3курс група 8-21

                                                                             29.04.2024р.Урок№1                                                                                         

                                                                        Будова легкового автомобіля

                                                             Тема уроку: «Загальна будова автомобіля»

Автомобіль – це транспортний засіб, призначений для перевезення вантажу і людей по безколійним дорогам. Автомобіль складається з трьох частин: двигуна, шасі і кузова. 

Автомобіль – це транспортний засіб, призначений для перевезення вантажу і людей по безколійним дорогам. Автомобіль складається з трьох частин: двигуна, шасі і кузова.

На автомобілі застосовуються двигуни внутрішнього згорання та електродвигуни. Найбільше розповсюдження одержали ДВЗ. ДВЗ призначений для перетворення теплової енергії палива в механічну роботу.

Шасі автомобіля складаються з трансмісії, ходової частини і механізмів керування.

Трансмісія призначена для передачі та зміни крутного моменту двигуна від колінчастого вала до ведучих коліс автомобіля. Трансмісія складається з зчеплення, коробки передач, роздавальної коробки (якщо 2 ведучих моста), карданної передачі, головної передачі, диференціала та півосей.

                                                          Загальна будова автомобіля:

1 – ДВЗ; 2 – зчеплення; 3 – коробка передач; 4 – роздавальна коробка; 5 – карданна передача; 6 – диференціал; 7 – головна передача, 8 – півосі; 9 – колеса; 10 – шарнір рівних кутових швидкості; 11 – піввісь; 12 – диференціал; 13 – головна передача; 14 – карданна передача переднього ведучого моста. 

Зчеплення призначене для тимчасового роз’єднання та плавного з’єднання двигуна з коробкою передач.

Коробка передач призначена для зміни крутного моменту і величини тягового зусилля на ведучих колесах, від’єднання двигуна від ведучих коліс автомобіля на необмежений час, та руху заднім ходом.

Карданна передача передає крутний момент від коробки до головної передачі під певним кутом, який може змінюватися.

Головна передача значно збільшує крутний момент, який до неї підводиться, і через диференціал передає його під прямим кутом на півосі ведучих коліс.

Диференціал дає можливість ведучим колесам обертатися з різною частотою, що необхідно під час руху автомобіля по нерівній дорозі і на поворотах.

Півосі передають обертання до ведучих коліс.

Ходова частина складається з рами, переднього та заднього мостів, які з’єднанні з рамою за допомогою підвіски, що має пружні елементи (листові ресори), амортизатори коліс і шини.

До механізмів керування належить рульове керування та гальмова система.

Рульове керування дає можливість змінювати напрям руху автомобіля повертанням передніх коліс.

Гальмова система забезпечує зниження швидкості руху автомобіля, його повну зупинку й утримання в нерухомому стані.

Електрообладнання містить в собі прилади, призначені для запалювання робочої суміші в двигуні, освітлення і сигналізації, запуску двигуна, електричного живлення.

До спеціального обладнання належить:
· лебідка.
· підйомник кузова.

                                    Рекомендовано для перегляду www.youtube.com/watch?v=q7y1cm3cLTA 

                                                                      30.04.2024р. Урок №2

                                                                      Тема уроку: «Двигун»

Основним типом двигуна сучасних автомобілів є поршневий двигун внутрішнього згоряння. Значні поширення набули автомобілі з газотурбінним двигуном внутрішнього згоряння. Парові автомобілі тепер майже не застосовуються. За видом палива, що вживається для поршневих двигунів внутрішнього згоряння, розрізняють:

       бензинові,

      газобалонні,

      газогенераторні,

       дизельні.

Карбюраторні та дизельні автомобілі становлять тепер основну частину автомобільного парку.

До дизельних автомобілів належать переважно вантажні автомобілі великої вантажопідйомності і автобуси середньої і великої місткості. Газобалонні і газогенераторні автомобілі працюють на місцевих видах палива.

