СІЧЕНЬ 2023

22 СІЧНЯ – ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ 

Вітаємо переможців обласного етапу Всеукраїнського конкурсу 

«Український сувенір»!

Вітаємо переможців обласного етапу Всеукраїнського конкурсу 

«Новорічна композиція»!

«Голод 33-го – біль душі і пам’ять серця». 

Кожний рік, в останню суботу листопада, в Україні відзначається день пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагічних подій, як Голодомор цих років. Теперішнє покоління не повинне забувати цих подій.

Часовоярський ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 15 теж не лишився осторонь і приєднався до вшанування пам’яті тих, хто загинув через голод. Пройшли жалобні заходи до Дня пам`яті жертв Голодомору. Вчителі провели виховні заходи "Україна пам`ятає...", було проведено  “Урок-реквієм” на тему: “Трагічними сторінками історії. Голодомор 1932-1933 рр.”, на якому  учні ознайомилися з документальними відео- та фотоматеріалами, що дали змогу на власні очі побачити жорстокі факти із життя українського народу у 1932-1933 роках.

      Події тих років ніколи не зможуть канути в небуття, адже за масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь вони не мають аналогів в історії людства. Саме тому уся країна вшановує пам’ять жертв голодомору та політичних репресій, життя яких були забрані «не тому що вони були селянами, а тому що вони були УКРАЇНЦЯМИ!»

День Гідності і Свободи

ЛИСТОПАД 2022

ЖОВТЕНЬ 2022

ЛЮТИЙ 2022

Зустрічаємо Масляну

Масляна є одним з найстаріших свят слов'янських народів. Справжня забава, яка зберегла свої традиції у наші дні з язичницької культури. Це смачне і неймовірно ситне свято триває цілий тиждень, який передує настанню Великого посту. Перед майбутнім постом у масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків, головними з яких традиційно були млинці. Пекли їх на масляному тижні щодня, а особливо багато їх готували, починаючи з четверга. Учні Часовоярського закладу загальної середньої освіти №15 взяли участь у фотовернісажі «Зустрічаємо Масляну» та спробували разом із своїми батьками відтворити стародавні рецепти випікання млинців.

24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю.

Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. На початку ХХ століття, в часи Української революції 1917–1921 років, наш народ зміг відродити державність, а 24 серпня 1991 року Актом проголошення незалежності України вона була відновлена. Важливим кроком до повернення історичної справедливості стало прийняття 16 липня 1990 року  Декларації про державний суверенітет України. Тоді Верховна Рада УРСР підтримала прагнення народу ліквідувати політичну та економічну залежність від московського центру і розбудовувати самостійну державу, відроджувати національну культуру, історичну пам’ять.

Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року спирався на Декларацію про суверенітет. А результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стали найпереконливішим підтвердженням волі народу .

Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР, остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави. Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи і головна перешкода для російського імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути Україну. Нині в умовах агресії з боку Росії ми продовжуємо боротьбу за власну свободу та незалежність. Тож попереду – велика робота. Українська громада має об’єднати зусилля для подальшої розбудови держави, розвитку громадянського суспільства та консолідації нації, відстоювання територіальної цілісності держави.

Незалежність пов’язана для українців передусім з новими можливостями та торжеством прав людини. Це наш шанс на щастя і мир, змога дихати на повні груди повітрям свободи після століть неволі, життя за чужими правилами, участі в чужих війнах, лицемірства, брехні, несправедливості та репресій. Майбутнє країни – в руках кожного з нас.

Прагнення до свободи і чутливість до несправедливості – визначальні риси українців, що давали нам наснагу і сили залишатися собою в часи бездержавності. Здобуття незалежності для творення власного майбутнього – найвищий вияв свободи нашого народу.

Творення нової України – нелегкий процес. Але ми гідно долаємо перешкоди, облаштовуємо свій край і торуємо власний шлях, ні на кого не нападаючи, нікого не пригнічуючи і не повчаючи. Ми поважаємо порядних сусідів, взаємовигідно співпрацюємо з ними і завжди допомагаємо у складну годину, але рішуче протистоїмо загарбникам, які вбивають наших людей й посягають на наше по праву. 

Перейшовши позначку “29” ми наближаємося до ювілейної дати – 30 річчя незалежної України. Нехай же цей рік стане знаковим для всієї країни, для громад і окремих людей. Це чудова нагода створювати об’єкти інфраструктури і публічні простори, парки, сквери, музеї, театри, розпочинати соціальні та мистецькі проєкти й започатковувати різноманітні ініціативи, направлені на спільне благо, готуватися до відзначення ювілею нашої незалежності на найвищому рівні.

Наша незалежність оплачена дорогою ціною – незбагненною кількістю життів тих, хто помирав за ідею вільної України зі зброєю у руках і без неї, незліченною кількістю років втраченої свободи тих, хто сидів за неї у таборах та в’язницях, не кажучи вже про споконвічні мрії й натхненні зусилля мільйонів творців, які зберігали і творили все те, що зараз є надбанням української культури.

Окремо слід віддати належне державним діячам, які у переломні 1990 та 1991 роки забезпечили законодавчо та політично мирний, безкровний і цивілізований перехід від мертвої радянської імперії до нової вільної України. Їхня рішучість має бути для нас прикладом. Адже саме вони забезпечили легітимність політичних процесів, приймали перші закони, організували референдум, на якому всі громадяни змогли вільно сказати “так” незалежній Україні. Вони уклали перші міжнародні угоди і домоглися визнання нашої країни всім світом.

