Дмитро Яценко, краєзнавець

Ще не вмерла, і не вмре,

Україна заживе!

З дитинства я задавався питаннями, які виходили ніби з середини мене. Слухаючи розповіді дорослих, а особливо своєї бабусі, моя уява поринала в дивні глибини, які нині можу назвати "білими плямами" минулого. Історії про війну, післявоєнний голод, працю в колгоспі, сімейне життя врізалися в свідомість, породжуючи питання, відповісти на які ніколи не вистачить часу. Не пам'ятаю вже хто це вперше говорив, але варто по можливості закарбовувати на папері(чи в інший спосіб) ті знання, які відійдуть разом з людьми. Слава Богу, що дещо я запам'ятав чи записав зі слів бабусі, або й досі продовжую занотовувати з розповідей батьків. Бо навіть оті дивні вислови, на кшталт "не боїться ні тучі, ні грому", "голий, босий, підперезаний", "не всі вдома, повиїжджали за границю", "дивиться, як сорока в кістку", "ні бе, ні ме, ні кукарєку", "видно, як на високу могилу", "знайдеш, як мерзлого в Петрівку" і багато інших зв'язують наш український куток на Бессарабії з Великою Україною, що ген за Дністром. Так, такі банальні речі, слова, які знаходиш і в книжках українських письменників минулого й сьогодення, дають зв'язок зі своїми давніми витоками, тими теренами, звідки сюди прибули українці.

Тепер я розумію, що всі ці роки мені не вистачало саме такого зв'язку з Україною. Цей зв'язок можна налагодити всередині себе шляхом подолання інформаційного голоду. Якщо ви хочете відчувати себе приналежними до свого роду й народу, етносу, а не бути "іванами, не знаючими рідства", варто цікавитись своїм корінням, хоча б через самоповагу.

Солідарність українців - це найважливіший маркер, фундаментальна основа розбудови сильної держави. Це означає допомагати одне одному, гуртуватись, що кристалізується у принцип "свій до свого по своє!"

Південна Бессарабія - багатонаціональна земля. Та я помітив, впродовж свого життя, що саме українці з поміж навколишніх національностей, найменш пишаються своїм корінням. Ми ніби десь глибоко в собі говоримо: а нема чого пишатись... чим гордитись? (Хто ми, де ми, чиї ми діти?) Національна гідність слідує за самоповагою кожного індивіда, що належить до нації.

Такі відомі тези про нас: "не люблять владу", "там де два українці - три гетьмана", "моя хата скраю", "відчепіться від нас" й інші деструктивні ідеологічні конструкції містять в собі ризики знову втратити державність. Україна - дуже молода країна. Але вона таки має стати У(успішною) країною.

Далі я подаю дані щодо одного з сіл Аккерманщини - села Широке(колишня назва Кебабча). Після 1807 року, коли ногайці й татари були виселені або втекли з Буджаку, опустілі татарські селища почали залюднюватись, в тому числі українцями, молдаванами і т.д. Зокрема по державним програмам заселення пустопорожніх місцевостей півдня Бессарабії. Також, відомо про раніший стосунок українців до Бессарабії. В часи Галицько-Волинського князівства, Молдавського князівства, походів запорожців, порятунку Мазепи, розсіяння козаків-січовиків після подій 1775 року, Задунайської Січі, Усть-Дунайського буджацького козацького війська. Тобто український етнічний елемент був тут присутній багато сотень років, навіть в часи панування в Буджаку турків і татар. Багато чого описано в праці одеського історика Олени Бачинської "Українське населення Придунайських земель"(irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/0001672).

Переважна більшість поселенців(державних селян) в село Кебабча почали прибувати з кінця 1829 року з Полтавської губернії Гадяцького повіту, Поділківської волості, сіл Поділки й Капустинці(нині Липоводолинський район Сумської області)[Національний архів Республіки Молдова, фонд 454, опис 1, справа 5 ] В згаданій архівній справі повідомляється власне звідки прибули переселенці, зазначаються несхожість ревізії із списками Подольківського волосного правління щодо деяких переселенців, тому в Полтавську казенну палату в 1830 році було направлено запит щодо прояснення даного питання. Тут згадуються прізвища: Чередник, Дмитренко, Острий, Одинець, Степаненко, Павук, Кривченко, Завгородненко, Кисіль, Свириденко, Хименко. Також підтверджується, що сім'я Карпа Климовича Яковенка походить з села Капустинці. За цей же 1830 рік виборним(старостою) значиться Порфил Гузїй.

