Гросулове

Як і коли заснували Гросулове?
Давним-давно в цих неозорих південних степах постійно точилися війни. Земля була багатою і щедрою. І кожен раз приходили сюди охочі загарбати навіки це степове диво. Росли тут і переливались шовком прадавні трави — ковили, повноводно нуртував Кучурган,височіли у балках кремезні дуби, в чагарни¬ках водилася різна звірина. І панувало пташине царство в гущавині очерету.
А з неба ціле літо струмувало добре і тепле, як матір, сонце, і постійно манило людей у ці краї. Тікали сюди непокірні, для них воля — головніше всього на світі. Знаходили у глухих балках притулок, будували оселі, вростаючи по пояс у цю землю і вже ніхто не міг їх відшукати у цьому напівдикому місці.
Бувало, козацький загін чи татарський чамбул протопче стежину у високій траві, а на ранок ті сліди загубляться. І знову зіллється зелене трав’яне море, наче тих слідів не залишав ніхто.
Стояли у степу скіфські кургани, а з їхніх вершин, наче дозорці, вдивлялися в блакить-далечінь кам’яні баби. Мабуть, виг¬лядали рідних з далеких походів і, не дочекавшись, — сумували століттями, мовчазні і одинокі, тамуючи своє давнє горе. Обіч курганів найкраща у світі земля чекала плуга і хотіла вродити зерно, даруючи людям хліб і радість...
А за кілька сот кілометрів на Запорізькій Січі влітку 4 червня 1775 року військо московське обклало козаків. І умовляння січового духовника Володимира Сокальського, і нерішучість останнього кошового гетьмана Петра Калнишевського — звелися до одного — не допустити зайвої крові — перемогли. І хто здався ворогу, хто втік на нові землі, хто ще далі подався за Дунай.
І вільні ці степові землі війська Запорізького згодом перейменували на "Новоросію”. А в 1784 році, щоб запобігти турецьким набігам і створити противагу Оттоманській імперії, частину запорожців переселили на ці землі, між Бугом і Дністром. І стали вони частиною Чорноморського війська.
Війни з турками не припинялись і, отримавши нову поразку, Туреччина змушена 9 січня 1792 року підписати Ясський мирний договір. Територія між річками Південний Буг і Дністер відійшла до Росії і це дало змогу для її масового заселення. Влада почала наділяти землею знатних людей імперії. Багато генералів і офіцерів, які відзначились у війні, отримали великі наділи.
Намісник нових земель сидів у Катеринославі | звідти ділив землю. Не вдовзі наділив землею на території нашого району бригадира російської армії В. Ланського. Цей земельний наділ розташовувався в урочищі річки Кучурган. Земля генералу Ланському дісталася безкоштовно, її було багато, а людських рук для обробітку не було. І тому він частину наділу продав підполковнику А. Давидовичу.
Через деякий час землі ці перекупив поручик Іван Гросул-Топор. Гросул, Гросу в перекладі з молдавської мови — товстий. Видно він мав молдавське коріння і був на царській службі, де дослужився до поручика. Згодом Товстий, Толстой стало другою частиною його прізвища. А додаток — Топор до першої частини прізвища Гросул, з часом відпало.
На цій землі проживало до 150 душ кріпосних селян. Чи це були втікачі з північних губерній, чи Ланський і Давидович перевезли їх з інших своїх маєтків — невідомо. Люди у цій гарній долині могли селитися і раніше. Урочище та плавні да¬вали змогу у будь-який час швидко заховатися від хижого ока. Це місце нині називається Богуславка. До речі, і в архівних матеріалах записано дані про це урочище і вперше згадується саме село Богуславка.
Архівні папери, які зберігаються в дежавному архіві Херсонської області, а також накази Вознесенського помістного правління, ордера, рапорти і переписка з Тираспольським по¬вітовим землеміром за 1796 рік, підтверджують купівлю біля річки Кучурган вісімнадцяти тисяч десятин землі колишнім поручиком Іваном Гросулом-Толстим. Поміщик купив шість тисяч десятин в підполковника Арсенія Давидовича по обидва боки річки Кучурган і ще дванадцять тисяч десятин — в бригадира Василя Ланського. Ці землі були розташовані з лівого боку річки.
