Усть-Путильська гімназія - Безпека життєдіяльності

1. Наукові засади створення БЖД

Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності – це галузь знань, що вивчає небезпеки, які загрожують людині в повсякденному житті (вдома, на вулиці, на роботі, на відпочинку) та за надзвичайних ситуацій (аварії, техногенні та природні катастрофи тощо) і методи захисту від них.

Як складна категорія, вона охоплює життя і діяльність людини у взаємодії з навколишнім (природним і штучним) середовищем. Безперечно, безпека життєдіяльності є сьогодні багатогранним об’єктом розуміння і сприйняття дійсності, який вимагає інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку, що мають світоглядно-професійний характер:

- гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

У БЖД акумульовано ті їх здобутки, що дають змогу індивіду реалізувати свій потенціал, не завдаючи шкоди ні собі, ні довкіллю, ні соціуму.

Метою освіти з БЖД є підготовка людини до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, яке динамічно змінюється. Відповідно до основних завдань такої освіти належать:

- формування культури людини щодо безпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;

- забезпечення певного стану індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку тих якостей особи, що сприяють розвитку безпеки, а також необхідних знань та умінь;

- інтенсифікація методичної, наукової та інших форм освітянської роботи з напряму БЖД як в закладах освіти, так і поза ними;

- сприяння підвищенню ефективності роботи державної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо удосконалення державної системи, у тому числі – у законодавчій сфері;

- удосконалення управління освітою всіх верств населення за критеріями напряму БЖД.

Об’єктом освітнього напряму з БЖД вважають безпеку особи як явище, а предметом – моделі безпеки. Отже, така освіта готує особу до повноцінного життя з активною участю в забезпеченні рівня безпеки, що залежить від навколишнього середовища (довкілля, побут, транспорт, дозвілля, виробництво, соціальні відносини тощо); державної системи підтримки безпеки людини (пожежна охорона, органи правопорядку, цивільна оборона, охорона праці, охорона здоров’я тощо) та індивідуальної захищеності особи (психологічний стан, мотивація, уміння, індивідуальні засоби захисту тощо).

2. Історія розвитку БЖД.

Можна навести багато прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини (тому розповідаючи про видатних науковців, що займалися безпекою життєдіяльності я більш детально спочатку зупинюсь на розвитку медицини).

І так розвиток медицини сягає своїми коренями часів Гіппократа (460 – 370 рр. до нашої ери), який здійснив реформу античної медицини (Здоров’я людини залежить від способу життя і навколишнього середовища)

Аристотеля (384-322 рр. до нашої ери), який вже в ті часи далекі вивчив умови праці.

Пліній: проблеми якості способу життя; досліджував вплив пилу на здоров’я людини

Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу - родоначальник фармакології середина 16 століття(1493-1544 рр.), який теж вивчав небезпеки, пов’язані з гірничою справою, належать слова: „Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками”.

Тепер, що безпосередньо стосується розвитку безпеки життєдіяльності. Вже з часів середньовіччя учені досліджували небезпеки, пов’язані з гірничодобувною справою. Георгій Агрікола (1494-1555 рр.) першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу.

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764 рр.). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення ґрунтів, раціональності одягу.

„Робота при умовах руху повітря” (вентиляція).

Б. Ромаццині (кінець XVII - початок XVIIIст.)працював в області металургії, описував професійні захворювання, помітив, що існує певний зв’язок між характером праці і здоров’ям людини.

Бенджамін Франклін винайшов блискавковідвід

Петров – винахідник батареї постійного току (1809 р.) -- запроваджував засоби захисту від електричного току; винайшов ізоляцію

Не можна не згадати Сеченова – у „Фізіології праці” він розглядає навантаження, обґрунтовує восьмигодинний робочий день.

У ХІХ – ХХ ст. у зв’язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки праці займається багато вчених. Відзначимо вчених, праця яких пов’язана з Україною.

Це перший ректор КПІ В.Л.Кірпічов (1845-1913), який у своїх працях пов’язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, та академік А.А.Скочинський (1874-1960), який зробив величезний внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.

Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створений академіком М.Д.Зелінським 1915 р., який майже без принципових змін використовується дотепер.

