Робота соціального педагога в закладі спрямована на захист прав та свобод дітей. Особлива увага приділяється роботі з учнями із сімей пільгових категорій, дітям які виховуються в сім’ях, що перебувають у складних життєвих обставинах та роботі з дітьми схильними до правопорушень.

У своїй роботі соціальний педагог керується Конституцією України, Законами України, нормативними документами з питань захисту прав і свобод дитини, Конвенцією з прав дитини, Етичним кодексом та іншими відповідними нормативними документами.

Види роботи соціального педагога в школі:

-діагностична робота;

- прогностична робота;

- консультаційна робота;

- соціально-перетворювальна робота;

- профілактична (просвітницька) робота;

- навчальна діяльність;

- організаційно-методична робота;

- зв’язки з громадськістю.

У школі за участю соціального педагога організована робота з соціального захисту дітей пільгових категорій, до яких належать:

-діти-сироти;

- діти, позбавлені батьківського піклування;

- внутрішні мігранти з Донецької, Луганської області, АР Крим;

-діти, постраждалі внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- діти-інваліди;

- діти з багатодітних родин;

- діти з малозабезпечених родин.

На початку навчального року спільно з класними керівниками формуються соціальні паспорти класів, соцівальний паспорт школи, банк даних сімей пільгових категорій, проводяться обстеження житлово-побутових умов проживання сімей пільгових категорій. Здійснюється моніторинг залучення дітей пільгових категорій до позашкільної та позакласної роботи.

Проводяться індивідуальні консультації для дітей, батьків та вчителів із питань захисту прав і свобод учнів.

Посадові обов'язки соціального педагога

Вивчає та оцінює особливості діяльності й розвитку учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу загалом, неформальних молодіжних об'єднань; Досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім'ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей і підлітків.

Прогнозує:1 Посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості учня чи групи. 2. Результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості.

Надає необхідну консультативну соціально-педагогічну допомогу:- дитячим, молодіжним об'єднанням;- дітям, підліткам, які потребують піклуваннячи знаходяться у складних життєвих обставинах;- учням;- батькам;- учителям.

Забезпечує дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представляє їхні інтереси у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо).

Переконує учнів у доцільності дотримання соціально значимих норм та правил поведінки, ведення здорового способу життя.

Сприяє запобіганню негативним явищам в учнівському середовищі.

Здійснює соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу, соціально-педагогічний патронаж соціально незахищенних категорій дітей.

Сприяє соціальному і професійному визначенню особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді.

Координує діяльність й взаємодію всіх суб'єктів соціального виховання;Сприяє соціально корисній діяльності дітей і підлітків.

Формує демократичну систему взаємостосунків в підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих.

Веде відповідну документацію та статистичну звітність за результатами роботи в навчальному закладі.

Бере участь у роботі педагогічної ради школи,нарадах, які проводяться адміністрацією школи.

Соціальний педагог – це фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, які покликані створювати сприятливі умови для розвитку та становленню особистості школяра. Він виконує роль захисника інтересів та законних прав дітей в школі, сім’ї, соціумі. Соціальний педагог займається індивідуальною роботою з дітьми, підлітками та їх батьками, допомагає сім’ям у вихованні дітей.

Основна мета соціального педагога полягає у забезпеченні соціально-правового захисту учнів школи та попередженнї впливу негативних соціальних чинників на формування та розвиток особистості дитини. У школі він є громадським інспектором з охорони дитинства.

Вивчає та оцінює особливості діяльності й розвитку учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу загалом, неформальних молодіжних об'єднань;

Досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім'ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей і підлітків;

Напрямки роботи соціального педагога в школі:

- психологічна підготовка до навчання у школі;

- адаптація дітей до умов перебування у навчально-виховному закладі;

- організація роботи з “важкими” дітьми;

- професійне самовизначення старшокласників;

- організація роботи з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями;

- сприяння психологічному здоров’ю дітей, підлітків, батьків та педагогів

- попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків, насильницьких дій у родині та навчально виховному закладі;

- організація роботи з дітьми пільгового контингенту;

- методична робота.

Види роботи соціального педагога в школі:

- діагностична робота;

- прогностична робота;

- консультаційна робота;

-соціально-перетворювальна робота;

-профілактична (просвітницька) робота;

- навчальна діяльність;

- організаційно-методична робота;

- зв’язки з громодськістю.

Учням та їхнім батькам соціальний педагог надає наступні види соціальних послуг:

- допомагає в адаптації дітей при вступі до школи, переході із одного до іншого ступеня навчального закладу;

- виступає посередником між навчальним закладом та сім’єю, між батьками і вчителями;

- слідкує за відвідуванням учнями навчального закладу, допомагає у подоланні причин, що призводять до пропусків занять;

- попереджує конфлікти, які можуть виникнути в учнівському колективі.

Разом із педагогічним колективом навчального закладу соціальний педагог:

- проводить консультації з учителем та іншими працівниками школи з різних соціально-педагогічних проблем з метою сприяння покращенню умов життя та навчання учнів;

- організовує співробітництво з учителями та іншими спеціалістами школи (психолог, дефектолог, лікар) при розробці індивідуальної стратегії і тактики допомоги дезадаптованим учням;

- надає допомогу в оцінці та аналізі дисциплінарних порушень учнів.

- бере участь у педрадах, батьківських зборах та нарадах, що стосуються соціально-педагогічного життя навчального закладу.

Основним у діяльності соціального педагога є особистісний підхід. Особистісний підхід – один з самих важливих у практичній діяльності соціального педагога, пов’язаній з вихованням людини. Розроблена технологія здійснення спілкування з дитиною, модель якої містить 6 правил. Ця технологія побудована на особистісному підході до діяльності соціального педагога, як вихователя.

правило 1. Формування почуття МИ. Реалізація педагогіки співробітництва.

правило 2. Обов’язкове встановлення особистісного контакту з дітьми за допомогою слова, погляду, дотику.

правило 3. Демонстрування схильності педагога у відношенні до дітей за допомогою посмішки, інтонації, руху.

правило 4. Показ яскравої мети діяльності. Вчення А.С.Макаренка про перспективу близьку, середню, далеку.

правило 5. Постійне вияв інтересу до учнів. Для цього необхідно слухати, чути, співпереживати, задавати питання, цінити думку, казати компліменти.

правило 6. Надання допомоги та прохання про допомогу. Важливий позитивний психологічний тон педагога, який можна проявити через авансування, зняття страхів, надання прихованої допомоги, мобілізація активності, посилення мотивації.

Наведені правила дозволяють розглядати їх як модель співробітництва педагога та учня.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

1. З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

2. Яке покарання може бути визначено дитині?

Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1. Штраф.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Громадські роботи
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
4. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
5. Позбавлення волі на певний строк
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвідку та інші особливості особи неповнолітнього.

3. Чи є якісь особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина?

