ОСОБИСТІ КОРДОНИ: ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНІ ТА ЯК ЇХ ВСТАНОВИТИ
На фоні популяризацїї теми психічного здоров’я люди стали все частіше замислюватись щодо особистих кордонів: де закінчується особистий комфорт і де починається посягання на твоє "я".
Дуже важливо усвідомити проблему відсутності кордонів - усвідомлення перший важливий крок до їхнього встановлення. Варто зазначити, що особистістісні кордони напряму пов’язані з нашими людськими правами, але вони ними не є.
Особисті кордони - це: матеріальні кордони, інтелектуальні особисті межі, емоційні, фізичні (моє тіло), психічні, сексуальні та духовні.
Як виявити проблеми з кордонами.
Якщо людина стикається із ситуаціями, де вона відчуває, що інші люди користуються нею (емоційно, матеріально чи якось інакше, щоб отримати щось собі), це свідчить про проблеми з особистими кордонами.
При цьому зовсім немає особистих кордонів тільки у людей, яким цілеспрямовано їх руйнували. Йдеться про жертви систематичного і багатостороннього насильства, де одночасно може бути зґвалтування, побиття, емоційне, фінансове насильство.
У решти людей кордони зазвичай є, і вони можуть бути здоровими, ригідними або слабкими.
Якщо людина стикається із ситуаціями, де вона відчуває, що інші люди користуються нею (емоційно, матеріально чи якось інакше, щоб отримати щось собі), це свідчить про проблеми з особистими кордонами.
Щоб зрозуміти, що ваші межі порушують інші, потрібно подивитись чи не стається з вами такого:
❗️вас хтось ображає, а ви про це мовчите;
❗️віддаєте забагато свого особистого часу іншим;
❗️намагаєтеся купити хороше ставлення до себе інших намагаючись бути хорошою дівчинкою/хлопчиком,
❗️у вас є відчуття, що вам потрібно заробити повагу до себе, а просто так ви її не вартуєте;
❗️почуваєтеся винними, якщо поруч із вами є хтось, хто здається вам нещасливим, і тоді у вас з’являється поштовх бігти і робити всіх щасливими;
❗️постійно почуваєтеся жертвою - інших, життя, роботодавців, довкілля;
❗️навколо вас якимось чином гуртуються люди, які намагаються вас контролювати;
❗️ви дуже хвилюєтесь та навіть боїтеся того, що про вас думають інші люди;
❗️дозволяєте людям торкатися себе, навіть тоді коли вам це некомфортно; відчуваєте злість, зокрема під час порушень кордонів інших людей.
Перш ніж ображатися, що ваші межі порушують, необхідно позначити ці межі для себе і почати заявляти про їх існування іншим.
Тренування особистих меж
Люди мають знати свої межі: на що можна піти, а на що ні - із колегами, родиною або навіть інтимним партнером. Важливо пам’ятати, що кожен має право робити тільки те, що йому комфортно.
Важливо усвідомлювати власні потреби та діяти, спираючись на них, а не на потреби інших людей, при цьому беручи на себе відповідальність за власні дії та рішення.
Потрібно не боятися наполягати на своєму і вчитися цьому. Можна стояти перед дзеркалом і вчитися казати “ні”, або зібратися з друзями пограти в рольові ігри, де всі будуть вчитися казати “ні”.
Не очікуйте того, що ваші близькі люди вгадають, що саме вам потрібно: говоріть із ними про свої потреби, почуття та бажання. Так само уникайте вгадування того, що відбувається із ними, оскільки це призводить до великої кількості непорозумінь у стосунках. Краще запитати про те, що відбувається із людиною, та почути це напряму від неї (навіть, якщо ви боїтеся того, що можете почути), аніж намагатися це вгадати і діяти на підставі своїх здогадів.
Не намагайтеся змінювати інших людей, адже вони можуть бути геть не зацікавленими у власних змінах, а ви витрачатимете свій власний час і ресурс на них. Натомість вивільняйте час і місце для взаємодії з іншими людьми, яка приносить вам задоволення та позитивні переживання. Також докладайте зусиль для того, щоби уникати токсичних стосунків, у яких вами маніпулюють, вас контролюють або жорстоко із вами поводяться.
Кордони порушують все одно. Що робити?
