Підлітковий вік – період значних змін у житті дитини.

За визначенням Організації Об’єднаних Націй підлітковий вік – це віковий період з 10 до 19 років. Це вік стрімких фізіологічних, психологічних, соціальних змін, які відбуваються з дитиною, і це саме той період, коли вона потребує як мудрої та виваженої батьківської підтримки, так і свободи в ухваленні рішень та виявленні своїх поглядів та переконань. В підлітковому віці відбуваються певні  гормональні зміни в організмі дитини,які в свою чергу впливають на потовиділення також.

Всі фактори  змін впливають на взаємовідносини в класному та дружньому колективі. Гігієна,поведінка,власний стиль та власна думка може стати причиною конфліктів чи непорозумінь між однолітками. Дані питання часто вирішуються некоректно:приниженням та висміюванням.  Важливо вчасно помітити зміни в поведінці дитини аби не допустити систематичного булінгу та знущань. Так,в кожному конфлікті приймають участь дві сторони,проте не варто робити поспішні висновки щодо винуватця. Підлітки рідко вирішують свої непорозуміння толерантно,розмовою. Переважно це образливі репліки,можлива невербальна агресія.  В даному випадку важлива тісна співпраця класного керівника та батьків,з можливим залученям психолога чи соціального педагога. Змістовна розмова допоможе розставити пріоритети та виявити справжню причину непорозумінь,адже в школі та вдома діти різні. Батькам не варто наполягати на тому,що вдома дитина такого не робить,це не може бути моя дитина чи ви не про мою дитину говорите. Класний колектив це інша сфера розвитку та діяльності і дитина звісно проявляє себе інакше ніж в колі сімї. Сприймайте свою дитину обєктивно. Прислухайтесь до класного керівника,цікавтесь шкільним життям дитини,не бійтесь звертатись до соціальо-психологічної служби ліцею.

Шановні батьки, ваша дитина вперше переступить поріг нового навчального закладу – школи, де на неї чекатимуть цікаві уроки, веселі перерви, змістовне дозвілля, гарні друзі та перша вчителька. Щоб навчання першокласника було цікавим, результативним, приносило користь дитині і радість батькам, ми пропонуємо вам низку порад.

Пам’ятка батькам першокласника:

§ Підтримайте в дитині  прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в  шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

§ Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

§ Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

§ Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

§ Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

§ Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!”) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

§ Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

§ Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

§ Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

10 речей, які повинні виконати батьки першокласника:

1. Малюк, швидше за все, буде хвилюватися і сам прокинеться вдосвіта. Прикрасьте його кімнату повітряними кульками, плакатом із веселим надписом.

2. Багато хто з батьків вважає, що подарунків цього дня робити не обов’язково. Між тим яскравий згорток поруч із подушкою трохи розвіє дитячі хвилювання і, з іншого боку, підкреслить важливість події.

3. Звичайно ж, ранець із потрібними речами ви разом з дитиною склали ще тиждень тому. Напередодні 1 вересня варто ще раз зазирнути до нього… і покласти туди якусь дрібничку: чи то кумедний ластик, чи незвичайний олівець. Дитина зрадіє, побачивши таку знахідку!

4. На весь сьогоднішній день забороніть собі повчати дитину, не хмуртеся, не гнівайтеся, не обурюйтеся і не підвищуйте голос!

5. Відкладіть усі справи, візьміть на роботі відгул. Коли малюк вперше переступить шкільний поріг, ви маєте бути поруч із ним.

6. Скажіть своєму першокласнику, який він має чудовий вигляд.

7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов перший день. Поцікавтеся, що вона робила і, обов’язково похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть, якщо вона вмудрилася щось загубити).

8. Увечері влаштуйте святковий чай. З такого приводу запросіть бабусь, дідусів – їм також буде приємно привітати першокласника.

9. Сподіваємося, ви не забудете сказати дитині, як сильно ви її любите.

10. Засинаючи, дайте собі слово бути стосовно дитини й надалі такими ж спокійними та уважними, як сьогодні!

10 заповідей для батьків першокласника:

1. Починайте “забувати” про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: “який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд”.

2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя  відповідайте: “Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”.

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

7. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: “Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати”. Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.

 Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з'являються нові шкільні предмети.

  П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчання, це і новий етап у розвитку особистості.

Рекомендації батькам п’ятикласників

• Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок: «Як минув твій день у школі?» Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте імена, події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати бесіди про школу.

• Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з учителем не рідше, ніж раз на місяць.

• Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використовуйте будь-які можливості дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.

• Допомагайте дитині виконувати домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.

• Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

• Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.

• За будь–якої можливості намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.

• Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.

• Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, історії тощо.

• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай вдома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.

• Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.

• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.

• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.

• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.

• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ

 Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

 2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

 3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

 4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

 5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

 7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

 8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

 Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

 10. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

11. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

12. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

13. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

14. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

 15. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

 16. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

 17. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

 18. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

 19. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

20. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

 1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

 2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

  Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

 1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

 2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

 3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Першопричина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.

•  Де проводить вільний час.

•  Чи не пропускає занять в школі.

•  В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

•  В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).

•  В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)

•  В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).

•  В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).

•  В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).

•  Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

• Не дозволяйте дітям та підліткам:

•  Йти з дому на довгий час.

•  Ночувати у малознайомих для вас осіб.

•  Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.

•  Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.

•  Носити чужий одяг.

•  Зберігати чужі речі.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

 2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

 3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм

 та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

 4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Шановні батьки!

 Пам’ятайте:

1. Тільки разом зі школою можна досягти бажаних результатів у вихованні та навчанні дітей. Вчитель – ваш перший союзник і друг вашої сім’ї. Радьтеся з ним, підтримуйте його авторитет. Зауваження про роботу вчителя і вихователя висловлюйте в школі, на зборах. Недоречно це робити у присутності дітей.

2. Обов’язково відвідуйте всі заняття та збори для батьків. Якщо не можете прийти на батьківські збори, повідомте про це педагогів особисто або запискою через дитину.

3. Пам’ятайте, що цей період розвитку є для вашої дитини найбільш сприятливим для оволодіння самостійними формами роботи, розвитку інтелектуальної, пізнавальної активності, навчальних інтересів, волі.

4. Цікавтесь навчальними успіхами дітей (запитуйте: «Що нового ти сьогодні дізнався?» замість традиційного: «Яку ти сьогодні отримав оцінку?»). Радійте успіхам, не дратуйтесь через кожну невдачу. Вчіть дітей долати труднощі.

