Широколанівська загальноосвітня школа І-III ступенів своїм корінням сягає в далеке XIX століття. Переселенці з Німеччини, які заснували наше село у 1809 році, добре розуміли значення освіти для розвитку суспільства як в цілому, так і для окремих його членів. Справжній господар повинен бути освіченою і культурною людиною - вважали вони, тим більше, що це було необхідним для успішного ведення господарства, зокрема впровадження досягнень агро - і зоотехніки, нових сільськогосподарських машин.
На початку колонізації через відсутність необхідних коштів, умов і часу освітньо-виховний процес вважався справою другорядною і стан освіти був незадовільним. Але з початком економічно піднесення колонії з'явилася можливість по справжньому зайнятися цим питанням і підхід колоністів до проблем освіти став системним і глибоко продуманим. Початкову освіту колоністів здобували в церковно-парафіяльній школі, причому навчатися могли не лише хлопчики, а й дівчатка. Перше шкільне приміщення було збудоване в 1827 р. всі витрати на утримання школи і вчителів брала на себе спільна громада.
Наприкінці XIX ст. крім двох центральних парафіальних шкіл в Ландау функціонувало і Березанське німецьке центральне училище, яке готувало вчителів для початкових шкіл та сільських писарів. Вивчалися там на протязі трьох років крім інших предметів Закон Божий з німецькою мовою, російська мова, арифметика, співи та гра на органі.
В 1907 р. була відкрита центральна школа для хлопчиків: в її двоповерховому приміщенні пізніше навчалися учні Широколанівської середньої школи. В цьому ж році було збудовано коледж (середню школу) для дівчат, але відкрилася вона лише 20 серпня 1908 р. будівництво її, як і центральної школи, обійшлося в 25 тис. крб. В 1910 р. п'ятеро вчителів навчали там 90 дівчат.
Наслідки подібного ставлення колоністів до розвитку освіти давалися взнаки. Рівень грамотності колоністів був найвищим серед представників різних національностей, що проживали в Херсонській губернії. Він становив в середньому 87%, причому, співвідношення грамотних чоловіків та жінок було приблизно однаковим з деякою перевагою останніх.
Після Жовтневої революції школи були закриті, а їх приміщення - націоналізовані. Відновила свою діяльність загальноосвітня школа в Ландау в 1921 році. На той час в ній навчалося 198 учнів і працювали 11 педагогів переважно чоловічої статі - німців за національністю. Становище школи в умовах післявоєнної розрухи та голоду 1921 - 1923 років було надзвичайно складним, а органи місцевої влади надати суттєву допомогу не могли. В січні 1922 р. вчителям було відмовлено в проханні забезпечити їх хоча б якимись продуктами харчування і більшість педагогів виїхали з села. Одним з наслідків голоду стало скорочення числа учнів на 25 %.
Але вже з середини 20-х років із запровадженням НЕПу ситуація поступово покращується, про що свідчить повернення вчителів і зростання кількості учнів від 191 у 1926/27 н. р. до 261 у 1928/29 н. р. та перехід до семирічного навчання. Умови для навчання були задовільними. Викладання велося німецькою мовою, вивчалися суспільствознавство і природознавство, математика і фізика, історія, географія а також російська і українська мови, щоправда, вищу освіту мав лише завідувач школи, викладач суспільствознавства Е. Бендер. Інші вчителі мали середню спеціальну чи гімназичну освіту. І в цей період рівень грамотності німецьких колгоспників був високим, за результатами перепису 1926 р. в Карл-Лібкнехтівському районі він становив 85 %.
Ця ідилія продовжувалася недовго. Сталінізм розпочав наступ на українську інтелігенцію, моральне і фізичне знищення ініціаторів і виконавців українізації, це означало і кінець культурного розвитку національних меншин. Були заарештовані і розстріляні директор Ландауської школи О. Гофман та вчителі В.Баумгертнер, І. Беккер, І. Дідріх, В. Фріц та М. Цімерман. У квітні 1938 р. у постанові ЦК КП(б)У "Про реорганізацію національних шкіл на Україні" їх створення визнавалося недоцільним і шкідливим. Такі навчальні заклади закривалися і у термін до серпня 1938 р. повинні були перейти на російську чи українську мови викладання. Розвиток шкільної освіти в селі перервала радянсько-німецька війна.
Школа відновила свою діяльність вже через рік після визволення, коли в спустошену війною колишню колонію Ландау, яка одержала назву Широколанівка, прибули переселенці з Польщі. В 1947-48 н.р. вона через відсутність необхідної кількості дітей стала неповною середньою, але вже наступного року відновила статус середньої. Школа утримувалась за рахунок місцевого бюджету і її проблеми часто обговорювалися на засіданнях сільради.
Місцева влада приділяла значну увагу розвитку освіти, допомагаючи тогочасному директору школи О.М Ванцаровському не лише словом, а й ділом: відремонтувати школу, спортзал, спортмайданчик, придбати інвентар, забезпечити підручниками дітей переселенців. Колгоспи забезпечували школу паливом, виділяли матеріали для ремонту.
У зв'язку з прибуттям переселенців на початку 1950-х років значно збільшилося число учнів. В 1950 році в школі навчалося 490 чоловік. До 1980 року цей навчальний заклад очолював Кононюк Петро Сергійович, учасник Великої Вітчизняної війни .
Друге народження школа отримала в 1991 році, очолювана Галущаком А.Й., коли було збудовано новий навчальний комплекс. Гордістю школи є її вчителі, серед них-ветерани війни: Дорожинський В.А., Грайберг В.Й., заслужені працівники освіти - Бойко Г.М., Євстратова М.Г., Сабалдашов В.М.
З 2002 року навчальний заклад очолює Врублевська Наталія Йосипівна. За короткий період під її керівництвом навчальні кабінети набули нових рис: науково-методичне оснащення вміло поєднане зі смаком та затишком, які допомагають вчителям та учням в реалізації педагогічних завдань. Широко впроваджуються інформаційні технології завдяки новому комп’ютерному класу, який діє з 2005 року.