Адаптація першокласника

Адаптація першокласника до школи

Адаптація – це пристосування дитини до шкільних умов і вимог, які для неї є новими.

Головною метою адаптаційного періоду в 1 класі є створення у дитини уявлення про школу як місце, де вона буде прийнята і сприйнята такою, якою вона є з усіма своїми почуттями, думками, знаннями, проблемами.

Першокласники адаптуються до:

• нового кола спілкування;

• нового укладу життя;

• збільшення фізичного та емоційного навантаження.

У цей час відбувається зміна провідного виду діяльності: місце гри поступово займає навчання. Діти відчувають значні труднощі в оволодінні навичками письма (повільно розвиваються дрібні м’язи кисті руки). Розвивається довільна пам'ять. Найпростішим способом розвитку якої є переказ. Інтенсивно збільшується словниковий запас. Увага першокласників мимовільна, нестійка. Діти часто відволікаються від роботи.

У процесі спілкування з першокласниками дуже важливо враховувати внутрішній стан дитини, розумно застосовувати заохочення і покарання, адже діти цього віку характеризуються підвищеною емоційною вразливістю.

Значна роль у період адаптації першокласника до школи належить батькам.

Найголовніше – подарувати дитині свою увагу. Спокійне ставлення до шкільних турбот, шкільного життя допоможе учневі в період адаптації.

Батьки! Позитивно ставтесь до школи і вчителів!

Допоможіть дитині встановити стосунки з однолітками і почуватися впевнено.

Допоможіть звикнути до нового режиму життя.

Нехай перші кроки, зроблені вашою дитиною у шкільному світі, будуть радісними і впевненими.

Сім батьківських заповідей

• Не вважайте дитину своєю власністю - вона Божа.

• Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.

• Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.

• Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти і утішати. Ви – не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і в п’ять, і в п’ятдесят років.

• Не переймайтесь, якщо ви не можете чогось зробити для сина чи дочки. Гірше, якщо можете, але не робите.

• Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

• Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Пам’ятка батькам від дитини

Дитячі прохання:

• Окрім їжі, дайте мені тепло, сердечність, безпечний спокій і вашу любов.

• Дозвольте втішатися моїми замислами в цьому дивному світі постійних змін.

• Дозвольте в міру моїх сил сідати, ставати, ходити, бігати, лазити, стрибати.

• Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую «забагато», «задовго», «часто».

• Дозвольте мені ставити запитання й отримувати відверті відповіді, а також експериментувати, шукати й досліджувати.

• Не карайте мене, коли я і так переживаю через невдачу, сама ж бо невдача є вже карою для мене.

• Говоріть до мене очима, серцем, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди для мене зрозумілі.

• Нехай довкола мене живуть гарні, ніжні й лагідні люди.

• Нехай панує мир – передумова мого розвитку.

• У вашій хаті дайте мені у власність один куточок, частинку вашої уваги й вашого часу.

• Навчіть мене розуміти й відчувати красу, тішитися й радіти з усього, хоча б і з найбільшої дурнички.

• Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю сотню помилок.

• Будьте терплячізі мною, я ж бо є тільки дитиною і учнем.

• Надайте мені частину відповідальності, відповідну до моїх сил і можливостей.

• Навчіть мене брати участь у забавах, заняттях, у праці.

• Зробіть так, щоб у мене була можливість відчути свою значущість і потрібність для вас, своє місце у планах родини й школи.

• Будьте до мене доброзичливими, лояльними, то я навчусятак само віддячувати іншим людям.

• Покажіть, як дотримуватися обіцянки й даного слова.

• Нехай ніколи не боятимуся втратити вашу любов.

• Не передавайте мені ваші острахи і побоювання.

• Допоможіть мені перемагати біль, марні забаганки, тішитися майбутніми радощами.

• Навчіть мене знаходити рівновагу, коли ви на мене гніваєтеся; не боятися вашого гніву, коли він справедливий і виправданий.

• Не розбещуйте мене, бо цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов’язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас.

• Не бійтеся бути вимогливими зі мною. Я надаю перевагу саме такому підходу. Це дозволяє мені самовизначатись.

• Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що реагувати слід лише на силу. Я відгукуюсь із більшою готовністю на ваші ініціативи.

• Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику й змушує вперто намагатись у всіх випадках залишити останнє слово за собою.

• Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати, - це похитне мою віру у вас.

• Не піддавайтесь на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, щоб роздратувати вас, а то надалі я намагатимуся досягти ще більших перемог.

• Не засмучуйтесь занадто від моїх слів: «Я вас ненавиджу». Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували за тим, що зробили.

• Не змушуйте мене почувати себе меншим, ніж я є насправді. Я відіграюся вам за це, ставши «плаксою».

• Не робіть для мене й за мене те, що я в змозі зробити сам, або інакше я використовуватиму вас як обслугу.

• Не дозволяйте моїм поганим звичкам притягувати до мене надмірну частку вашої уваги. Це тільки надихне мене на продовження такої поведінки.

• Не нарікайте на мене в присутності сторонніх людей. Я зверну більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

• Не намагайтеся обговорювати мою поведінку в самий розпал конфлікту.

• Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як  вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

З книги Гері Чепмен та Росе Кемпбел "П'ять шляхів до серця дитини"

 Шановні батьки! Контролюючи виконання домашніх завдань, проявляйте терпіння і повагу до особистості вашої дитини.

1. Не порівнюйте її вміння з умінням інших дітей.

2. Не кричіть, краще з'ясуйте причину відсутності в дитини вміння виконувати задану вправу.

3. Створіть умови для успішного виконання дитиною домашнього завдання.

4. Не намагайтеся виконати замість своєї дитини домашнє завдання.

5. Заохочуйте наполегливість у досягненні мети.

6. Вимагайте від своєї дитини уважного ознайомлення з інструкцією щодо виконання навчальних завдань, формулювання питань.

7. Учіть дитину детально ознайомлюватися зі змістом матеріалу в підручнику, довіднику, з правилами й інструкціями

8. Розвивайте увагу дитини і її уважність під час виконання домашнього завдання.

9. Хваліть дитину за своєчасне і якісне виконан­ня домашнього завдання.

10. Розповідайте про досягнення дитини іншим членам родини.

11. Для того щоби полегшити своїй дитині виконання домашнього завдання, придбайте їй енциклопедії, словники й довідники з різних предметів, довідники на інформаційнихносіях.

12. Формуйте звичку доводити розпочату справу до кінця, навіть якщо доведеться чимось пожертвувати.

13. Купляйте своїй дитині логічні ігри, що сприяють формуванню посидючості,терпіння й відповідальності.

14. Не відмахуйтеся від питань дитини. Цим ви збільшуєте кількість Проблем, пов'язаних із підготовкою домашніх завдань.

 Поради батькам

Поради батькам п’ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
   Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.