Історичне минуле

Що буде далі - залежить від тебе

Танок на майдані Конґо

"Історія України за 5 хвилин"

(від Міністерства культури та інформаційної політики).

День Дитини

16 серпня 1869 року. Битва при Акосто-Нью або Битва при Кампо-Гранде під час війни у Парагваї, також відома як Битва дітей.

Я не розумію звеличення подвигу дітей на війні. Мені завжди здавалося, що це злочин - кидати дітей в атаку. А виховувати школярів на їх прикладі – подвійний злочин. Тому, що дітям розповідають, що вони можуть вбивати. Дітей шантажують тим, що їхні однолітки віддали своє життя за Батьківщину. А ти, паршивець, смієш погано вчитися. А ще ці історії вчать тому, що війна - це нормально.

Так в Парагваї щорічно 16 серпня проходить День Дитини, коли парагвайці шанують дітей, які героїчно загинули під час війни у Парагваї в ході битви при Акоста-Нью (при Кампо-Гранде). Із ганьби роблять легенду. Президент Парагваю, Франциско Лопес (насправді був звичайним диктатором, якому належало 98% країни), відмовився здаватися і змусив битися за себе дітей і людей похилого віку. Більшу частину його війська становили діти віком до 10 років. Їх розгромили аргентинці з бразильцями, які втратили всього 96 чоловік убитими проти 3200 убитих парагвайців.

Спадок нації

Вишита сорочка є не тільки частиною гардеробу кожного українця, але й символом та оберегом, який передається з покоління в покоління як безцінний скарб. Вишиванка – це символ, який єднає українців і презентує Україну у світі, це генетичний код та дрес-код нації.

Фільм "Спадок нації" знімався у шести країнах: Україні, Канаді, Італії, ОАЕ, Німеччині, Росії. Режисер стрічки - Олександр Ткачук, сценарист - Леся Воронюк. Прем'єра відбулася 3 листопада 2016 р. Наразі "Спадок нації" показують в різних куточках земної кулі.

День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. Під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР.

У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму у 1944 році геноцидом кримських татар і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Джерело: УНН

Про торгівлю з ворогом

Союзники не тільки врятували СРСР від розгрому Гітлером, але й не дали можливості Японії відкрити другий фронт з Радянським Союзом. А для Японії стратегічним ресурсом №1 була нафта - армія, авіація і флот сиділи на голодному пайку.

Мало хто знає, що протягом всієї війни Японія добувала нафту по концесії на радянському - північному Сахаліні упродовж всієї війни, поки американські солдати гинули в Тихому океані. Це тривало аж до серпня 1945 року - до самого вступу СРСР у війну. Нафти було не дуже багато, але для Японії будь-яка кількість була важливою.

Максимум, на що зважився СРСР - відмовити японцям в наданні нових ділянок для буріння. В. Молотов пізніше пояснював таку поведінку Москви щодо японської концесії тим, що Сталін не хотів давати Японії привід для оголошення війни СРСР.

Джерела: Г. Шалкус, «Торгово-економічний журнал», 2008, № 7; Дж. Робертс, «Радянська зовнішня політика 1939-1945».

Пам'ять

У 1831 році почалося переселення індіанців з насиджених земель на захід - фактично вигнання. Землі індіанців сподобалися білим колоністам. Це переселення пізніше назвали «Дорогою сліз». З 17000 індіанців від голоду і хвороби загинуло близько 6000 чоловік. А через кілька років після цього індіанці, дізнавшись про Великий голод в Ірландії (Ірландія за кілька років голоду втратила 20-25% свого населення), зібрали і надіслали для абсолютно незнайомих їм людей $ 170 - це неймовірна сума для злиденного племені. За іронією долі ініціатором виселення індіанців був син ірландських емігрантів - президент Ендрю Джексон.

Це було майже двісті років тому.

А в цьому році біда прийшла до індіанців. Територія навахо і хопі стала одним із найбільш постраждалих регіонів від коронавірусу в США - 2474 хворих і 73 смертельних випадків. І сьогодні ірландці почали збирати гроші для індіанців. Уже зібрали близько двох з половиною мільйонів доларів. Ірландці пам'ятають, як їм допомогли майже двісті років тому.

Для довідки: навахо – найчисленніший індіанський народ Північної Америки – близько 250 тисяч осіб (2006).

До Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом

Я не розумію слів «Свято День Перемоги». Я не знаю нічого, страшніше за війну. Війна - це колективне божевілля, це мільйони вбитих і десятки мільйонів поранених.

Це Треблінка, Бухенвальд, Катинь, Бабин Яр, Ржев, Львівський погром, Сталінград, Дрезден, Хіросіма. Це досліди Йозефа Менгеле, ГУЛАГ.

Це сироти, каліки, котли, голод, полонені, стерті з лиця землі міста, мінні поля, біженці, продовольчі картки, похоронки, дезертири, повішені, масові розстріли, трупи, що гниють, обстріли і бомбардування, загороджувальні загони, мародери, катування, гвалтування, канібалізм.

Це воюючі діти і діти, що працюють по 16 годин біля верстата. Це жінки, що риють протитанкові рови і жінки, що тягнуть борону замість коня.

