Мій Кобзар

1. Поезія Шевченка змусила світ почути красу довершених зразків української мови, батьком якої називають Тараса Григоровича. Він змусив світових митців пройнятись повагою до справжнього українського літературного слова й жанру. Адже довгі роки українців не сприймали як самодостатню націю з власною багатою мовою та історією — українці асоціювались з, так би мовити, сировинним матеріалом, робочим придатком до "справді шляхетних" націй. Шевченку вдалось зламати цей стереотип і дати початок процесам відродження української національної свідомості, котрі досягли свого апогею аж у XХ – ХХІ століттях. 

2. Усі ми знаємо, що окрім поетичних та прозових творів Тарас Григорович писав картини. Але не усім відомо, що насправді сьогодні Тараса Шевченка вважають одним з найвидатніших українських художників. Він працював у різних техніках, шукав ті форми, які найкраще зможуть передати чисту суть, ідею. І йому, безперечно, це вдалося. Якщо поезії Кобзаря деякі світові критики називають не достатньо професійними, "кострубатими", то над картинами завмирають геть усі. Широкому загалу маловідомими є роботи Шевченка, на яких зображались оголені натури. Насправді ж їх було чимало. Це свідчить про те, що і в цьому питанні Тарас обійшов сучасників, адже тоді його засуджували за "фривольність" поглядів. А от у 20-х – 30-х роках XX століття такі роботи митця були б на піку трендів і могли би бути продані за чималі гроші. Сьогодні Шевченка часто називають людиною ренесансного типу. Ренесанс — це відродження. Тож він відкрив своєю творчістю епоху відродження української нації. 

У часи життя Кобзаря митці не вважали проблеми жінок цікавим матеріалом для написання творів. Ця тема не була популярною. Про це всі мовчали. Але не Тарас Григорович...

Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати  «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, — образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися у великий багатостраждальний образ України-матері.

Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті. Це й рідна ненька, про яку він пише:

Там матір добрую мою
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила...

Це його сестри Катря, Ярина і Марія:

А сестри! Сестри! Горе вам,
мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужії,
У наймах, сестри, й умрете! 

Це його трепетна юнацька любов до Оксани Коваленко, яку теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі.

Коли ми говоримо про жіночу долю у творах Т. Шевченка, на думку  спадають три його знамениті поеми: «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) та «Марія» (1859).

Шевченко жив у часи великих імперій. Тоді ні в кого не викликала обурення колонізаторська політика держав. Це явище було розповсюдженим і звичним для народів не тільки Європи, а й усього світу. Але вже тоді, у далекому 1845 році, Тарас Шевченко пише свою знамениту поему "Кавказ", у якій так відчайдушно й сміливо висміює людожерську ницість імперського мислення росіян.

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає! 

[це звернення до народів Кавказу]

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє,

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас! (...)

["в нас" — мова йде про російську імперію, яка вважала, що "рятує" народи Кавказу]

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, сам Бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом ви нам

Платить за сонце не повинні!

Та й тілько ж то! Ми не погане,

Ми настоящі християне (...)

[Шевченко висміює російську звичку прикривати звірства в інших країнах християнською вірою]

Скільки болю поневолених народів усього світу звучить у цих словах: "Чом ви нам платить за сонце не повинні!". І Тарас Шевченко почав говорити про це першим, попри реальну загрозу власному життю з боку російського царату. 

Саме тому його й досі називають пророком: адже вже тоді він мислив категоріями й моральними орієнтирами майбутнього європейця.