29 травня 1996 року в родині Володимира та Людмили Михненко народився хлопчик, назвали його Максимом. Щасливе дитинство швидко промайнуло в батьківській любові та турботі дідусів та бабусь з об'єднаних сімей Кожан та Михненко. Це був такий красивий Хлопчик! І ось вже 1 вересня 2002 року - починається цікаве шкільне життя. В класі Максима любили всі однокласники і однокласниці, да по - іншому і неможливо: не знаю як, але в Максимові було все: хлопчача неповторність і витримка, компанійкість і надійність, любов до рідних, друзів, повага до вчителів і просто дорослих людей. Макс, так часто ми його називали, завжди готовий був прийти на допомогу.А про щедроти його душі не можу не сказати, друзі любили, щоб ділив щось смачненьке саме він, бо віддавав більше, забувая про себе. У Максима добра душа від матусі, а почуття гумору, толерантність - від батька  У 2011 році закінчив школу, отримав гарне свідоцтво про освіту, вступив до Павлоградського гірничого коледжу. Так і закрутилося доросле життя, навчання, робота в Україні й Польщі. Був справжнім помічником матусі, а для сестрички справжнім другом, чарівником і  просто і старшим братом і батьком, і другом. Зустрів своє кохання, 24 червня 2022 року одружився з Настенькою, а 26 червня пішов захищати всіх нас. Максиму назавжди 26 років.Молодий, красивий, розсудливий, готовий завжди прийти на допомогу.. Йому б жити, кохати, НАРОДЖУВАТИ  ДІТЕЙ...Максим загинув 7 вересня  2022 року на Харківщині.Посмертно нагороджений Орденом ,,За мужність" ІІІ ступеня Посмертно.Вічна слава ГЕРОЮ!