Солошинська філія
Свій початок Солошинська школа бере від 1878 року, коли в селі на відсотки з капіталу поміщика Андрія Андрійовича Дейнеги спорудили і облаштували земську школу, яку могли відвідувати діти найбідніших родин села. В народі школу називали Солошинсько-Дейнегівською. Громада віддала під школу ¼ десятини землі, проте ніяких коштів на її утримання не виділяла. Щорічно на потреби школи йшло 361 крб. 70 коп. із процентів капітала А.А.Дейнеги. Будівля школи була плетена, обмазана глиною, складалася із шести кімнат: два класи, бібліотека, кімната для учителя, кухня та вітальня. Дах був критий очеретом. В 1887 році її перекрили залізом, капітально відремонтували та покрасили.
1 вересня 1878 року за шкільні парти сіли 63 хлопчика та 9 дівчаток. З 1878 по 1889 рік учителем Закону Божого в цій школі був Василь Якович Пірський, за ініціативою якого створено школу. У цій школі навчався і його син Микола, у майбутньому учитель, священик, попечитель церковноприходських шкіл Кобеляцького повіту, автор історії сіл повіту. За свою діяльність був п’ять разів нагороджений орденами Святої Анни та Святого Володимира, що можна вважати унікальним випадком.
У роки радянської влади продовжувала діяти колишня земська школа. В 20-х роках XX ст. при ній була відкрита школа лікнепу, в якій навчалося все доросле неграмотне населення села. Було прийняте рішення про обов’язкову початкову освіту хлопчиків та дівчаток віком від 8 років. У 1927 році в селі проживало 3700 чоловік, тож і діток було багато. Одного приміщення було недостатньо. В 1930 – 1940-х роках класи обладнали у хатах розкуркулених та виселених із села селян. Тому і називалися «Платонова хата», «Квашина хата», «Мартинова хата», «Склярова школа». Навчалися діти і в сільському клубі.
Спочатку школа була початкова, а з 1937 року - семирічна.
Учнів молодших класів навчали Людмила Федорівна, Серафима Василівна, Єфросинія Григорівна Шовкопляс, Мотрона Кирилівна Вельбицька, Євдокія Петрівна Лось, Павло Павлович Чернявський, Галина Михайлівна Мигляченко, Марія Григорівна Воскобойник. У старших класах українську мову та літературу викладали Марія Тихонівна Лось та Наталія Федорівна Лось, російську мову –Таїсія Мефодіївна Квітковська, Ірина Федорівна Кріт та Никифір Гаврилович Радзівіл, математику –Тетяна Іванівна Скляр та Олексій Григорович Варченко, біологію –Кіндрат Єфремович Шовкопляс, хімію – Галина Дмитрівна Салімон, історію – Марія Максимівна, географію –Віталій Пилипович Вельбицький. Світлана Степанівна Квітковська вела уроки музики, Михайло Захарович Бородавка – уроки фізкультури, Тимофій Іванович Овчаренко викладав трудове навчання.
З 1931 по 1938 рік у школі навчався відомий письменник сучасності Павло Архипович Загребельний.
У вересні 1941 року село окупували нацистські війська, але школа продовжувала діяти. Лише заборонили піонерську та комсомольську організації. Навчання велося українською мовою. У 1943 році окупанти, відступаючи, спалили село. Згоріло і крите соломою приміщення школи. Селяни одну із уцілілих хат тимчасово віддали під школу. Пізньої осені діти сіли за імпровізовані парти.
Після визволення Солошиного від нацистів, директором школи став Шовкопляс Кіндрат Єфремович, який трагічно загинув. На його місце призначили Квітковського Степана Дмитровича, а пізніше Вельбицького Віталія Пилиповича. З 1955 року до 1978 року школу очолював Ковальчук Тимофій Антипович.
На початку 1950-х років толокою збудували нове приміщення школи під залізним дахом. Це приміщення хоч і з глиняною підлогою, пічним опаленням, але було набагато просторішим, тому в ньому навчалися старшокласники, а молодші класи залишились у старих сільських хатах. Поруч збудували хату, в якій жили учителі (там же була класна кімната).
Класи освітлювалися гасовими лампами. Діти писали ручками з пером, тому кожного дня носили з собою чорнильниці.
