Поетична творчість

Ну розкажи мені, юначе,

Чого душа ночами плаче?

Чого серденько твоє ниє,

Яку тривогу воно криє?

Чого вночі тобі не спиться

І сон солодкий не присниться?

- Бо ранить душу світ безбожний,

І час настав такий тривожний.

Гуляють світом смерть і муки,

Людей доводять до розпуки.

- Забудь усі тривоги лишні,

Згадай свої часи колишні.

Згадай дитинство босоноге,

Коли не знав ти ще тривоги.

Коли ти друзів мав багато,

І були вдома мама й тато.

І сни були такі солодкі,

А ночі були закороткі.

- Матусю, цить, не ятри душу,

Це все я пережити мушу.

Колить це зло піде з вітрами,

Добро залишиться між нами.