Двигун перетворює теплову енергію палива в механічну, внаслідок чого на валу двигуна виникає обертаючий момент. Сучасні карбюраторні автомобільні двигуни працюють за чотиритактним робочим процесом. Вони мають потужність від 25 (мікролітражні автомобілі) до 450 к. с. (легкові автомобілі високого класу) при швидкості обертання колінчастого вала 3 000—4 500 об/хв. Дизелі застосовують чотиритактні і двотактні потужністю від 100 до 450 к. с. при 1 500—2 500 об/хв. Число циліндрів від 2 (мікролітражні автомобілі) до 12 (потужні двигуни важких вантажних автомобілів і двигуни легкових автомобілів великого літражу). Розміщення циліндрів звичайно вертикальне однорядне або V-подібне. Двигун розміщують в передній частині автомобіля по його поздовжній осі або з боку водія. В легкових автомобілях і автобусах двигун часто розміщують в задній частині вздовж або впоперек кузова.

Останнього часу на авторинку перспективного розвитку набули автомобіли з електричними (акумуляторними) та гібридними двигунами. Тип приводу ціх електричних автомобілів підрозділяються на:

       акумуляторні електричні двигуни (або «чисто» електричний)

       гібридні автомобілі з електро-бензиновим приводом

       гібридні автомобілі з електро-дизельним приводом                      


                                                     Рекомендовано для перегляду       www.youtube.com/watch?

                                                                            30.04.2024р. . УРОК 3,     06.05.2024р.  Урок№4.         

 БУДОВА ЛЕГКОВОГО АВТОМОБІЛЯ

ТЕМА УРОКУ: КРИВОШИПНО-ШАТУННИЙ МЕХАНІЗМ 

До кривошипне-шатунного механізму багатоциліндрових двигунів належать такі деталі: картер (блок циліндрів) з головкою й ущільнювальними прокладками; поршнева група (поршні, поршневі кільця, поршневі пальці); шатуни; колінчастий вал; 4 маховик; піддон картера.

Картер (рис. 2.3) — це найбільша й найскладніша деталь двигуна, як правило, коробчастого перерізу, що править за опору для робочих деталей та механізмів і захищає їх від забруднення. Іноді циліндри виготовляються разом із картером, тоді ця деталь називається блок-картером.

Блок циліндрів відливають із чавуну або алюмінієвих сплавів. У блок уставляють гільзи, які безпосередньо обмиваються охолодною рідиною й тому називаються «мокрими». У верхню частину гільз, виготовлених із сірого чавуну, для підвищення корозійної стійкості та зменшення спрацювання запресовують вставки зі спеціального антикорозійного чавуну. Ущільнення гільз циліндрів у верхній частині блока здійснюється стале азбестовими прокладками головок блока, а в нижній частині — мідними прокладками. Верхні кромки гільз мають виступати над площиною блока циліндрів на 0,02...0,09 мм.У середній частині блока є поперечні перегородки. Площину розняття картера опущено нижче від осі колінчастого вала для надання блоку потрібної жорсткості. По осі блока на стінці коробки штовхачів, а також у передній та задній стінках блока є отвори для підшипників розподільного вала.Двигуни з V- подібним розташуванням циліндрів (ЗИЛ-130, ЗМЗ-53-12) мають дві головки з алюмінієвого сплаву на кожен ряд. У двигуні КамАЗ-740 кожний циліндр (із восьми) має свою головку. В карбюраторних двигунах у головках блоків, відлитих з алюмінієвих сплавів, розташовано камери згоряння, в яких зроблено різьбові отвори для свічки запалювання, а в дизелях — отвори для форсунок, впускні й випускні канали, а також запресовано сідла й напрямні втулки клапанів. Напрямні втулки виготовляють із спечених матеріалів.Головки кріпляться до блока циліндрів шпильками через стале азбестові прокладки. Момент затягування шпильок — 73...78 Нм. Зверху головки закрито кришками, що кріпляться гайками й ущільнюються гумовими прокладками. В головках блока всередині виконано сорочку охолодження, яка каналами сполучається із сорочкою охолодження блока.У розвалі блока встановлюється верхня кришка блока циліндрів, виготовлена з алюмінієвого сплаву. В кришці є впускні трубопроводи, що обмиваються охолодною рідиною для підігрівання пальної суміші. Зверху кришка має площадку з двома отворами для встановлення карбюратора. 