Важливий внесок був зроблений першим президентом Академії наук України В.І.Вернадським (1863-1945). Основою вчення академіка була „жива речовина”, до складу якої входять всі живі організми, що мешкають на планеті.

За визначенням В.І.Вернадського, людина стала наймогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать про людські зусилля, спрямовані на власну безпеку, та водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку майже 200років тому, а саме у 1809році заявити: „Інколи мені здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя”

3. Системно-структурний підхід та системний аналіз — методологічна основа безпеки життєдіяльності

Безпека життєдіяльності, як порівняно нова галузь науки, що створюється в наш час. на стику природничих, гуманітарних і технічних наук, використовує методи цих наук, водночас розробляючи свої власні методи.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань.

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компонентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи

· «людина — природне середовище»,

· «людина — машина»,

· «людина — машина — навколишнє середовище» тощо.

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище».

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.

Сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає використання системно-структурного підходу. Це означає, що при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від

* екологічних,

* економічних,

* технологічних,

* соціальних,

* організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять.

Кожен з цих елементів впливає на інший, і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини.

Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.

Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».

4. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності.

Вивчення дисципліни „Безпека життєдіяльності” розпочнемо з назви, яку складають два слова „безпека” і „життєдіяльність”.

Спочатку розглянемо термін „життєдіяльність”.

Життя – це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, розвитку, росту, активної регуляції свого складу та функції різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні людини навколишнього середовища.

Отже, під „життєдіяльністю” розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Перейдемо до визначення терміна „безпека”.

Проведене дослідження показало, що питання забезпечення безпеки займали чільне місце серед інших видів діяльності у древньому суспільстві. Найвищим виявом цього стала персоніфікація. Небезпеки персоніфікувалися у негативних образах, а забезпечення безпеки покладалося на позитивних – богів, духів чи уявних істот. Навіть самі слова безпека і небезпека в українській мові пов’язані з давньою міфологією. Утворювалися принципово інакше ніж в інших мовах, навіть в найближчій – російській. В російській мові слово „опасный» походить від слова „опасьный”, яке зустрічається в пам’ятниках древньоруської писемності ХІ сторіччя в значенні „охоронний, старанний”. Згодом, слабкий „ь” зник, звук „с” отвердів. Слово „безопастность” утворилося за допомогою префіксу без (безо, безь), який виражає значення „той, що не має чого не будь”.

На відміну від російської мови, етимологія українських слів інша. Первинним словом є „безпека”, а похідним від нього „небезпека”, що на перший погляд суперечить логіці утворення цих понять, адже небезпека є поняттям первинним, а захист і безпека вторинним. Детальний аналіз слів „безпека” та „небезпека” показав, що причина полягає у використанні спільного кореня „пек”, який і є уособленням небезпеки. Проведене дослідження показало, що в стародавній українській міфології Пек (Пекун, Пек-осика, Щезби) – бог або вірогідніше цар чи керівник пекла, а також війни, кривавих бійок, кровопролить.

Згідно з повір’ями Пек - великий чортисько, страхітливий, нещадний, він живе глибоко під землею, сидить на троні, що височіє над пеклом. Проте Пек за повір’ями, лякливий, надто боїться животворящого світла бога Сонця і Чура (звідси давнє прислів’я: „Чур тобі, Пек!”). Близьким до образу Пека або його варіантом є Пекун – маленький, кровожерний божок, який хутко зростає, більшає до потворних розмірів, намагаючись пожерти якомога більше людей, коли вони сваряться. За повір” ям, його могла здолати, знищити лише згода між людьми. Такі повір’я сприяли встановленню родинної та соціальної злагоди, себто були захистом від певних соціальних небезпек.

Безпека – це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знання та науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхнього впливу на організм людини, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

Предметом вивчення безпеки життєдіяльності є: людина, аспекти її діяльності (фізичний, психологічний, духовний, соціальний), усі фактори навколишнього середовища, процеси взаємного впливу людини і навколишнього середовища.

Завданням безпеки життєдіяльності є виявлення позитивних і негативних аспектів взаємодії людини з навколишнім середовищем та обґрунтування оптимальних умов та принципів життя людини.

4.1. Принципи та проблеми забезпечення життєдіяльності.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (для цього потрібно: повітря, вода, продукти харчування, світло, тепло, одяг, взуття тощо);

2) взаємодія і взаємозалежність із навколишнім середовищем.

