ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ЯК АКМЕОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

В умовах цивілізаційно-історичних та освітніх викликів ХХІ століття педагог живе й працює в режимі акме, виступаючи активним суб’єктом власного професійно-особистісного самовдосконалення й самотрансценденції. Його професійний розвиток становить неперервний процес прогресивного й гуманістичного формування особистості, яка прагне підняти себе до рівня вершинних професійних еталонів, що здійснюється в саморозвитку й самореалізації, у професійній діяльності й взаємодіях (Л.В. Абдаліна, О.М. Вержицька). Професійно-особистісне зростання педагога передбачає цілісне, результативне перетворення компетентнісного (соціального, професійного, особистісного) досвіду шляхом подолання протиріч у професійно-діяльнісній та індивідуально-особистісній сферах, індивідуально-творче транспозиціонування набутих знань, умінь, навичок у практичній площині, вироблення нової якості професійно-педагогічної дії тощо. Вершиною професійно-особистісного становлення, формування й удосконалення вчителя є досягнення ним найвищого рівня – педагогічної майстерності, акмепрофесіоналізму.

Акмеологічний феномен – це, по-перше, конкретні прояви людини як індивіда – найскладнішого живого організму, як особистості, ядром якої виступають сформовані в людини відношення до різних сторін дійсності, і як діяча, передусім як професіонала; по-друге, це конкретні прояви буття й життєдіяльності малих і великих спільнот людей, передусім які належать до виконуваної кожної з них ролі в суспільстві. Акме (від др.-грець. ακμή, akme – розквіт, вершина, зрілість, вищий ступінь чогось) у розвитку педагогічної майстерності вчителя окреслює той психічний стан, за якого відбувається професійний і соціальний розквіт педагога, його оптимальна самореалізація, досягаються високі успіхи в професійно-педагогічній діяльності, що виходять за межі професійних нормативів і забезпечуються власним творчо-продуктивним внеском тощо. Такі результати діяльності позначають перехід від професійної майстерності до рівня педагогічної творчості, за якого вчитель виходить за межі професійного досвіду, включаючи в професійно-педагогічну діяльність нові задачі, прийоми й технології, досягає унікальних, неординарних, принципово нових результатів, робить індивідуальний творчий внесок у досвід професії, зокрема отримує новий продукт, теоретичні концепції, передовий досвід.

Розвиток педагогічної майстерності вчителя становить неперервний, системний, багаторівневий, поліфункціональний, диференційований, акмеологічний, пролонгований і циклічний процес, що включає становлення кваліфікованого спеціаліста, особистості з акмеологічною позицією, професіонала, який проходить такі періоди професіогенезу: період професійної адаптації (актуалізація професійного простору вчителя, включення у сферу професійних відношень, опанування нових соціально значущих ролей і функцій, утвердження в педагогічному й учнівському колективах, формування професійно-особистісної мотивації, подолання протиріч між здобутими у вищому навчальному закладі знаннями, уміннями, навичками та багатовекторними завданнями професійно-педагогічної діяльності та ін.), період набуття емпіричного досвіду (акумулювання досвіду колег, виокремлення себе із соціального й професійного середовища, рефлексивне осмислення власної професійної діяльності, вибудовування проекту педагогічної дії нової якості; актуалізація педагогічних здібностей, можливостей, поведінкових моделей, ціннісних настанов, формування професійно значущих компетентностей і набуття необхідних компетенцій та ін.), період формування і вдосконалення педагогічної майстерності (опанування методології творчої діяльності, вироблення оригінальної, самобутньої педагогічної системи педагогічних дій, індивідуального педагогічного стилю; вибір продуктивних комунікативно-ситуативних моделей взаємодії з дітьми, батьками, колегами; одержання результат у вигляді діяльнісного освітнього результату й накопиченого перспективного педагогічного досвіду та ін.), період творчого самовираження й самореалізації (творча реалізація вчителем завдань проекту професійно-особистісного розвитку шляхом апробації авторської програми, методики, досвіду, персонал-технології, тиражування їх у професійному соціумі та ін.), період акмепрофесіоналізму (інноваційно-експериментальний підхід учителя до виконання завдань професійно-особистісного розвитку, становлення і вдосконалення протягом життя; самомотивація на неперервний педагогічно-методичний пошук оригінальних форм, прийомів і засобів навчання та ін.). Процес розвитку педагогічної майстерності вчителя амбівалентний, оскільки можна спостерігати його нерівномірність і гетерохронність на всіх стадіях, порушення лінійності, послідовності і впорядкованості, етапи біфуркації (професійно-особистісне зростання в новій точці росту), деструктивні тенденції (зокрема поведінкові ускладнення, відсутність індивідуального стилю діяльності, низька мотивація, професійна обмеженість – негативний професіогенез).