Якщо нічого не спрацьовує і ваші межі продовжують порушувати, немає нічого страшного в тому, щоб піти в іншому напрямку, а саме туди, де межі порушувати не будуть.
Вкрай важливо розуміти, що ми не несемо відповідальності за кордони інших людей, лише за власні, і саме в той момент, коли ми дозволяємо іншій людині прогнути наші кордони, ми втрачаємо часточку себе.
Джерело: tsn.ua,FlorenceCentre
3 фрази, які швидко нейтралізують будь-яку претензію
Чи можна звернути критику собі на благо? Можна, можливо. Якщо використовувати одну чарівну формулу, яка нейтралізує будь-яку претензію. Час від часу всім нам доводиться вислуховувати претензії – від близьких, колег, клієнтів, партнерів і просто випадкових людей.
Цю чарівну формулу описала в своїй книзі «Успіх – справа особиста» психолог Марина Мелія. Звучить вона так: «так – але – давайте …».
Крок перший. Скажімо: «Так!»
Коли ми чуємо претензію на свою адресу, в якій би формі вона не прозвучала, потрібно, перш за все, впоратися з першою емоційною реакцією і визнати за іншою людиною право на цю претензію, на її власну думку. Зі свого досвіду ми знаємо, що зважитися висловити претензію не так-то просто.
Якщо інша людина зібралася з духом і сказала нам про те, що їй не подобається, значить, вона налаштована на діалог і серйозно ставиться і особисто до нас і до перспектив нашого співробітництва.
У такій поведінці набагато більше відвертості і зацікавленості, ніж в мовчанні і похвалі. Адже той, кому немає діла до нас і наших проблем, не буде в них розбиратися, скоріше формально похвалить чи просто відмовчиться. А бажання проводити «роботу над помилками», навпаки, говорить про небайдуже ставлення до того, що ми робимо і до нас самих.
Тому варто сприймати висловлений негатив серйозно, проявляючи готовність слухати і обговорювати. Можна навіть встати на сторону людини, погодитися з нею: «Так, це важливе питання».
Адже коли людина висловлює претензію, вона очікує отримати відсіч – така наша природа. Але коли замість напруженого опору вона чує «спасибі», то виявляється в стані «позитивної розгубленості». Ідуть тривога і напруга, які були у неї в момент пред’явлення претензії, і з’являється можливість вести спокійний, ґрунтовний діалог – по суті.
Припустимо, нам дорікають в поганій роботі підлеглих. Що можна сказати в цьому випадку? «Шкода, що Ви незадоволені роботою наших співробітників. Спасибі, що повідомили про це, для мене це дуже важливо », – тим самим ми даємо зрозуміти, що почули людину, приймаємо її невдоволення як факт і показуємо, що зацікавлені в подальшому проясненні ситуації.
При цьому наша зацікавленість не повинна бути показною. Ті ж слова, але з іншим психологічним підтекстом – коли ми насправді не допускаємо в свою адресу ніяких претензій, а лише формально з ними погоджуємося і вимовляємо правильні фрази – можуть бути сприйняті навіть як знущання.
Сказавши у відповідь на претензію «Так!», Далі ми готові з’ясовувати, що саме сталося: «Я був би вдячний, якби Ви пояснили, що сталося». Ми починаємо говорити більш конкретно і вступаємо в реальний діалог.
Крок другий. «Але …»
Коли ми зрозуміли думку людини, саме час звернутися до власної. Не завжди претензії збігаються з нашим розумінням ситуації. Тому важливо висловити свою позицію, навести доводи і контраргументи. Але це повинна бути об’єктивна інформація, а не спроба себе виправдати. Так наш співрозмовник побачить, що ми намагаємося розібратися в тому, що сталося: «Так, я розумію, Вам довелося чекати.
Але згідно із затвердженим регламентом заповнення цього документа вимагає певного часу. Це обов’язкова вимога, якої ми повинні дотримуватися … ». Насправді люди готові прийняти багато «накладок» і«нестиковок», якщо їм шанобливо пояснити причини події і винести на обговорення важливі факти. Це дозволить людині по-новому поглянути на ситуацію і врахувати нашу думку.
Наше «але» допомагає нам не скочуватися на позицію «чого бажаєте». Навіть визнаючи право людини висловити претензію, ми не зобов’язані «тягти на собі осла», якщо вважаємо, що цього робити не треба.
