Пригоди в Цифрограді

Одного чудового весняного дня троє друзів - Марійка, Захарик та Гліб сиділи на дитячому майданчику і відверто нудились. Уроки на завтра вже були зроблені, відомі ігри виграні, а нові затійники ще не вигадали.

"От уявляєте, ми тут сидимо і нічого не робимо, а в світі відбуваються безліч цікавих подій!" - обурювалась Марійка. - "Ну, що поробиш - нам потрібно ходити до школи та навчатись. - тому все й проходить позв нас. А от коли ми виростемо - всі пригоди будуть нашими!" - відповів Захарик.

"Ну от що ви таке кажете! Безліч цікавинок чекають на нас на кожному кроці! Варто тільки уважніше подивитись навколо! От, наприклад, буквально вчора я знайшов в старому будинку на сусідній вулиці якийсь незрозумілий прохід. Але сам туди йти, чесно кажучи, побоявся..." - раптом зізнався Гліб

Друзі зацікавились - вже майже 11 років вони живуть поруч зі старим будинком, але їм і в голову не приходило туда залазити і, тим паче, шукати якісь ходи. А це обіцяло перерости в якусь незвичайну пригоду!

Недовго думаючи, всі вирушили до вказаної будівлі. І точно! Всередині, на кухні, замість плити була якась незрозуміла діра, яка мерехтіла рожевим світлом.

"Тільки не кажіть мені, що ми туди будемо лізти!" - промовила Маша. -"Мені вдома треба бути о п'ятій - прийде мама, а вона обіцяла мені допомогти з математикою - щось там з рівняннями я наплутала, а завтра ж контрольна"

"Та встигнемо! Уявляєш, у нас під боком якась загадка, а ми її впустимо! А раптом оце все зникне! Лізимо мерщій!" - і хлопці, підштовхуючи один одного, шувбовснули в прохід. Марійка також розуміла, що це справжня ПРИГОДА, про яку вони давно мріяли, але вагалась - хто-зна куди може вести цей незрозумілий лаз, але ж хлопці вже зникли за рожевим туманом і звідти не доносилось якихось підозрілих звуків.

"Машо! Ну ти де? Тут якесь цікаве нове місто! Ми перемістились в якесь інше місто!" - залунало з-за рожевої завіси. - "Невже тобі не цікаво?"

Це було останнім аргументом, щоб Марійка, закривши очі, зробила крок вперед....

Переступивши марево, яке виявилось зовсім нестрашним, дівчинка наважилась відкрити очі. Вона опинилась не в сусідній кімнаті, і навіть, не на знайомій з дитинства вулиці, а на дорозі прямо перед дорожнім знаком з надписом "Ласкаво просимо в Цифроград!"

Поруч стояли ошелешені хлопці і дивились то на Марійку, то на знак. "Ну що ви ото так дивитесь? Мене вперше побачили, чи що?" - "Маш, а за тобою немає проходу - він зник!" - і дійсно, ніякого рожевого мерехтіння позаду не було.

"От довбури! І що тепер робити? Я ж казала! Мене мама чекатиме о п'ятій!" - дівчинка глянула на телефон - "от халепа! Тут немає зв'язку! І що тепер робити?"

"Машко, не панікуй. Давай думати, як звідси вибиратись. Але я бачу лише один вихід - йти вперед - в оцей самий Цифроград - і все детально взнавати! Врешті решт, там має бути поліція! А англійську, якшо шо - я непогано знаю" - промовив Захар і першим пішов по дорозі до міста. Друзі, переглянувшись, потяглись за ним