, збудованої в 1870 році

1910рік

Велика площа – «вигон». Розташована в центрі села. Назустріч «вранішній зорі із селянських хат вибігає дітвора. Хто пересипається піском, будує з паличок будинки, грає в «гилки», «крем’яхи», в «ковизки». Це те молоде покоління, яке доведеться мені навчати.

5жовтня 1910р із списком учнів 1 – го класу, журналом і букварем я невпевнено подолав сходи І – ступеневої школи с. В. Самбір. Поступово, вивчаючи побут школи, до моїх високих почуттів додались і розчарування.

Дошки підлоги було пригнано нещільно, коридори покриті товстим шаром пилу. З коридору можна було потрапити в кімнату – квартиру вчителя Комара І. В. ( 3х3=9м²) Біля стіни стояло ліжко, поряд – стіл, етажерка, дзеркальце – ось і все, що було в кімнаті вчителя.

Велика класна кімната, у якій займалося 50 чоловік ( 2 –й і 3 –й клас), біля стіни стояла старенька шафа з двома десятками підручників, зошитами. У класі стояли у два ряди лави самої грубої роботи, високі, довгі, розраховані на 6-7 учнів, незручні для сидіння. Як прикраса в класі висіли на стіні два великих у позолочених рамках портрети царів Олександра ІІ і Миколи ІІ з підписами:

1) Олександр ІІ – визволитель.

2) Микола ІІ - самодержавець всеросійський, цар польський, великий князь фінляндський і т.д.

На заняттях з двома групами вчитель застосовував такі методи викладання:

перед поясненням нового матеріалу він дає одній групі самостійні завдання з арифметики – вираховування прикладів, вирішення задач ( викладач Євтушевський) з російської мови –переписування з заміною хрестиків у словах на «ять» (Цвєтков), вивчення напам’ять віршів. Наприкінці уроків – перевірка зробленого дітьми.

У той час, коли одна група самостійно займається, з другою групою вчитель веде урок.

Звичайно, результати занять з двома групами були далеко не ідеальними. Залишаючись на уроці без учителя, учні шуміли, навіть влаштовували бійки. Учитель нервував, застосовував покарання: «до стіни носом», «у куток», «на коліна», «вийди з класу».

У той час (за рідкісним винятком) діти виховувалися з почуттям страху ще вдома, задовго до вступу в школу. Селянські діти в основному любили школу, були горді званням учня, цінували вчителів. У 1912р приїздить до школи інспектор Зеров. Під час перевірки знань він особливу увагу звернув на вміння заучувати напам’ять, точно по книжці; виховання дітей велося в релігійному дусі, вони повинні були постійно відвідувати церковну службу, читати релігійні книжки.

Інспектор, знайшовши, наказав вилучити ці посібники зі школи, хоча вони були цікаві і корисні для дітей, бо виховували їх в дусі любові до прекрасного.

Узагалі в старій школі було головним визубрити матеріал; у викладанні закріпилися принципи схоластики, шаблонів.

Але були й передові вчителі - ентузіасти, які багато часу приділяли позакласній роботі як з дітьми, так і з їх батьками: організовували недільні читання, влаштовували доброчинні спектаклі. Після закінчення уроків учитель зачиняв школу і до наступного дня його ніхто не турбував.

Селяни поважали вчителя, вважали за честь запросити його в гості або запрягти коня і прокатати на далекий хутір.

Школа1913р.

Декілька слів про церковно – приходську школу.

Цей невеликий будинок ( поряд з церквою ) нагадував селянську хату і мав одну класну кімнату. Так як ця школа знаходилась під опікою духовенства, то й наставникам був отець Іустин.

Крім нього, на три класи працювала одна вчителька. Склад учнів – селянські діти з набожних сімей. Кількість- 25 – 30. Релігійні бабусі, матері з радістю посилали до неї на навчання не тільки хлопців, а й дівчат. Учителька працювала з дітьми у дві зміни. Якщо в перший клас приймали 15 учнів, то закінчували 5–7. Деякі учні переходили в земську чотирикласну, щоб, закінчивши її, мати кращі знання . Отець Іустин писав своєму начальнику, що в його школі « все в порядку »

Цей рік був особливий в житті школи у зв’язку з історичною подією – святкуванням трьохсотліття дому Романових.

Великосамбірське волосне управління, церковна школа отримали розпорядження достойно відзначити «свято 300 – ліття».

Старшина волості Братусь Антон старався не відстати від інших.

На відпущені державою кошти він привіз із Конотопа бюст царя Миколи ІІ, його встановили над дорогою біля будинку волосного управління.

