Автопортрет - портрет художника, виконаний ним самим.
Академізм (у мистецтві) – використовування вже знайденої раніше форми витворів мистецтва, схильність традиціям.
Амфітеатр – 1) давньоримська споруда, призначена для боїв гладіаторів, театралізованих видовищ; 2) частина залу для глядачів, в якій ряди місць розташовані з підвищенням кожного наступного ряду.
Амфора – вид старогрецьких ваз, судина (для вина, масла і т.п.), що звужується донизу, з вузьким горлом і двома ручками.
Анотація – коротка характеристика книги або статті.
Ансамбль – 1) в архітектурі – узгоджена гармонійна єдність будівель, монументальної скульптури і живопису, зелених насаджень; 2) група витворів мистецтва, пов'язаних єдиним стилем.
Античність – історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.
Антропоморфізм (від грец. аntropos – людина і грец. morphe – форма, вигляд) – уподібнення людині, наділ людськими властивостями явищ природи, тваринних, міфічних істот.
Арабеска – вид складного орнаменту, що складається з геометричних фігур і стилізованого листя, кольорів тощо.
Арочне зведення – архітектурна форма у вигляді отвору з криволінійним контуром верхньої частини.
Архаїка – 1) в широкому значенні слова – старовина, 2) в історичній періодизації мистецтва античної Греції – 7-6 ст. до н.е.
Архітектоніка – органічне злиття функції, конструкції і зовнішнього вигляду архітектурної споруди, в результаті якого народжується справжнє естетичне явище.
Архітектура – мистецтво створення будівель і споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей.
Асоціація (у мистецтві) – спосіб досягнення художньої виразності, заснований на виявленні зв'язку образів, що виникають при сприйнятті творів мистецтва з уявленнями, що зберігаються в пам'яті і закріплені в культурно-історичному досвіді людини.
Атлант – у декоративній скульптурі схилена чоловіча статуя, яка несе на своїх плечах тяжкість архітектурних елементів (балкона, карниза).
Атрибут – істотна ознака предмета або явища; в образотворчому мистецтві – відмітна ознака героя, божества, символічної фігури.
Атрибуція – визначення достовірності художнього твору, встановлення його автора (або художньої школи), а також місця і часу його створення.
Базиліка – тип споруд, що зводилися в античних містах для торгових приміщень і судів, витягнутий у довжину прямокутний простір членується рядами колон на три або п'ять широких проходів, іменованих нефами. Середня частина базиліки вища бічних нефів. Форма античної базиліки лягла в основу архітектури християнських храмів.
Барельєф – низький рельєф, у якому опукле зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об'єму.
Байка – жанр літератури, переважно віршований, повчального, сатиричного характеру.
Билина – російська народна епічна пісня-оповідь.
Вазопис – вид живопису Стародавньої Греції, художній розпис керамічних виробів.
Види мистецтва – форми художньо-мистецької діяльності, що розрізняються способом втілення художнього змісту. Види мистецтва – живопис, архітектура, література, музика, декоративно-прикладне мистецтво, скульптура, театр, кіно, хореографія, естрадно-циркове мистецтво.
Виразність – якість художнього твору, пов'язана з умінням художника загострити, підкреслити характерне в явищі, що зображується, сконцентрувати матеріал з метою посилення його дії на глядача, читача, слухача.
Віртуоз – майстер, що досягнув у своїй роботі високої майстерності, вищої техніки виконання.
Вітраж – вид монументального живопису, картина або орнаментальна композиція, виконана зі скла.
Гармонія – відповідність, струнка узгодженість частини і цілого, а також частин між собою.
Гема – зображення, вирізане на твердому (напівкоштовному або коштовному) камені; часто служили особистими печатками.
Гліптика – мистецтво різьблення по каменю.
Горельєф – високий рельєф, у якому зображення виступає над площиною фону більш ніж на половину свого об'єму.
Готичний стиль – художній стиль у Західній і Центральній Європі в XII-XV ст.
Грифон – фантастична тварина, що зображується у вигляді лева з головою орла.
Даосизм – напрям старокитайської філософії (4-3 ст. до н.е.), в основі якого лежить уявлення про те, що будь-який предмет матеріального світу має свій шлях – Дао – від виникнення до зникнення.
Декор – система прикрас архітектурної споруди або предмета.
Декоративно-прикладне мистецтво – вид мистецтва, створення художніх виробів, що мають практичне призначення.
Дизайн – художнє конструювання предметів.