5. Надавайте розумну допомогу у виконанні домашніх завдань. Збуджуйте інтерес до навчання. Перевіряючи домашнє завдання, націлюйте дитину на те, щоб вона розвивала вміння доводити правильність виконання завдання, наводити свої приклади. Частіше питайте: «Чому?», «Доведи!», «А чи можна по-іншому?». Навчайте бачити головне і другорядне та зосереджуватись на головному.

6. Прищеплюйте хорошу звичку готуватись систематично, без нагадувань сідати до роботи, виконувати її уважно.

7. Звертайте увагу на повторення.

8. Пам’ятайте, що на емоційне самопочуття дитини починає все більше впливати те, як складуться її стосунки з товаришами, а не тільки успіхи у навчанні і стосунки з учителями.

9. Вчіть дитину бути хорошим товаришем: хотіти і вміти надавати допомогу, виручати з біди, доброзичливо ставитись до помилок інших і з готовністю прислухатися до зауважень на свою адресу.

10. Сприяйте тому, щоб ваша дитина брала участь у всіх заходах, які проводяться у класі та школі.

11. Намагайтесь вислуховувати розповіді дитини (про себе, товаришів, школу) до кінця. Ділитися своїми переживаннями – природна потреба дітей.

12. Цей період загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці особистості іншими людьми, перш за все дорослими. Тому ніколи не давайте оцінку дитині, а лише її вчинку. Не говоріть: «Ти ледар, брехун…» Мудрі батьки кажуть: «Ти мене дуже засмутив сьогодні. Я цього не чекав». Замість «не бреши», скажіть «говори правду». А ще краще усміхніться: «Здається, хтось говорить неправду».

13. Виховуйте самоконтроль, самоаналіз, самооцінку.

14. Особливу увагу звертайте на досягнення, здобуті наполегливою працею.

15. Підтримуйте впевненість у власних силах, бажання працювати. Акцентуйте увагу на перемогах (навіть маленьких), щоб дитина їх помічала.

16. Розвиваючи здібності дитини, не забувайте про головне: здібності – не самоціль. Піклуючись про розвиток здібностей, не забувайте про найважливішу з них – здатність за будь-яких обставин залишатися людиною, особистістю.

Дитина в укритті без нас. 

Практичне. Давайте разом подумаємо, що ще можемо зробити для спокою наших дітей, коли вони не поруч із нами. Сьогодні узнала одразу про дві подібні історії. Діти з дитячого садочку під час тривоги знаходяться в укритті. Там немає світла. Діти плачуть від страху, дорослі, чи не знають, як заспокоїти дітей, як їх зайняти, чи самі розгублені. Дитина приходить додому - у неї істерика.

Я не буду коментувати підготовку укриттів, роль дорослого і те, що дорослим поруч з дітьми важливо робити. (Спасибі тим дорослим - вихователям, вчителям, які кожного дня роблять подвиги заради спокою і безпеки наших дітей)

Якщо дитина маленька, у неї немає телефону і немає можливості включити ліхтарик в телефоні - важливо підготувати для неї ліхтарик, можливо, лед-свічку, іграшку, щоб світилась в темряві. Гірлянди, новорічні ліхтарики на батарейках.  Навчити її включати та виключати. (Сказати, що нічого страшного, якщо щось загубиться чи зламається)

Дати з собою іграшку, яку можна прикріпити до одягу (як брелок), чи яку можливо було б обнімати, можливо, яка б була на ліпучках, кріпилась би на гудзик. Можливо, браслет.

Якщо це можливо, дати пляшку - з водою - по типу спортивної пляшки - поїлки.

Дати поп-іт, чи безпечну жмакалку.

Ми дома з дітьми звертаємо увагу на

ЗНАННЯ - що може - буде відбуватися, чому ми йдемо в укриття, можливо, разом слухаємо - дивимось пісню - руханку  "Крокуй до укриття".

ЕМОЦІЇ - Даємо підтримку в емоціях - (це дуже неприємно, це справді, страшно, особливо, коли темно. Я б точно злякалась - ти така/такий молодець, так мужньо тримаєшся. А що ти робив?....)

ДІЇ - а знаєш, що можна робити, коли (страшно, темно, сумно).

І разом співаємо, читаємо вірші, граємо в ігри, які б діти могли відтворити без нас, робимо вправи - вчимо робити потягушки, щоб знімати спазм м'язів, робити прості дихальні практики (найпростіша - кит: скласти ручки в кулачки, і робити гучний видих через отвір, пальчики: ручки в кулачках - вдих, стискаємо ще сильніше кулачком,видих - розпрямляємо великий пальчик, вдих - кулачки крім великого пальця стиснуті - видих, розпрямляємо вказівний пальчик і так всі пальці

Створюємо ритуали близькості -

Цілуємо в долоньку і просимо, щоб дитина прикладала долоньку,якщо буде скучати за нами, до щічки, до животика... (Ця ідея з книги "поцілунок в долонці)

Даємо послухати своє серце і перекладаємо ручку на сердце дитини. Сердце завжди каже "люб-лю"

Торкаємося "кнопочок" любові (вигадуємо, де на тілі місця, де у нас "скарби любові". (Долоньку, плече, лікоть) Дитина сама може торкнутись до цієї кнопочки)

В коментарі прекрасну ідею розповіли - вранці малювати на ручці один одному сердечко чи сонечко, щоб можна було торкнутись.

Звичайно, увагу дітей, напругу дітей важливо скеровувати.

І для вихователей - вчителів є і онлайн курси, і дописи та розробки з іграми, в які можна грати в укритті. Якщо буде потрібно, викладу в коментарі, те що робила я і колеги.

Діти, у яких є телефони, не мають звикати до того, що вони при дискомфорті та небезпеці тільки користуються телефонами - іграми, передивлянням відео. Це створює непродуктивну звичку. Нам важливо було б змінювати, перемикати активності.

Коли дитина повертається додому - це, на жаль, нормально, якщо вона буде перезбуджена, якщо у маленької дитини буде істерика. Вона так робить "видих" всієї напруги. Намагається його зробити "в нас". Вона зможе стабілізуватись, завдяки нашій стійкості, спокійному диханню, розумінню, що з нею відбувається.

Дитина може ходити за нами хвостиком, намагатись "вжатись, втиснутись" в нас- і якщо у дорослих є сили, було б прекрасно дитину потримати біля серця, обійняти, створити наче кенгурятці гаманець.

Якщо дитина завмирає - ми спонукаємо її до дій, може, вона зможе з нами робити вечерю.

Я нам всім так бажаю сил, щоб ми могли вмістити в себе все це.