Правосуддя у кримінальному процесі здійснюється відповідно до кримінально-процесуального кодексу України.
Окремої норми, яка регламентує особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина не передбачено. Але встановлено норми, які враховують вік підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, зокрема, відповідно до ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років обов’язкова участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справі у суді першої інстанції (з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення).
4. Де відбувають покарання у види позбавлення волі неповнолітні засуджені?
Позбавлення волі на певний строк – це саме суворе покарання у системі покарань, які можуть призначатися неповнолітнім.
Покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх виконують виховні колонії. Ці колонії займають особливе місце середь установ, які призначені для відбування покарання, що виражається, по-перше, у встановленні більш пільгових умовах у порівнянні з умовами утримування дорослих злодіїв, та, по-друге, в орієнтації на застосування різноманітних виховательно-психолого-педагогічних заходів як основних засобів впливу на неповнолітніх в процесі їх навчання, проведення спортивних, культурних заходів, а також в процесі трудової діяльності.

5. Чи несуть батьки, та в якій мірі, за злочини, скоєні малолітніми, неповнолітніми дітьми?

Кримінальну відповідальність батьків за злочини, скоєні малолітніми та неповнолітніми дітьми законодавець не передбачає. Але батьки несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми та неповнолітніми дітьми, у тому числі і заподіяну у результаті злочину.
Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, батьки (усиновлювачи) або опікуни чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є неплатоспроможними або померли.
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД МОЛОДІ – ЦЕ СУКУПНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ЗАХОДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА НЕЙТРАЛІЗАЦІЮ ПРИЧИН ТА УМОВ ПРАВОПОРУШЕНЬ І ЗЛОЧИННОСТІ. СКЛАДОВИМИ ЦІЄЇ ВАЖЛИВОЇ СПРАВИ Є ФОРМУВАННЯ У ПІДЛІТКІВ ПРАВИЛЬНИХ ПОТРЕБ ТА ІНТЕРЕСІВ, ПІДВИЩЕННЯ ЇХ ПРАВОСВІДОМОСТІ. ДОСВІД ПОКАЗУЄ, ЩО УВАГА ДО ЦЬОГО ПИТАННЯ НЕВИПАДКОВА, АДЖЕ СТАТИСТИКА СВІДЧИТЬ, ЩО КІЛЬКІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ТА ПРОТИПРАВНИХ ДІЙ, ЯКІ БУЛИ ВЧИНЕННІ НЕПОВНОЛІТНІМИ ПОСТІЙНО ЗРОСТАЄ. ЦЕ ВЕЛИКЕ ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ. В ЙОГО ПРАВИЛЬНІЙ ПОСТАНОВЦІ І РОЗВ’ЯЗАННІ ЗАІНТЕРЕСОВАНІ ВСІ: ДЕРЖАВНІ СТРУКТУРИ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ШКОЛА І СІМ'Я. ВОНО ЗАЧІПАЄ ДОЛЮ МІЛЬЙОНІВ ЛЮДЕЙ, БІЛЬШЕ ТОГО – МАЙБУТНЄ НАШОЇ КРАЇНИ. ІДЕЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ І ГУМАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ СЛІД РЕАЛІЗОВУВАТИ В ТІСНІЙ ВЗАЄМОДІЇ З РЕЛІГІЙНИМИ ЗАКЛАДАМИ, МЕДИЧНИМИ, ЮРИДИЧНИМИ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ. ТІЛЬКИ В СПІВПРАЦІ ТА ПЛІДНІЙ ВЗАЄМОПОВ’ЯЗУЮЧІЙ РОБОТІ, ВКЛЮЧАЮЧИ І СПІВПРАЦЮ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА, МОЖНА ПРИЙТИ ДО БАЖАНИХ ЗМІН, ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВІДПОВІДНУ КОРЕКЦІЙНУ РОБОТУ З ОКРЕМИМИ УЧНЯМИ, ЯКІ МАЮТЬ АСОЦІАЛЬНУ СПРЯМОВАНІСТЬ ПОВЕДІНКИ. НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЗУМОВЛЕНА ПЕРЕДУСІМ ПОТРЕБОЮ В НОВІЙ, БІЛЬШ ЕФЕКТИВНІЙ СИСТЕМІ РЕАГУВАННЯ НА ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ. НОВЕ РОЗУМІННЯ ПРИНЦИПІВ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА РЕКОМЕНДАЦІЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, ДОКУМЕНТАХ ООН ТА ЮНІСЕФ. БЕЗПЕРЕЧНО, ПРАВОПОРУШЕННЯ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНІ З ПРОЦЕСАМИ ДЕМОРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА, БЕЗДОМНОСТІ, БЕЗРОБІТТЯ, З СТРІМКИМ РОЗВИТКОМ НАРКОМАНІЇ, ТОКСИКОМАНІЇ, З РОЗПАДОМ СІМ’Ї, З РОЗПОВСЮДЖЕННЯМ ІНШИХ СОЦІАЛЬНО НЕГАТИВНИХ ЯВИЩ.ПРИНЦИПИ, НА ЯКИХ БАЗУЄТЬСЯ СУЧАСНА СИСТЕМА ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ:

1. ПРОАКТИВНИЙ, ВІДНОВНИЙ ПІДХІД.ЗАПОБІГАЄ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, УСУВАЮЧИ ПРИЧИНИ ТА ОБСТАВИНИ, ЩО МОЖУТЬ СПОНУКАТИ ПІДЛІТКІВ ЧИНИТИ ПРОТИПРАВНІ ДІЇ (ПРОАКТИВНИЙ ПІДХІД);ПЕРЕДБАЧАЄ АКТИВНУ УЧАСТЬ ГРОМАДИ В ПРОЦЕСІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У КОНФЛІКТІ З ЗАКОНОМ АБО ВИЯВЛЯЮТЬ ДЕВІАНТНУ ПОВЕДІНКУ, ЗОКРЕМА НАДАННЯ ПІДТРИМКИ ТА ДОПОМОГИ В ЇЇ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ (ВКЛЮЧЕННЯ В ГРОМАДУ);СТВОРЮЄ УМОВИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ПРАВОПОРУШНИКИ ВЗЯЛИ НА СЕБЕ НАЛЕЖНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇ ВЧИНКИ: УСВІДОМИЛИ НАСЛІДКИ СКОЄНОГО Й СПРЯМУВАЛИ СВОЇ ДІЇ НА ЇХ ВИПРАВЛЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ СТОСУНКІВ І МИРУ В ГРОМАДІ (ВІДНОВНИЙ ПІДХІД)

.2. ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ (ВРАХОВУЮТЬСЯ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО ТА ФІЗИЧНОГО СТАНУ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ В ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ ЇЇ ОСОБИСТОСТІ, КОЛИ ЇЙ ОСОБЛИВО ПОТРІБНІ ПІДТРИМКА І ТУРБОТА З БОКУ ДОРОСЛИХ, І ТОМУ ВОНА МАЄ НЕСТИ СПРАВЕДЛИВУ ТА ПРОПОРЦІЙНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇ ДІЇ).

3. ПОВАГА ДО СУСПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ (ПРОФІЛАКТИКА ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ЗАСАДАХ ПОВАГИ ДО СУСПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ, ОРІЄНТОВАНА НА ФОРМУВАННЯ В СОЦІУМІ ШАНОБЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ МОРАЛЬНИХ ЗАСАД, ПОВАГИ ДО ОСОБИСТОСТІ, А ТАКОЖ ҐЕНДЕРНИХ, ЕТНІЧНИХ, КУЛЬТУРНИХ ТА МОВНИХ ВІДМІННОСТЕЙ).

