Автор збірок оповідань «Святоіванські вогні» (1934), «Мій світ» (1938), «Село говорить» (1940), «Будні і неділя» (1973); гуморесок «Циганськими дорогами» (1947), фейлетонів «Перелетні птахи» (1952); повісті «Герой передмістя» (1958); драматичних творів «Король стрільців» (1943), «Квіт папороті» (1943), «На ріках Вавилонських» (1948), «Тайна доктора Горошка» (1953).
Окремі видання:
Керницький І. Будні і неділя. Новели, гуморески, фейлетони. — Нью-Йорк, 1973. — 174 с.
Керницький І. Герой передмістя: Повість. — Нью-Йорк, 1958. — 198 с.;
Керницький І. Квіт папороті. П'єса. — Краків — Львів, 1943. — 38 с.
Керницький І. Король стрільців: Комедія наших днів у трьох діях. — Краків — Львів, 1943. — 55 с.
Керницький І. Мій світ. Оповідання. — Львів: Вид-во І. Тиктора, 1938. — 127 с.
Керницький І. Перелетні птахи: Новели. — Нью-Йорк: В-во Ю. Тищенка, 1952. — 141 с.
Керницький І. Циганськими дорогами. Гуморески. — Мюнхен, 1947. — 48 с. [Архівовано 30 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
Керницький Іван. Мала проза; упоряд. Т. Шах. - Львів : Каменяр, 2020. - 487 с. : іл.
Наскільки пам'ятаю — було це тому рік, пізньою осінню. Я тоді їхав ранішнім поїздом до школи. В купе, що в ньому я примістився, застав уже троє осіб: двох підстаркуватих господарів та молодого, може, сімнадцятилітнього хлопчину. Він скулився в куточку під вікном і спав, схиливши голову на гру...
Містер Віллі Морріс, давніше Василь Мороз, з-під Бережан родом, зустрів о п'ятій годині на Четвертому авеню містера Фредра Кетлінга, що його, між іншим, охрестили колись в селі Чеперносові Федьком, а по батькові звали Ковтуном.
До речі буде запримітити, що мр. Віллі Морріс мав ресторан п...
Була провідна неділя і розсміяне пополудне, і верби маїлися у мрійливі кучері, як тато сказав:
— Василю, поженеш нині товар!
— Ой, де ж таке мале! На дощі, на сльоту... Там шибеники, збитошники битимуть його, поштуркуватимуть..
Так мама. Стишилася коло печі та похитувала...
Сидів переді мною й розповідав:
— Не люблю, бачите, оцих «знаків»... Як почую, що десь чекоче сорока, то зараз затикаю собі вуха. Як побачу, що кіт миється, то щось аж підносить мене вхопити книжку чи чорнильницю й жбурнути в богу духа винне створіння. А коли ненароком самі двері відчиняться...
Посперечалися одного разу Олівець з Гумкою, хто з них достойніший і потрібніший малому учневі Юрку. А треба вам ще знати, що Олівець дуже гордився своїм чудовим почерком, а Гумка була страшенно вперта. — Ну, скажи, кому ти потрібна? — насміхався Олівець над Гумкою. — Та ти ні однієї лінії на папері накреслити не зможеш! Хіба можеш ти написати в зошиті таке слово, як «мама», чи «баба», чи хоча б 2 * 2 = 4?.. А втім — нехай всі тут присутні розсудять і скажуть — хто достойніший: я чи ти? А в пеналі Юрка були чотири блискучих Пера, дерев'яна Ручка і Ножик для підстругування Олівців. Вони поки що мовчали, бо не мали бажання втручатися в суперечку. Тільки старий, весь у чорнильних плямах дядько Пенал, який уже багато пережив і багато чув і бачив на своїм довгім віку...
Свічка на скрині похнюпилась і плакала білими сльозами, що завмирали в грудочках на цілушці житнього хліба. Під льняною скатертю пахла відцвілим літом отава, і сніп вівсяний на покуті клонив кучері перед богами, павутинням закосиченими. По світлиці лазили сновидами сум і нудьга. Рачкували по розс...