До того ж є ревізькі казки(перепис населення) по казенному селу Кебабча за 1835 рік. Найбільший список, оформлений 29 квітня, свідчить, що це переселенці з Полтавської губернії "по повелению начальства"( судячи з наявних даних певна кількість осіб тут нелегального походження або з інших місцевостей). Він містить більше сотні різних прізвищ: Тараненко, Лазаренко(він же і Браткевич), Степаненко, Грабина, Береговий, Захаренко, Загороднюк, Чумаченко, Олещенко, Осиньскїй, Деревянка, Похилька, Шевченко, Гензерський, Сукманян, Дибскин(або Дибщенко), Мельниченко, Заклюка(він же і Філіпенко), Геваль, Терещенко, Руденко, Михайлов, Верес, Береза, Гонтарюк(він же і Криженко), Колесник, Михайлюк, Яковенко, Кривенко, Войтенко, Яковченко, Мудраченко, Фищенко, Дорошенко, Решитило, Крамаренко, Кисіль, Філенко, Чередник, Лебедин(або Лебеденко), Подолько, Мудрий, Шульга, Рева, Гузїй, Бондаренко, Рідник, Павук, Гмар, Дубогриз, Древаль, Валюх(Валюшенко), Бойко, Хименко, Заєць, Суслик, Острїй, Гострий(Гостренко), Дмитренко, Каштя, Жогло, Одинець, Дроздов, Коркішкін(Коркішка), Свириденко, Спичак, Ващенко, Божко, Лазоренко(він же Мороз), Сорочан, Баран, Крига(Крижин), Коваленко, Легкобит, Завгородній, Бурик, Харитенко, Грабенко(він же і Дяченко), Трофименко, Головченко, Мороченко(він же і Головченко), Харенко, Крицький, Котенко, Буц, Ложкарь, Срібненко, Івович, Кучерюк, Деревенча, Рябоконь, Кобилченко, Зелененькїй, Шугай, Запорожчук, Гребенча, Лесніченков, Зеліненко, Деркач, Караташ, Козаков, Щербина, Кривущенко, Гаєвський, Черненко, Осинський(він же і Бурлака), Нестеренко, Коломієць, Довбня, Беззабара, Лісовий, Михайлик, Ховрак, Кошовий, Павленко. Всього 492 особи, з них 299 чоловічої статі й 193 жіночої. Чоловіків значно більше, бо багато бурлаків(неодружених).[Національний архів Республіки Молдова, фонд 134, опис 2, справа 5]

Як ви могли побачити, більшість прізвищ тут типово українські, з яких близько п'ятдесяти мають закінчення -нко, -ко, -ло. Надалі, коли в мене з'явилась інформація щодо переселенців з Поділок й Капустинець, я почав шукати архівні матеріали, де б міг знайти прізвища щодо цих сіл, щоб співставити з прізвищами по Кебабчі. Таким чином я дослідив, хто ще з цього найбільшого списку по селі Кебабча прибув з Поділківської волості, Гадяцького повіту, Полтавської губернії. Ідентифікатором правдивості походження для мене стала наявність рідкісних прізвищ, що присутня в архівних відомостях там, і власне тут в Кебабчі. Я дослідив три архівні справи по цим селам за 1791, 1849, 1852 роки[Державний архів Чернігівської області, фонд 679, опис 1, справа 451, сповідальні відомості за 1791 рік; Державний архів Сумської області, фонд 960, опис 3, справа 411, сповідальні відомості за 1849 рік; Державний архів Сумської області, фонд 960, опис 3, справа 486, метричні книги за 1852 рік]

Спираючись на отримані дані, я зробив висновки, звідки саме мали прибути особи з певними прізвищами, як я вже зазначав вище, нема сумніву, що більшість прибула з сіл Капустинці й Поділки Гадяцького повіту, про що свідчать відомості справи молдовського архіву. Найдивніше, що в мережі важко знайти, які саме населені пункти входили тоді до Поділківської волості. Але виявилося, що деякі прізвища присутні також в селах Синівка і Підставки, сусідніх з Поділками місцевостях. Тож велика ймовірність, що:

з села Капустинці прибули: Тараненко, Степаненко, Береговий, Похилько(Хилько?), Мельник, Гузїй, Крамаренко, Чередник, Лебедин, Мудрий, Деревянка, Бондаренко, Рідник, Древаль, Острий, Павленко, Каштя, Жогло, Коркішка, Свириденко, Баран, Крига, Легкобит, Кучерюк(Кучер), Деркач, Довбня, Беззабара, Лісовий, Ващенко, Дмитренко.