Проблеми забезпечення життєдіяльності.

Небезпека для життя людини може виникнути як при надзвичайних ситуаціях, так і при звичних умовах буття, тому проблема забезпечення безпеки життєдіяльності має бути забезпечена як у нормальних умовах середовища життя, так і в надзвичайних умовах.

До першої групи можна віднести вирішення проблем за такими напрямками:

- охорона здоров’я;

- охорона прав людини та громадського порядку;

- охорона праці;

- захист навколишнього природного середовища.

До другої групи можна віднести вирішення проблем, які виникають при надзвичайних ситуаціях:

- захист населення в надзвичайних ситуація;

- запобігання або зниження наслідків надзвичайних ситуацій.

5. Критерії переходу небезпечних ситуацій в надзвичайні

Загальні ознаки надзвичайних ситуацій (НС), види НС

> наявність або загрози загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності

> заподіяння економічних збитків

> істотне погіршення стану довкілля

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемії, терористичні акти, збройні конфлікти тощо.

Надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових обставин, що склалися у відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, а також під впливом можливих надзвичайних умов.

Таким чином, надзвичайна ситуація є наслідком надзвичайної події і можливих надзвичайних умов.

Надзвичайна подія — зональна (об’єктова, місцева, регіональна або загальнодержавна) подія техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, яка полягає в різкому відхиленні від норм процесів та явищ, що відбуваються, і має значний негативний вплив на життєдіяльність людини, функціонування економіки, соціальну сферу і природне середовище.

Надзвичайні умови — характерні риси загальної обстановки, що склалася у відповідній зоні ( на об’єкті, у регіоні й ін.) у результаті надзвичайної події й інших одночасно діючих посилюючих та стабілізуючих факторів, у тому числі місцевих особливостей.

У відповідності із Законом України «Про Цивільну оборону України» (1999р.):

Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, викликане аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, які призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України № 1098 від 15.07.1998 р. «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» визначено:

Стихійне лихо — явище природи, яке викликає катастрофічні наслідки і характеризується раптовим порушенням нормальних умов життя і діяльністю населення, загибеллю людей, руйнуваннями або пошкодженнями будівель і споруд, знищенням матеріальних цінностей.

Аварія — надзвичайна подія техногенного характеру, яка створює на об’єкті чи території загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будинків, споруд, устаткування і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди навколишньому середовищу.

Аварії поділяються на дві категорії:

до І категорії належать аварії, внаслідок яких: *загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; * стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; * збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; * зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення;

до II категорії належать аварії, внаслідок яких: * загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; * зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці (враховуються цех, дільниця з чисельністю працівників 100 осіб і більше).

Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, яка призводить до тяжких і трагічних наслідків.

Надзвичайні ситуації у своєму розвитку проходять п’ять умовних етапних фаз:

Перша — нагромадження відхилень від нормального стану або процесу.

Друга — ініціювання надзвичайної події (аварії чи стихійного

Третя — процес надзвичайної події, під час якого відбувається вплив на людей, об’єкти і природне середовище. Практично третя фаза є наслідком і розвитком другої.

Четверта — дії вторинних вражаючих факторів під впливом можливих надзвичайних умов.

П'ята — ліквідація наслідків надзвичайної ситуації. П’ята фаза може за часом починатися ще до завершення третьої фази і поєднуватися з четвертою.

5.1. . Класифікація надзвичайних ситуацій

Щодня в світі фіксуються тисячі подій, при яких відбуваються порушення нормативних умов життя і діяльності людей і які можуть призвести або призводять до загибелі людей або до значних матеріальних втрат.

НС мають різні масштаби за кількістю жертв та ступенем впливу на оточуюче середовище, тобто рівнем системи «людина – життєве середовище», якої вона торкнулась.

Виходячи із ієрархії систем НС можна класифікувати:

- індивідуальні НС, коли виникає загроза для порушення життєдіяльності лише однієї особи;

- НС рівня мікро колективу, коли виникає загроза стосується наслідків сім’ї, виробничої бригади;

- НС рівня колективу;

- НС для жителів міста, району;

- НС для населення області;

- НС для населення країни;

- НС для жителів континенту;

- НС для всього людства.

