Автор світлин – Микола ВАЛІЦЬКИЙ - ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС у липні-листопаді 1986 року, працівник ядерної галузі, направлений до Чорнобиля одним з підприємств – «поштових скриньок» Мінсередмашу СРСР, учасник і свідок спорудження Саркофагу над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, нині член Національної Спілки журналістів України.

Народився 12 вересня 1942 р. Після закінчення Одеського залізничного технікуму в 1962 р. направлений на Всесоюзне ударне комсомольське будівництво залізничної магістралі Макат-Бейнеу-Мангишлак. На місці безіменного режимного селища з умовною назвою Гур'єв-20, у безводній пустелі, де відбував заслання Тарас Григорович Шевченко, побудований місто-красень і названий іменем Шевченка (нині це місто Актау, Республіка Казахстан). Залізниця зв'язала Велику землю з найбільшими у Радянському Союзі урановими копальнями й нафтовими родовищами півострова Мангишлак. У 1962 р. був призваний на об'єкти військово-промислового комплексу (Міністерство середнього машинобудування СРСР). Працював машиністом тепловоза. Цієї професії та місту Шевченка він присвятив все своє трудове життя.

The Author of the photos - Mykola VALITSKY – the liquidator of the Chernobyl accident in July-November 1986, a nuclear worker, who was sent to Chernobyl by one of the enterprises - "mailboxes" of the Ministry of Medium Engineering of the USSR. He was a participant and witness of the construction of the Sarcophagus over the destroyed 4th Chernobyl NPP unit, now he is a member of the National Union of Journalists of Ukraine.

He was born on September 12, 1942. After graduating the Odessa Railway Technical School in 1962, he was sent to the All-Union shock Komsomol construction of the Makat-Beineu-Mangyshlak railway. On the site of an unnamed regime settlement with the conditional name Guryev-20, in the arid desert where Taras Shevchenko was exiled, a handsome city was built and named after Shevchenko (now the city of Aktau, Republic of Kazakhstan). The railway connected the Great Land with the largest uranium mines and oil fields in the Soviet Union, the Mangyshlak Peninsula. In 1962 he was called to the facilities of the military-industrial complex (Ministry of Medium Engineering of the USSR). He worked as a locomotive driver. He devoted his entire working life to this profession and to the city of Shevchenko.

23 липня 1986 року Микола Валіцький, машиніст тепловоза, був відряджений підприємством Прикаспійський гірничо-металургійний комбінат у розпорядження дирекції Чорнобильської АЕС для участі у ліквідації наслідків аварії. Незабаром був відкликаний у Штаб Управлінні будівництва № 605 для роботи старшим інженером-диспетчером пасажирських перевезень в промислово-диспетчерський відділ. Безпосередньо відповідав за доставку робітників УБ-605 зі спальних районів до штабу будівництва у Чорнобилі, а далі у автобусах із свинцевим захистом - до об'єктів будівництва Саркофага. Далі - фотокореспондент Політвідділу УБ-605. Виконуючи завдання політвідділу, з фотоапаратом в руках був учасником і свідком усіх подій і стадій зведення Саркофагу до моменту закінчення свого відрядження - 1 листопада 1986 року.

On July 23, 1986, Mykola Valitsky, a locomotive driver, was sent by the Caspian Mining and Metallurgical Plant to the disposal of the Chernobyl NPP Directorate to participate in the liquidation of the accident. He was soon recalled to the Headquarters of the Construction Department № 605 to work as a senior engineer-dispatcher of passenger traffic in the industrial-dispatching department. He was directly responsible for delivering CD-605 workers from the dormitories to the construction headquarters in Chernobyl, and then by buses with lead protection to the construction sites of the Sarcophagus. Then he became a photo correspondent of the CD-605 Political Department. Performing the tasks of the political department, with a camera in his hand, he was a participant and witness of all the events and stages of the construction of the Sarcophagus until the end of his mission on November 1, 1986.