До поршневої групи належать: поршні, поршневі кільця та поршневі пальці (рис. 2.4).Поршень — це металевий стакан, днищем повернутий догори, який сприймає тиск газів і передає його через поршневий палець і шатун на колінчастий вал. Верхня, підсилена частина поршня називається головкою, а нижня, напрямна — юбкою. Приливки у стінках юбки, що призначаються для встановлення поршневого пальця, називають бобишками. Поршні відлито з алюмінієвого сплаву й по бічній поверхні покрито тонким шаром олова для кращого припрацювання. Юбки поршнів у поперечному перерізі мають форму еліпса (більша частина цього еліпса розташовується в площині, перпендикулярній до осі поршневого пальця), а в поздовжньому — форму зрізаного конуса з більшою основою по нижній кромці поршня. В нижній частині юбки зроблено вирізи для противаг колінчастого вала. Паралельно поздовжній осі двигуна в бобишках поршня зроблено отвори для встановлення поршневого пальця. Отвір під нього зміщено на 1,5 мм праворуч по ходу автомобіля. Цим зменшується тиск на стінку циліндра, а отже, збільшується термін служби циліндро-поршневої групи. Для правильного складання поршня із шатуном на днищах більшості поршнів вибито стрілку з написом «Уперед». На головках поршнів є канавки: верхні — для компресійних кілець, нижні — для оливознімних. По колу канавок під оливознімні кільця виконано отвори для відведення оливи, що знімається. 

Поршневі кільця (рис. 2.5) запобігають прориву газів крізь зазор між юбкою поршня та стінкою циліндра, а також слугують для видаляння зайвої оливи зі стінок циліндра, щоб не допустити потрапляння її в камеру згоряння. Зазор у замку компресійних кілець становить (0,4 ±0,1) мм. Всі кільця виготовляють з чавуну, за винятком оливознімних, які виконуються складеними — з двох плоских сталевих кілець і двох розширників (осьового та радіального). Верхні компресійні кільця покривають пористим хромом.


 Компресійні кільця встановлюють на поршні так, щоб виточки на їхній внутрішній поверхні були повернуті вгору (рис. 2.6). Кільця, що не підлягають хромуванню, покривають по зовнішній поверхні тонким шаром олова для кращого припрацювання. Встановлюючи кільця на поршень, їхні стики (замки) слід розташовувати під кутом 90° один до одного. Поршневий палець слугує для шарнірного з'єднання поршня з шатуном і може мати найрізноманітніші конструктивні форми (рис. 2.7). Для зменшення маси пальців їх, як правило, виконують порожнистими.

Поршневі пальці виготовляють з вуглецевих цементованих та азотованих сталей, а також із високо вуглецевих сталей, які піддаються індукційному гартуванню струмами високої частоти. В окремих випадках для підвищення міцності пальця його піддають термохімічній обробці й полірують зовнішню поверхню. Двостороння цементація підвищує міцність пальця на 15...20 %, а двостороннє азотування - на 35...45 %. Для обмеження осьового зміщення пальця в поршні використовують різні способи. Наприклад, застосовують пальці плаваючого типу. Такий палець не закріплюють ні в бобишках поршня, ні у верхній головці шатуна. Від осьових переміщень його утримують стопорні пружинні кільця, встановлені в канавках, які проточено в отворах бобишок поршня. Плаваючий палець може повертатися в бобишках, завдяки чому він спрацьовується рівномірніше. Шатун (рис. 2.8), що передає зусилля від поршня на колінчастий вал, має двотавровий переріз, виготовляється з легованої або вуглецевої сталі штампуванням і складається з верхньої головки, стержня та нижньої головки. 

У верхню головку шатуна запресовується бронзова втулка під поршневий палець. Для підведення мастила до тертьових поверхонь у головці та втулці зроблено отвори. Нижня головка шатуна рознімна (площина розняття перпендикулярна до осі шатуна). В ній є отвір для викидання оливи на стінку циліндра та кулачки розподільного вала. До нижньої головки двома болтами кріпиться кришка. За шатунні підшипники правлять тонкостінні сталеалюмінієві вкладиші. Від зміщення вони втримуються виступами, які входять у відповідні пази на шатуні й кришці. Для правильного складання шатунно-поршневої групи є позначки: на стержнях шатунів — каталожний номер шатуна, а на кришці — виступ, які мають бути повернуті в один бік для першого—четвертого шатунів — назад, а для п'ятого—восьмого — вперед. Затягувати гайки болтів шатуна слід за допомогою динамометричного ключа. Момент затягування — 68...75 Нм. Колінчастий вал, що сприймає зусилля від шатунів і передає його на маховик, відливається з магнієвого чавуну й складається з таких елементів (рис. 2.9): носка 5, корінних шийок 7, шатунних шийок 10, щік з противагами 9 та фланця 12 для кріплення маховика.