Крок третій. «Давайте …»
Коли ми вислухали претензію і висловили свою аргументовану позицію, важливо «прийти до спільного знаменника» і спробувати прийняти спільне рішення. Щоб людина зрозуміла, що ми з нею «по одну сторону барикад», потрібно вносити конкретні, конструктивні пропозиції: «Якщо Вам це зручно, наші співробітники будуть заздалегідь інформувати Вас про те, які документи потрібно підготувати …»
Якщо ми відповідаємо на претензію в такій послідовності «Так – але – давайте …» – то негативний зворотній зв’язок працює на нас і допомагає нам не тільки дізнатися багато корисного і скорегувати щось у своїй роботі, а й поліпшити відносини з іншою людиною.
Право на помилку
Зрозуміло, що вислуховувати претензії непросто, а ще складніше робити це з користю для себе. Деякі люди навіть незначну претензію сприймають як привід для розриву відносин, будь-який негатив в свою сторону – як образа. Але чим більше людина розвинена, тим більше вона допускає самих різних думок про себе та свою діяльність.
Вона розуміє, що може помилятися. Визнавши за собою право на помилки, ми не витрачаємо енергію на те, щоб приховувати їх від себе та інших.
І чим менше ми боїмося помилитися, тим менше відчуваємо напругу, тим більше у нас шансів на успіх. Якщо ми відкриті до можливої критики на свою адресу, то розширюємо коло корисної інформації і коло людей, від яких вона надходить, а значить і свої можливості рухатися далі і розвиватися.
РЕЖИМ ДНЯ - запорука здоров’я дитини.
Потрібну кількість сну, прогулянки на свіжому повітрі, встановлений час для харчування — фундамент правильного розвитку дитини — стверджують сучасні вчені. Останнім часом все більше педіатрів та дитячих психологів відмовляються від строгих методик по догляду за дитиною. Але, лікарі сходяться на тому, що режим дня абсолютно необхідна умова виховання гармонійної особистості 👫
Отже, режим дня це:
🧩 Зміцнення імунітету. Організм малюка засвоює, що все відбувається у свій час: сон, прогулянки, прийом їжі. Так дитина починає підсвідомо готуватися до зміни діяльності — апетит приходить в потрібний час, сон стає спокійним.
🧩 Передбачуваність. Розпорядок дня допомагає уникнути поспіху, плутанини. Це робить дитину більш спокійною і врівноваженою.
🧩 Звичка. Дитина, яка живе відповідно до розпорядку дня, не потребує жорсткого контролю і постійних вказівок, що їй потрібно робити.
🧩 Адаптивність. Дотримуючись режиму дня, дитина легше адаптується до нових умов та виду діяльності, при переході в дитячий сад або школу.
🧩 Самодисципліна. Один з найбільш важливих навичок, який знадобиться вашій дитині в дорослому віці. Згодом, це позитивно позначиться на її працездатності, і на вольових якостях.
⚠️ Графік це не суворий розклад, якому потрібно слідувати неухильно, а розумний метод задоволення основних потреб дитини. Він допомагає виробити звичку для виконання обов’язкових завдань, щоб не витрачати на їх реалізацію занадто багато сил і часу.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ при складанні графіку 📝
📍ГНУЧКИЙ, адже не всі дні однакові, трапляються і свята, і вихідні, і виїзди, і подорожі.
📍РАЦІОНАЛЬНИЙ, без перевантаження для малечі, враховувати всі види діяльності, які необхідні дитині відповідно її віку.
📍ІНДИВІДУАЛЬНИЙ, потрібно зважати на особливості, інтереси та потреби вашої дитини (кожної дитини окремо, якщо дітей декілька).
Як привчити дитину до режиму дня:
✅ Спробуйте запропонувати змагальну гру. Наклейки, значки, галочки за успішно виконані завдання написані на ватмані, щодо дотримання розпорядку, дуже допоможуть на перехідному етапі.
✅ Намагайтеся не відхилятися від режиму дня через обставини, наприклад, виїзду на природу або подорожі.
✅ Враховуйте самопочуття дитини, змінюйте режим дня за потреби.
✅ Не замінюйте прогулянки на вулиці або ігри на час, проведений біля телевізора або комп’ютера.
✅ Спершу почніть дотримуватися режиму самі, а після привчайте до цього дитину.