Обіймаю, Родино як хочу для нас всіх безпеки і Перемоги

@Світлана Ройз

Підказки БАТЬКАМ ВІД ПСИХОЛОГА ЮЛІЇ Гіппенрейтер

1. Непослух - єдине, що дитина може протиставити неправильному поводженню з нею.

2. «Проблемні», «важкі», «неслухняні» і «неможливі» діти, так само, як і діти «з комплексами», «забиті» або «нещасні» - завжди результат неправильно сформованих відносин у сім'ї.

3. Безумовно приймати дитину - означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінниця, помічниця і так далі, а просто так, просто за те, що вона є!

4. ... чим більше дитину лають, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини - це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси.

5. Чим частіше батьки дратуються на дитину, зупиняють, критикують її, тим швидше вона приходить до узагальнення: «Мене не люблять».

6. .... дисципліна не до, а після встановлення добрих відносин, і тільки на базі їх.

7. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй:

"З тобою все гаразд! Ти, звичайно, впораєшся! »... Інша справа, якщо вона зіткнулася з труднощами, які не може подолати. Тоді позиція невтручання не годиться, вона може принести тільки шкоду.

8. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть їй. При цьому візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, все інше робить сама; у міру освоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.

9. Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з інтересом.

10. Підліткова мода подібна вітрянці - багато дітей її підхоплюють і переносять в більш-менш серйозній формі, а через пару років самі ж посміхаються, озираючись назад. Але не дай Бог батькам в цей час увійти в затяжний конфлікт зі своїм сином або дочкою.

11. Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати «свідомою».

12. Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю! Можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

13. Можна засуджувати дії дитини, але, не її почуття. Невдоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її неприйняття.

14. Небажана поведінка дитини є нормальна реакція на ненормальні умови життя.

15. Сувора мама емоційно відгороджена від дитини, принаймні, вона так відчуває.

16. Дайте дитині бути самою собою. Не підштовхуйте її весь час. Не читайте їй нотацій. Не намагайтеся її звеличувати.

17. Хіба не відомо, що спостереження за ходом власної діяльності заважає цій діяльності, а то і зовсім її руйнує? Стежачи за почерком, ми можемо втратити думку; намагаючись читати з виразом - перестати розуміти текст.

18. Самопізнання і самовиховання - це перший обов'язок батьків і вчителів, якщо вони претендують на виховання дитини. Без цієї особистісної роботи вони, замість того, щоб вводити дитину в культуру, навантажують її власними проблемами.

19. У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з неї обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити - це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.

20. Не вимагайте від дитини неможливого або непідвласного віку. Замість цього подивіться, що ви можете змінити у своєму ставленні до її досягнень.

Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми

Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми.

У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров'ям тощо. Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.

Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся... Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.

Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?

Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо.

недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;

невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;

порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;

дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.

Як уникнути порівнянь?

Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.

Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною.

Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину.

У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.

Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.

Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.

Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак радимо сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.

Самоушкоджуюча поведінка у підлітків

Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.

Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся, змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.

Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім*ях, що опинилися у скрутному становищі» родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.

Але навряд чи ці люди читають статті психологів, і тому ми поговоримо про форми самоушкодження, а головне, його причини, в на перший погляд благополучних сім'ях.

Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі.

Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся;

непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які приносять або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.

За статистикою до самоушкодження схильні 20% всіх гетеросексуальних підлітків і 53% всіх ЛГБТ підлітків.

Психологічними причинами самоушкодження є:

⁃ емоційне відторгнення в дитинстві;

⁃ пережите насильство;

⁃ дисоціація, «втрата себе»;

⁃ низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому;

⁃ невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим;

⁃ неможливість адекватно реагувати на стрес.

Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?

⁃ зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу  їх жорстокості або страху відторгнення;

⁃ покарання себе за агресивний імпульс (я -поганий);

⁃ відчуття «я - живий» через біль;

⁃ ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати;

⁃ поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла;

⁃ заклик про допомогу.

Але я б хотіла зупинитися детально на одній з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.

Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати чи розлучення.

У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдиної близької фігури і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості.

Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.

У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе.

І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.

І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» вихованні і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?

ГІПЕРОПІКА

Гіперопіка – це коли батьки приділяють занадто багато уваги своїм дітям. Дехто вважає такий підхід правильним способом ростити дитину, тоді як інші ставлять усю нашу систему виховання під питання.

Як можна не звертати увагу на те, у яких умовах зростає ваша малеча та що на неї впливає? Де проходить межа? Кожній дитині потрібна увага та постійне піклування з боку її батьків. Утім іноді добре знати, де правильний баланс.

Правда в тому, що варто дотримуватися тонкої межі, щоб скеровувати своїх дітей і допомагати їм в особистому розвитку й при цьому не потрапити в пастку емоційно токсичних стосунків.

Тому що батьківство – це не те саме, що контроль, а освіта – не постійне стримування, а, тим паче, не підрізання дитячих крил. Адже скоро вони повинні стати дорослими, здатними приймати власні рішення та нести відповідальність за свої життя.

Утім термін “гіперопіка” охоплює значно більше понять.

Гіперопіка та надмірний захист

Найдивнішою особливістю цього типу поведінки та підходу до виховання є те, що батьки беруть участь у кожному аспекті життя своїх дітей: спортивних заняттях, навчанні, хобі, друзях…

Гіпербатьки вважають, що вони найкращі в світі та виховують своїх дітей правильніше за інших. Однак справжній емоційний та особистий баланс їхніх дітей може бути дуже далеким від того, що таке щастя для самої малечі.

Наслідки гіперопіки: розчарування

У батьків може бути чітке уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дитина, і вони вважають себе запорукою або відправною точкою для цього.

Але час минає й мати чи батько починають усвідомлювати, що діти не завжди відповідають їхнім ідеалам, і це призводить до відчуття розчарування.

Коли дитина бачить розчарування в очах своїх батьків, вона почується невдахою або гіршою за інших.

Наслідки гіперопіки: тривога та стрес

Також варто взяти до уваги, що гіперопіка завжди супроводжується “виховною гіперактивністю“. Досить часто батьки віддають своїх дітей на різні додаткові гуртки, навіть якщо вони зовсім не подобаються малечі.

Поступово це починає заганяти їх у стрес, а рівень тривоги стає схожим до того, що переживають дорослі.

Батьки, які занадто опікуються своїми дітьми, дуже важко переносять їхні помилки. Вони роблять усе можливе, щоб виховати відповідальних людей, які мають імунітет до помилок і невдач. А це неможливо.

Наслідки гіперопіки: нездатність до поразки

У житті кожної дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися з власних помилок.