Корінні й шатунні шийки вала загартовуються струмами високої частоти. В щоках вала просвердлено канали для підведення оливи від корінних підшипників до оливних порожнин у шатунних шийках. Оливні порожнини правлять за додаткові грязевловлювачі (ловуш-ки). Грязьові частинки відцентровою силою відкидаються до периферії порожнин, а чиста олива крізь отвори подається в шатунні підшипники. На носку колінчастого вала кріпляться храповик 1 пускової рукоятки, шестірня 4 привода механізму газорозподілу та шків 2 привода вентилятора й водяного насоса. Корінними підшипниками колінчастого вала є сталеві тонкостінні вкладиші, за конструкцією аналогічні шатунним. Момент затягування болтів кришок корінних підшипників — 100...110 Нм. Від осьових переміщень колінчастий вал утримується двома сталевими упорними шайбами 6 і 8, залитими антифрикційним сплавом, які встановлено по обидва боки переднього корінного підшипника. Стороною, залитою антифрикційним сплавом, передня шайба має бути повернута до шестірні, а задня — до бортика шийки вала. Допустиме осьове переміщення колінчастого вала становить 0,07...0,17 мм. Для ущільнення переднього кінця колінчастого вала в кришці розподільних шестерень встановлюються гумовий само підтискний сальник та оливовідбивна тарель 3. Задній кінець колінчастого вала ущільнюється сальником з азбестової набивки, встановленим у пазах блока та задній кришці. Крім того, на задньому кінці колінчастого вала є оливоскидальний гребінь 11 і оливовідвідна спіральна канавка 13. Маховик — це чавунний диск, що кріпиться болтами до фланця колінчастого вала й призначається для підвищення рівномірності обертання останнього, а також забезпечує подолання двигуном короткочасних перевантажень (наприклад, у момент рушання автомобіля з місця) за рахунок накопиченої під час обертання енергії. На обід маховика напресовано сталевий зубчастий вінець 16 для обертання колінчастого вала стартером під час пуску двигуна.Маховик має мітки 75 для визначення верхньої мертвої точки поршня першого циліндра та канали 14, Піддон картера править за захисний кожух кривошипно-шатунного механізму й резервуар для оливи. Його штампують з листової сталі. Отвір для зливання оливи закривається пробкою з магнітом для збирання металевих частинок на дні піддона. Картер зчеплення й маховика становить захисний кожух, виготовлений з алюмінієвого сплаву; його кріплять до задньої частини блока циліндрів. Для точної фіксації картера відносно деталей коробки передач та зчеплення у блок циліндрів запресовано штифти. Кріплення двигуна до рами автомобіля має бути надійним і водночас забезпечувати пом'якшення поштовхів, що виникають під час роботи двигуна та руху автомобіля. Підвіску двигуна до рами роблять у трьох або чотирьох точках. Як опори до картера двигуна пригвинчують спеціальні кронштейни (лапи). За задні опори іноді правлять лапи картера зчеплення або по-довжувач коробки передач. Під опори встановлюють гумові подушки або пружини. Підвіска двигуна на еластичних опорах має обмежувачі поздовжнього переміщення у вигляді тяг чи скоб. Часто для фіксації двигуна відносно рами використовують реактивні тяги. 

                                                         Переглянути:       https://www.youtube.com/watch?v=6OWgF3V7lEY


                                                                                  07.05.2024Р. УРОК 5. УРОК 6.

ТЕМА УРОКУ: СИСТЕМА МАЩЕННЯ

У системі мащення використовують масла: всесезонно – МвБ, МвВ які відповідають SАЕ20W30 і SАЕ15W30; взимку – МвГ  М8Г2, що відповідають SАЕ20W; влітку – М10Г, М10Г, які відповідають SАЕ30.

Масла позначають так: М - моторне; 1 - для карбю­раторних двигунів; 2 - для дизелів. Рекомендоване мас­ло вказане в інструкції (керівництві) заводу-виробника.

Система мащення двигуна комбінована (постійна та періодична подача масла під тиском; розбризкування; у мастильній ванні).

Система мащення створює масляну плівку між дета­лями, що труться, зменшує їх зношування та втрати по­тужності на тертя, охолоджує поверхні шляхом постійно­го підведення до них масла, ущільнює зазори і видаляє продукти зносу деталей із зони контакту.