4. ВИЗНАННЯ ПРАВ ДИТИНИ (ВИЗНАЮТЬСЯ ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ, ЯКІ ЗАКРІПЛЕНІ В МІЖНАРОДНІЙ КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВА ДИТИНИ, ЗОКРЕМА ЇЇ ПРАВО БУТИ ВИСЛУХАНОЮ ТА БРАТИ УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЇЇ ЖИТТЯ).

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ОБ'ЄДНАННЯ РЕСУРСІВ ГРОМАДИ З МЕТОЮ ЗМЕНШЕННЯ РІВНЯ ЗЛОЧИННОСТІ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ. В ПЕРШУ ЧЕРГУ ЦЕ ЗАЛУЧЕННЯ ДО ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ, ЗОКРЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ, А ТАКОЖ ОРГАНІВ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ, СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ І НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ СПІЛЬНО СТВОРЮЮТЬ КООРДИНАЦІЙНУ РАДУ З ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ. КООРДИНАЦІЙНА РАДА МАЄ ПОВНОВАЖЕННЯ УХВАЛЮВАТИ РІШЕННЯ ЩОДО АДАПТАЦІЇ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОДЕЛІ НА РІВНІ МІСТА, РАЙОНУ ЧИ ОБЛАСТІ. КООРДИНАЦІЙНА РАДА ТАКОЖ СПРИЯЄ ФОРМУВАННЮ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНОЇ КОМАНДИ, ДО СКЛАДУ ЯКОЇ ВХОДЯТЬ ПРЕДСТАВНИКИ ВІДПОВІДНИХ СЛУЖБ ГРОМАДИ. ЧЛЕНИ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНОЇ КОМАНДИ — ЦЕ ФАХІВЦІ РІЗНОМАНІТНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ, ЯКІ ОБ'ЄДНАЛИСЯ ДЛЯ НАДАННЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДОПОМОГИ В КОЖНОМУ КОНКРЕТНОМУ ВИПАДКУ, В ЦЬОМУ ПОЛЯГАЄ КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО РОБОТИ З ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ, ЩО ВИЯВЛЯЮТЬ ДЕВІАНТНУ ЧИ ДЕЛІНКВЕНТУ ПОВЕДІНКУ.ТРИ РІВНІ ПРОФІЛАКТИКИТРИ РІВНІ ПРОФІЛАКТИКИ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ РІЗНЯТЬСЯ ЦІЛЬОВИМИ ГРУПАМИ, МЕТОДАМИ РОБОТИ ТА ІНСТРУМЕНТАМИ.ПЕРВИННА ПРОФІЛАКТИКА СПРЯМОВАНА НА НАЛАГОДЖЕННЯ ПОЗИТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПІДЛІТКІВ (СОЦІАЛЬНО ПРИЙНЯТНОЇ, ЗАКОНОСЛУХНЯНОЇ ПОВЕДІНКИ). ОСНОВНИМИ СУБ'ЄКТАМИ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЦЬОМУ РІВНІ Є СИСТЕМА ОСВІТИ ТА ШКІЛЬНІ СЛУЖБИ ПОРОЗУМІННЯ (ШСП), ЯКІ ПІД ЧАС ТРЕНІНГІВ ТА «КІЛ» ПРОВОДЯТЬ ЦІННІСНО-ОРІЄНТОВАНЕ НАВЧАННЯ ПІДЛІТКІВ НАВИЧКАМ КОНСТРУКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ. ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ ТАКОЖ ВКЛЮЧЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ З ВІДНОВНОГО ТА ПРОАКТИВНОГО ПІДХОДІВ В ІНФОРМАЦІЙНУ СТРАТЕГІЮ МІЛІЦІЇ ДЛЯ ІНФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ТА ДІТЕЙ, УЧНІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ. СТРАТЕГІЮ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ РОЗРОБЛЯЄ РАДА ПРОФІЛАКТИКИ ШКОЛИ — ЯК НЕВІД'ЄМНА ЧАСТИНА МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ.ВТОРИННА ПРОФІЛАКТИКА НЕОБХІДНА ТОДІ, КОЛИ КРИМІНАЛЬНА МІЛІЦІЯ У СПРАВАХ ДІТЕЙ АБО ДІЛЬНИЧНИЙ МІЛІЦІЇ РЕЄСТРУЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ АБО ІНШИЙ ПРОЯВ ДЕВІАНТНОЇ/ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ, ЩО НЕ ПІДПАДАЄ ПІД ДІЮ СТАТЕЙ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ. В ОСНОВНОМУ (ЯКЩО ВИПАДОК НЕ НАДЗВИЧАЙНО СЕРЙОЗНИЙ) ПРОФІЛАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗДІЙСНЮЄ ШКІЛЬНА РАДА ПРОФІЛАКТИКИ, ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ АБО СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ.ВАЖЛИВИМ НАПРЯМКОМ В РОБОТІ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА І СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА Є ПСИХОКОРЕКЦІЯ (ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ — СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА), А ПСИХОДІАГНОСТИКА ПОВИННА НОСИТИ ЛИШЕ ПРИКЛАДНИЙ ХАРАКТЕР. ОСНОВУ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СКЛАДАЄ РОБОТА З ПСИХОКОРЕКЦІЙНИМИ ГРУПАМИ, В ЯКІ ВХОДЯТЬ ПІДЛІТКИ, СХИЛЬНІ ДО АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ, ЯКІ ВЖЕ СКОЇЛИ НЕЗНАЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, СТОЯТЬ НА ШКІЛЬНОМУ ОБЛІКУ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ДІТЕЙ АБО НА ОБЛІКУ В КОМІСІЯХ В СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ. ПСИХОЛОГОМ В ТІСНІЙ СПІВДРУЖНОСТІ З СОЦІАЛЬНИМ ПЕДАГОГОМ ОРГАНІЗОВУВАЛИСЬ ТА ПРОВОДИЛИСЬ ЛЕКЦІЇ, СЕМІНАРИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ, БАТЬКІВ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЇХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ. ЇХ ОЗНАЙОМЛЮВАЛИ З ПРИЧИНАМИ ВІДСТАВАННЯ У НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ, З ПРОБЛЕМАМИ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ І Т.Д. НА ЗАПЛАНОВАНІ ВИХОВНІ ЗАХОДИ ЗАПРОШУВАЛИСЬ ДО ШКОЛИ ТАКІ СПЕЦІАЛІСТИ, ЯК ЮРИСТ, ІНСПЕКТОР У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ, НАРКОЛОГ, ГІНЕКОЛОГ, АНДРОЛОГ, СЕКСОПАТОЛОГ І Т.