Діти, які виросли під гіперопікою, самі стають собі суддями. Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність, то занурюються в депресію та починають руйнувати себе.

Виховання дитини відповідно до правильних установок сприяє її відповідальності

Згідно з результатами дослідження, проведеного в Королівському університеті в м. Онтаріо (Канада), одним із найсерйозніших наслідків гіперопіки, є те, що діти у віці від 7 до 12 років майже не знають, що таке гратися на вулиці та спілкуватися зі своїми друзями. Вони нещасливі

Ви розумієте, що виховувати дитину – це, перш за все, захищати її. Однак захист повинен базуватися на перелічених далі принципах.

Захищайте їх так, щоб вони почувалися в безпеці, а не “підлеглими”

Батьківство відповідно до правильних установок означає визнавати свою дитину та сприяти розвитку її позитивного самосприйняття.

Якщо батьки ставляться до дитини як до особистості та захищають її, вона матиме кращу самооцінку, не буде боятися вирости, стати зрілою та відповідальною.

Захищайте їх, даючи поради, але дозволяйте робити власні помилки

Захищайте своїх дітей, щоб вони не страждали від розчарувань, і не давайте їм зійти з правильного шляху, але завжди заохочуйте особистий вибір і дозволяйте робити власні помилки, щоб вони могли з них навчитися.

Захищайте їх так, щоб вони знали, що ви завжди поруч

Ваша роль та сила зв’язку з дитиною неоціненні, особливо в перші роки. Але як тільки їй виповниться сім або вісім, прийшов час зробити величезний крок у напрямку зрілого життя.

Саме тоді вони починають відстоювати власні права та формувати розуміння справедливості та моралі. На цій хаотичній стадії перед початком підліткового віку діти можуть почати приймати рішення, які вас дивуватимуть.

Завжди слухайте їх та вчіть кожного дня, що для того, щоб бути вільними, вони повинні бути відповідальними. Адже привілеї завжди передбачають і певні обов’язки.

Потрібно сприяти типу навчання, який базується на досвіді, а не на гіперопіці. Гіперопіка позбавляє дітей права голосу і ставить перед ними ідеальні цілі, які неможливо досягнути. Ніколи не забувайте про це

Про це варто пам'ятати

Джерело: Моє здоров'я

https://www.unicef.org/ukraine/media/13476/file/Red%20flags.pdf

Перевірте розвиток своєї дитини. Вік до 3 р

https://nus.org.ua/kalendar-poradnyk/

Календар турботи про себе

https://ircenter.gov.ua/static-pages/useful_materials

Розвиваючі мультфільми

❗ШАНОВНІ БАТЬКИ !!!

Останнім часом в Україні виявлено активність нового молодіжного руху, який набирає популярності в містах України. Вказана течія складається здебільшого з молоді неформальної зовнішності: довге фарбоване волосся, вподобання до «аніме», відповідних групах у «TikTok» та інші атрибути, пов'язані із ними. Конкретна ідеологія відсутня, але полягає у тому, щоб дати відсіч тим, хто їх пригнічує. 

Вказаний рух сягає корінням японського мільтфільму-аніме «Hunter x Hunter», де за сюжетом діє злочинна організація «Геней Редан», також звана «Павуком» або «Примарною трупою», її символом є павук із цифрою «4». Представники субкультури називають себе неформалами, та зазначають, що не асоціюють себе з приватною військовою компанією, а назвали так лише «жартома» та поступово від нього відмовляються.

         «Редан» - це новий напрямок молодіжної субкультури, яка виступає за свободу вибору індивідуального стилю та засуджує насильство з боку «офніків» (представники субкультури, які обожнюють культ грубої сили і вважають за краще будь-які питання вирішувати бійкою), скінхедів, «неросійських» (особи не слов’янської зовнішності) та інших подібних груп.

Члени цього руху, для самоідентифікації, використовують символіку павука, носять довге волосся та одягаються у вільний одяг.

Основними центрами проведення зборів підлітків визначають людні місця, такі як: площі, торговельні центри, центральні частини міст тощо, де скупчуються групами. Перші прояви активності з’явилися в великих містах російської федерації та має досить резонансний характер. Учасники скоюють бійки прямо біля вказаних людних місць.

 Провокування масових бійок серед молоді та підлітків – це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію та використати дітей для дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.

З 22.02.2023 вказаний рух почав активно поширюватися через телеграм канали на території країн СНД. В протистояння руху «РЕДАН» також створюються групи «антиРЕДАН», до якого входить так званий неформальний рух «ОФНИКИ» (підлітки 14 років), які не визнають представників «РЕДАН» та вступають з ними у фізичне протистояння. Обидва руху закликають до протистояння між вказаними течіями. 

З 25 лютого цього року активність вказаних ініціатив фіксується у багатьох регіонах держави. У центральних частинах міста відбуваються скупчення молоді, яка також частково пересувається по містах невеликими групами, зокрема у торговельних центрах.

Крім того, з метою організації вказаних зібрань у месенджері «Телеграм» почали створюватися тематичні канали.

Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об'єднуються у неформальні групи.

          Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку. 

Що ж робити батькам, у цій ситуації:

🚦 Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.

🧩 Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка

📡 Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах;

 Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;

🖊️ «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;

🖊️ Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.

 🖋️Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони, допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.

🖊️ Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).

✏️ ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється. Поліція  вкотре закликає батьків спілкуватися із дітьми, звертати увагу на їх коло спілкування, поведінку, способи проведення дозвілля.

https://cutt.ly/41ZBKuV

Конфлікти в школі є невід’ємною складовою навчального процесу. Сам по собі конфлікт між однолітками не є чимось незвичайним. Такий конфлікт укладає в собі можливість особистісного зростання, оскільки зростає необхідність вчитися відстоювати свою позицію перед однокласниками, мати власну точку зору з якого-небудь питання. Часто конфлікти в школі носять епізодичний характер, тобто спалахують час від часу між всіма учнями. Дитина, потрапивши в дитячий колектив, повинен навчитися жити за його законами. Не завжди відразу вдається зробити це безболісно і легко. Що являють собою шкільні конфлікти, варто намагатися їх уникати?

Види конфліктів в школі

Конфлікти в школі мають свою специфіку і відрізняються різною залученістю дорослого в цей процес. Ступінь вираженості може бути досить сильною або слабкою. Прихований конфлікт часто залишається непомітним для оточуючих, оскільки його учасники довгий час не переходять до активних дій. Приклади конфліктів показують, наскільки важливо діяти при перших же ознаках неблагополуччя і виникнення психологічного дискомфорту дитини. Виділяють наступні види конфліктів в школі.

