Методичні рекомендації для вчителів закладів

загальної середньої освіти, які працюють в умовах інклюзії

За останні роки в системі освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку відбулися якісні зміни. Реалізація прав на освіту дітей з обмеженими можливостями здоров'я розглядається як одна з найважливіших завдань державної політики в галузі корекційної освіти.

Отримання такими дітьми якісної загальної та професійної освіти є одним з основних і невід'ємних умов їх успішної соціалізації, забезпечення їх повноцінної участі в житті суспільства, ефективної самореалізації в різних видах професійної і соціальної діяльності. Введення в людське співтовариство дітей з відхиленнями у розвитку є основним завданням всієї системи корекційної допомоги. Соціальна інтеграція розуміється нами як кінцева мета спеціального навчання, спрямованого на включення індивідуума в життя суспільства.

Інклюзивна освіта – це система освітніх  послуг, що базується  на принципі забезпечення права на освіту дітей  з особливими потребами  в умовах загальноосвітньої школи за місцем проживання.

Інклюзивне  навчання  забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання ,що враховують індивідуальні особливості  таких дітей. В основу  інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті.

Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Такі люди стають частиною нашого життя, вони включаються в наші школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства. В основі практики інклюзивного навчання лежить ідея прийняття індивідуальності кожного окремого учня і, отже, навчання має бути організоване таким чином, щоб задовольнити особливі потреби кожної дитини.

Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель «розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості», оскільки проблема створена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами та виробничі норми, архітектурну безбар'єрність і транспорт. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість.

З метою ефективного впровадження інклюзивної освіти для навчання дітей з особливими потребами є необхідним створення умов, які передбачають врахування правових, понятійно-термінологічних, організаційно-педагогічних, соціально-комунікативних, навчально-методичних та соціологічних аспектів.

Правові умови забезпечують розробку нормативно-правової бази для впровадження інклюзивного навчання. Понятійно-правові умови передбачають створення термінологічної бази, яка б не була дискримінаційно забарвленою і орієнтувалася на можливості дитини, а не на її обмеження.

Організаційно-педагогічні умови спрямовані на створення комфортного середовища перебування дитини в навчальному закладі. До них відносяться:

• особливості архітектури, дизайну приміщення школи для забезпечення вільного пересування дітей; вимоги до освітлення, акустики, розміщення та якості меблів у класній кімнаті; вимоги до технічного забезпечення навчального процесу.

Виконання соціально-комунікативних умов забезпечить взаємодію дітей у навчальному процесі та сприятиме засвоєнню норм соціальної поведінки. Насамперед, до даної групи належать умови організації навчального процесу в школі:

• регулювання складу та кількості учнів в класі;

• врахування особливостей організації їх спільної діяльності.

Навчально-методичні умови передбачають створення навчального плану, програм, підручників, в яких би враховувалися індивідуальні можливості школярів та їхні потреби. Навчально-психологічні умови визначають участь дитини в оцінюванні своїх навчальних досягнень та успіхів в особистісному розвитку для забезпечення комфортного самопочуття кожного учня в інклюзивному освітньому середовищі.

Досягти позитивного результату в інклюзивному навчанні дозволить дотримання одночасно всіх умов та залучення до співпраці професійної команди, яка включає адміністрацію школи, вчителів - предметників, класоводів, асистентів вчителів, психологів, спеціальних педагогів, батьків та безпосередньо самого учня. Всі учасники освітнього інклюзивного процесу мають знаходитися у постійній взаємодії: обмінюватися інформацією, аналізувати її, приймати рішення та отримувати додаткову консультативну допомогу щодо інтерпретації даних обстеження та пошуку оптимальних умов розвитку конкретної дитини.

Принципи інклюзивної школи

Інклюзивна школа — навчальний заклад, який забезпечує ін­клюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:

• адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середо­вище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;

• співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;

• створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для до­сягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті освітнього закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків. Всі діти з тими чи іншими порушеннями в приватних деталях не схожі один на одного.