У школі вивчали вірші для декламації, ішла підготовка до художнього виступу. Дитячий хор, об’єднаний з учнів двох шкіл, вивчав гімни й пісні.

Автор цих спогадів Кузьменко Василь Микитович повернувся в с. В. Самбір через 50 років, не побачивши ні церкви, ні церковно-приходської школи. Церква була перебудована під школу, а церковно-приходська стала учительським будинком. Біля нової школи можна було побачити красиві клумби, парк.

Автор закінчив писати спогади 26. ХІІ. 1966 р. м. Краснодарі.

Школа 30-40 ^хх. років

30.03.03

В.Самбір

М.Г.Нечипоренко

Із спогадів

«Кожна людина народжується з певними задатками, нахилами, фізичними і моральними можливостями, які в процесі життя або вдосконалюються і реалізуються, або гинуть безслідно. Нерідко світлі мрії молодої людини, прагнення до підкорення Космосу, досягнення вершин науки, підкорення недоступних вершин і недосяжних глибин розбиваються об граніт реального життя: і далекого до ідеального сімейного виховання, і недогляду в школі, і таких звабливих речей, як цигарки, чарка, наркотики, ранній потяг до протилежної статі і т.д. і т.п.- дуже швидко і ефективно зводять нанівець або й повністю знищують і так звані природжені людські задатки, і нахили, і світлі мрії молодої людини в поступу до нормативного, здорового життя, закладеного Богом і природою.

Я не маю глибоких історичних відомостей про нашу рідну Великосамбірську школу, хоча ,можна сказати, і віддав їй майже все своє життя: десять років навчання в ній і потім тридцять шість років на посаді вчителя фізики й математики, аж до виходу на так званий «заслужений відпочинок». Пішов до першого класу в 1936 році у 8^ми річному віці. Як сьогодні бачу перед собою першу вчительку Пріську Тихонівну Романенко, добре пам’ятаю директора школи Харитона Антоновича Москальова. А завідувачем у навчально-виховній роботі вже в той час була глибоко шанована вчителька російської мови і літератури Кустенко Антоніна Михайлівна. Треба віддати їй належне: вона гідно пронесла звання вчителя, педагога і дбайливого наставника аж до виходу на пенсію.

Ось із цього часу, тобто з 1936 року, я в основному знаю життя школи, тобто її історію. Окремі моменти яскраво закарбувалися в моїй пам’яті, інші згладив час, і бачу їх неначе в густому тумані. З тих пір, як писав Т.Г.Шевченко:

…Багато літ перевернулось,

Води чимало утекло….

28 рік – Крамар Володимир Якович

Після того, як десь перед початком війни в 1938 (чи 1939 р.?) Х.А.Москальов був покликаний до армії, на його місце був призначений директором школи Михайло Омельянович Хілько. У час німецької окупації – осінь 1941-осінь 1943 р. – у селі діяла початкова школа (1-4 кл.), яку очолював призначений на посаду директора Кравець Микола Михайлович.

До початку війни я закінчив 5 класів і в час німецької окупації 2 роки не навчався.

Після звільнення села 13 вересня 1943 року знову відновила свою роботу середня школа , і я пішов до 6 класу. У школу прислали нового директора Тихона Омельяновича Єрмолу, який і працював на цій посаді років 2-3. А вже після закінчення війни (десь у 1945-1946 р.) директором школи був призначений демобілізований у запас капітан Алєксандр Прокоф’євич Комаров. Саме не Олександр, а Алєксандр(!) – так прийнято тоді було. І ось у 1948 я закінчую навчання в школі, одержую «Атестат зрілості» і поступаю на навчання в Конотопський учительський інститут. У цьому ж році директора школи Комарова змінює новий – Борак.

Після закінчення учительського інституту в 1950 році я одержую призначення в Великосамбірську середню школу на посаду учителя фізики і математики, де мене приймає в свій колектив новий директор – Наказний Іван Микитович. Не буду дотримуватися хронології, бо не все збереглося в пам’яті. Та нелегко і запам’ятати всі дати, коли все змінювалося, як у калейдоскопі. Ось іде «когорта» керівників школи:

Наказний Г.М., - Биркун М.Т., - Матвієнко В.В., - Готенко I.П., - Орешета М.Т., - Вакуленко М.О., - Задесенець М.С., - Мазій Г.С.

Далі пішли нові й нові керівники школи, яких уже призначили після мого виходу на пенсію в 1986 році.

Дещо з того, що запам’ятав з розповідей старших.

