Поетична творчість
Ну розкажи мені, юначе,
Чого душа ночами плаче?
Чого серденько твоє ниє,
Яку тривогу воно криє?
Чого вночі тобі не спиться
І сон солодкий не присниться?
- Бо ранить душу світ безбожний,
І час настав такий тривожний.
Гуляють світом смерть і муки,
Людей доводять до розпуки.
- Забудь усі тривоги лишні,
Згадай свої часи колишні.
Згадай дитинство босоноге,
Коли не знав ти ще тривоги.
Коли ти друзів мав багато,
І були вдома мама й тато.
І сни були такі солодкі,
А ночі були закороткі.
- Матусю, цить, не ятри душу,
Це все я пережити мушу.
Колить це зло піде з вітрами,
Добро залишиться між нами.