Конфлікт між учнями

Даний вид конфлікту характеризується формуванням стійкого неприйняття одних осіб іншими. Ворогуючі сторони створюють один одному нестерпні умови існування, беруть участь у різних замовляннях. Учасниками конфлікту є діти та підлітки. Неписаним правилом таких конфліктів стає їх тривалість, агресивність, жорстокість по відношенню до своїх опонентів. Діти не тільки не намагаються зрозуміти один одного, але ще й спеціально посилюють ворожнечу проявами презирливого ставлення, демонстраційного неповаги.

Приклад: у класі є фізично слабкий хлопчик, над яким всі жартують і знущаються. Інші учні постійно провокують його на відкриту сварку. Конфлікт загострюється з плином часу, але ніяк не дозволяється, тому що юнак не бажає відповідати жорстокістю на нападки однокласників. Ті хлопці, які приймають його бік, теж піддаються гонінням з боку лідера і його групи.

Причини конфліктів у школі

Як і у всякого явища, у конфліктів в середовищі однокласників є свої підстави. Найчастіше конфлікти виникають між учнями одного класу і базуються на невідповідність характерів, зіткнення різних думок з того чи іншого питання. Найбільше конфліктів припадає на підлітковий період. Вік тринадцяти – шістнадцяти років характеризується підвищеною вразливістю, підозрілістю і тривожністю. Одне необережне слово може спровокувати розвиток конфлікту. Молоді люди і дівчата в цьому віці ще не володіють достатньою терпимістю і толерантністю по відношенню до оточуючих. Вони все бачать у чорно-білих тонах і будь-якому явищу дають власну оцінку. Вирішення таких конфліктів в деяких випадках вимагає участі батьків у житті дитини. Які ж основні причини виникнення конфліктів у середовищі школярів?

Боротьба за авторитет

Найбільш частою причиною розвитку конфлікту стає боротьба за можливість бути головним серед однолітків. Дитина, що має лідерські якості характеру, буде прагнути продемонструвати оточуючим свою силу. Хлопчики, найчастіше, доводять власну перевагу з допомогою фізичної сили, а дівчатка вчаться витончено маніпулювати. У будь-якому випадку відбувається боротьба за авторитет. Підліток всіма силами душі намагається бути почутим і тим самим задовольнити свою глибинну потребу у визнанні. Цей процес не можна назвати швидким і спокійним. Іноді проходять роки, перш ніж, вчорашній дитина зрозуміє, які методи є допустимими, а від яких краще відмовитися.

Образи і образи

Іншою причиною гострого конфлікту з однолітками є множинні образи і нерозуміння. Ситуація, коли в класі кривдять слабкого і беззахисного, сьогодні, на жаль, не рідкість. Конфлікт, сформований необхідністю відстоювати свою індивідуальність, призводить до формування у особистості таких якостей як недовіра і замкнутість. Шкільний буллінг шкідливий не тільки для того, над ким постійно знущаються, але й для інших учнів. Підлітки спостерігають картину неприємних агресивних дій, за яким часто стоїть повна безкарність.

Образи і образи серед учнів одного класу обов’язково призводять до вираженого конфлікту. Яка б не була причина яскравих розбіжностей – вона вимагає обов’язкового дозволу. Діти не вміють приховувати своїх почуттів, вони хочуть розібратися в ситуації негайно. При цьому страждає дисципліна, загальна атмосфера в колективі. Вчителі скаржаться на те, що учні стають некерованими і агресивно налаштованими.

Нерозділена симпатія

Важливою причиною конфлікту в класі стає перша закоханість. У період пубертата підлітки починають цікавитися однолітками протилежної статі. Відбувається своєрідний сильний стрибок у розвитку. Юнак чи дівчина просто не можуть продовжувати жити по-старому. Вони починають шукати додаткові можливості сподобатися, справити враження. Нерозділені почуття можуть привести до драматичного результату: апатії, внутрішньої спустошеності і небажання відкривати кому-небудь глибину своїх переживань. Треба сказати, що в цьому віці нерозділене симпатія зустрічається дуже часто. Більше того, існує справедлива думка про те, що одного разу в житті кожна людина відчував на собі, що значить бути відкинутим предметом свого обожнювання.

В період перших залицянь багато підлітків стають нервовими і дратівливими. Відбувається це з тієї причини, що у них ще є мало досвіду для побудови довірчих відносин. Разом з тим, кожна молода людина у віці від п’ятнадцяти років потребує близьких відносинах, хоче досягти максимального розуміння і бути почутим оточуючими. Невідповідність власних почуттів з реальністю призводить до виникнення відкритих конфліктів, які потребують негайного вирішення.

5 основних стратегій вирішення конфлікту

Американський психолог Кеннет Томас виділив п’ять основних підходів до вирішення конфліктної ситуації: суперництво, компроміс, співробітництво, вихід, пристосування. Розглянемо кожен більш детально.

Суперництво. Головна мета – нав’язати свою точку зору, вигідне для себе рішення іншою стороною. Застосовується в тому випадку, якщо ваше рішення є конструктивним і несе в собі користь для колективу, організації. Або ж тоді, коли просто немає часу, щоб домовлятися.

Компроміс. Обидві сторони йдуть на поступки один одному, частково відмовляючись від своїх умов і претензій. Підходить для ситуації, коли опоненти знаходяться в рівних умовах, коли допустимо прийняття тимчасового рішення або є небезпека втратити все.

Пристосування. Відмова від своїх вимог у вимушеній або добровільній формі. Часто це відбувається через те, що одна зі сторін усвідомлює свою неправоту, хоче зберегти хороші відносини з опонентом або просто через несерйозність суперечки. Змусити прийняти таке рішення може усвідомлення неминучості поразки або втручання третьої сторони.

Відступ. Уникнення конфлікту, спроба вийти з нього при мінімальних втратах. Правда в результаті протистояння ніяк не вирішується. У кращому випадку – воно просто згасне. У гіршому – претензії будуть накопичуватися в прихованому режимі і потім виплеснутися в ще більш сильний конфлікт.

Співробітництво. Найбільш ефективний метод вирішення конфліктної ситуації. Полягає в конструктивному розборі проблеми, відношення до іншої сторони не як до суперника, а як до колеги. Спільний пошук кращого рішення.

Згідно зі статистикою, приблизно 30% конфліктів між керівником і підлеглим закінчуються компромісом, 15% — пристосуванням (в основному з боку підлеглого) і лише 1-2% — співпрацею. У зв’язку з тим, що частіше правий саме керівник, ефективно працює стратегія суперництва. У такому випадку працівник розуміє свої помилки і намагається їх виправити. 