⏳ Незабаром ви побачите результат такого способу організації часу. Завдяки правильному розпорядку дня, ваша дитина стане більш організованою та спокійною, у неї залишиться час для відпочинку або ігор, вона стане більш самостійною і відповідальною, буде всюди встигати.
Такий діагноз встановлюють дітям дедалі частіше.5 — 10% дітей у світі мають розлад із дефіцитом уваги й гіперактивністю (РДУГ), а 25 — 40% хворих переносять цей розлад у доросле життя. Хвороба змінює функціонування мозку таким чином, що людині важко контролювати свої дії.— Як батькам і лікарям зрозуміти, що в дитини — РДУГ?— Зазвичай прояви хвороби помітні ще в ранньому віці, — розповідає Тетяна Скрипник, дитяча психіатриня, психотерапевтка, аспірантка НДІ психіатрії МОЗУ. — Такі діти, щойно зіпнувшись на ноги, починають активно бігати, вилазити куди тільки можна, важко засинають увечері й у 2 — 3 роки відмовляються засинати в обід (нормою є відмова у 4 — 5 років).Загалом РДУГ обов’язково містить три компоненти. Перший — дефіцит уваги, при якому дитина часто відволікається на сторонні стимули та не може сконцентруватись протягом певного часу. Другий — імпульсивність. Дитина надто бурхливо та яскраво виражає емоції, не може дотримуватись своєї черги, нетерпляча. Третій — гіперактивність, що не спрямована на виконання конкретної цілеспрямованої дії. Дитина не може всидіти на місці, часто змінює позу, крутить щось у руках, хитається на стільчику, махає ногами...— Які причини РДУГ?— Це порушення нейророзвитку, що відбувається на першому місяці вагітності, коли формується нервова система людини. У лобному відділі в ділянці прифронтальної кори головного мозку таких дітей порушена трансмісія двох основних речовин (дофаміну та адреналіну), які передають нервовий імпульс.За різними джерелами, у 50 — 60% випадків розлад успадковується. Причиною можуть бути й шкідливі звички батьків (куріння, вживання психотропних речовин), порушення при вагітності чи пологах, стрес.— Як лікувати розлад?— Поведінковою терапією. Проліковані діти можуть нормально розвиватись та реалізуватись у житті, — розповідає Наталія Железцова, дитяча психіатриня, завідувачка стаціонарного відділення обласного психоневрологічного диспансеру. — Тільки у рідкісних випадках їм виписують психостимулятори, що покращують передачу імпульсів від лобної ділянки кори головного мозку до підкіркової частини.До речі, тепер частіше виявляють РДУГ, аніж ще 10 — 20 років тому, адже батьки більш уважні до дітей та звертаються до лікарів.читайте також:"Там були божевільні порушення". Продуктовим ринкам знову заборонили працювати— Як загалом поводитись з такими дітьми?Н. Железцова:— Дітей з РДУГ не можна сварити, пересаджувати на задню парту, ігнорувати. Потрібно вчити їх дотримуватись графіка життя, при порушеннях застосовувати допустиму психологом міру покарання чи похвали.— Батьки мають розуміти, що дитина так чинить не спеціально, а через недосконалість її психічних процесів. Спокій та впевненість батьків допомагають дитині навчитись поводитися спокійніше. Також потрібно помічати хороше в дитині — щодня три хороші риси, попри погану поведінку. Такі діти чекають похвали, а коли розчаровуються, то привертають до себе увагу поганими вчинками.— Якими можуть бути ускладнення чи супутні захворювання при РДУГ?— Часто такі діти мають супутню патологію — аутизм, дисграфію (важко писати), дислексію (не може навчитись читати). Ускладненням може бути опозиційно-протестна поведінка — стійке поведінкове порушення, яке є одним із показів до призначення медикаментозного лікування. Діти з цим розладом можуть мати залежність від психоактивних речовин, схильні порушувати закон. На жаль, в Україні немає спеціалізованих центрів для лікування таких дітей та підлітків.
Поради батькам, як виховати в дитині оптимізм
Виховання дитини – це своєрідна подорож. У міру дорослішання дитини батько й мати відіграють у її розвитку однаково важливу роль, даючи їй орієнтири в складні періоди життя й розвиваючи ті чи інші навички. Одна з важливих якостей, яку потрібно розвинути в дитині, – це оптимізм. Розгляньмо докладніше, як це зробити.
