Есе на тему: «Професія з місією»

Що зробити, коли знайдеш скарб?...

Сховайте його у своєму серці,

Щоб серце було там, де скарб твій!

Коли Ви хочете знати, що таке справжнє учительське щастя, то станьте куратором! Саме так колись я розпочала свій виступ перед кураторами-початківцями, хоч сама на той час випустила тільки дві групи (як на мене, найкращих у світі фахівців у справі «Фінанси»).

Я вважаю, що вчитель – це моя стежина в цьому житті. Тільки так я бачу себе, і не уявляю, як можна жити без допитливих очей вихованців, для багатьох з яких ти стаєш найпершим порадником у жорстокому світі великого міста; як жити без їхніх лагідних усмішок, що з’являються від радощів перших успіхів або першого студентського кохання... – у цьому покликання моєї душі!

Як зараз пам’ятаю 26 серпня 2001 року – стою на порозі нового невідомого життя з напутнім словом мого куратора, стою розгублена – на порозі коледжу, в якому вже самій треба бути наставником, – а мої студенти лише на 5 років молодші за мене. Думки обертом… І закрутилося вихором: хто такий куратор, як себе поводити, як створити дружний колектив, як обрати правильно старосту… Було більше запитань, ніж відповідей. І почалася робота розуму, зусиль, серця – так званий фінансовий екстрім – шлях довжиною в студентське життя, базований на безупинному процесі фінансової справи і кругообігу взаємовідносин у колективі, міцно скріплений класичною аксіомою бумерангу: стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.

Якою ж була моя радість, коли теорія кураторства спрацювала: група-лідер семестру, а далі навчального року; перемоги, творчі здобутки, підкорення спортивного олімпу, десятки грамот, дипломів, подяк, 15 відмінників з 33 студентів – скарби, погодьтеся, неоціненні, здобуті роздумами та ідеями безсонних ночей, творчим натхненням студентських вечорниць, клопіткою мереживною логікою дівочих посиденьок.

Такою була моя перша група, мої «перші ластівки», які, вилетівши з колезького гнізда, залишили на згадку про себе дорогоцінний скарб для педагогічної поеми – досвід виховання і створення міцного колективу, з чого й живу сьогодні, плекаючи доброту, гідність, натхнення і успіхи вже 5-ої групи, утверджуючи думку «Зібратися разом – це початок, залишитися разом – це прогрес, працювати разом – це успіх!»

Жодного разу я не пошкодувала про свій вибір у житті – вчити і виховувати молодь, бо ця справа (пересвідчуюсь щоденно) – найблагородніша, чесніша в світі!

Я приймаю свою місію!

Не дають моїй душі старіти, завжди мої найкращі діти!

З повагою до життя

Тетяна Балабан

https://docs.google.com/document/d/12YgTCfKraaBcQ5wTaGlJ-XQfNiThjyNu/edit?usp=sharing&ouid=113859942226338768960&rtpof=true&sd=true