Десь на початку 30^-х років директором нашої школи працював Приймак Іван Іванович. Добра людина, щирий патріот України. Після він був викладачем української мови і літератури в Конотопському учительському інституті і після закриття інституту був активним збирачем «перлин» української мови. У 1961 році відвідав нашу школу, привіз цілу серію фотографій учителів та учнів нашої школи. Йому вдалося зберегти їх (фотографії) в ті не найкращі часи. А в нас вони безслідно зникли.(???). На початку 30^-х учитель природознавства працював тимчасово директором школи. При ньому посадили сад і по дорозі до школи тополі. Саме цього директора школи Лисого Михайла Даниловича було пізніше репресовано. За часи його директорства піонервожатим був Клюшник Павло Юхимович, більш відомий як поет-байкар Павло Ключина.

Тоді ж, в 30^-х був репресований учитель мови Сиротюк. У нього начебто знайшли книгу Куліша «Чорна рада». Учням тоді пояснили, що «викрили» «ворога народу, українського буржуазного націоналіста». Більше його ніхто й ніколи не бачив – репресивна машина перемогла. Його дружина, старенька вчителька російської мови йлітератури Сиротючка Ліна Іванівна, як її йменували, учила й мене вже після окупації.

А в 1934-35 р.р. директором школи був Дорошенко.

Узагальнюючи, можна сказати, що розповісти про директорів (їх прізвища, ініціали) – значить нічого не розповісти. За кадром залишається головне: їх стиль роботи, учнівський та учительський контингенти, результати роботи в напрямку навчання і виховання, підготовку людей до життя і т.д. – ось серцевина історичного матеріалу. Але це об’єм роботи дуже великий і непосильний для мене. Тут треба бути істориком, людиною, мимо якої не проходять безслідно великі і навіть дрібні події.

Варто також добавити, що в нашій школі одержували середню освіту багато дітей з сусідніх сіл: Малого Самбора, Дептівки та Шевченкового – колишньої Гирявки, де функціонували лише семирічка, а пізніше – восьмирічка. Тому учнів у школі було дуже багато. До війни навчання проводилося в дві зміни, а крім того, значна частина дітей переводилась у «вечірню» школу. До неї потрапляли або ті, для яких навчання було «обузою», або діти , у яких батьки чимось завинили перед радянською владою («куркулі», «одноосібники» і інша «контра»). Варто також зазначити, що навіть після війни (50^-і - 60^-і р.р. ) у школі було, починаючи від початкових класів, до 7^-их по 3-4 паралельних класи, а 9^-их і 10^-их- по 2. Після закінчення 7 класів значна частина учнів ішла в ПТУ (тодішнє ФЗН – фабрично-заводське навчання), в технікуми і спецшколи, а то і в колгоспи, на курси механізаторів сільського господарства і т.д. Платне навчання в школах було введено десь у післявоєнний час,(можливо, уже в 1943р.). Тож не всі мали можливість розраховуватися з державою продподатком, грошовою позикою та ще й заплатити за навчання дитини. А заробітки в колгоспника були ой, які невеликі. Та про це краще не згадувати, нехай воно не вертається!

Можна було б ще багато чого добавити до вище сказаного, та цур йому, «а то ще присниться…».

Хто прочитає це – нехай вилікується від ностальгії за минулим.»

Вигляд земської школи, збудованої в 30-х роках ХХ ст.

М.Г.Нечипоренко, учитель математики

Школа 40-50 ^хх. років

У 1945р. в школі навчалося 493 учні.

Директор школи був Єрмола.

З 18.09.1949 р. директор школи Комаров.

З 1947 р. – директор Борак.

З 1949р. – Наказний.

Із шкільних наказів тих часів

11.ІХ. 1954 р. №79 « З метою поліпшення фізичного розвитку, зміцнення здоров’я і загартування організму учнів, закріплення навичок ,набутих на уроках, наказую: « З 13 вересня проводити зарядку перед заняттями в кожний зміні по 15 хв.»

11. ІХ. 1954 р. № 80 «… учням школи слід наслідувати кращих фізкультурників школи».

12. ІХ. 1954 р. « Наказую учням 8 – 10 класів виходити на збирання кукурудзи в колгоспі імені Шевченка. Імена кращих будуть занесені на Дошку пошани».

15. 03. 1955р. № 37 « Про організацію світлової та звукової газети » під редакцією вчителя школи

Машая М.П.