Максимально об’єктивна оцінка ситуації. Вислухайте аргументи іншої сторони, але не піддавайтеся тиску і емоціям. Оцінюючи ситуацію використовуйте об’єктивні, справедливі критерії.

Що робити якщо дитина конфліктує в школі – поради батькам

На конфлікт дітей в школі дії батьків бувають різними. Завжди краще спочатку спробувати розібратися в ситуації. У більшості випадків правда знаходиться десь посередині. Приймати безапеляційно сторону вчителя або дитини не можна. Робити поспішні висновки теж не варто. Звичайно можна при будь-яких скаргах «улюбленого дитяти» учиняти розбирання і тут же переводити кровиночку в іншу школу, але гарантій того, що в новому колективі син або дочка зможе адаптуватися і не стане конфліктувати, ніхто дати не зможе. Не бійтеся спілкуватися і відкрито висловлювати свою думку. Тільки так можна знайти справжні причини того, що відбувається і варіанти для усунення неприємної ситуації.

1. Дбайте про себе, про свій власний ресурс. Втомлені батьки пропускають дитячі сигнали. Нереалізовані – часто намагаються реалізуватися за рахунок дитини. Будьте впевненими та реалізованими. У будь-якій ситуації повторюйте собі: «Я найкращий батько чи мама для своєї дитини! Я можу припуститися помилки у вихованні, але вона стане директивою тільки у разі постійного повторення. Та навіть тоді все можна зцілити любов’ю».

2. Не кидайтеся на барикаду виховання одразу. Часто буває, що, повертаючись додому, батьки тут-таки беруться дитину виховувати. Важливо розуміти, що діти спершу сприймають емоції, а саму інформацію із затримкою на 7-10 секунд. Тож намагайтеся говорити повільніше. Дитина – це не ви! Не переносьте на неї свої емоцій, думки і життєвий досвід. Не треба покладати на дитину весь тягар дорослого розуміння, співвідносьте його дозу з віком. Пам’ятайте, що перед вами дитина – говоріть повільно й робіть паузи замість того, щоб повторювати одне й те саме, не отримуючи очікуваного відгуку. Якщо вас переповнюють емоції, зробіть кілька глибоких і повільних вдихів-видихів. Це дозволить пригадати наступні поради і втілити їх.

3. Проявляйте свою любов, робіть це щиро. Батькам здається, що дитина від початку впевнена у батьківській любові. Це не так. Погана поведінка – це сигнал про те, що дитина втратила душевну рівновагу, їй чогось бракує. Так діти, яким не вистачає тілесних проявів любові, обіймів, поцілунків, можуть битися або, навпаки, виснути у вас на шиї. Тому показуйте свою любов! Увага потрібна і успіху, і невдачі. Відзначайте кожен найменший дитячий успіх і радійте йому, а не тільки критикуйте за невдачі. Дитина потребує вашої уваги навіть, якщо вона виражається в осуді та повчаннях. Навіть якщо ви не можете негайно висловити своє ставлення до якогось вчинку, дайте дитині зрозуміти, що ви це побачили. Так само помічайте й хороше, даруйте своє схвалення також. Акцентуйте увагу на тому, що вийшло цього разу і на тому, до чого ще треба докласти зусиль.

4. Уникайте порівнянь із собою на кшталт «Ет, я у твої роки…». До певного віку ви – недосяжний ідеал для своєї дитини. Їй до вас нізащо не дотягнутися. Порівнюючи дитину з собою, ви штовхаєте її або до перфекціонізму, або у безвихідь. Хіба ви цього прагнете? Мабуть, просто бажаєте своїй дитині щастя. А для цього їй треба бачити щасливих батьків. Дитина несвідомо тягне на себе всі проблеми родини, відтворює всі невиявлені емоції. Важливо розібратися у собі, знати напевно, що ви сердитеся саме на дитину, а не на свого партнера, співробітника чи шефа. Якщо так сталося, визнайте це, скажіть: «Пробач. Я роздратований, але це не через тебе».

5. Завжди пам’ятайте: ви передаєте дитині те, що маєте самі на цей момент. Свій досвід, стереотипи, те, що передали вам батьки, дідусі, бабусі та ще більш далекі пращури. Ймовірно, це можуть бути й помилкові судження, але кожне – безцінний досвід. Розповідайте дитині про свої помилки і про те, чого вони вас навчили. Помилки – це розвиток, а бездоганність статична і нежива.

6. У вільну хвилинку складіть список рис, які ви бажаєте бачити у своїй дитині, а потім чесно поставте позначки поряд із тими, в яких ви можете бути для неї взірцем. Ви здивуєтесь, дізнавшись, що найбільше вимагаєте від дитини того, чого не маєте самі. Дозвольте собі бути звичайною неідеальною людиною, і вам буде значно легше дозволити цю неідеальність дитині. Ще Лев Толстой казав: «Припиніть виховувати когось і займіться вихованням самого себе». Ніколи не пізно почати зцілювати себе. Що більш вільними та щасливими ви будете, то менше директив захочете давати своїй дитині.

7. Сваріть дитину тільки за порушення тих вимог, які колись були чітко сформульовані. У переважній більшості випадків дитина не капостить, а просто намагається розсунути кордони. Вона росте, і це для неї так само природно, як дихати. Дозвольте їй! Ваше завдання – встановити чіткі і тверді межі. Вони мають бути послідовними і гнучко змінюватися з віком дитини та масштабними трансформаціями в суспільстві. Якщо ви хочете, аби дитина перепрошувала за свої помилки, дайте їй приклад для наслідування і завжди просіть пробачення за свої. Сміливо зізнавайтеся, що чогось не знаєте, і пропонуйте шукати відповіді разом.

8. Дитині дуже важливо належати. Робіть те, що можете на цей момент, тільки не ігноруйте, не женіть геть. Дитина сприймає це як маленьку смерть. Навіть якщо вас обох захопили емоції і ви почули від своєї дитини «Я тебе ненавиджу!» або «Краще б я взагалі не народжувався!», будьте дорослим. Скажіть: «Навіть якщо я зараз здаюся тобі чудовиськом, знай, що я люблю тебе, нікуди тебе не відпущу і нікому не віддам».

