Для батьків

Поради батькам

СПИСОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Амонашвили Шалва “Как любить детей”.

2. Амонашвили Шалва “Искусство семейного воспитания”.

3. Бурбо Лиз “Отношения родитель-ребенок”.

4. Гиппенрейтер Ю.Б. “Общаться с ребенком. Как?”.

5. Гиппенрейтер Ю.Б. “Общаться с ребенком. Так?”.

6. Голутвина В.В. “Как победить детские страхи”.

7. Друкерман Памэла “Французские дети не плюются едой”.

8. Зажигина М. А. «Чего не стоит делать родителям, но что они все равно делают».

9. Корчак Януш «Как любить ребенка».

10. 10. Латта Найджел «Пока ваш подросток не свел вас с ума».

11. Ледлофф Ж. «Как вырастить ребенка счастливым».

12. Мурашова Екатерина «Понять ребенка:Психологические проблемы ваших детей”».

13. Адель Фабер, Элейн Мазлиш «Как говорить с детьми, чтобы они учились».

Більше дивіться за посиланням

ФІЛЬМИ ДЕ ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ПІДЛІТОК

7 фільмів, головним героєм яких є підліток з його переживаннями, успіхами і невдачами, мріями і побажаннями. Перегляньте ці фільми, якщо хочете глибше зрозуміти світ підлітка.

1. Отрочество/Отроцтво (2014 р., США, драма);

2. Невидимая сторона/Невидима сторона (2009 р. США, драма);

3. Класс/Клас (2007 р., Естонія, драма);

4. Пацаны/Пацани(1983 р., СССР, драма, кримінал);

5. Чучело/Опудало(1983 р., СССР, драма);

6. Сегодня я пойду домой один/Сьогодні я піду додому один (2014 р., Бразилія, драма, мелодрама);

7. Уроки французского/Уроки французького (1978 р., СССР, драма).

                                                                          Матеріал взято із сайту Дитячий психолог

ПРОФІЛАКТИКА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ

В поняття «сексуальне насилля» входить цілий спектр дій – поцілунки, погладжування, доторкання сексуального характеру, а також всі різновиди статевих актів.

Про що повинна знати дитина, щоб не стати жертвою!

1. Якщо ви побачили, що дитина проявляє підвищену цікавість до питання про відмінності між хлопчиками і дівчатками, розкажіть їй спокійним тоном про будову людського тіла, особливості органів, функції які вони виконують. Зверніть увагу на інтимні частини тіла і скажіть, що їх не прийнято показувати іншим людям

2. Розкажіть які доторкання вважаються прийнятними, а які ні, тобто від яких дочка чи син можуть зніяковіти і як відрізнити від тих, які є в нормі (обійми, доторкання один до одного під час ігор, лікарський огляд).

3. Доведіть до відома дитину про те, що ніхто не має право доторкатись до неї, а особливо до інтимних частин тіла проти її волі. Виключення можуть становити: лікарі (за можливістю в присутності мами чи тата) і батьки. Це саме правило повинно стосуватися і всіх членів родини. Не допускайте того, щоб дитину цілували проти її волі! Варто попередити малечу про те, що якщо хтось просить її показати інтимні частини тіла, про це треба розповісти батькам.

4. З 4-х років дитина повинна виконувати «туалетні процедури» та одягатися максимально самостійно. З півторарічного віку дитина не повинна бачити статеві органи та чути прояви інтимного життя батьків. З 2-х років необхідно виключити спільне купання тата і дочки. Купання брата і сестри варто завершити до 6 років, а краще купати дітей окремо.

5. Навчіть дитину правилам соціальної поведінки: не розмовляти з невідомими людьми, не брати цукерок чи інших солодощів від незнайомців, не підтримувати розмову про себе та свою сім’ю, не показувати дорогу. Розкажіть як реагувати в ситуаціях, якщо до дитини заговорили люди, яких вона не знає – не грубити, відійти чи відбігти в безпечніше місце, як і в кого попросити допомогу.

6. Встановіть та намагайтесь підтримувати з дитиною такий рівень довіри, щоб вона змогла розповісти вам різні «нестандартні» ситуації і при цьому розуміла, що кричати на неї ви не будете. Інколи діти краще будуть терпіти, але не скажуть оскільки бояться покарання.

7. Будьте уважними до того, що говорить ваша дитина. Фрази «Я не хочу, щоб дядько Іван до нас приходив», або «Хай дідусь поїде вже додому» повинні насторожити і наштовхнути на думку, що треба максимально делікатно вияснити причину таким словам.

                                                                           Матеріал взято із сайту Дитячий психолог

8 ПРАВИЛ ВИХОВАННЯ ВІД ЛЮДМИЛИ ПЕТРАНОВСЬКОЇ

 Сучасні батьки стикаються з безліччю переживань, щодня намагаючись відповісти на питання: якою виросте їх дитина, що їм робити, щоб не травмувати її психіку? Пропонуємо 8 тез психолога Людмили Петрановської, які допоможуть впоратися з роллю свідомих батьків.