Таким чином, педагогічна майстерність як відкрита самоорганізувальна й водночас керована система складається із взаємопов’язаних, взаємодоповнювальних компонентів, зокрема фаз, стадій, етапів набуття, формування, розвитку і вдосконалення, рівневій варіативності вираження (репродуктивний, оптимальний, досконалий, продуктивно-технологічний або творчо-інноваційний рівні педагогічної майстерності), що становлять єдиний андрагогічний цикл і детермінуються певними організаційно-педагогічними та науково-методичними умовами, акмеологічними (суб’єктивними й об’єктивними) чинниками, але передусім найвищою формою компетентної активності особистості, що ґрунтується на інтелекті, афекті й волі (І.А. Зязюн), гуманізмі й виробленій системі ціннісних орієнтирів. Учитель-майстер – це передусім акмічна особистість, яка має сталу акмеологічну професійну позицію, прагне підняти себе до рівня вершинних професійних еталонів; для якої провідною потребою і домінувальною життєвою цінністю виступає прагнення «бути особистістю» із духовною і громадянською спрямованістю , прикладом і взірцем національної, мисленнєвої, поведінкової, ментальної, ціннісно-світоглядної тощо культури. Безперечно, між якістю професійно-педагогічної дії і мотиваційною сферою особистості існує безпосередній взаємозв’язок. Тому формування акме-мотивації вчителя передбачає підвищення рівня професійних стандартів, планування випереджувальних стратегічних цілей, найближчих і подальших перспектив, що регламентуються суспільством і професійною спільнотою, динамічний розвиток діяльнісної нормативної регуляції, спрямованість на найвищі професійні досягнення, які мають соціально-позитивне значення. Вибір форм, методів і метатехнологій неперервного розвитку педагогічної майстерності вчителя зумовлюється рівнем його акмеологічної культури, умінням здійснювати акмеологічне проектування професійно-особистісного зростання за індивідуальною траєкторією. Акмеологічне проектування визначаємо як процес створення проекту професійно-особистісного зростання вчителя, прототипу, праобразу майбутнього об’єкта, стану та способів його перетворення, замисленого в реальному продукті більш високого рівня педагогічної майстерності шляхом його попереднього осмислення та прогнозування. Це триєдина діяльність, яка включає положення початку змін в об’єкті проектування, відстеження ходу змін в об’єкті і внесення коректив на підставі зіставлення можливого (спланованого) і дійсного (досягнутого) станів системи. Засобом стимулювання й перманентного моніторингу розвитку педагогічної майстерності вчителя, що забезпечує цілісність процесу підготовки компетентного фахівця, конкурентоздатного на ринку освітніх послуг спеціаліста, є акмеограма. Документ включає аналіз видів професійної діяльності, її мети, мотивів, засобів, структуру, функції, алгоритми дій і операцій, опис акмеологічних інваріантів у суб’єктивних характеристиках професійної діяльності, в її якостях, що забезпечує поступальний розвиток, професійне самовдосконалення вчителя, його просування до високих рівнів педагогічної майстерності. Акмеограма включає мету (початкову, проміжну, кінцеву); вибір моделі розвитку педагога; визначення акмеологічних технологій; види професійно-педагогічної діяльності; імовірні індивідуальні показники професіоналізму, що плануються як результат професійноособистісного розвитку. В основі розвитку педагогічної майстерності лежить створена вчителем акмеологічна позитивно-гармонійна «Я-концепція», яка передбачає актуалізацію власних п едагогічних здібностей, якостей і можливостей, поведінкових моделей, ціннісних настанов, адекватне виділення себе із соціального й професійного середовища, усвідомлення власної специфіки та моделювання на цій основі індивідуальної траєкторії професійного зростання, оволодіння системою засобів, механізмів саморегуляції. Позитивно-гармонійна «Я-концепція» включає «Я-образ» (адекватне виділення себе із професійного середовища, усвідомлення власної специфіки), «Я-учинок» (неперервний розвиток педагогічної майстерності протягом життя), «Я-ставлення» (домінування внутрішнього контролю, самооцінка педагогічних здібностей, якостей, саморефлексія), «Я-настанову» (цілепокладання, самонастанови на інноваційність, творчий пошук). «Я-концепцію» розглядаємо через взаємозв’язок когнітивного, емоційно-ціннісного й поведінкового компонентів, на емпіричних показниках яких (самоусвідомлення, самооцінка, цілепокладання тощо) ґрунтується самоосвітня діяльність учителя як життєтворча сила його педагогічної майстерності. Отже, педагогічна майстерність – це вершина творчості, вершина професійної зрілості, що несе в собі смисл «акме», тобто вершини творчості й професіоналізму . Розгляд педагогічної майстерності як акмеологічного феномену уможливлює реалізацію європейського виміру в освіті як системи освітніх орієнтирів, принципів і методів для формування сучасного спеціаліста інформаційного суспільства, учителя-акмепрофесіонала, здатного до самотворення, самореалізації і самовдосконалення протягом життя, виконання інноваційних ролей і функцій, забезпечення нової якості професійнопедагогічної дії, професійного співробітництва й взаємообміну