9. Пам’ятайте, що в більшості дітей домінує права півкуля мозку. Це означає, що діти передусім сприймають емоції, інтонації, почуття, з якими ви говорите, а ви, навпаки, сконцентровані на змісті. Вам, як більш досвідченому перемовнику, треба вийти зі своєї половини, пройти на половину дитини, відчути її емоції, заспокоїти, і лише потім намагатися щось пояснити. Головне правило тут – що більше збуджується одна сторона перемовин, то більш розслабленою і спокійною має стати інша. Під час конфлікту це непросто, тому не перекладайте це завдання на дитину.

10. Краще підтримайте, ніж оцініть. Наші оцінки та оцінювання взагалі впливає на емоційний стан і подальший розвиток дитини. Уникайте оцінок, щоб дитина спиралася на свої внутрішні відчуття, а не на схвалення оточуючих. Кажіть дитині не те, за що ви її любите, а те, що ви любите в ній.

11. Підтримуйте самостійність. Коли дитина намагається робити щось нове, заохочуйте, будьте поруч, але не робіть це за неї. Ваше головне батьківське завдання – відкрити перед дитиною двері, допомогти розкрити свій потенціал, а не прожити життя за неї.

12. Не приносьте себе в жертву інтересам дитини. Вона це відчуває і носить у собі відчуття провини. Стежте за своїм рівнем щастя, щоб потім у сварці не випалити ненароком: «Я заради тебе, а ти…!». Будьте щасливі! Це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.

Анатомія тривоги: немає ідеального життя без тривоги, але є ідеальне життя з тривогою 

https://osvitanova.com.ua/posts/5935-anatomiia-tryvohy-nemaie-idealnoho-zhyttia-bez-tryvohy-ale-ie-idealne-zhyttia-z-tryvohoiu

Страх темряви – це, з одного боку, віковий страх у дітей. З іншого – один із наслідків хронічного стресу та травматизації.  Для того, щоб підтримати дитину, щоб не допустити загострення її стану – ми можемо запропонувати ігри. Гра – найпростіший спосіб трансформувати напругу. Ось що пропонують UNICEF та психологиня Світлана Ройз. 

Важливо пам’ятати:

• коли один канал сприйняття депривований, в стані перезбудження чи неактивний, інші в більшому навантаженні та чутливості;

• якщо ми переживаємо складний досвід і при цьому дієві, відчуваємо близькість – у нас залишається відчуття сили.

Ідеї ігор у темряві для дітей різного віку

Аудіальні ігри та ігри зі словами:

1. Співати хором.

2. Грати на музичних інструментах.

3. Грати на уявних музичних інструментах. Видавати звуки, наче стукаємо в литаври, б’ємо в барабани, граємо на скрипці.

4. «Тарабарська мова». Говорити один з одним «тарабарською мовою», тобто вигаданою, намагаючись за інтонацією вгадати, про що говорить кожен.

5. Разом промовляти скоромовки.

6. Грати в «білі вихваляйки». Як-от, кричати: «А я…!!!» і розповідати про те, що насправді вміємо та що вдалося.

7. «Alias». Вгадувати слово за описом. Однак важливо не називати саме слово.

8. Розповідати історії на задану тему.

9. Розповідати щось, аби вкластися в одну хвилину.

10. «Голоси тварин». Хтось видає звук — інші вгадують. Хто вгадав перший, стає ведучим.

11. Гра в слова. Наступний гравець називає слово на останню букву слова попереднього гравця.

12. «На щастя, на жаль». Хтось вигадує ситуацію, а гравці по черзі пропонують продовження, починаючи зі слів «на жаль», а наступний гравець — «на щастя».

13. «Спотворений телефон». Пошепки передавати слово один одному. Наприкінці дізнаємося, що почув останній гравець.

14. «Казка». Скласти казку, коли кожен говорить по реченню.

15. «Навспак». Говорити слова навпаки, не записуючи їх. Наприклад, «чайник» — «кинйач», «стіна» — «анітс».

16. «Я загадав». Розказати про загадане слово, не називаючи його. Наприклад, «Я загадав — білий, холодний, скрипить під ногами, тане…».

17. Загадати предмет. Усі інші мають його вгадати, ставлячи запитання, на які ведучий може відповісти лише «так» чи «ні».

18. Рима. Назвати чотири (або два) випадкових слова, до яких треба віднайти риму або вигадати вірш на 4 рядки.

19. «Буква». Назвати слова тільки на задану букву. Варіант для дорослих: назвати слова на загадану букву, які можна покласти в трилітрову банку.

20. Шукаємо схожість. Назвати два випадкових слова, а інші мають відгадати, чим вони можуть бути схожі.

21. «Чарівна мова». Для дітей, які вчаться розбирати слова на склади, можна говорити слова, додаючи додатковий склад «жи», «ма», чи «хрю».

22. «Дурниці». Вигадувати початок речення, до якого потрібно придумати абсолютно «пришелепкувате» й нереальне продовження.

23. Знайти асоціації. Один гравець називає слово, наступний — свою асоціацію до цього слова. Дітям можна пояснити так: «Перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово».

24. «Це слово вміє…». Описати слово його «вміннями».

25. «Слово, якого немає». Вигадувати слова, яких не існує та що вони могли б означати мовою іншопланетян.

Важливо торкатися до дитини, тільки попереджуючи її та коли отримаєте дозвіл. Пам’ятайте, що в темряві відчуття доторків буде сприйматися посилено.

Для контакту із тілом можуть бути потрібні пледи, щоби накритися і відчувати більшу безпеку, льодяники, які можна розсмоктувати, щоби відчувати смак, жувальні гумки, вода, а також іграшки, які можна стискати в руках, «поп-іти». 

Тілесні ігри можуть бути такі:

1. «Азбука Морзе». Передавати прості слова доторками. Однак заздалегідь треба вивчити кілька літер.

2. «Круг любові». Взятися за руки, гравці мають обережно стиснути долоню тому, хто сидить за ними за годинниковою стрілкою.

3. «Чарівні доторки». Уявити, що тіло — це музичний інструмент. І кожна частина тіла виконує певний звук. Тоді торкатися до дитини долонею, щоби вона співала, мугикала, кукурікала тощо.

4. Відбивати ритм разом. Це може бути знайома пісня, також можна створювати загальний ритм (наприклад, дощу), пропонувати стукати ритм зубами, клацати язиком, відбивати долонею, ногами абощо.

5. Обіймати один одного та цілувати різними обіймами та поцілунками (для батьків та дітей). Як-от, помаранчевими, полуничними, веселковими, квадратними тощо.

6. Танцювати під уявну мелодію чи під спів пісень.

7. Передавати предмет у колі, коли в гравців заплющені очі. Тоді — торкатися його і вгадувати, що це, чи пропонувати, як його можна використовувати.