Система мащення з мокрим картером  скла­дається з масляного насоса (насосів), фільтрів грубого і тонкого очищення, масляного радіатора і магістралей, перепускних та редукційних клапанів, контрольно-вимі­рювальних приладів.

До системи мащення з сухим картером додано магі­страль з насосами відкачування масла з піддона картера в бак, що забезпечує надійну подачу масла з будь-яким по­хилом двигуна.

Принцип дії системи мащення: масло від маслоприймача насосом подається у повнопоточний фільтр, з яко­го потрапляє в головну масляну магістраль. Редукційний клапан обмежує максимальний тиск масляного насо­са. У разі забруднення фільтра масло прямує через пе­репускний клапан, обминаючи фільтр. Якщо у систе­мі мащення встановлені два фільтри (повнопоточний і тонкої очистки), то частина масла очищається у фільт­рі тонкої очистки, що увімкнений паралельно, а повнопоточний фільтр очищує усе масло. З головної масляної магістралі масло підтиском через отвори в картері та блоці потрапляє до корінних і шатунних підшипників колінчасто­го вала, а також до підшипників розподільного вала й у вісь коромисел. Масло, яке витікає через щілини у підшипни­ках колінчастого і розподільного валів, стікає у піддон кар­тера. Радіатор охолодження масла вмикається краном під час роботи двигуна в умовах високих температур. Масло потрапляє в радіатор через кран.

Охолоджене масло зливається у піддон картера. Тиск масла показує манометр, датчик якого встановлений у головній масляній магістралі, а покажчик - на панелі приладів. На деяких двигунах для контролю за темпера­турою масла встановлюють електричний термометр, дат­чик якого вмонтований у піддон картера.

Масляні насоси забезпечують надійну подачу масла до поверхонь, які труться. їх класифікують за:

1) конструкцією: зубчатоколісні з зовнішнім та вну­трішнім зачепленням, роторні, героторні;

2) приводом: з механічним від колінчастого вала та з електричним;

3) регулюванням подачі масла до насоса: з регулюван­ням або без;

4) призначенням: основні, що працюють постійно під час роботи двигуна, та додаткові, які призначені для подачі  масла у систему перед та під час запуску двигуна або в процесі роботи двигуна з невеликими обертами колін частого вала.

Масляний насос складається з корпусу, ведучої та веденої шестерень, приводного вала, кришки корпусу, нагнітальної та всмоктувальної порожнин, редукційного «лапана, маслоприймача. Героторні насоси додатково мають проміжний корпус.

Під час роботи двигуна масло потрапляє між зубами шестірень і переноситься з магістралі низького тиску до магістралі нагнітання. У разі перевищення у нагні­тальній магістралі номінального тиску, тиск на проміж­ний корпус збільшується і він пересувається, закри­ваючи отвір магістралі низького тиску, унаслідок чого зменшується подача масла та його тиск. Після цьо­го пружина відтискає проміжний корпус у зворотному напрямку й у нагнітальній магістралі встановлюється нормальний тиск. 

Масляні щілинні та відцентрові фільтри очищують мас­ло від часток металу, нагару, смол, бруду. У більшості систем мащення легкових автомобілів установлено лише один повнопотоковий щілинний фільтр, який виконує грубу та тонку очистку масла.

Основні несправності системи мащення: залягання та спрацювання поршневих кілець, малий рівень і виті­кання масла через сальники та прокладки, потрапляння палива у масло, зменшення пружності пружини редук­ційного клапана, забруднення сітки маслоприймача під­дона картера, що проявляється зниженим тиском масла.

Заїдання редукційного клапана, велика густина масла, забруднення маслопроводів проявляються підвищеним тиском масла. Поршневі кільця у разі залягання та спра­цювання, сальники та прокладки, пружини редукційного клапана, діафрагми паливного насоса у разі втрати гер­метичності призводять до потрапляння палива у масло. Це вимагає заміни забрудненого масла. Інші несправ­ності усувають шляхом технічного обслуговування. Його проводять відповідно до вимог інструкції (керівництва) з експлуатації заводу-виробника. Під час щоденного технічного обслуговування перевіряють наявність підтікання та рівень масла, виявлені недоліки усувають.