Рівні НС:

- НС загальнодержавного рівню;

- НС регіонального рівню;

- НС місцевого рівню;

- НС об’єктивного рівню;

Класи НС:

- НС техногенного характеру;

- НС природного характеру;

- НС соціально - політичного характеру;

- НС військового характеру;

6. Введення надзвичайного стану(НС)

ВВедення НС

Надзвичайний стан(НС) - це передбачений Конституцією України (відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 23, ст.176 із змінами) особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені цим Законом обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.

Правовий режим НС спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Метою введення НС є якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого і регіонального самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства.

НС вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

Умови і порядок введення та припинення дії НС. Надзвичайний стан може бути введено за умов:

1) стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення;

2) масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

3) блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та управління, місцевого чи регіонального самоврядування;

4) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

5) посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів;

6) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

НС на всій території України або в окремих її місцевостях вводиться постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України.

До введення НС Президент України або Голова Верховної Ради України зобов'язаний звернутись через засоби масової інформації або в інший можливий спосіб до груп осіб, організацій, установ, які є ініціаторами чи учасниками дій, котрі є умовою для запровадження НС, з вимогою припинити свої протиправні дії протягом встановленого у зверненні строку і попередженням про можливість введення надзвичайного стану.

За умов, що вимагають невідкладних заходів для врятування населення або недопущення загибелі людей, надзвичайний стан може бути введено негайно і без попередження.

Рішення про введення НС доводиться органом, що запроваджує надзвичайний стан, до відома населення через засоби масової інформації не пізніш як за 6 годин до його введення.

В разі введення НС Указом Президента України, Президент України не пізніше трьох годин з часу підписання зобов'язаний передати Указ про введення НС Верховній Раді України, а Верховна Рада України зобов'язана розглянути переданий їй Указ протягом не більше 24 годин. В період між сесіями Верховна Рада розглядає Указ про введення надзвичайного стану не пізніше 72 годин з моменту його прийняття.

При оголошенні через засоби масової інформації Указу Президента України про введення НС народні депутати України зобов'язані прибути на засідання Верховної Ради України без спеціального виклику і в найкоротший строк. Органи державної влади зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів на засідання Верховної Ради України.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану втрачає силу, якщо Верховна Рада України не затвердила його ( на протязі 24год або 72год), про що населення відповідної території сповіщається Верховною Радою через засоби масової інформації чи іншим способом.

НС на всій території України може бути введено на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях.

Якщо Верховна Рада України не продовжила строк дії надзвичайного стану, то після закінчення строку, зазначеного вище, дія Указу чи постанови про введення НС припиняється.

Верховна Рада України може продовжити дію надзвичайного стану не більш як на 30 діб. При введенні надзвичайного стану на всій території України Верховна Рада України продовжує свою сесію протягом всього строку дії НС. При введенні НС в окремих місцевостях України Верховна Рада України вправі перервати свою позачергову сесію, скликану для вирішення конкретного питання.

У період дії НС не можуть бути розпущені Верховна Рада України , зупинена їх та Президента України діяльність. Якщо надзвичайний стан оголошено в міжсесійний період Верховної Ради України , сесія відновлюється без додаткового оголошення.

Постановою Верховної Ради України чи Указом Президента України про введення НС встановлюється перелік і межі надзвичайних заходів, що застосовуються в умовах надзвичайного стану.

Додаткові заходи можуть запроваджуватись або затверджуватись окремою постановою Верховної Ради України.

На період НС можуть запроваджуватись такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;

5) заборона страйків.

У разі введення НС додатково може бути вжито таких заходів:

1) запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби);

2) зупинення після відповідного попередження діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів і самодіяльних об'єднань громадян, якщо ця діяльність перешкоджає нормалізації обстановки;

3) перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках - проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян;

4) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, спиртних напоїв;

5) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій - також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин;

6) введення цензури, обмеження на випуск газет;

7) вислання порушників громадського порядку, які не є жителями даної місцевості, до місця їх проживання або за межі місцевості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок;

8) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку;

9) особливі правила користування зв'язком.