Позитивне виховання
Перш ніж навчити дитину оптимістично ставитися до життя, почніть застосовувати у ставленні до неї принципи позитивного виховання. Спочатку напишіть на аркуші паперу, ким би ви хотіли, щоб стала ваша дитина. Опишіть декількома словами, ким ви бачите свою дитину.
Найчастіше батьки хочуть, щоб їхні діти були щасливими, впевненими в собі, здоровими, добрими, успішними, незалежними. Також вони прагнуть, аби їхніх дітей любили і приймали в суспільстві.
Після цього напишіть, чого дитину вчать у школі. Зазвичай батьки вказують, що дитину вчать математики, іноземних мов та інших предметів.
Третє питання, на яке потрібно відповісти, – як відповідь на перше запитання співвідноситься з відповіддю на друге. Імовірність, що відповіді будуть однаковими, достатньо мала.
Батьки мають навчити дитину життєвих навичок, що допоможуть їй стати такою, якою вона хоче. Виховуйте дитину в позитивному ключі, розвивайте такі її якості, як стійкість, доброта, упевненість у собі й оптимізм. Це матиме для неї користь упродовж усього життя.
За будь-яких обставин намагайтеся ставати кращими й робити кращою свою дитину. Поставте собі запитання: що вам варто змінити в собі, щоб виховувати дитину більш позитивно? Як зробити більш позитивним спосіб життя дитини? Перш ніж навчити дитину оптимізму, вам самим необхідно стати більш позитивними.
Позитивний настрій
Позитивний настрій – це стан розуму, який необхідно розвивати. Цього можна досягти, удосконалюючи в собі корисні звички, оптимізм, постійно навчаючись чогось нового, уникаючи негативних людей і негативних думок. Позитивний настрій дуже важливий із дитинства. Якщо дитина позитивно ставиться до несприятливих ситуацій, це відчутно допоможе їй у житті. Як свідчить загальновідома мудрість, не важливо, що з тобою відбувається, важливо, як ти до цього ставишся. Позитивне ставлення до різних ситуацій – це дієві ліки від життєвих труднощів. Розвинувши в дитині цю якість, ви можете навчити її оптимізму.
Діти й оптимізм
Вселити в дитину оптимізм непросто. Однак досить важливо, навіть якщо реальність цьому не сприяє. Прості фрази, наприклад: «Не хвилюйся, усе буде добре» цілком здатні поліпшити настрій дитини.
Песимісти схильні розглядати проблеми як постійне явище, перебільшувати їх у своїй уяві. Це робить їх ще більш пригніченими.
Наприклад, якщо дитина погано склала іспит, вона починає думати, що й надалі не зможе скласти жодного іспиту, і в неї в житті нічого не вийде. У її голові народжуватимуться негативні сценарії власного майбутнього. Це поведінка песиміста.
У тій же ситуації оптиміст подумає: «Я погано склав іспит, тому що недостатньо підготувався. Але минулого разу, більше часу приділивши підготовці, я отримав гарну оцінку. Перед іспитом я виспався й добре поснідав. Загалом я був більш організованим. Якщо діятиму так само, то знову складу іспит добре».
Це обґрунтований оптимізм, який потрібно виховувати у своїй дитині.
Поради, як навчити дітей оптимізму
дивіться на події в позитивному світлі, сприймайте негативні ситуації як тимчасові;
навчіться застосовувати обґрунтований оптимізм у житті й долати несподівані проблеми;
підтримуйте самі себе, навіть якщо все йде не так, як ви планували;
будьте відповідальними за свої помилки, щоб контролювати власний вибір і ставлення до ситуацій;
перетворіть негативні твердження на позитивні;
уважно стежте, щоб у дитини не виникало серйозних проблем. Щиро обговорюйте з нею її справи й радьте, як чинити в тих чи інших ситуаціях;
заохочуйте дитину ділитися з вами тим, що робить її нещасною. Дитина не повинна тримати в душі негативні емоції;
запитуйте дитину, що відбувалося з нею упродовж дня, що змусило її посміхатися;
поділіться історіями про те, з якими труднощами ви стикалися. Розкажіть, що вам допомогло їх подолати. Батьківський досвід є позитивним прикладом для дітей;
хваліть дитину за позитивну поведінку. Заохочуйте її виявляти таку поведінку частіше;
мотивуйте дитину досягати мети.