З села Поділки: Яковченко(Яковець), Кисіль, Подолько, Павук, Дубогриз, Хименко, Гострий, Спічак, Завгородній, Гмар, Бурик, Черненко, Нестеренко, Коломієць, Михайлик(Михайличенко).

З Капустинців або Поділок: Шевченко, Терещенко, Береза(Березняк), Яковенко, Шульга, Валюх, Одинець, Бойко, Божко, Коваленко, Грабенко(Дяченко), Кривенко(Кривченко).

З Капустинець або Синівки: Дорошенко, Рева, Олещенко, Кулик(до 1859 року в Кебабчі був під прізвищем Дубогриз).

З Синівки: Кобилченко(Кобилка), Руденко, Трофименко(Трохимець?), Яценко(до 1859 року в Кебабчі був під прізвищем Острий).

З Синівки чи Підставок: Головченко.

З Підставок: Колесник(Колесниченко).

Поки не з'ясовано, яким чином і звідки прибули до 1835 р. в Кебабчу: Чумаченко, Браткевич, Грабина, Верес, Мудряк(Мудраченко), Філенко, Дроздов, Суслик, Крицький, Срібненко(Срібний?), Деревенча, Гаєвський, Щербина та інші.

Більшість переселенців були державними(казенними) селянами, й деякі були з поміщицьких селян й козаків. Саме з козаків мали бути Руденко, Олещенко, або ж за цими прізвищами ховались біглі казенні й панські селяни. На Бессарабії вони мали можливість почати нове, більш вільне життя. Прикладом, яким чином тікали й переховувались на Аккерманщині поміщицькі селяни, є повість Івана Нечуя-Левицького "Микола Джеря".

Отож, ще раз щодо більш-менш рідкісних прізвищ, що були(чи є досі) у Поділках, Капустинцях, Синівці й тут, у Кебабчі(Широкому): Кисіль, Подолько, Мудрий, Рева, Гузій, Рідник, Павук, Гмар, Дубогриз, Каштя, Жогло, Коркішка, Спичак, Крига, Завгородній, Легкобит, Кобилченко, Деркач, Довбня, Беззабара. Окрім трьох прізвищ, інші я дослідив("накопав") самостійно за допомогою архівів, зокрема завдяки сервісу мормонів familysearch.org(www.familysearch.org/search/catalog/results?count)

Після найбільшого списку йдуть інші ревізькі казки(переписи) 1835 року на рахунок села Кебабча:

• Ревізька казка поселення Кебабчій мазилу: мазил Штефан Михайлович Уласенко з дружиною Стефанидою й чотирма синами.[Національний архів Республіки Молдова, фонд 134, опис 2, справа 8 ]

• Ревізька казка казенного поселення Кебакчи полтавським переселенцям села Липова Долина, Сергіївської волості, Гадяцького повіту(прибули в 1834 р.), тут фігурують такі прізвища: Матюха, Звездун, Кузьменко, Клунник, Радченко, Молошний, Титяненко, Ткаченко, Куліш, Скороход, Малейко, Білоцерковський, Сидоренко, Свергун, Клец. Всього 26 родин і 6 бурлаків, загалом 103 особи обох статей.[Національний архів Республіки Молдова, фонд 134, опис 2, справа 3]

• Ревізька казка села Кебабчій переселенцям села Ведильці, Пакульської волості, Чернігівського повіту, Чернігівської губернії(прибули в 1835 році "около Петрова дня"): Шевченко, Дяба, Приходько, Ясковець, Тарасенко, Струк, Ващенко, Рог, Литвин, Крижин(Крига?), Шульга. Всього 17 родин, загалом 59 осіб обох статей.[Національний архів Республіки Молдова, фонд 134, опис 2, справа 3; фонд 134, опис 3, справа 981]

В 1835 році в селі Кебабча(Татарбунарської волості) виборним старостою був Іван Данилович Кисіль, писарем Зиновій Тихонович Крицький.

.........................................................................................................................................................................................................

Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?

(Т.Г.Шевченко)