Д. ПІСЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ТАКИХ ЗАХОДІВ ЗНАЧНО ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ ЧИСЛО КОНСУЛЬТАЦІЙ З ПИТАНЬ ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ ПІДЛІТКІВ, АДЖЕ НА ОСНОВІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ, БЕСІД, СПОСТЕРЕЖЕНЬ НАДАВАЛИСЬ КОНКРЕТНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ УЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ ПРО ДАЛЬШУ РОБОТУ З НИМИ.ТАКИМ ЧИНОМ, ШКІЛЬНИМ ПСИХОЛОГОМ І СОЦІАЛЬНИМ ПЕДАГОГОМ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ ПРОВОДИТЬСЯ ЗНАЧНА ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА З НЕПОВНОЛІТНІМИ, СХИЛЬНИМИ ДО ПРАВОПОРУШЕНЬ. ЦЕ, ЗОКРЕМА:ШКІЛЬНИЙ ОБЛІК ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ДОПОМОГИ, ПІДТРИМКИ; ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДПОВІДНОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З НИМИ.ВІДВІДУВАННЯ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ, ПРОБЛЕМНИХ СІМЕЙ (ЩОТИЖНЯ).СПІЛЬНІ ВИСТУПИ НА БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРАХ, КОНСИЛІУМАХ, ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ СЕМІНАРАХ.ПРОВЕДЕННЯ ВИХОВНИХ ГОДИН НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ, ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ, ПОВАГИ.ВЕДЕННЯ КАРТОТЕКИ (НЕБЛАГОПОЛУЧНІ СІМ’Ї, ДІТИ-ІНВАЛІДИ, ДІТИ З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ’ЯМ, ДІТИ-СИРОТИ, ОБДАРОВАНІ ДІТИ, ВАЖКОВИХОВУВАНІ І Т.Д.)КОНСУЛЬТАТИВНА РОБОТА З УЧНЯМИ, БАТЬКАМИ, ВЧИТЕЛЯМИ.СПІВРОБІТНИЦТВО З КОМІСІЄЮ У СПРАВАХ ДІТЕЙ.СПІВРОБІТНИЦТВО З МЕДИЧНИМИ ЗАКЛАДАМИ.СПІВРОБІТНИЦТВО З ЦЕНТРАМИ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ.РОБОТА З ПЕДАГОГІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ ШКОЛИ: (ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НОВИНКАМИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, БЕСІДИ, КОНСУЛЬТАЦІЇ З ПИТАНЬ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ І Т.Д.).ТРЕТИННА ПРОФІЛАКТИКА ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ЩОДО ПІДЛІТКІВ, ЯКІ СКОЇЛИ ПРАВОПОРУШЕННЯ АБО ЗЛОЧИНИ. ТОЖ МЕТА ПРОФІЛАКТИКИ ЦЬОГО РІВНЯ — РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРАВОПОРУШНИКА ТАПОВЕРНЕННЯ ЙОГО В ГРОМАДУ. ДЛЯ ЦЬОГО ЗАЛУЧАЮТЬ НАЛЕЖНІ РЕСУРСИ ГРОМАДИ ТА СТВОРЮЮТЬ СЕРЕДОВИЩЕ ПІДТРИМКИ, ЩО ДОПОМАГАЄ УСУНУТИ ПРИЧИНИ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ.ОСНОВНИМ НА ЦЬОМУ РІВНІ Є ПРОГРАМА ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ. ЇЇ СУТЬ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ВСІ ОСОБИ, ПРИЧЕТНІ ДО ЗЛОЧИНУ, МАЮТЬ ЗМОГУ ЗУСТРІТИСЯ І СПІЛЬНО ОБГОВОРИТИ ЙОГО ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ ТА ВИЗНАЧИТИ ДІЇ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ УСУНУТИ (ВИПРАВИТИ) ЗАВДАНУ ЗЛОЧИНОМ ШКОДУ. ЗАВДЯКИ ТАКІЙ ЗУСТРІЧІ ПІДЛІТОК МАЄ УСВІДОМИТИ ВПЛИВ СВОЄЇ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ВЗЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЇЇ НАСЛІДКИ, ВИЯВИВШИ ЦЕ ЧЕРЕЗ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАПОДІЯНОЇ ШКОДИ.ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ПРОФІЛАКТИКИ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ:ВИКОРИСТАННЯ ДІЛЬНИЧНИМИ ІНСПЕКТОРАМИ МІЛІЦІЇ, ШКІЛЬНИМИ ПСИХОЛОГАМИ ТА СОЦІАЛЬНИМИ ПЕДАГОГАМИ ВІДНОВНИХ ПІДХОДІВ У РОБОТІ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У КОНФЛІКТІ З ЗАКОНОМ.ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ВИПАДКІВ ДЕВІАНТНОЇ ТА ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД ДІТЕЙ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ.ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ПОВТОРНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ОСІБ.ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА ГРОМАДСЬКОСТІ ОРГАНІЧНО ПОЄДНУЄ ЧУЙНІСТЬ ДО ПІДЛІТКА, ПОСТІЙНУ ГОТОВНІСТЬ ПРИЙТИ ЙОМУ НА ДОПОМОГУ З ГЛИБОКОЮ ПРИНЦИПОВІСТЮ, БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ ВІДХИЛЕНЬ ВІД СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ. А ЦЕ ОЗНАЧАЄ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я НАШОГО СУСПІЛЬСТВА, СПРАВДІ ГУМАННИХ ВІДНОСИН І ВЗАЄМНОЇ ПОВАГИ МІЖ ЛЮДЬМИ.ЦІЙ МЕТІ ПІДПОРЯДКОВАНІ ВСІ ЗАСОБИ ЕКОНОМІЧНОГО, КУЛЬТУРНОГО ТА ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ: ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ, ЦІЛЕСПРЯМОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПО УСУНЕННЮ ОБСТАВИН, ЩО СПРИЯЮТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ В СІМ'Ї, ШКОЛІ. ЦІЛІСНИЙ ПІДХІД ДО СПРАВИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПЕРЕДБАЧАЄ ВИКОРИСТАННЯ І ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ, І МЕТОДІВ ПЕРЕКОНАННЯ, І ЗАКОНУ.

ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

Сьогодні надто актуальною виступає проблема зростання правопорушень серед молоді. Профілактика правопорушень неповнолітніх є передусім проблемою педагогічною, бо вона пов’язана з вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце має зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже з дитячого садка й початкових класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті. Що сьогодні робиться в цьому плані? Небагато. Не все можливе робить і школа, хоч саме вона повинна нести моральну відповідальність за вчинки своїх вихованців.

Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Тому особливою сьогодні є проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежить безпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів.

При визначенні типології учня-правопорушника, покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його духовного світу (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок внутрішньої готовності і зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки; ставлення до вчиненого правопорушення. На цій основі виділено чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості.

До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально-корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців.

Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому.

До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда.

До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені.

У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безволля призводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ.

Поведінка таких учнів залежить від мікро середовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікро групи мотивами, прагненням «гострих почуттів». У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляться сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.

Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості задоволення інтересів обмежені.

Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні. Їм притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації, формальне, недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу «Постою сам за себе». Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральні деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в міліції, складною аморальною системою поглядів, інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку в міліції.

У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні колективні інтереси, а особисті не відповідають правомірним можливостям їх задоволення. Простежуються звички до безцільного проведення часу, споживчого способу життя, «вуличного» фольклору. Яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорстокість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб; неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість і товариськість; агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені зневажанням їх наслідків. Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому; намагаються вплинути на останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Це найчастіше лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють.

Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями.

Практика свідчить, що «чисті» типи зустрічаються дуже рідко, найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має уявний характер. Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступінь розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим учнем. Це допоможе педагогу своєчасно організувати виховну роботу з метою запобігання протиправної поведінки з боку неповнолітнього.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ВИСТУПІВ У ДИТЯЧИХ ДОШКІЛЬНИХ ТА ШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ З ПИТАНЬ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ ДІЯЛЬНІСТЬ

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

САЙТ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ " БЕЗПЕКА ДЛЯ МАЛИХ ТА ДОРОСЛИХ"

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

1. З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?
Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.
2. Яке покарання може бути визначено дитині?
Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1. Штраф.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Громадські роботи
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
4. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
5. Позбавлення волі на певний строк
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвідку та інші особливості особи неповнолітнього.
3. Чи є якісь особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина?
Правосуддя у кримінальному процесі здійснюється відповідно до кримінально-процесуального кодексу України.
Окремої норми, яка регламентує особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина не передбачено. Але встановлено норми, які враховують вік підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, зокрема, відповідно до ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років обов’язкова участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справі у суді першої інстанції (з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення).
4. Де відбувають покарання у види позбавлення волі неповнолітні засуджені?
Позбавлення волі на певний строк – це саме суворе покарання у системі покарань, які можуть призначатися неповнолітнім.
Покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх виконують виховні колонії. Ці колонії займають особливе місце середь установ, які призначені для відбування покарання, що виражається, по-перше, у встановленні більш пільгових умовах у порівнянні з умовами утримування дорослих злодіїв, та, по-друге, в орієнтації на застосування різноманітних виховательно-психолого-педагогічних заходів як основних засобів впливу на неповнолітніх в процесі їх навчання, проведення спортивних, культурних заходів, а також в процесі трудової діяльності.
5. Чи несуть батьки, та в якій мірі, за злочини, скоєні малолітніми, неповнолітніми дітьми?
Кримінальну відповідальність батьків за злочини, скоєні малолітніми та неповнолітніми дітьми законодавець не передбачає. Але батьки несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми та неповнолітніми дітьми, у тому числі і заподіяну у результаті злочину.
Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, батьки (усиновлювачи) або опікуни чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є неплатоспроможними або померли.
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

*******Шановні батьки!*******

Дуже часто можна почути від дорослих людей про своїх друзів: «Ми товаришуємо з дитинства». Вони цінують цю дружбу, тому що вона безкорислива та найміцніша. Але, коли мова заходить про наших дітей, про їх вибір друзів, дорослі перестають  розуміти свою дитину, її почуття та бажання.

«Мій син зв’язався з поганою компанією?», «Чому дочка товаришує з цими поганими дівчатами?».Такі скарги батьків можна почути досить часто.Для початку змінимо постановку запитання: замість  «у дитини погані друзі» будемо говорити «його друзі мені не подобаються». Навіть, якщо вам дійсно не подобаються   друзі Вашої дитини, не поспішайте  вимагати розриву відносин.

1.Є сенс замислитися: чому друзі доньки чи сина  нам неприємні, чи дійсно  ці  стосунки  є небезпечними. Можливо ви боїтесь втратити свій авторитет, прагнете повністю контролювати дії, контакти дитини. Не дивно, що в цій ситуації вона бунтує, конфліктує, або зростає несамостійною. 

2.Спробуйте зрозуміти, чому Ваша дитина обирає  саме такого друга. Було б дуже добре  познайомитись  нею ближче, з її сім’єю. Можливо, це багато що вам прояснить у становленні особистості сина чи доньки.

3.Якщо ви впевненні, що такі друзі для Вашої дитині можуть стати  провокуючою ситуацію. Обов’язково обговорюйте ваші побоювання. Показуйте дитині всі плюси та мінуси даної ситуації. Частіше говоріть «Я впевнений, що ти в будь – якій ситуації  ти поведеш себе гідно. Я довіряю тобі».

4.Можна піти іншим шляхом – докласти всіх зусиль для того, щоб  у Вашої дитини з’явилися нові друзі - її мама і тато. Ви можете зайняти важливе місце в житті підлітка, налагодити з ним психологічний контакт. Для цього потрібно не так багато, і не так мало, а саме: постійне бажання зрозуміти, відчути свою дитину, прийняти її точку зору, нехай неправильну, з розумінням вести розмови з дня в день, не зриваючись на крик і образи, говорити з нею так, як  Ви б хотіли, щоб Вона говорила з Вами.

5.Не слід забувати, що спільнота однолітків – це дуже важливий середовище розвитку дитини,  канал життєво важливої інформації. Зміни, які відбуваються з дитиною під час контакту з друзями, закономірні. Важливо виховувати особистість, яка критично мислить, відкрито і доброзичливо відноситься до оточуючого світу. А це запорука життєвого успіху, в тому числі і дружби.

*******************************************************************************************************************

ЩОБ ДІТИ ЙШЛИ ДО ШКОЛИ ЗАЛЮБКИ!

«Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», - звертався в листах В. Сухомлинський до своєї доньки. Чи багато знайдеться батьків, які не підписалися б під цими словами видатного педагога?

Реалії ХХІ століття вкладають у поняття «уміння жити» свій новий, сучасний зміст. Та незмінним залишається прагнення педагогів і батьків допомогти дитині стати щасливою, знайти своє місце в житті.

Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки. Культура людини не лише в знаннях, а і в здатності мислити творчо, одержувати радість від розумової діяльності.

У наш час наукових злетів, технічного прогресу, високих технологій зла і жорстокості не поменшало, вони на кожному кроці чатують на юні людські душі. Зло – багатолике, воно проявляється як егоїзм, душевна черствість, байдужість, жорстокість – страшні хвороби сучасності. І зароджуються вони тоді, коли дитина робить перші свідомі кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітків – це вже «квіточки», а коріння – у дитинстві.

«Людяність, сердечність, чуйність – цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому віці пройшла школу доброти, школу справжніх людських стосунків. Людину можна виховати лише добром,» - писав видатний педагог В. Сухомлинський. Тому треба учити дітей не бути слабкодухими, безпринципними, байдужими та жорстокими, виганяти зі своїх душ егоїзм, заздрість – корені безвілля, зла, бездуховності.

НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ

    Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

    Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

    Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

    Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

    Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

    Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

    Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

    Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

    До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

    Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

    Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

    У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

    Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

    Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

    Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

    Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

    Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

        Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант)

      ЗНАЧЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

    Під час виконання домашніх завдань у деяких родинах більшу частину роботи батьки беруть на себе. Вони намагаються відгородити сина чи дочку від напруження сил і від переживань. Величезної шкоди завдають батьки, купуючи різні книжки з готовими домашніми завданнями. Цим вони гальмують розвиток своїх дітей, їхню пізнавальну активність.