1. Не вимагайте від себе занадто багато
   З розвитком психології, психіатрії стало зрозуміло – те, як батьки будують стосунки з дітьми, здійснює на них (дітей) дуже сильний вплив. Прийшло усвідомлення, що дитину треба приймати, розуміти, потрібно йти назустріч її потребам.Але зворотний бік усвідомлення – фетишизація теорії прихильності, через яку батьки перебуваютьв постійному страху сказати щось не так, травмувати дітей, недолюбити, не зовсім зрозуміти, недоприйняти. Цей стан психолог називає «батьківський невроз» – ситуація, коли один з батьків думає про дитину, про проблеми з дитиною, про її поведінку, розвиток набагато більше, ніж про себе самого, про свої інтереси і потреби.

«Не треба ламати і переробляти себе», – радить Петрановська.

2. Не сприймайте дитину як об’єкт боротьби
   В голові багатьох батьків сильна ідея боротьби з дитиною, вважає психолог. Вони часто використовують термінологію боротьби, протистояння, коли говорять про виховання дітей: «Дитина робить те-то і те-то. Як з цим боротися? » або «Дитина не робить того і того. Ми з цим боремося, але нічого не виходить! » Психолог радить батькамприпинити воювати з дитиною це безглуздо і свідчить про безпорадність. «Вона ж ваша дитина і любить вас усім серцем», – пише вона. – Якщо відчуваєте, що загрузли в боротьбі, саме час – перелізти через барикаду і стати поруч з дитиною ».

3. Не встановлюйте «залізобетонні» принципи
   Принципи «завжди», «ніколи», «ні в якому разі», на думку Петрановської, говорять про відсутність контакту з дитиною і невпевненості батьків в своїх силах. «Якщо ми впевнені в собі як батьки – ми розуміємо, що розберемося. Коли ми не впевнені в собі – не впевнені, що розберемося, тому встановлюємо жорсткі правила », – пояснює вона. В цьому випадку психолог радить«більше прислухатися до себе, бути більше в контакті з собою, не намагатися слідувати жорстким рецептами, а відштовхуватися від ситуації», щоб відчути себе комфортно в ролі батька.

4. Не підкоряйте дитину своїм очікуванням
   «Прийняття дитини – це робота, яку батьки роблять все життя», – запевняє Петрановська. За її словами, діти чітко вираховують ту сферу, яку батьки в них не приймають і «видають» саме це. «Прийняття дитини з усіма її особливостями – це не про те, що потрібно завжди їй все дозволяти, з усім, що вона говорить, погоджуватися, а про те, що ми повинні її приймати такою, як вона є», – пише психолог.

5. Не реалізовуйте за рахунок дітей свої мрії
   Щоб простіше приймати своїх дітей, дуже важливо бути в контакті з собою і приймати себе, вважає психолог. Власні незадоволені потреби викликають невиправдані очікування від дітей. «Якщо ви мрієте про щось, що вам ніхто не давав, зробіть це для себе! А своїй дитині дозвольте бути до цього байдужим », – радить Петрановська.

6. Не позбавляйте дитину права чогось не хотіти
   У дитини є право не хотіти: не хотіти робити уроки, не хотіти ходити в нудну школу – це нормально. Краща тактика для батьків, на думку психолога, в цьому випадку – не намагатися мотивувати дитину, а приєднатися до неї. «Наприклад, розповісти, як ви самі справляєтеся зі справами, які робити не хочеться», – пише вона. – Або дати щось смачненьке, щоб підсолодити пігулку ».

7. Не намагайтеся розворушити дитину, якщо вона нічого не хоче
   Батьки часто незадоволені, що їхні діти, на яких покладено стільки очікувань, нічого не хочуть, і самовіддано починають водити їх на розвиваючі заняття, уроки іноземних мов, шахи. Психолог радить«перестати стрибати» навколо дитини– в знак протесту вона може відмовитися взагалі від усіх вимог. «Так проявляється її відмова жити за вашими правилами. Коли ви намагаєтеся підняти дитину з дивану, ви – активний початок, ви – джерело всіх мотивацій, бажань, рішень. Чим більше ви навколо неї стрибаєте, тим більше вона закривається. Потрібно просто відійти, сказати: “Це твоє життя, ти живеш його, як хочеш, якщо що – клич” », – пише вона.

8. Не забувайте: досвід прийняття себе – найкраще, що ми можемо дати дітям, так як вони – великі наслідувачі!

Матеріал взяту із сайту Дитячий психолог

 Профілактика дитячої жорстокості

Насильство одна з найгостріших проблем нашого часу. Жорстокість відносно близьких, слабших, беззахисних стала майже повсюдним явищем і характеризує вже не тільки дорослих, а й дітей.