Також передбачені додаткові заходи:

1) тимчасове виселення людей місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;

2) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів;

3) встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів;

4) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;

5) мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій, зміна режиму їх роботи, переорієнтація на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;

6) використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, для відведення небезпеки та ліквідації наслідків надзвичайних обставин;

7) усунення від роботи на період надзвичайного стану керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх обов'язків, призначення інших осіб тимчасово виконуючими обов'язки зазначених керівників.

З метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитися цільова мобілізація, обсяги і термін проведення якої визначаються Президентом України (ст. 24 доповнено ч.ІІ згідно із Законом N 387/95-ВР від 17.10.95 ).

У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт при умові обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

У виняткових випадках при запровадженні надзвичайного стану, коли стихійне лихо, епідемія, епізоотія, аварія чи катастрофа ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт, Президент України може залучати до виконання цих робіт військові частини Збройних Сил України.

Відповідальність за порушення режиму надзвичайного стану тягне за собою відповідальність, встановлену Законом «Про надзвичайний стан», іншими законодавчими актами України.

Порушення особою правил комендантської години тягне за собою затримання до закінчення комендантської години. Затримані за порушення правил комендантської години підлягають особистому огляду і огляду їх речей, про що складається протокол.

Порушення особою вимог режиму НС, за винятком правил комендантської години, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (ст. 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 607/96-ВР від 17.12.96 )

Гарантії прав громадян і юридичних осіб в умовах надзвичайного стану (НС).Скасування НС тягне за собою припинення провадження в справах про порушення режиму надзвичайного стану і негайне звільнення осіб, щодо яких застосовано стягнення у вигляді адміністративного арешту.

Органи влади, що діють на території, де введено надзвичайний стан, в разі затримання іноземних громадян за порушення режиму надзвичайного стану, зобов'язані повідомити про затримання Міністерство закордонних справ України.

Вироки, що передбачають смертну кару, до виконання не приводяться протягом всього часу дії надзвичайного стану і тридцяти діб після його припинення чи скасування.

Перевищення особами, залученими до підтримання режиму надзвичайного стану, своїх повноважень, а так само неправомірне застосування сили особами, які виконують обов'язки щодо охорони громадського порядку, тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Правосуддя на території, де введено надзвичайний стан, здійснюється тільки судом. На цій території діють всі суди, утворені відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ). Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється.

Судочинство в судах ведеться відповідно до чинних в Україні на момент введення надзвичайного стану законів. Введення будь-яких скорочених чи прискорених форм судочинства забороняється.

Особам, переведеним відповідно до ст. 24 ЗаконуУкраїни «Про правовий режим надзвичайного стану» на роботу, не обумовлену трудовим договором, а також залученим для робіт по ліквідації наслідків надзвичайних обставин, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства, але не менше заробітної плати за основним місцем роботи.

Особам, які постраждали від надзвичайних обставин або у зв'язку з проведенням робіт по їх відверненню або ліквідації їх наслідків, відповідні державні органи надають жилі приміщення, відшкодовують заподіяні матеріальні збитки, сприяють у працевлаштуванні та подають іншу необхідну допомогу за умов і в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, на свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод, прийнятому в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права і законах України, якщо вони не суперечать їм. Неприпустимим є застосування зворотної сили кримінального закону, що встановлює караність діяння або посилює покарання.

Верховна Рада України протягом всього часу дії надзвичайного стану здійснює контроль за дотриманням Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»проводить періодичні депутатські інспекційні перевірки територій, де введено надзвичайний стан. Всі посадові особи зобов'язані сприяти представникам Верховної Ради України в здійсненні перевірок і надавати вичерпну інформацію з питань, що належать до їх діяльності в умовах надзвичайного стану.

Права народного депутата України обмеженню не підлягають.

В умовах дії надзвичайного стану на території України чи в окремих її місцевостях не дозволяється зміна Конституції України, виборчих законів України, не проводяться вибори вищих органів законодавчої влади України, референдуми України, а так само вибори представницьких органів місцевого та регіонального самоврядування і місцеві референдуми на територіях, де введено надзвичайний стан.

Про введення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права не пізніше трьох днів з дня його введення повідомляють Генерального секретаря ООН про обмеження прав і свобод громадян, що становлять відхилення від зобов'язань за згаданим Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.