Основні принципи інклюзивної школи такі:

• усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

• школи мають визнавати і враховувати різноманітні потре­би своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;

• забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроб­лення відповідних навчальних планів, застосування орга­нізаційних заходів, розроблення стратегії викладання, ви­користання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми гро­мадами;

• діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;

• вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідар­ність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особ­ливими потребами та їхніми ровесниками.

Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для ро­дин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розумі­ють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атипо­вим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.

Учителі інклюзивних класів краще розуміють індиві­дуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше спів­працюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соці­альними педагогами іншими).

Сутність процесів адаптації та модифікації

Виважене, ефективне навчання приносить користь усім учням. Однак, для учнів з особливими потребами може стати необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка у навчанні, яка допоможе їм брати повноцінну участь у заняттях і реалізовувати свій потенціал. Універсальних рецептів не існує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями у розвитку.

Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовища, матеріали тощо. Педагоги, котрі досягають успіху в навчанні дітей з особливими освітніми потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюються залежно від спеціальних потреб учня. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації.

Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання.

Модифікації навчання – модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання.

Адаптацію у класі можна організувати в наступних сферах:

Фізичне середовище – адаптація змінює середовище (побудова пандусу, пристосування туалетних приміщень, розширення дверей, зміна освітлення, розташування меблів в класній/груповій кімнаті тощо)

Навчання – адаптація змінює процес навчання (спосіб повідомлення педагогом матеріалу; спосіб організації занять учнів, що має на меті залучення дітей до виконання завдань і сприяння їхньому навчанню).

Адаптація навчального плану: модифікація навчального плану або цілей і завдань, прийнятних для конкретної дитини; видозміна завдань; визначення змісту, який необхідно засвоїти тощо.У навчально-виховному процесі вчителі аналізують відповідність вимог навчальної програми та методів, що використовуються на уроках, актуальним і потенційним можливостям дитини. У такий спосіб досягається ефективність організації навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку

Вказівки – адаптація змінює процедури, методи та щоденні заняття, які використовує вчитель.

Матеріали – адаптація полягає у пристосуванні навчальних інструментів і матеріалів до індивідуальних потреб учнів. (Матеріалами можуть бути книги, іграшки, аркуші із завданнями, маніпулятивні предмети тощо).

Рекомендації  при використанні модифікацій:

При застосуванні різних видів адаптації зміст навчання залишається незмінним, а при застосуванні модифікацій він, зазвичай, змінюється. В окремих випадках використання модифікацій може виявитися необхідним для того, щоб надати конкретній дитині можливість брати участь у класних заняттях. Модифікації можуть бути виконані шляхом:

Скорочення змісту матеріалу, який необхідно засвоїти. Учень може брати участь лише в окремих частинах уроку і/або опановувати лише частину змісту навчального матеріалу. Іноді вимоги уроку перевищують можливості учня, однак від нього все ж вимагається часткова участь у роботі на уроці.

Зниження вимог до участі в роботі. Учень може виконувати лише частину завдань. У цьому випадку від учня може вимагатися засвоєння всього матеріалу, або лише його частини.

Будь-які види модифікацій необхідно обговорювати з родиною дитини, оскільки у більшості випадків модифікація змінить те, що дитина має знати і вміти робити.

Форми роботи з батьками у запровадженні інклюзивного навчання:

• батьківські збори;

• бесіди - колективні, індивідуальні, групові;

• консультації – практикуми, семінари – практикуми; конференції;

• організація ділових ігор;

• відвідування родин;

• консультпункти;

• диспути, дискусії;

• дні відкритих дверей, відкриті уроки для батьків;

• наочна пропаганда: оформлення куточків для батьків,   випуск         тематичної газети( «Дозвілля сім’ї», «Моя сім’я» і т.д.);

• організація клубів, вечорів-вогників «Родовід сім’ї», «Я і сім’я» і т.п., різноманітні конкурси;

• клуб «Батьки батькам».

Поради  й рекомендації вчителю(вихователю), у класі якого навчається  дитина з особливими потребами.

1. Навчитися розуміти різницю між дітьми й толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на порушенні.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості,справедливості й терпимості.

4. Надавати індивідуальну підтримку,але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) в одній мультидисциплінарній команді.