Село було розкидане на кілька кілометрів понад берегом Дніпра, тому в час зимових негод молодші діти ходили додому лише зі старшими учнями. Інколи вчителі проводжали дітей додому.
У середині 1950-х років налагодили харчування дітей сиріт і напівсиріт. Сніданки готувала Євдокія Іванівна Сіренко. Пізніше для дітей молодших класів організовували безкоштовні сніданки.
У 1963 році у зв’язку із будівництвом Дніпродзержинської ГЕС селян виселили із обжитого місця. Навчання в старій школі припинилося, а нова ще не була добудована. У новому селі для школи виділили приміщення гуртожитку. Кімнатки, відведені для класів, були маленькими, слабо освітленими. Навчалися тут з вересня 1963 до кінця 1964 року.
На новому місці за короткий термін збудували двоповерхову школу, розраховану на 560 учнів. Будівництво завершили у грудні 1964 року, а вже у січні 1965 року учні сіли за парти нової 8-річної школи із просторими світлими класами, обладнаними сучасними засобами навчання. Школа мала просторий спортивний зал, дві майстерні (по дереву та металу), кабінет хімії та фізики, актовий зал. Під керівництвом директора Ковальчука Тимофія Антиповича біля школи учні заклали фруктовий сад.
У школі працював дружний згуртований колектив, який користувався заслуженою повагою в районі. Його неодноразово нагороджували похвальними грамотами районного керівництва. Тимофій Антипович Ковальчук викладав біологію та хімію, Тамара Василівна Власенко та Антоніна Феофанівна Загребнльна – українську мову та літературу, Катерина Федорівна Ковальчук – російську мову та літературу, Клавдія Прокопівна Горошко – німецьку мову, Раїса Петрівна Коваленко – історію, Лідія Андріївна Бараненко – фізику та математику, Галина Ларіонівна Супрун – математику. Галина Михайлівна Мосієнко, Єфросинія Йосипівна Безотосна, Марія Антонівна Коваленко навчали учнів початкових класів.
Раїса Петрівна Коваленко у 1968 році організувала у школі краєзнавчий музей, який функціонує і нині. З 1988 року музеєм керує Віра Михайлівна Свириденко. З 2009 року музей носить звання «зразковий».
В колектив приходили молоді спеціалісти. Не дивно, що вони з великою вдячністю згадують своїх наставників, які допомогли їм стати прекрасними педагогами та вихователями.
Відбувалися зміни і в керівному складі школи. В різні роки школу очолювали Єфросинія Йосипівна Безотосна, Микола Григорович Коноваленко. 22 роки перебував на посаді директора школи Володимир Миколайович Наволочко. Він проявив себе не лише вмілим керівником, а й активним учасиком громадськоого життя села, району. Кілька скликань підряд був депутатом районної ради. У 2005 році Володимира Миколайовича визнали почесним громадянином Кобеляцького району.
За сумлінну працю на освітянській ниві Т.А.Ковальчук та В.М.Наволочко отримали звання «відмінник освіти».
З 1 вересня 1989 року Солошинська восьмирічна школа отримала статус середньої. Перші результати порадували колектив школи – із 10 випускників 1991 року чотири - медалісти.
У 2011 році шкільний колектив очолила Циганко Ірина Володимирівна. Це час коли з’явилося чимало проблем: недостатнє фінансування, катастрофічне зменшення кількості учнів: із 130 учнів у 2005 році до 43 – у 2013 та 26 - у 2016. Для малокомплектних класів введена індивідуальна форма навчання. Це привело до реорганізації середньої школи у загальноосвітню школу І-ІІ ступенів.
У 2021 році, після приєднання села Солошине до Горішньоплавнівської ОТГ, Солошинська ЗОШ І-ІІ ступенів перейшла у філію Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 імені В.О. Нижниченка Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області "Солошинська ЗОШ І-ІІ ступенів", а згодом - філія "Солошинська початкова школа", а потім Солошинська філія Опорного закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 імені В.О. Нижниченка Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області". Директор опорної школи Сень Ольга Олексіївна, завідувач філії Дербаба Михайло Михайлович.
Не дивлячись на труднощі, школа продовжує працювати, давати якісні знання. Організовуються цікаві, змістовні заходи.