                                                Переглянути:               https://www.youtube.com/watch?v=D4WlzTb_8Rk

                                                                                                      13.05.2024р.  УРОК 7

                                                                        ТЕМА УРОКУ: СИСТЕМА ОХОЛОДЖЕННЯ  

Систе́ма охоло́дження — призначена для прогріву двигуна,підтримання оптимальної температури двигуна(85-95 С*)  Способи охолодження   У двигунах застосовується два способи охолодження:

У першому випадку теплота від стінок циліндрів передається рідиною, а в другому — безпосередньо в навколишнє середовище (повітря).

Система охолодження, крім основної функції охолодження двигуна, виконує низку інших функцій, до яких належать:

                                                                                   Переглянути:      www.google.com/search?       


                                                                                                14.05.2024р.   УРОК 8;9.  

                                                                                  ТЕМА УРОКУ: СИСТЕМА ЖИВЛЕННЯ       

Система живлення карбюраторного двигуна призначена для збереження запасу палива, очищення повітря і палива, приготування з них пальної суміші необхідної якості і подачі її в циліндри двигуна в необхідній кількості і у потрібний момент часу.

Паливо заливають у бак  через горловину. З бака воно подається в карбюратор  паливним насосом  по паливопроводу  через фільтр-відстійник, у якому очищається від сторонніх домішок. В такті впуску повітря засмоктується в карбюратор з атмосфери через повітреочистник. В карбюраторі паливо розпилюється, змішується з повітрям і починає випаровуватись. Рухаючись по впускному трубопроводу, паливо продовжує випаровуватися і перемішуватися з повітрям. Процес перемішування палива з повітрям відбувається й у циліндрах двигуна під час тактів впуску і стиску. Після згоряння робочої суміші відпрацьовані гази, через випускний трубопровід  і глушитель виходять в атмосферу.

Повітреочистники, впускні і випускні трубопроводи Пилюка, яка є в повітрі, потрапляючи в двигун, сприяє швидкому зносу його тертьових деталей. Тому двигуни обладнають повітреочистниками. Повітреочистник, забезпечуючи високу якість очищення, повинен разом з тим чинити мінімальний опір рухові повітря, щоб не знижувати його кількості при наповненні циліндрів. Паливопровід низького і високого тиску – це трубки, за допомогою яких всі прилади системи живлення  з’єднані між собою. Для кращого випаровування палива і запобігання його конденсації пальна суміш перед надходженням у карбюраторний двигун підігрівається теплом  відроблених газів. Для цього частина впускного трубопроводу виконана з подвійними стінками. Через повітряний отвір у кришці горловини в бак у міру витікання палива надходити повітря. В деяких двигунів кришки горловин оснащені пароповітряним клапаном. Фільтри грубої і тонкої очистки в системі живлення призначені для видалення з палива механічних домішок і води.       

                                                          Переглянути:  https://www.youtube.com/watch?v=BJDl2HjaDZE

                                                                                                      15.05.2024р.  Урок 10.  16.05.2024р.  Урок 11.

Тема уроку: Джерела електроенергії автомобіля

До електрообладнання автомобіля (рис. 1) належать джерела (генератор, стартер-генератор, акумулятор, кон­денсатор), споживачі (стартер, електродвигуни, прила­ди освітлення та сигналізації, додаткове електрооблад­нання, електронні системи керування тощо) електричної енергії, контрольно-вимірювальні прилади, система за­палювання, електричні проводи, комутаційна апаратура, запобіжники.

На автомобілях застосовують однопровідну систему електрообладнання напругою 12 В та 24 В. Другим про­водом є маса автомобіля.

Джерела електроенергії автомобіля

Акумуляторна батарея призначена для постійного на­копичення, утримання і віддавання електричної енергії споживачам автомобіля.

Класифікація акумуляторів:

1)        за призначенням: стартерні;

2)        за напругою: 6 В, 12 В, 24 В;

3)        за складом електроліту: кислотні або лужні;

4)        за конструкцією: з підігрівом (без).

Батарея напругою 12 В містить шість послідовно увімк­нених акумуляторів, що розташовані в окремих засіках перегородженого поліпропіленового корпусу (монобло­ка) батареї. Сучасні акумулятори, як правило, не потре­бують обслуговування в процесі експлуатації.

Генератор (рис. 2) призначений для забезпечення споживачів електричної енергії струмом.

Блок випрямників генератора (рис. 3) призначений для випрямлення перемінного струму у постійний. 




