У 1913 році у селі з’явилась перша школа. Це були початкові класи, які були розкидані по хатах. А у 1933 році була збудована школа, яка функціонує і досі. За панської Польщі в селі почали навчати дітей. Сільські літи навчалися в хаті Горніча Йосипа. А в 1933 році почалось будівництво школи, приміщення якої використовується і сьогодні. Було два вчителі-поляки за прізвищем Сват. В школі було два класи. Книги купувались за гроші, тому навчались діти більш заможних селян.

Перша вчителька була родом із м.Сокіл Львівської обл. Паска Антоніна, але вона вийшла заміж за лісника і виїхала. Після неї вчив Янчук Євгеній, але теж недовго, бо він дуже погано ставився до дітей: сварив, бив по руках (часто й сильно бив), тому за скаргами батьків його було звільнено. На його місце прибув Микола Лавренюк. Дітей в школу ходило багато. Зранку вчилось в одній кімнаті 2 класи, і після обіду – 2 класи. А також діяла вечірня школа для молоді. Один вчитель навчав приблизно 60-80 дітей. Вчили польську мову, українську, арифметику. Два рази на тиждень

приїжджав священик із сусіднього села Забужжя. Але не всі діти ходили до школи, багато батьків не мали грошей, щоб купити взуття, ручку…

Приміщення сучасної школи побудоване приблизно в 1936-38 роках. Сюди вже прибула сім'я вчителів із Польщі за прізвищем Сват. Вся родина (чоловік, жінка, 2 малих діток) жили в приміщенні школи. Майже всі уроки вони вели на польській мові.

Коли прийшла Радянська влада, то навчання продовжувалося. Вчителями були місцеві грамотні хлопці Пурха Дмитро Онуфрійович і Горніч Антон Миколайович. Навчання продовжувалося і під час війни.

В 1943 році навчання припинилося. В лісах було багато партизанів, бульбашів, польських повстанців, наближався фронт, в приміщенні школи розмістився воєнний госпіталь. Поранених лікували, а хто помирав – хоронили просто на подвір’ї школи. Після війни пере захоронили померлих в с.Куснище в братській могилі.

Навчання в школі відновили в 1946 році. Діти різного віку йшли в перший клас: 1936 -38 р.р. в один клас, 1939-40р.р. в інший. За розповідями Андрійчук Анни, була дуже добра вчителька Юзя, яка часто давала діткам щось поїсти і навіть взутися, але її забили бандери.

З кожним роком життя ставало все кращим. В школі було семирічне навчання. За свідченням Поліщук Н.І., в 1949 році вже працювало багато молодих вчителів: Кошіль Є.М., Голуб Н.Г., Наталя Прокопівна… Діти мало відвідували школу, бо батьки заставляли працювати в полі, пасти корів, глядіти дітей.