24 серпня 1991 року відбулося відновлення державної незалежності України, що увінчало тривалий шлях Українського народу до самостійності. В основу заходів до Дня Незалежності України ми закладаємо ідею тяглості та спадкоємності державотворчих традицій України.

Проголошення незалежності – логічне завершення українського державотворення у ХХ столітті. Відзначаючи 29-ту річницю ухвалення Акта проголошення незалежності України, слід вшанувати всі попередні етапи – Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, Українську козацьку державу, українські державні утворення початку ХХ століття. Від них сучасна Україна успадкувала традиції державництва.

Вперше у ХХ столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Після того українці декілька разів втрачали волю через внутрішні незгоди перед лицем зовнішньої агресії. Тому ми маємо вчитися на помилках попередників і пам’ятати, що національна єдність є обов’язковою умовою збереження державності. Наша сила в соборності, в здатності знаходити спільну мову і протистояти силам, які хочуть розсварити суспільство, посіяти недовіру та чвари й зрештою поневолити наш край.

Проголошення незалежності України у 1991 року відіграло вирішальну роль у розвалі СРСР й остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії.

24 серпня 1991 року українці остаточно утвердили свої прагнення жити у власному домі на власний розсуд. Однак боротьба триває й нині, коли українці змушені захищати від російської агресії територіальну цілісність та суверенність України. Це боротьба не лише за людей і територію, а за право бути собою, вільно вирішувати як жити, у що вірити, кого любити, з ким дружити, куди прагнути і яке майбутнє обирати.

Роки бездержавності коштували нашому народу неймовірної кількості жертв. Унаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та воєн загинули мільйони українців. Ми повинні це пам’ятати і за жодних обставин не допустити повторення подібного лиха.

Вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське суспільство та потужні збройні сили – це ті базові речі, які захищають права людини та гарантують усім українцям гідне майбутнє. 

За ці три десятиліття ми не починали воєн, добровільно відмовилися від ядерної зброї, а наші миротворці звитяжно допомагали ООН встановити мир і порядок у багатьох куточках землі. Але наша миролюбність не заважає нам боронити рідну землю від нахабного загарбника.

29 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу, гідність та розмаїття, захищати свій суверенітет і територіальну цілісність. Нам вдалося побудувати толерантне суспільство, в якому знаходять спільну мову та взаємну повагу різні етнічні, релігійні, соціальні групи.

Про День Державного Прапора України

На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги   громадян до державних символів Указом Президента України від 23 серпня 2004 року № 987 встановлено День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня.

Державний Прапор є одним із державних символів країни. Це стяг правильної геометричної (частіше прямокутної) форми із спеціальним забарвленням. Кольори прапора відбивають національні традиції, ідентифікують певну територію.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської “весни народів”. Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті.

На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905–1907 років. Із падінням царизму ті барви були вже загальновизнаною українською символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами.

“Ціле море людських голів навкруги, – описує “Свято свободи” Сергій Єфремов. – І розгорнулась поруч безконечна стрічка людей, що безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гремить бадьора мелодія… Ось блакитно-жовті – сонце і небо – українські прапори. Ось червоні, як гаряча кров, робітницькі знамена. Ось біло-червона лава польських стягів і нечисленна сила інших”.

31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали “Ще не вмерла Україна”. 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація. Тисячі солдат-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: “Вільна Україна”, “Вічна пам’ять борцям за волю”, “Війна до перемоги”. У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами. 18 травня 1917 року в Києві розпочав роботу перший Український військовий з’їзд, на який делегація з Петрограду передала синьо-жовтий прапор із гаслом на ньому: “Хай живе національно-територіальна автономія”. Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ – полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше – на есмінці “Завидний” з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.

Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР: “Прапором торговельного флоту визначалося “полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах”. 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель “Георгій Побідоносець” подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до столиці Української Держави зазначалося: “Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін”.

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.

Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий.

На Підкарпатській Русі, яка увійшла до Чехословаччини, 20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор. У 1934-му чехословацька влада заборонила використовувати його. Українство обурилося: “Ми маємо свій прапор… Його історія сягає глибоко в минувшину нашого народа, аж на тисячу років назад… прапора уживав наш князь Лаборець, а потім Федір Корятович. …По світовій війні народні ради русинів з огляду на історичні традиції проголосили синьо-жовті барви за барви підкарпатської Русі й нашого руського народу”.

15 березня 1939 року Сойм Карпатської України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.

Українська військова організація та її наступниця Організація українських націоналістів також використовували національний прапор. Скажімо, в листопаді 1928 року до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий стяг із написом “УВО”. На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: “Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій”.

У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором. Улітку 1941-го національні та націоналістичні (червоно-чорні) стяги майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення Української Держави.

У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу “Більшовик”, які зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України,  національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

"Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни".

"Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер".

Ліна Костенко

"Наша перемога над противними нам силами буде не одним великим і рішучим ударом, не якимсь катаклізмом національним і суспільним, а сумою безчисленних дрібних, буденних побід, незначних, тихих, а зріло обдуманих і неумолимою працею здобутих. Менше крові, а більше поту! -  се повинен бути оклик нашої майбутньої історії".

Іван Франко

"Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався

до нього сам Господь тебе прирік".

Василь Стус

МИ ПАМ'ЯТАЄМО!

Спасибі, солдати, за подвиг століть,

Якому нема і не буде ціни…

Хай пам'ять про вас повік  не згаса,

Як вами врятований світ.

      Активісти дитячого творчого об'єднання «Наш дім» Часовоярської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №15 вшанували пам'ять загиблих вчителів та учнів школи , поклали квіти до монумента на честь визволення Донбасу у  міському сквері Бойової Слави.