    Виконання домашніх завдань – це серйозна праця, це напруження пам'яті, волі, уваги, мислення. І дитина повинна пройти через це сама, хоча й за допомоги батьків.

    У чому ж полягає ця допомога? В організації робочого місця, у дотриманні режиму дня школяра, у мудрих порадах.

Наприклад:

- не слід виконувати спочатку всі усні завдання, а потім всі письмові. Завдання слід чергувати;

- починати слід з вивчення правил, законів, теорем, а потім виконувати вправи чи розв'язувати задачі;

- через кожні 30 – 40 хвилин треба робити невеличкі перерви;

- не треба братися за уроки відразу після школи. Спочатку слід пообідати, відпочити, побути на свіжому повітрі;

- важкі завдання слід повторювати перед самим початком уроку;

- починати виконання домашніх завдань бажано кожного разу в той самий час.

    Якщо регулярно дотримуватися цих правил, то діти звикають до обов'язку «вчити уроки», а в школі почуваються спокійно й упевнено.

Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань

1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

- побутові ( повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);

- емоційні ( демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);

- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).

2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.

3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.

4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій маєте успіх.

5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.

6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.

7. Пам’ятайте, що, за науково обгрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів - до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.

8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

КНИЖКА

 Необхідно підтримувати в дитини думку про виняткове значення книжки не тільки для навчання. І не лише шкільного підручника, а книжки художньої, публіцистичної. Науково доведено благотворний вплив друкованого слова на людину. Наприклад, під час читання художньої літератури в людини розвивається образне мислення й мовлення. Це дуже важливо, оскільки в сучасних людей переважає логіко-прагматичне мислення, яке й призвело до надмірної технократизації нашого життя порівняно з духовністю, гуманністю.

Поради батькам:

- кожного дня дитина повинна читати художню літературу принаймні 30 – 60 хвилин;

- оберіть разом з дитиною книжку, яку вона буде читати;

- визначте посильну кількість сторінок, яку повинна прочитати за день ваша дитина;

- приблизно через місяць почніть збільшувати кількість сторінок;

- заведіть зручного розміру календар, у якому дитина маркером буде відмічати періодичність читання;

- обов’язково підбийте підсумки такої цілеспрямованої роботи;

- учіть дітей дочитувати книжку до кінця, не залишати недочитаною;

- закріпіть ситуацію успіху дитини похвалою та якоюсь винагородою.

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

           ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.

Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

- повагу й відданість батькам;

- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;

- любов до рідної землі, відданість Україні;

- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;

- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;

- усебічний гармонійний розвиток особистості;

-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;

- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;

- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;

- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;

- художньо-естетичний розвиток особистості;

- екологічну культуру;

- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;

- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї

1. Сприятливий мікроклімат у родині.

2. Спільна діяльність членів сім’ї, що

3. Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.

4. Спільний життєвий світогляд.

5. Оптимістичні настрої родини.

6. Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).

7. Шанування членів родини, повага до старших.

8. Бережливе ставлення до природи.

9. Активна участь дітей у сімейному житті.

10. Відсутність насилля в родині.

11. Збереження родинних традицій і звичаїв.

12. Відбір телепередач, інтернет-сайтів.

13. Любов до читання, створення родинної бібліотеки.

ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

Психологічні закономірності особистості в підлітковому віці

Молодшому підліткові властиве почуття дорослості, тобто його ставлення до самого себе як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Основні показники цього відчуття:

- виникнення потреби в ставленні до них як до дорослих. У разі ігнорування цієї потреби вони ображаються, виявляють різні форми протесту: неслухняність, брутальність, упертість, починають конфліктувати;

- наявність прагнення до самостійності й бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер належать стосунки з товаришами, дозвілля, навчальні обов’язки;

- вироблення власної лінії поведінки всупереч дорослим. Так, вони наполягають на тому, що певні навчальні предмети їм не потрібні й жодні «виховні впливи» дорослих на них не позначатимуться. Вони можуть не погоджуватися з оцінками й думками одних товаришів, віддаючи перевагу іншим.

У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з’являється підвищений інтерес до самого себе.

Підлітка не влаштовують межі, встановлені дорослими. Він відчуває себе більш самостійним і вимагає визнання цього. Колишні стосунки з дорослими його вже не задовольняють. Він хоче бачити з боку дорослого повагу до себе, довіру, рівноправне ставлення, сподівається, що йому буде надана самостійність. Тому дорослим слід змінити ставлення до підлітка: побачити те нове, що в ньому з’являється, в чому він уже став дорослим, більше довіряти йому, виявляти повагу, такт, надати йому більше самостійності.

У підлітка є дві системи взаємин: з ровесниками та дорослими. У цих системах він по-різному виявляє себе. Так, удома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників – лідером, ініціатором.

Розвиток підлітка – це завжди рівняння на дорослого. Підліток прагне поводитись як дорослий,мати вигляд дорослого, володіти тими самими, що й дорослий, правами та можливостями. Рівняння на дорослого може виявлятися й через наслідування ровесника чи старшого товариша.

Підліток чекає від дорослого визнання й підтримки, але не хоче відверто визнавати цього. Таку складність і суперечливість внутрішньої позиції підлітка дорослий мусить зрозуміти й прийняти, і на основі цього розуміння будувати свої стосунки з ним. Дорослий мусить бути товаришем підлітка, але товаришем особливим, відмінним від ровесника. «Дорослий товариш поруч» - це гасло має бути шайважливішою умовою виховання й розвитку підлітка. Неухильне виконання цієї вимоги може забезпечити благополучне формування його особистості.

Найкращий метод виховання підлітка – задушевна розмова, проникнення в його внутрішній світ, почуття поваги до його особистості, прийняття його критики дій дорослих.

Заборони й покарання у підлітка призводять до озлобленості, бажання помститися за приниження.

Важливо, щоб зміна ставлення дорослого до підлітка випереджала його вимоги, а не була відповіддю на них. Якщо дитина сама, зі своєї ініціативи почне ламати межі стосунків, що не задовольняють її, то дорослий може опинитися в становищі людини, змушеної поступатися своїми позиціями. Це може призвести до конфлікту, внаслідок якого розвинеться відчуженість.

Підліткові властивий нестримний потяг до спілкування, колективу, спільної діяльності з товаришами. Це прагнення потрібно спрямувати в належне русло, і роль того, хто спрямовує, має взяти на себе дорослий.

Вибір друзів відбувається за подібністю поглядів на життя, за переконаннями, які ще не зрілі. Підлітки часто об’єднуються в групи. Нерідко спрямованість цих груп насторожує вчителів і батьків. Вилучити дитину з такої компанії буває вкрай важко.

АФОРИЗМИ ПРО ВИХОВАННЯ

АФОРИЗМИ ПРО ВИХОВАННЯ

Дитина – дзеркало родини; як у краплині роси відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота батька й матері.

( В. Сухомлинський)

Роки дитинства – це насамперед виховання серця.

( В. Сухомлинський)

Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – вони говорять погане про тебе.

( В. Сухомлинський)

Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.

( В. Сухомлинський)

Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість – радість споживання.

( В. Сухомлинський)

Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство.

(В. Сухомлинський)

Сім'я - це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро.