Батьки повинні пояснити дітям, що нас визначають не події, що відбуваються з нами, а наше ставлення до них. Ми можемо втратити щось зовнішнє, але не наші таланти.
Реагуйте на події з оптимізмом
У житті годі завжди почуватися щасливими. Усі емоції важливі, але ми повинні навчитися цінувати моменти, коли щасливі.
Неприємні ситуації трапляються в житті кожної людини, тому важливо опанувати вміння давати їм раду за допомогою оптимізму. Його секрет у тому, щоб позитивно реагувати на найскладніші життєві ситуації. Реакція на події важливіша від них самих. Поясніть цю думку своїй дитині, оскільки вона допоможе їй стати оптимістом.
Молоді батьки хочуть дати своїй дитині все. Цим вони не допомагають, а тільки заважають розвитку дитини. Замість навчити дитину позитивно реагувати на складні ситуації вони всіляко їй догоджають. Підготуйте дитину до того, що в її житті може щось піти не так, і ви не будете поряд із нею вічно.
Чого б ви не навчили свою дитину, вона засвоїть це на все своє життя. Станьте кращим прикладом для наслідування й наставником своїй дитині. Так, іноді зайвий оптимізм може перешкодити дитині, але загалом це позитивна якість, яку потрібно в ній розвивати.
Хвороба непосид. Чому виникає гіперактивність і як із нею боротися?
Важливо!: про впевненість
Джерело:Дитяча психологія
5 чарівних прийомів, що допоможуть впоратися із страхами
1. СТРАХ МОЖНА МАЛЮВАТИ. Зображуючи свій страх, дитина не просто просто переживає його, також не сприймає його дуже гостро. Після завершення малювання страшний малюнок можна спалити або розірвати.
2. СТРАХ МОЖНА ВИЛІПИТИ. Під час ліплення дитина може позбавитися зайвого напруження. Виліплену фігуру страху можна трансформувати у щось інше. Або зробити з ним усе, що заманеться, зім'яти, побити, викинути.
3. МОЖНА СТВОРИТИ КАЗКОВУ ІСТОРІЮ, У ЯКІЙ ЩОСЬ СТРАШНЕ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА НЕ СТРАШНЕ. Вигадуючи історію про свій страх, дитина може створити собі помічників, володіти супер здібностями, що їй допоможуть.
4. ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА СВІЙ СТРАХ, НАПРИКЛАД ПОГРАТИ У БАБУ-ЯГУ. Так можна зробити програючи казкову історію, у якій дитина самостійно для себе вибери роль страшного персонажа. Проживання такої ролі допоможе впоратися зі страхом.
5. МОЖНА ЗРОБИТИ СТРАШНЕ СМІШНИМ. Гумор - хороший засіб боротьби зі страхом. Навчить дитину вигадувати смішні історії про страх.
Такі маленькі підказки допоможуть впоратися зі страхами вашої дитини. Адже інколи допомога потрібна тут і тепер...
страхами вашої дитини. Адже інколи допомога потрібна саме у цю хвилину...
Нормативно-правові акти та документи, які регламентують роботу практичного психолога:
Нормативно-правові акти та документи, які регламентують роботу практичного психолога:
- Закон України “Про освіту”
- Закон України “Про дошкільну освіту”
- Закон України “Про охорону дитинства”
- Етичний кодекс практичного психолога
- Положення про психологічну службу в системі освіти
- Декларація прав людини
- Конвенція ОНН про права дитини
Психологічна служба діє відповідно до статей 21, 22 Закону України “Про освіту” та нової редакції Положення про психологічну службу системи освіти України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 02.07.2009 року № 616.
Практичний психолог – це фахівець, який допомагає вирішувати насамперед ваші запити.
- Психолог надає такі послуги:
- індивідуальні консультації;
- експрес-діагностика;
- комплексна діагностика;
- проведення тестових бесід;
- проведення корекційних занять із тривожними, агресивними, гіперактивними проявами у дітей;
- психологічна допомога щодо подолання невпевненості, сором’язливості, страхів;
- участь у батьківських зборах, анкетування батьків(на запит);
- проведення тренінгових курсів серед батьків;
- проведення занять із використанням різних видів психотерапії, зокрема піскотерапії, казкотерапії, кольоротерапії тощо.