Embedded Files
Автор: Оксана Підопригора, Андрій Храбустовський
У середині XIX ст. лівий бік Катеринославської вулиці (нині вул. Полтавський шлях) від нинішнього Гончарівського бульвару до Холодної гори був уже заселений, тоді як правий являв собою суцільний пустир з численними болотами. У цій частині міста жили ремісники і відставні солдати. Місто купців, чиновників, дворян розпочиналось за Дмитрівською церквою і тягнулось до Лопанської набережної.
Церква на честь великомученика Дмитрія Солунського була збудована українськими поселенцями невдовзі після заснування міста, в середині ХVII ст. Зараз тут проходить гомінкий Полтавський шлях, недалеко знаходиться Південний вокзал.
За переказами, саме заступництво св.Димитрія допомагало захистити місто від нападів татар. У XVIII ст. – на початку XIX ст.. парафіянами храму були мешканці приміських слобід Гончарівка й Панасівка, уславлених у творах письменника Григорія Квітки-Основ’яненка. Його дім стояв саме навпроти церкви. І вінчали, і відспівували автора перших у Європі народних повістей у Свято-Дмитрівському храмі.
Зі священників першого храму відомі Петро Федорович Вітінський (почав служіння не пізніше 1689 року, завершив у 1731, підстригшись в ченці і провівши останні п'ять років життя в Покровському монастирі), і його син Григорій Петрович Вітінський.
Перша церква була дерев’яною. В 1764 році її розібрали і побудували нову, теж дерев’яну, яка згоріла у 1804 році. Вона була виконана в традиційних формах української архітектури із дзвіницею, що стояла окремо.
Свято-Дмитрівська церква
Третій храм був побудований у 1808 році. Храм побудували по проєкту архітектора Є.А.Васильєва. На початках храм був бідним, іконостас для нього використовувався старий – з Основ’янської церкви. З боку вулиці церква була огороджена частоколом, а з інших боків – тином із хмизу. Зі збільшенням парафії у 1842 році до будівлі церкви прибудували два вівтарні притвори – на честь Смоленської Ікони Богородиці (Одигістрії) (єдина ікона, що пережила пожежу 1804 р., вона зберігалась ще з часів першої церкви і шанувалась як велика святиня) і на честь преподобного Сергія Радонезького, а також звели дзвіницю. Після розширення храм вміщав 800 людей. У 1872 році на ділянці біля церкви по проєкту архітектора Харківського навчального округу Д.Л.Ткаченка побудували двоповерховий кам’яний дім для служителів церкви.
У 1885-1896 роках за ініціативою Отця Іоанна Чижевського Дмитрівську церкву капітально реконструювали. Проєкт реконструкції склав архітектор М.І.Ловцов. Головна церква була розширена, бічні приділи перебудовані. Новий вигляд отримала дзвіниця, яка стала домінантою панорами західної частини міста. Оновлений храм гармонійно сполучав у собі готичний, візантійський і український стилі. Тепер замість колишніх 800 він вміщав 2100 парафіян. Біля храму були побудовані каплиця і будівля парафіяльної школи. Вздовж огорожі з боку вулиці був висаджений чагарник, який захищав подвір’я від вуличної пилюки. За огорожею з боку храму знаходились високі дерева і басейн з водою. За відгуками сучасника будівництва храму художника В.П.Карпова: «…цей храм можна назвати кращим храмом в Харкові: своєю красою і граціозними лініями, підбором орнаментики, куполами яйцеподібної форми й бічними баштами зі шпилями він не може не приваблювати до себе око спостерігача, на нім відпочиває душа, і за нього заочно дякуєш. Дзвіниця храму ажурна, прикрашена тоненькими колонами. увінчана дзеркальним хрестом з визолоченим сяянням». Оздоблення Храму було завершене лише у 1901 році, купол і стіни розписані альфреско, іконостаси і кіоти ікон позолочені.
Храм опікувався Олександрівською лікарнею, за що Отець Іоанн у 1894 році отримав подяку від Харківської міської управи. З 1896 року існувало парафіяльне братство, що піклувалось про доброустрій храму, добробут служителів церкви, початкову освіту дітей парафіян, благочинність. У 1898 році при парафії відкрита школа для дівчаток на правах міських однокласних училищ, в 1899 — лікарня для стареньких людей. Добродійна і суспільна діяльність о. Іоана Чижевського була відмічена багатьма винагородами.
Атеїстичний терор жорстко позначився на долі Дмитрівської церкви. Богослужіння припинилися у 1929 році. Клір і активні парафіяни були заарештовані, деякі розстріляні. Храм було перетворено на клуб, а пізніше на брудний і безбарвний кінотеатр «Спорт», у якому ніхто не впізнав би колишню красуню-церкву.
З проголошенням незалежності України історично українську церкву обрала собі за місце молитви міська громада Української Автокефальної Православної Церкви. Сьогодні в храмі розпочаті ремонтно-реставраційні роботи. Проєкт реставрації історичної церкви, зруйнованої більшовиками, розроблено групою архітекторів на чолі з Володимиром Лопатьком. З ініціативи Ради директорів Світового Конгресу Українців 8 листопада 2005 року було утворено Свято-Дмитрівський доброчинний фонд, щоб сприяти відбудові давньої харківської святині. Значну роль, як у минулі дореволюційні часи,у відбудові храму відіграє Крайове православне Братство.
Олександрівська лікарня, кінець 19ст.
У совєтські часи Свято-Дмитрівська церква — лише тінь від тієї красуні, яка прикрашала західну частину Харкова в кінці XIX - на початку XX ст. Випадковий мандрівник з великими труднощами зміг би побачити у безликій будівлі колишнього кінотеатру "Спорт" сліди минулої краси. Але ж храм живе не тільки зовнішнім оздобленням. І за непоказними стінами збирається на молитву найбільша українська православна громада Харкова. Тут працює недільна школа, бібліотека, церковна крамниця, багато парафіян залучені у церковному хорі... Парафія живе. І настане час - поверне Дмитрівській церкві колишню велич.
Page updated
Google Sites
Report abuse