Ще в деяких документах від 20 травня і по 10 червня 1796 року наказувалось землеміру нарізати земельний наділ під будівництво кам’яної церкви імені Івана Богослова і під будинок для церковнослужителя в слободі Богуславці на річці Кучурган.
Документи підтверджують, що Богуславка в 1796 році вже була селом, бо мала 24 двори, де проживало п’ятдесят сім кріпосних селян.
Документи свідчать про сусідство, за три верстви від Богуславки, села Левове. А вище, у верхів’ї кучурганських балок, з’явилось село Савчинське, нині Фрунзівського району. Дата його заснування — 1784 рік.
Це час, коли частина непокірних козаків шукала волі в південних степах. І підтверджують правдивість цього кам’яні козацькі хрести на старовинному цвинтарі села.
Аналогічні хрести є і в місті Одесі на Пересипському цвинтарі, і в селах навколо Одеси, де в ті часи поселялись козацькі громади.
Богуславка — низина, і бували роки, коли повені підтоплювали місцевість. Напевне, після однієї такої повені у 1796 році поміщик почав будуватись по лівому, більш високому, березі Кучургану. Перші будівлі зводили, де нині вулиця Комсомольська. Згодом будувалася Учкурня, нині вулиця Карбишева, на якій жили переселенці з Австрії. На південь біля великого мосту постав хутір Михайлівка. Разом вони і отримали назву — Гросулове.
Після приєднання до Росії Бессарабії в 1812 році збільшився потік людей у наш край. Старий поміщик проживав у маєтку на Богуславці. Один дім зберігся донині, вже без вікон і дверей, запущений часом і людьми.
Гросулове до 1917 року
В сім’ї Гросула-Толстого підростало троє синів — Лев, Іван та Михайло. Час їх примушував ставати на самостійний шлях і робити свій вибір у житті. Батько вирішив, що прийшла пора, і в 1823 році наділив їх землею. Землі вистачало всім. І почали сини будуватися на лівому березі Кучургану.
Йшли роки, розросталося село Гросулове. Збільшувалося його населення, переїжджали у ці місця багато євреїв. Вони були ремісниками та торгівцями, побудували собі хати і крамниці у самому центрі. Збудували синагогу на території за будинком, де проживає нині В. А. Турчинський. Жили євреї і на вулиці Ремісничій, нині Шкільна, їхній торговий ряд зберігся донині. Де магазин будівельних матеріалів, стояла єврейська школа, закрили її у 1938 році. Всі крамниці належали єврейським сім’ям.
Гросулове в період 1917-1941 років
Жовтневий переворот у Петрограді істотно не вплинув на соціально-політичну ситуацію ні в селищі, ні в навколишніх селах. Але й по-старому жителі селища жити не хотіли.
Важкі часи були на цій. землі, на дорогах бродило багато озброєних загонів, які вдирались у містечко і обкладали заможних жителів контрибуцією, а бідніших просто грабували.
Через станцію Веселий Кут на Одесу просувалися і білогвардійські частини, і вояки Української Народної Республіки.
Бувало, загони сходили з потягів і направлялись у навколишні і села в пошуках харчів. Доходили не один раз і в наше селище.
Більше всього перепадало ремісникам і дрібним єврейським крамарям, яких біла гвардія, чи під її виглядом, обкрадала до нитки.
Весь 1919 рік став для селища надзвичайно важким. Тут відбувались постійні сутички червоних і білих, то встановлювалася радянська влада, то знову у містечко входили денікінці. А в кінці літа Гросулове надовго окупувала біла гвардія.
Багато заможніх жителів виїхало, тікаючи від нових порядків, в міста Одесу та Тирасполь. А тут ще й вічний супутник війни — голод 1921-1922 рр. забрав не одне життя в цих місцях. Навіть коротка відлига нової економічної політики суттєво не вплинула на подальший економічний розвиток селища.
У 1922 році Гросулове стає районним центром, куди входили одинадцять сільских рад. Область поступово починає виділяти кошти на облаштування райцентрівських організацій.

G-6MLE0V8YP4      G-XWJF8BHXS6