Будівельний майданчик Саркофагу був об'єктом особливого режиму. Маючи особливий дозвіл фотозйомки на цьому об'єкті, Микола Валіцький побував практично на всіх ділянках, де самовіддано, ризикуючи життям, в умовах високої радіації працювали ліквідатори – військові, будівельники, монтажники, автомобілісти, залізничники…

З метою фотозйомки автор разом із вертолітниками піднімався над зруйнованим енергоблоком, ходив у дозиметричну розвідку, спускався до завалу в спеціальній камері із свинцевим захистом. Його основне завдання, як співробітника Політвідділу Управління будівництва № 605 Мінсередмашу СРСР - своїми знімками викликати у ліквідаторів позитивні емоції, готовність виконувати обов'язок в надвисоких радіаційних навантаженнях, показати, що Батьківщина бачить працю кожного і пам'ятає про них.

Світлини Миколи ВАЛІЦЬКОГО відображають епоху Чорнобиля-86, дух ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наводять на серйозні роздуми про повсякденний борг людини перед природою і іншою людиною, перед тими, хто безвинно прийняв на себе радіаційний удар. Більшість фотознімків публікуються вперше, розглядаються і оцінюються вже крізь призму часу, але для автора - у чорному кольорі. Адже ЧОРНОБИЛЬ ще довго буде болем відгукуватися у наших серцях.

The construction site of the Sarcophagus was the object of a special regime. Having a special permit to take photos at this facility, Mykola Valitsky visited almost all areas where liquidators - military, builders, installers, motorists, railwaymen - worked selflessly, risking their lives, in conditions of high radiation…

For the purpose of photography, the author flew over the destroyed power unit with helicopter pilots, he went to the dosimetric reconnaissance, descended to the blockage in a special chamber with lead protection. His main task, as an employee of the Political Department of the Construction Department № 605 of the Ministry of Medium Engineering of the USSR was to evoke positive emotions in liquidators, readiness to perform duties in extremely high radiation loads, to show that the Motherland sees everyone's work and remembers them.

Mykola VALITSKY's photographs reflect the Chernobyl-86 era, the spirit of liquidation of the consequences of the Chernobyl accident, and lead to serious reflections on the daily duty of man to nature and other people, to those who innocently took the radiation blow. Photographs are considered and evaluated through the prism of time, but for the author - in black. After all, CHERNOBYL will be a pain in our hearts for a long time to come.

Після Чорнобиля продовжував працювати в місті Шевченко, Казахстан. З 1989 року - депутат Мангистауської обласної Ради, голова Постійної комісії з екології та природокористування. Голова Українського національно-культурного центру ім. Тараса Шевченка на Мангишлаці. Віце-президент Союзу ЧОРНОБИЛЬ Республіки Казахстан. Нагороджений орденом «Знак пошани», медалями та відзнаками.

Зараз проживає у Одесі. Має тісні контакти з ліквідаторами Україні, Росії, Казахстану. Член національної Спілки журналістів України, позаштатний кореспондент тижневика «Світлий дім». Інвалід Чорнобиля 1-ї групи.

Мета автора - створити експозицію без особливих коментарів, щоб кожен відвідувач виставки сам відчув значення тієї величезної роботи та титанічних зусиль країни в цілому, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Більше 70 експонатів представлено на виставці: унікальні авторські фото, особисті документи, чорнобильські реліквії, які автор дбайливо зберігає протягом 35 років. За цими музейними експонатами життя людини, долю якої обпалив Чорнобиль, але ж й зробив журналістом.

After Chernobyl, he continued to work in Shevchenko, Kazakhstan. Since 1989 he was a Member of the Mangistau Regional Council, Chairman of the Standing Committee on Ecology and Nature Management, Chairman of the Taras Shevchenko Ukrainian National Cultural Center in Mangyshlak, Vice-President of the CHERNOBYL Union of the Republic of Kazakhstan. He was awarded with the Order of the Badge of Honor, medals and honors.

Now he lives in Odessa and has close contacts with liquidators of Ukraine, Russia, Kazakhstan. Member of the National Union of Journalists of Ukraine, freelance correspondent of the weekly "Light House". Disabled of Chernobyl of the first group.

The author's goal is to create an exposition without any special comments, so that every visitor of the exhibition can feel the significance of the huge work and titanic efforts of the country as a whole, aimed at eliminating the consequences of the Chernobyl disaster.

More than 70 exhibits are presented at the exhibition: unique author's photos, personal documents, Chernobyl relics, which the author carefully preserves for 35 years. These museum exhibits reveal to us the life of a man whose fate was scorched by Chernobyl, but Chernobyl made him a journalist.