Я не розумію, яке може бути свято після жахливої трагедії. Що можна святкувати після блокади Ленінграда і Голокосту? Все, що хочете, зрозумію - скорбота, сльози, горе, пам'ять, похоронний марш, тишу. Але не литаври, фанфари, військові марші, салюти і феєрверки.

Відразу після закінчення війни розумію, що всі відчували щастя, бо ця бійня закінчилася.

Але сьогодні ми згадуємо трагедію. У трагедії немає місця для радості.

Особливо ненавиджу російське гасло «Можемо і повторити!».

Я б ще могла зрозуміти причину свята, якби в СРСР після війни побудували кращий світ, ніж довоєнний. Але Сталін упустив небувалий шанс приєднатися до цивілізованого світу. Він все бездарно втратив. Все мріяв про перемогу революції в усьому світі і готувався до нової війни. Однієї війни йому було мало. І отримав страшний голод після війни. І почав нові репресії.

З фронту поверталися герої, які сподівалися, що після такої великої Перемоги в країні буде хоч трохи легше дихати, але й героїв цих Сталін зрадив. Забрав останні гроші шляхом конфіскаційної грошової реформи 1947 року.

За даними Військово-медичного музею в Санкт-Петербурзі, в ході війни поранення отримали 46 мільйонів 250 тисяч радянських громадян. З цього числа близько 10 мільйонів повернулися з фронту з різними формами інвалідності: з пораненнями в область голови, з одним оком, повністю сліпі, однорукі, без обох рук.

Багато з цих людей фізично не могли працювати і змушені були жебракувати, але і це Сталін заборонив.Іншим героям виживати допомагали «нагородні» гроші, але і їх Сталін скасував з 1 січня 1948 року. Хоча гроші там були зовсім маленькі: Герой Радянського Союзу - 50 руб., Орден Леніна - 25 руб., Орден Вітчизняної війни I ступеня - 20 руб. У 1948 році влада вирішила боротися з жебраками «орденоносцями». Був прийнятий указ «Про виселення у віддалені райони осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». І стали виселяти інвалідів - героїв війни з великих міст. А у 1951 році Сталін ухвалив рішення: всіх інвалідів війни, яких спіймали за жебрацтвом, «добровільно-примусово» розселити по інтернатах закритого типу.

І народам Східної Європи ми теж не принесли щастя. Від Гітлера врятували, але свій бездарний соціалізм їм нав'язали. А тих, хто чинив опір, називали фашистами і жорстоко придушували.

Я ось так бачу війну. Для мене День Перемоги - ЦЕ НЕ СВЯТО.

ЦЕ СКОРБОТА ЗА ЗАГИБЛИМИ І "НІКОЛИ ЗНОВУ"

Перша кров

Шість років тому, 13 квітня 2014 р. була пролита перша кров у війні на Донбасі. Група російських спецназівців на чолі з Ігором Гіркіним напала із засідки на машину СБУ, вбивши капітана Геннадія Біліченко. Українські солдати мали наказ «не відповідати на провокації».

Це сталося на Вербну неділю. Гіркін доповів начальству в Москву, що «покришив когось великого». Саме «покришив», ніби вони були м'ясом, а не людьми. Начальство, в особі майбутнього засновника ДНР Олександра Бородая, привітало його: «Добре відзначив світле свято!»

Ці два москвича знали, що починають війну. Вони вважали, що «покришити» людину - це чудовий спосіб відзначити світле свято.

Це головне, що ми маємо знати про людей, які принесли в Україну війну.

Початок цивілізації

Одного разу Маргарет Мід (1901-1978 рр.) - американська антропологиня, запитала своїх студентів про те, що вони вважають першою ознакою цивілізації. Студенти очікували, що Мід розповість їм про риболовні гачки, глиняні горщики або оброблені каміння.

Але Мід зазначила, що першою ознакою цивілізації в стародавній культурі є стегнова кістка, яка була зламана, а потім зрослася. Мід пояснила, що якщо жива істота в царстві тварин ламає ногу, то вона помирає. Зі зламаною ногою вона не може втекти від небезпеки, дістатися до річки, щоб напитися або полювати за їжею. Вона стає здобиччю для хижаків, оскільки кістка зростається досить довго.

Стегнова кістка, яка була зламана, а потім зрослася - це доказ того, що хтось витратив час, щоб залишитися з тим, хто отримав це ушкодження, перев'язав рани, переніс людину в безпечне місце і охороняв її, поки вона не одужжала. Допомагати іншій людині під час важкого періоду - це той вчинок, з якого починається цивілізація, - сказала Мід.

Плідний час

У 1665 році в Англію прийшла чума. Всі заняття в Кембриджі були припинені, а персонал розпущений до закінчення епідемії. Тож Ісаак Ньютон поїхав додому, захопивши з собою книги, зошити та інструменти. Свої головні відкриття, зокрема закон всесвітнього тяжіння, він зробив саме під час тривалого карантину в самоті «чумних років».

А Пушкін під час холерного карантину в 1830 році завершив роботу над «Євгенієм Онєгіним», циклами «Повісті Бєлкіна» і «Маленькі трагедії».

Page updated

Google Sites

Report abuse