Вісім літ крамарював Сень Свистун, колишній скорострільщик, а тепер шістдесятпроцентовий інвалід УГА, в нашій кооперативі.
За той час мінялися голови, мінялися справники і скарбники, мінялися календарці та оголошення на стінах, мінялися товари на їхні ціни, а крамар Сень Свистун все стояв за білою лядою, високий та кремезний, широкий шрам через чоло, в полинялій стрілецькій блюзі. Сень Свистун був старим воякою, за Австрію і за тата Франца Йосифа боровся, в штурмбатальйоні служив, на трьох фронтах воював та дослужився навіть одної зірки, двох медалів і п'ятьох дір у голові.
Побілів від порохів позбиваний колесами цісарський гостинець, а пухка і їдка перина, що в ній грязюки по кістки, так само вперто і без милосердя припікає з-під споду підошви, як зверху липневий жар смалить зіпріле чоло.
Лінивий клапоть блакиті, а радше покришка з розпеченої цинкової...
Дорогі земляки, якщо вас покортить коли-небудь переступити межі «даунтаунської України», ген аж поза Бродвей, я раджу вам уже при тій нагоді заглянути у так зване артистичне містечко Грініч Вілідж, поки ще його не розвалено. Там побачите всякі дива: галереї картин під мурами будинків, мініатюрні ...
Дзвони гаморили, вишні відцвітали, з маєвих облаків трискав золотий сміх на бляшані менталики, на хрестики, коралики, на медяникові серця, веселкою розмальовані, скрипіли ручиці. Гості, гості! — лящали свистала, галайкала катаринка, у стоголосій крутіжі карбулялися всуміш роздзвонені намиста,...
Шовкове прядиво святоіванської ночі окутало чаром ліс, що очманів від дневного жару й застиг, запоморочений у похміллі, від мохнатих пеньків по рясні чуби ясенів, берестів і кленів.
Щось — гей чадом і чемерицею дишуть спросоння купи муравищ і дикі хабази по дебрах, і свіжа живиця, що зледеніла мережками на рожевій корі, — і в п'янім, безшелеснім ритмі ведуть химерні танки, мигають, блимають і гаснуть святоіванські вогники.
Таких старосвітських хатин уже небагато. Вони вмирають так, як повмирали ті, що їх колись ставили. В нашому селі вона одна-однісінька. Має сто сім літ і мало не по самі вікна вже вросла в землю. Стоятиме ще до неділі. В понеділок до схід сонця Сенько Маланюк скличе сусідів, вони підріжуть трухляв...
Осінь тоді була сльотлива, хмарна осінь. Такий був день слизький, обшарпаний, мов дід жебручий, день — не день, ранок — не ранок — хандра осіння, розплакана жура, невколисаний сум.
Ми тоді обидва з батьком паринували на нашій Гнилій. Я поганяв рудо-бурі конята, викрикував, аж охрип: «вйо, вй...
Вчора ходив до Центрального парку і трохи довше затримався над ставком, де пускають кораблики, щоб упевнитися, чи кохані американські діточки не розторощили пам'ятника Ганса Хрістіяна Андерсена.
Ні, славити Бога, поставлений у 1955 році пам'ятник чи монумент стоїть ще на своєму п'єдестал...
На площі Астора стоїть і мерехтить лампочками Ялинка.
Може, не така чудесна й величава, як її горда посестра на Рокфеллер-плаза, на шістдесят стіп висока, що примандрувала в це залізобетонне місто аж з далекої Каліфорнії.
Ялинка на площі Астора тиха і скромна, як і все довкілля доли...
Цього місяця було кілька ясних ночей. Отак, бувало, пізнім вечором вийдете з хати, надворі вам ясно, як удень! Так місячно. Синіє мовчаливе небо й зорі переморгуються, й чути, як падає пожовкле листя на ясне плесо річки, чисте, мов хрусталь. Над річкою настовбурчилися кострубаті верби. Задиви...