(В. Сухомлинський)

Життя коротке, але людина знов і знов переживає його у своїх дітях.

(В. Сухомлинський)

Справжня гуманність означає перш за все справедливість.

(В. Сухомлинський)

Страх тілесного покарання не зробить злого серця добрим, а поєднання страху зі злістю - найвідразливіше явище в людині.

(К. Ушинський)

Дітей не відлякаєш суворістю, вони не переносять тільки брехні.

(О. Толстой)

Люди, розбещені в дитинстві, зберігають особливий відбиток до кінця життя.

(І. Тургенєв)

Найкращий доказ розуму — добра поведінка.

(С.Габірол)

Хто рухається вперед у знанні, але відстає в моралі, той скоріше йде назад, ніж уперед.

(Аристотель )

Засійте вчинок – і ви пожнете звичку, посійте звичку – і ви пожнете характер, посійте характер – і ви пожнете долю.

(Теккерей В.)

Народні прислів’я та приказки про виховання

• Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.

• Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі.

• Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться.

• Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець.

• Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.

• З кривого дерева крива й тінь.

• Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти.

• Добре ім’я – найкраще багатство.

• До доброї криниці стежка втоптана.

• Хто людям добра бажає, той і собі має.

• Хто чисте сумління має, спокійно спати лягає. 

                          Правила, права та обов’язки

Якщо говорити мовою символів, то людина – це птах з двома крилами. Одне крило – це наші права, друге – обов’язки. І для того, щоб здійснювати повноцінний політ у соціумі, обидва крила повинні бути розвинені рівномірно...

Обов'язок – громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки. Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:

• обов'язок перед самим собою;

• перед сім'єю;

• перед державою;

• перед іншими людьми.

Права дитини в сім'ї

Україна є однією з країн, що ратифікувала Конвенцію про права дитини в 1991році. Саме ця Конвенція визначає, які права мають діти в нашій країні. Крім того вона вказує на обов'язки батьків, які несуть відповідальність за своїх дітей і поважає їхнє право керувати дитиною в межах даної Конвенції.

Кожна дитина має право на життя, на ім'я, на громадянство, право знати своїх батьків. Діти повинні жити зі своїми батьками, вони не можуть бути розлучені з батьками всупереч їхньому бажанню, і тільки за деякими винятками. Дитина має право на усиновлення.

До особистих прав дитини належить право на повагу до її гідності. Це означає, що ніхто не має права жорстоко поводитись з дітьми, бити чи катувати їх.

Діти мають право на любляче, турботливе ставлення з боку сім’ї. В окремих сім’ях батьки погано ставляться до виконання своїх батьківських обов’язків, не дбають про виховання дітей, не піклуються про задоволення їхніх потреб у їжі, одязі, ласці. До таких батьків держава може застосовувати певні заходи. Зокрема, вони можуть позбавлятися батьківських прав.

Кожна дитина має право вільно висловлювати свої погляди, до яких потрібно уважно прислухатися. Необхідно поважати право дитини на свободу думки, совісті і релігії, свободу асоціацій і мирних зборів. Вона має право на інформацію. Закон повинен захищати її від втручання у особисте життя.

Конвенція декларує захист дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи або зловживання. Вона має право на медичне обслуговування, соціальне забезпечення.

Кожна дитина повинна вчитися. Її освіта спрямована на розвиток здібностей у повному обсязі, виховання поваги до прав дитини і основних свобод, виховання поваги до батьків, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності людей та дружби між ними, виховання до навколишньої природи.

Діти мають права на захист від економічної експлуатації, що спричиняє небезпеку їх здоров'ю. Дитина повинна бути захищена і від незаконного вживання наркотиків, від сексуального розбещення, торгівлі ними. Її не можна піддавати тортурам і катуванню. Конвенція про права дитини вимагає від країн, що ратифікували її прийняття всіх заходів по її дотриманню.

От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:

• не можна байдикувати, коли всі працюють;

• не можна сміятися над старістю;

• не можна вступати в суперечки з дорослими;

• не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;

• не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;

• не можна робити те, що засуджують старші;

• не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;

• не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;

• не можна сидіти обідати, не запросивши старшого;

• не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен привітатися першим.

                    Права та обов’язки дитини

Права

1. Усі діти мають право на любов і турботу

2. Всі діти рівні у своїх правах

3. Особлива турбота — дітям-інвалідам

4. Усі діти мають право на повноцінне харчування

5. Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля

6. Усі діти мають право на освіту

7. Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом

8. Діти мають право вільно висловлювати свої погляди

9. Всі діти мають право на медичну допомогу

10. Всі діти мають право на вільне спілкування

11. Особлива турбота — дітям без сімей

12. Жодну дитину не можна примусово залучати до праці

13. Всі діти мають право на інформацію

14. Жодну дитину не можна ображати або принижувати

15. Всі діти мають право на життя

Обов’язки

1. Поважати і любити своє оточення. Ставитися до інших так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас

2. Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини

3. Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм

4. Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності. Поважати працю кухарів

5. Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим

6. Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно виконувати домашні завдання

7. Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону

8. Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не нав'язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні

9. Цінувати і дбати про своє здоров'я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби

10. Поважати співрозмовників. Корректно і тактовно висловлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету

11. З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас

12. Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров'ю. Виконувати всі види обслуговуючої праці

13. Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах

14. Не ображати і не принижувати оточуючих

15. Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки

Якщо за виконання прав дитини відповідне її оточення, то як же добитися виконання обов’язків зі сторони дитини?

По – перше, власний приклад виконання обов’язків.

По - друге, встановлення певних правил, які спонукають дітей до виконання обов’язків.

Тобто, саме дотримання правил гарантує виконання дітьми обов’язків.

                    Рекомендації соціального педагога підліткам

1. Намагайся ставитись до інших людей так, як бажаєш, щоб ставились до тебе.

2. Дотримуйся норм законів і моралі в сім’ї та суспільстві.

3. Формуй в собі позитивні потреби і погляди. Пам’ятай, що егоїзм і слабовілля прирікають тебе на асоціальні вчинки.

4.Не уникай ритмічної і напруженої трудової діяльності. Знаходь собі діло (роботу), яке дає змогу проявити себе та самоствердитися.

5.Намагайся уникати компаній, спроможних змінити тебе, твій світогляд, які можуть утягнути тебе в злочинний світ.

6. Учись знаходити в собі найкращі якості, завжди спирайся на свою гідність: почуття особистої гідності – основа поваги до іншої людини.

7. Сформулюй для себе найближчі і подальші життєві цілі – це могутній фактор твого розвитку.

8.Не прагни до самотності, не занурюйся в себе під час усвідомлення своїх неправомірних вчинків (дій). Обери собі друга з кола близьких тобі людей, який завжди буде готовий надати тобі допомогу.

9. Люби себе будь-якого. Формуй в собі позитивну самооцінку, вчись володіти собою, стримуватися. Не давай волю своїм природним реакціям, вчись виражати емоції достойним чином.

Рекомендації соціального педагога підліткам щодо уникнення конфліктів

1. Не розмовляйте одразу з людиною, яка знаходиться в збудженому стані.