Пед.колектив Великосамбірської школи 1 травня 1959 року на фоні церковно-приходської школи

Школа 60-70 ^хх. років

Герой Соціалістичної праці Галина Тимофіївна Руденко- частий гість піонерів Великосамбірської школи

У 60-х роках під час керівництва школою Орешети М.Т. учні школи, крім навчання , займалися в фізико-математичних гуртках, хоровому (кер. Коломієць О.П., Нечипоренко М.Г), танцювальному (кер. Коваль М.М.), юннатів (кер. Олефіренко С.П.), художньої вишивки (кер. Вакуленко Г.М.)

У школі з 1964 р. поновлено роботу шкільного радіовузла.

Учителі й учні школи були активними кореспондентами місцевої газети «За комуністичне село».

У 1965 р. учнівська виробнича бригада школи добилася визначних успіхів у вирощуванні с/г культур на закріпленій за нею площі і завоювала І місце в районі. За досягнуті успіхи виробнича бригада нагороджена перехідним вимпелом, а помічник бригадира Сергєєва Т. на обласному зльоті – цінним подарунком.

У цьому ж році учасники стрілецького гуртка зайняли ІІІ місце на районних змаганнях.

З 1966 року почав працювати гурток духової музики, а також художнього слова.

За підсумками 1966 навчального року наступні учні: Радько Катерина, Пишалко Катерина, Ганжара Віктор -закінчили школу зі срібною медаллю. Золотою медаллю нагороджено:

Олефіренко Віру

Шайденко Миколу

Завгородню Аллу

У школі навчалося 462 учні.

З метою більш повного і досконалого вивчення діяльності В.І.Леніна учні здійснили екскурсію на його батьківщину – м. Ульяновськ.

У музеї В.І.Леніна с.Шушенське

Створено шкільний музей, серед його експонатів і зібраний матеріал з історії «Молодої гвардії» з міста Красно дону, у якому теж побували учні школи.

30 грудня 1966року учні здійснюють екскурсію до Москви, зустрічаються з послом В’єтнаму, передають через нього в’єтнамським дітям подарунки.

З метою зміцнення і розвитку інтернаціональних зв’язків між школами союзних республік на запрошення узбецьких піонерів було здійснено поїздку в селище Іскандер Ташкентської області. Як подарунок діти Узбекистану отримали зразок українського прапора,

українського народного костюма,

портрет Т.Г. Шевченка.

У1967р до нашої школи приїздили діти з Узбекистану у складі 11 чоловік.

Влітку 1967р учень 7 – го класу Нестеренко Анатолій Дмитрович був делегатом від школи на республіканському зльоті піонерів – переможців Всесоюзного огляду «Сяйте, Ленінські зірочки».

За період 1968 – 1969р учні школи здійснили подорожі до:

м. Шепетівка,

м. Київ,

м. Ленінград,

с. Шушенське (Красноярський край).

На екскурсії в Ботанічному саду Білорусії

У 1969р на День Перемоги до с. В. Самбір завітала делегація учнів Дрібінської сш. Могилівської обл. Білорусії, а також рідні загиблого офіцера Ціркунова, що визволяв село від німецько – фашистських загарбників

Школа в 70-і роки

Пам’ятними на добрі справи були і наступні роки в житті Великосамбірської середньої школи, яку очолював Орешета Михайло Трохимович директор – новатор, великий прихильник діяльності клубу інтернаціональної дружби . Завдяки його ентузіазму спалахнув вогонь дружніх зв’язків із школярами радянських республік та зарубіжних країн.

Публікація в місцевій газеті «Радянський прапор» підтверджує, що Великосамбірську школу очолювала непересічна особистість , Вчитель з великої літери.

Михайло Трохимович Орешета.

Серед освітян Конотопщини добре відоме ім’я Михайла Трохимовича Орешети. У ці травневі дні колеги- вчителі, численні учні, друзі та знайомі вітають його із подвійним святом – Днем Перемоги і п’ятдесяти річчям перебування в лавах КПРС

…Його фронтові дороги почалися одразу в день нападу фашистів на нашу Вітчизну . До війни він устиг одержати освіту в Конотопському педтехнікумі та Глухівському учительському інституті . Далекого 1935 року почав учителювати в Попівській середній школі . потім були інші школи Сумщини .

Задуми і плани обірвала війна. Молодого солдата , вчорашнього вчителя разом з іншими воїнами перекидають у район Західного кордону . Випито всю гіркоту відступів, втрат бойових побратимів .

У школі навчав дітей географії. Учив любити те, що перетинали меридіани і паралелі. Тепер же бачив усю країну у вирі воєнного лихоліття.