8. «Доторки — незнайомці». Торкатися долонь ведучого тільки приємними доторками, щоби ведучий вгадав, хто торкається.

9. Уявити, що потрапив на нову планету, на якій немає звичного світла. А потім — уявити, як на ній можна адаптуватися.

10. Зробити собі хатинку із подушок і ковдр.

11. Якщо простір знайомий та безпечний, грати в «бабу куцю». Тоді ведучий має зловити гравців, які плескають у долоні.

Якщо є ліхтарик:

1. Грати в тіньовий театр руками. Створювати руками різні фігурки.

2. Грати в тіньовий театр, використовуючи іграшки. Треба підсвічувати їх, аби була тінь.

3. Зробити проєктор зі стаканчика та плівки.

4. Дивитися крізь друшляк на «зірки».

Про формування синдрому жертви

Існують два чинники, які формують синдром жертви у людини: виховання і психологічна травма. В першому випадку мова йде про переваги перебування у цій позиції, тому людина свідомо переконана, що вона є жертвою. Така позиція створюється штучно в результаті непослідовного виховання дитини. Впевнена, що ви знайомі з найкращими приятелями таких дітей на ім'я «Не я» і «Ніхто», які супроводжують їх і в дорослому житті. Саме велика кількість дорослих людей, у яких сформована психологія жертви в ранньому дитинстві, становить проблему сучасного світу, а тому потребує подальшого більш глибокого аналізу.

В другому випадку мова йде про несвідоме перебування в позиції жертви, коли людина себе жертвою не вважає. Але всі її дії несвідомо спрямовані на отримання співчуття. Розглянемо зазначені чинники детальніше.

Дитина приходить в цей світ і отримує перший досвід контакту з ним за допомогою відчуттів (тепло, прохолодно, ніжне чи грубе торкання, гучно, тихо тощо). Всередині дитини формується ставлення до цих відчуттів – приємно або неприємно. Своє ставлення до відчуттів дитина проявляє емоцією. Саме так починається спілкування батьків з дитиною. Батьки слідкують за емоціями немовляти і намагаються задовольнити всі її потреби. Так у дитини формується образ своєї могутності.

Але згодом настає момент, коли батьки починають виховувати у своїй дитині самостійність, витримку, застосовують обмеження. У внутрішньому світі дитини починається протест, який вона явно демонструє, адже звична «всемогутність» зазнає обмежень. І тут треба усвідомити, що дитина дійсно відчуває себе зрадженою. Часто цьому моменту не приділяють достатньої уваги. Але саме тут виникають перші зародки формування психології жертви.

Що потрібно знати батькам, аби не виховати жертву

Батьки мусять усвідомити, що природа будь-якої людини спрямована на отримання задоволення. Дитина таке задоволення отримувала і її все влаштовувало до моменту, поки їй не стали нав'язувати якусь самостійність. Уявіть, маленька дитина, яку розуміють без слів, весь світ навколо неї обертається, і раптом цей світ починає руйнуватись. Тепер в процес формування психіки включається свідомість, аби її захистити, тобто повернути втрачені приємні відчуття. І в цьому інтелект людини спроможний на найрізноманітніші витончення. В хід іде все: вередування, образи, ультиматуми, агресія, та взагалі будь-що, що зможе повернути владу. І якщо дитина буде спроможна хоча б раз досягти своєї мети, то це дасть їй підстави вважати, що вона дійсно стала жертвою несправедливості, але відстояла своє, і тепер знає спосіб, як того досягти.

Дуже часто це стосується сімей, де відсутня послідовність виховання. Мама і тато виконують ролі «злого та доброго поліцейського», або один із батьків змінює ставлення до одного і того ж вчинку дитини в залежності від свого настрою. Як допомогти дитині у такому випадку?

1. Свідоме послідовне виховання та єдина позиція обох батьків до повторюваних ситуацій;

2. Розуміння відчуттів дитини і того, які емоції вони формують. Пошук варіантів зміни цих відчуттів, але з урахуванням інтересів батьків – тобто пошук компромісів.

Як тільки в сім'ї буде досягнута мова компромісів, ця модель комунікації автоматично запрацює і в суспільстві.    

1. Непослух – єдине, що дитина може протиставити неправильному поводженню з нею.

2. «Проблемні», «важкі», «неслухняні» і «неможливі» діти, так само, як і діти «з комплексами», «забиті» або «нещасні» – завжди результат неправильно сформованих відносин у сім’ї.

3. Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінниця, помічниця і так далі, а просто так, просто за те, що вона є!

4. … чим більше дитину лають, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини – це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси.

5. Чим частіше батьки дратуються на дитину, зупиняють, критикують її, тим швидше вона приходить до узагальнення: «Мене не люблять».

6. …. дисципліна не до, а після встановлення добрих відносин, і тільки на базі їх.

7. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй: “З тобою все гаразд! Ти, звичайно, впораєшся! »… Інша справа, якщо вона зіткнулася з труднощами, які не може подолати. Тоді позиція невтручання не годиться, вона може принести тільки шкоду.

8. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй. При цьому візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, все інше робить сама; у міру освоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.

9. Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з інтересом.

10. Підліткова мода подібна вітрянці – багато дітей її підхоплюють і переносять в більш-менш серйозній формі, а через пару років самі ж посміхаються, озираючись назад. Але не дай Бог батькам в цей час увійти в затяжний конфлікт зі своїм сином або дочкою.

11. Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати «свідомою».

12. Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю! Можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

13. Можна засуджувати дії дитини, але, не її почуття. Невдоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її неприйняття.

14. Небажана поведінка дитини є нормальна реакція на ненормальні умови життя.

15. Сувора мама емоційно відгороджена від дитини, принаймні, вона так відчуває.

16. Дайте дитині бути самою собою. Не підштовхуйте її весь час. Не читайте їй нотацій. Не намагайтеся її звеличувати.

17. Хіба не відомо, що спостереження за ходом власної діяльності заважає цій діяльності, а то і зовсім її руйнує? Стежачи за почерком, ми можемо втратити думку; намагаючись читати з виразом – перестати розуміти текст.

18. Самопізнання і самовиховання – це перший обов’язок батьків і вчителів, якщо вони претендують на виховання дитини. Без цієї особистісної роботи вони, замість того, щоб вводити дитину в культуру, навантажують її власними проблемами.

19. У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з неї обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити – це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.

20. Не вимагайте від дитини неможливого або непідвласного віку. Замість цього подивіться, що ви можете змінити у своєму ставленні до її досягнень.