2. Перед тим, як сказати про якусь неприємність, подивіться на це очами опонента.

3. Не приховуйте свого доброго ставлення до людини, висловлюйте схвалення його вчинкам.

4. Змушуйте себе мовчати, коли вас залучають до дрібних сварок.

5. Навчайтеся поводити себе гідно, говорити спокійно, ввічливо, доброзичливо з оточуючими, поважайте гідність інших.

6. Якщо ви розумієте, що помиляєтеся в своїх думках, вчинках, визнайте це одразу.

Рекомендації соціального педагога підліткам щодо подолання агресивності:

• виконувати фізичні вправи (гімнастика, аеробіка, біг, їзда на велосипеді);

• займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба);

• займатися фізичною працею;

• виливати злість на неживі об'єкти (побити подушку, диван, боксерську грушу, пошматувати газету);

• використовувати масаж, особливо верхньої частини спини, з метою зняття напруги;

• викричатися на самоті, не спрямовуючи свій гнів на об'єкт роздратування;

• обговорити ситуацію, яка викликає роздратування, з близькою людиною;

• висловити уявному об'єкту своє невдоволення;

• написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його;

• змінити вид діяльності, що допоможе відволіктися від проблеми;

• використовувати комунікативну техніку «Я»-повідомлення: висловлюючи співрозмовникові почуття щодо ситуації, яка вас дратує, викликати співчуття та бажання зрозуміти вас і не руйнувати стосунків. Наприклад: «Я сповнений гніву, злий, розлючений, дуже сердитий, мене дратує ця ситуація, мені ніяково, дуже боляче»;

• використовувати асоціативне «Я»-повідомлення: злий, як тигр;

• релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження;

• медитація — занурення розумом у предмет, ідею, що досягається шляхом зосередження на одному об'єкті й усунення всіх інших зовнішніх (звук, світло) та внутрішніх (фізичне, емоційне напруження) чинників.

РЕКОМЕНДАЦІЇ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ ПЕРШИХ КЛАСІВ

- враховуйте вікові особливості першокласників: рухову активність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції;

- індивідуальний підхід до учнів та їх можливостей, щоб не послабити нервову систему, не знизити самооцінку та мотивацію до засвоєння знань;

- не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність, краще об`єднайте їх у групи, що працюватимуть разом;

- порівнювати роботи учня лише з його попередніми роботами, а не з роботами інших;

- уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів “завжди”, “ніколи”;

- створюйте ситуації успіху, хваліть учня за найменші досягнення;

- надавайте учням можливість висловлювати свої думки, підкреслюйте цінність почутого;

- давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах);

- залучайте до спільної діяльності для згуртування колективу.

ПОРАДИ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ 5-Х КЛАСІВ

ЩО ДО УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ

- проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;

- реалізовувати демократичний стиль керівництва;

- не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятати різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;

- намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання через дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету в цьому віці;

- орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;

- допомогти учням з низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:

- проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

- залучати до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;

- на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;

- звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить.

Рекомендації класним керівникам та вчителям щодо супроводу обдарованих учнів

- проаналізувати своє ставлення до обдарованої дитини і лише тоді обирати правильний шлях взаєморозуміння з нею;

- пам`ятати, що якою б не була обдарована дитина, її потрібно навчати;

- заохочувати дитину до участі у груповому творчому процесі;

- підтримувати творчі намагання дитини;

- створювати ситуації, за яких дитина, що не виявляє особливих успіхів у навчанні, матиме можливість тісного спілкування зі здібною дитиною;

- підтримувати своїм авторитетом дитину, що висловлює відмінну від інших думку й у зв’язку з цим відчуває тиск з боку своїх однолітків.

РЕКОМЕНДАЦІЇ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ ТА ВЧИТЕЛЯМ 

ЩОДО СУПРОВОДУ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ

- проаналізувати своє ставлення до обдарованої дитини і лише тоді обирати правильний шлях взаєморозуміння з нею;

- пам`ятати, що якою б не була обдарована дитина, її потрібно навчати;

- заохочувати дитину до участі у груповому творчому процесі;

- підтримувати творчі намагання дитини;

- створювати ситуації, за яких дитина, що не виявляє особливих успіхів у навчанні, матиме можливість тісного спілкування зі здібною дитиною;

- підтримувати своїм авторитетом дитину, що висловлює відмінну від інших думку й у зв’язку з цим відчуває тиск з боку своїх однолітків.

                        Права та обов'язки батьків

Як і в будь-якому колективі, так і в сім'ї між її членами існують різноманітні стосунки. Кожна із сторін має свої права і обов'язки, тобто дотримується правил поведінки, що встановлюються державою, з метою упорядкування сімейних відносин. У сім'ї вони поділяються на особисті та майнові.

Батьки визначають ім'я, громадянство і навіть національність дитини. Кожна дитина з народження отримує громадянство і, якщо один з батьків громадянин України, то й дитина стає або може стати, за певних умов, громадянином України. Батьки повинні представляти інтереси дитини у всіх установах, навіть, у судах. Право й обов'язок батька визначати місце проживання своїх дітей. Але найголовнішим компонентом батьківського піклування є право і обов'язок виховувати своїх дітей. Якщо батьки ухиляються від цього, то їх чекають суворі покарання. Але й діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

За життя батьків діти не мають права на їх майно, а батьки управляють майном дітей, якщо воно їм було подароване, на певних умовах.

Батьки утримують своїх дітей до 18 рокі. Якщо вони цього не роблять, то з них стягуються кошти (аліменти) на утримання дитини. Як бачимо, батьки мають значні права і несуть відповідальність за дітей. Закони держави направлені на захист інтересів дітей і на зміцнення сім'ї.

А якщо шлюб розпадається, то держава допомагає розібратися у майнових стосунках між чоловіком і дружиною, слідкуючи за тим, щоб права дитини не порушувалися.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

• Говоріть стримано ,спокійно і м’яко .

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВИМИ ДІТЬМИ:

Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

КІЛЬКА ПОРАД БАТЬКАМ ЗАМКНУТИХ ДІТЕЙ:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ ДОРОСЛІ МАЮТЬ ПРИДІЛЯТИ ТАКІЙ ДИТИНІ ОСОБЛИВУ УВАГУ. СЛІД ПАМ’ЯТАТИ ПРАВИЛА:

1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2. Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5. Дуже ефективні вправи на реалізацію,психогімнастика.

6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

• Малювання;

• Лялькового,настійного театру;

• Ігрової терапії,музикотерапії;

• Психологічних ігор;

• Фізичних вправетюдів;

• Читання художньої літератури.

Завдання : 7.Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь,що вас тривожить. Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте,позбавтеся своїх переживань. 8.Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.

ПРИНЦИПИ СПІЛКУВАННЯ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…» Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих». Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…». Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему. Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе. Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування «Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». ^Як ми можемо допомогти дитині Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

                       Шановні батьки, бабусі, дідусі, опікуни!

Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?

Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читала книжки. Мені було так добре!

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і

«не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки на кшталт:

-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-Не плямкай!

-Як ти їси, дивитись гидко!

-А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Порада 8

Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ

Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах. 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.