Довелося багато солдатських чобіт стоптати , не раз дивитися у вічі смерті , коли брав участь в обороні Кавказу, Дону, Сталінграда; раділо серце, коли визволяв із своїми товаришами Донбас, Одесу, Молдову; як тому Хомі Хаєцькому із «Прапороносців» Олеся Гончара, не раз довелося допомагати звільненим людям на землях Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини.

Демобілізувавшись у серпні 1946 року, очолив Гутянську восьмирічку. Власне школи ,я к такої, майже не було.Усього три класні кімнати . Довелося , як кажут у таких випадках , починати з нуля. Усім сільським миром – громадою зводили нові класи, майстерні, будували для учителів.

Діти гутянських хліборобів, згуртовані директором школи, 1951 року розпочали активну патріотичну та інтернаціональну роботу, зав’язали дружбу з односельчанами –фронтовиками , з воїнами інших національностей , які визволяли Конотопщину. Почали листуватися з школярами всіх союзних республік та автономних – Бурятії, Якутії і т.д. Клуб інтернаціональної дружби сільської восьмирічки мав понад 120 адресатів . Делегації юних гутян були гостями ровесників Литви, Вірменії, Грузії, Азербайджану. У Гутах приймали, як рідних, школярів цих республік.

Девізом інтер клубу стали слова: «Сила птаха – в крилах , сила людини – в дружбі».

Щороку організовувалися вечори по відзначенню пам’яті великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка: виготовляли стенди , проводили бесіди. Адже мальовниче присеймівське село 1859 року відвідав геніальний співець України . У дні 150- річного ювілею поета в Гути приїхав відомий в Україні письменник-перекладач Юрій Іванович Назаренко – уродженець цього краю . Юні шанувальники Кобзаря на тому місці , де він відпочивав у с. Гутах, перебуваючи у лісничого Колодчевського, посадили кілька фруктових дерев . Почесними піонерами Гутянської школи були Маршал Радянського Союзу С.С.Бірюзов, космонавти Ю.Гагарін, А.Ніколаєв, партизанський генерал С.А Ковпак . З ними школярі мали нагоду зустрічатись.

З 1966 року М.Т.Орешета очолив Великосамбірську середню школу, і тут одразу спалахнув вогонь дружніх зв’язків із школярами радянських республік та зарубіжних країн . Учні Великосамбірської школи в дні канікул побували в Києві (зустріч з двічі героєм Федоровим), у Москві (зустріч з Л.Т. Космодимянською - матір’ю двох Героїв країни) ,Волгограді (з маршалом В.І. Чуйковим і генералом Родимцевим ) ,у Бресті ,Ленінграді , Севастополі , Ульяновську , Шушенському , Ташкенті , Самарканді .

Це чудесні шляхи ,цікаві зустрічі ,духовне збагачення …Географія Батьківщини на власні очі . А з Білорусії , Молдови , Чувашії , Удмуртії , Мордовії , Узбекистану , міст Рязані , Пензи ,Курська писали в школу батьки , матері , брати , сестри тих , хто загинув у боях за Великий Самбір. Ідуть і пишуть люди , вдячні школярам , несуть і шлють своє щире спасибі .

Делегація Великосамбірської десятирирічки автобусом проїхала понад 2500 км. Вклонилися Кургану Слави і попелищу Хатині .У Дрибині зустрілися з Михеєм Гнатовичем Щербаковим –старшиною 143 стрілецької дивізії , яка визволяла Конотоп і села району від окупантів .

У натхненній , не побоюсь перебільшити , по-справжньому подвижницькій роботі Михайла Трохимовича не все було сонячне . Траплялися ретрогради , заздрісники , чи просто нікчеми . Пробували кидати тінь на його безкорисливі турботи .

Та людям завжди видніше . Отож і шанували педагога односельці , відводячи лиху руку чиновників . Його запрошують для доповідей на обласні , республіканські науково- педагогічні конференції . Його статті друкують методичні збірники та педагогічні журнали .

На початку своєї журналістської юності мені доводилося не раз писати про методику і концепції вчителя географії М. Т. Орешети . І ось нова зустріч через тридцять років . Таке ж добре , відкрите , інтелігентне обличчя . Тихий ,сердечний говір . Тільки голова , як голубине крило , біла-біла .За плечима – велике життя . В ім’я добра , культури , освіти. Одним словом , задля духовності поколінь . Його майже півстолітня педагогічна праця гідно відзначена . До бойових орденів та медалей додалися нагороди за ниву освітянську. Він був добрим трудівником на цьому полі .Бо виборював те право на кривавих полях війни .

Живіть довго , учителю !

А .Соболєв