Споживачі електроенергії

Стартер (рис. 4) призначений для запуску двигуна за рахунок енергії акумулятора або конденсатора. Останнім часом на автомобілях використовують стартери-генератори та систему стоп-старт. 

Під час повертання ключа у замку запалювання струм подається до тягового реле стартера, яке замикає кон­такти, після чого струм надходить до обмоток збуджен­ня стартера. їх магнітне поле змушує обертатися ротор з шестірнею, яка входить у зачеплення з вінцем маховика та прокручує його.


                                                                                              17.05.2024р.       УРОК 12.

ТЕМА УРОКУ: СИСТЕМА ЗАПАЛЮВАННЯ

Призначена для запалення робочої суміші у циліндрах бензинових і газових двигунів у потрібний момент.

Класифікація:

1)        за визначенням моменту запалювання: механічним чи електричним способом з використанням електронних систем керування або без;

2)        за розподіленням високовольтної енергії по цилінд­рах: з використанням розподільника струму високої на­пруги або без;

3)        за кількістю котушок запалювання: з однією, двома або на кожен циліндр.

Будова системи запалювання: джерело електрич­ної енергії, вимикач запалювання, накопичувач енергії (котушка запалювання), прилади керування накопичен­ням енергії (переривач з відцентровим і вакуумним ре­гуляторами, транзисторний комутатор з датчиками Хола, оптичний датчик, мікропроцесорні системи керування), розподільник енергії високої напруги, проводи високої напруги, свічки запалювання.

Будова системи запалювання: джерело електрич­ної енергії, вимикач запалювання, накопичувач енергії (котушка запалювання), прилади керування накопичен­ням енергії (переривач з відцентровим і вакуумним ре­гуляторами, транзисторний комутатор з датчиками Хола, оптичний датчик, мікропроцесорні системи керування), розподільник енергії високої напруги, проводи високої напруги, свічки запалювання.

Цифрові та мікропроцесорні системи запалювання (рис.) призначені для автоматичного регулювання мо­менту випередження запалювання залежно від часто­ти обертання колінчастого вала та навантаження двигу­на, режимів роботи, температури і складу робочої суміші.

Мікропроцесорні системи запалювання використову­ють мікропроцесор або мікро-ЕОМ, які дають можливість більш оперативно відтворювати задані характеристики моменту випередження запалювання. Свічки запалювання (рис.) призначені для ство­рення іскри, що займає робочу суміш у камерах згоран­ня двигуна.









                    Переглянути: https://www.youtube.com/watch?v=eKrxvtAuczo


                                                                                                17.05.2024р.       Урок 13.

Тема уроку: Несправності і технічне обслуговування електрообладнання

Основні несправності акумулятора: зниження густи­ни електроліту, зменшення рівня електроліту, його ємнос­ті, коротке замикання, тріщини моноблока в акумуляторі (проявляються у малій енергії прокручування колінчас­того вала, швидкому заряджанні і «кипінні» електроліту через систематичне недозарядження та зберігання роз­рядженої батареї), низький рівень електроліту, осад ак­тивної маси, короблення пластин. Несправності усувають доливанням води та заряджанням до сильного газовиді­лення і постійності густини та напруги. Під час щоденно­го обслуговування проводять огляд та очищення батареї. Напругу батареї перевіряють навантажувальною вилкою, а густину електроліту - ареометром (у зарядженої батареї густина становить не менше 1,27 г/см3).

Основні несправності генератора (стартера): об­рив, міжвиткове замикання та замикання на масу обмо­ток, ненадійність контакту між щітками і контактними кільцями, обрив або пробій діодів випрямного блока ге­нератора, спрацювання підшипників, несправність реле- регулятора. Ці несправності проявляються відсутністю або зменшенням напруги, підвищеним шумом. Технічне обслуговування здійснюють відповідно до вимог ін­струкції (керівництва) заводу-виробника. Щоденне об­слуговування передбачає огляд і перевірку наявності та величини струму й усунення виявлених недоліків.

Несправності інших споживачів електричної енергії: обрив та замикання проводки, обмоток електродвигунів, котушки запалювання, знос підшипників, перегорання ниток ламп, неправильне регулювання світла фар, обго­рання контактів, відмова роботи звукового сигналу, дат­чиків, покажчиків, додаткових систем, механічні пошко­дження. Несправності усувають заміною та ремонтом. Для виявлення несправностей електрообладнання про­водять діагностику.