У дитячому середовищі нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що можна характеризувати, як озлобленість, забіякуватість, жорстокість.

 Все це – відкритий вираз агресивної поведінки. Така поведінка завжди є небезпечною для інших.

Всесвітня організація охорони здоров'я твердить, що Україна посідає 5 місце в Європі за рівнем агресивності серед молоді.

Страшна статистика свідчить, що 34% українських дітей хоча б раз у житті були в ролі жертви, а 43% приміряли на себе амплуа агресора.

При чому з кожним роком відсоток юних агресорів зростає. Вони принижують, цькують і б'ють своїх однолітків і записують свої екзекуції на телефон, щоб потім всі, хто бажає, змогли це побачити в Інтернеті.

Проблема агресії, жорстокості, яка межує із злочинами, на жаль, є тепер актуальною для підлітків шкільного віку. Але в питаннях попередження цих явищ нема якихось правил або заздалегідь підготовлених рекомендацій, бо вони є складними.

До об'єктивних причин, що породжують такий негатив у поведінці дітей, можна віднести економічну, політичну і соціальну нестабільність, що впливає на середовище, в якому вони перебувають.

На перший план у сім'ях часто-густо виходить турбота про матеріальні статки, і в батьків зовсім не залишається часу, аби зайнятися вихованням дитини. «Допомагає» в цьому вулиця з набором асоціальних атрибутів. Формує дитячі погляди й відомий набір відео- та аудіопродукції: комп'ютерні ігри, фільми жахів, бойовики, де культивуються насильство, жорстокість, ненависть.

Як дитину відгородити від цього - треба думати усім спільно: і батькам, і вчителям, і службам, які займаються вихованням підростаючого покоління.

Звичайно, відділитися від негативу, який існує мало не на кожному кроці, нереально. Тож якщо насильство, жорстокість, агресія існують в цьому світі, то людина повинна вміти їх подолати, контролювати свої емоції. Бо, як стверджують фахівці у сфері виховання, не жорстокі агресивні видовища роблять дітей агресивними, а часто невпевнені в собі діти тягнуться до жорстоких видовищ, жорстокого поводження з іншими.

Але не тільки фільми - страшилки винні, що діти стають агресивними, а ще й недостатня увага батьків до дитини. Без любові та уваги вона росте психічно нездоровою. Підліток страждає від різних комплексів, душевних проблем, часто вдаючись до вчинків, які межують з криміналом, тільки для того, аби привернути до себе увагу інших. А негідна, жорстока поведінка дорослих породжує таку ж поведінку дітей, які свою злість зганяють на слабших і беззахисних. І біль, який дитина відчуває, породжує агресію та відчуження.

В одній з телепередач, де якраз обговорювалася проблема дитячої агресії, один із правозахисників зазначив, що найчастіше страждають від грубих образ та побиття діти. У шкільних стінах, на вулиці учні принижують один одного. При тому агресорами часто виступає група дітей. А перший досвід насильства набувають якраз у сім'ях, звідки й переносять свою агресію на однолітків.

Тому дуже часто, як стверджують психологи - дослідники, причиною дитячої агресивності є сімейна ситуація:

- агресивна поведінка членів сім'ї: лайка, крики, докори і образи. Дитина буде агресивнішою, якщо щодня бачить агресію дорослих.

- непослідовність батьків у прививанні дитині правил і норм поведінки. Наприклад, сьогодні батькам зручно говорити одне і нав'язувати цю лінію поведінки, а завтра вони кажуть і вимагають інше.

Хоча є немало сімей, в яких панують добрі і мирні взаємини, але, не дивлячись на це, навіть такі, здавалося б ідеальні сім'ї деколи стикаються з агресивністю своїх дітей.

Надзвичайно важливий момент у вихованні дітей – ставлення батьків одне до одного і до дитини. Будь-який негатив з боку батьків дитина всмоктує в себе як губка.

Також важливо розрізняти поняття добра і зла. Нерідко трапляється так, що дитя тягне за хвіст кошеня, відбирає гарну іграшку у слабшого товариша, ображає дорослих людей, а батьки ставляться до таких витівок поблажливо, не роблять зауважень, не пояснюють дитині, чому так робити не можна.

Такі вчинки дітей потрібно викорінювати змалку. Але не застосовувати лише покарання. Дитина повинна зрозуміти, що світ сповнений не тільки жорстокості, а й любові. Ще з народження батьки повинні навчати дитину любити тварин, природу, своїх однолітків, з повагою ставитися до старших людей. Навіть якщо дитина в майбутньому зіткнеться з жорстокістю, що є неминучим, вона буде розуміти, що це погано і що так робити не варто. Такий підліток буде робити усе, аби з усіма жити в злагоді.

Отже, основне завдання щодо формування сприйняття світу у дітей все ж таки покладається на батьків.