Домінанта – головна ідея, основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь.
Домінуючий колір – переважаючий колір у колоритній гамі художнього твору.
Доричний ордер – архітектурний ордер, що вирізняється відсутністю бази в колоні, простою формою капітелі.
Еклектизм (у мистецтві) – формальне, механічне з'єднання різних стилів.
Експонування (в мистецтві) – показ будь-якого предмета, твору мистецтва в музеї або на виставці.
Енкаустика – живопис восковими фарбами.
Епос – один із основних родів літератури, розповідна література (роман, повість, оповідання).
Ескіз – попередній нарис.
Жанр у мистецтві – стійкий різновид художніх творів, складений історично; в образотворчому мистецтві – пейзаж, натюрморт, портрет, історичний жанр, жанрова картина та ін.
Живопис – вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, що наносяться на поверхню полотна, паперу і т.п.
"Звіриний стиль" (в образотворчому мистецтві) – стилізоване зображення тваринного і рослинного світу у творах мистецтва.
Зернь – художньо-технічний прийом обробки металу, дрібні золоті або срібні кульки (діаметром від 4 мм), які набиваються на малюнок.
"Золотий перетин" – геометричне, математичне співвідношення пропорцій, при якому ціле відноситься до більшої частини, а велика частина відноситься до меншої.
Ідеал – зразок, щось досконале, вища мета прагнення.
Ідеал естетичний – уявлення про прекрасне в природі, суспільстві, людині й мистецтві,.
Ієрогліфи – знаки стародавньої образотворчо-образної єгипетської писемності (IV ст. до н.е. – IV ст. до н.е.).
Ікона – зображення Ісуса Христа, Богоматері або святих, шановане християнами (католиками і православними).
Іконопис – вид середньовічного християнського (головним чином православного) релігійного живопису, писання ікон.
Іконографія – встановлене традицією як зразок зображення певного сюжету або персонажів в іконописі.
Іконостас – перегородка, що закриває вівтар у православному храмі.
Інверсія – зворотне розташування елементів орнаменту в декорі; зміна звичного порядку слів з метою посилення виразності мови.
Інкрустація – вид мозаїки, складеної з пластин певної форми і розміру.
Інтер'єр – "внутрішній вигляд", архітектурний і художньо оформлений простір житлової або суспільної будівлі.
Іонічний ордер – архітектурний ордер, відмінний наявністю бази колони і складною капітеллю.
Камея – різьблений камінь з опуклим зображенням.
Канон (у мистецтві) – сукупність твердо встановлених правил, що визначають композицію, колорит, систему пропорцій тощо.
Капітель – верхня частина колони, на яку спирається кам'яна балка – архітрав.
Каріатида – скульптурне зображення жіночої фігури, що стоїть, і яке є опорою балки в будівлі (антична архітектура, європейська архітектура XVII-IXX ст.).
Катарсис – душевна розрядка, очищення людини в процесі співпереживання, спілкування з мистецтвом.
Кераміка – гончарне мистецтво, загальна назва всіх видів виробів з обпаленої глини.
Класичне мистецтво – мистецтво, що користується загальним визнанням, надовго зберігає значення норми і зразка.
Клинопис – писемність, знаки якої складаються з груп клиноподібних рисок (знаки, видавлені на сирій глині), виникла близько III тис. до н.е. в Шумері.
Комедія – жанр драматичного твору, характери, становище, діалоги, що викликають сміх.
Композиція – побудова (структура) твору мистецтва, співвідношення його окремих частин, що становлять єдине ціле.
Конфуціанство – етико-політичне вчення в Китаї, основи якого були закладені в 6 ст. до н.е. Конфуцієм.
Копія – художній твір, що є повторенням іншого, створеного раніше.
Кора – в старогрецькому мистецтві статуя дівчини в довгому одязі, яка стоїть.
Краснофігурна кераміка – вид античної кераміки з чорним фоном і фігурами, орнаментом, який зберігає колір обпаленої глини.
Критика – оцінка, розбір, обговорення якого-небудь твору, теорії, явища художньої культури.
Купол – просторова конструкція у вигляді перевернутої чаші, що слугує для перекриття широкого приміщення.
Курос (у мистецтві старогрецької архаїки) – статуя юнака-атлета (зазвичай оголеного).
Ландшафт – загальний вид місцевості, пейзаж.
Літопис – вид оповідної літератури Стародавньої Русі, послідовні записи подій.
Лірика – рід літератури, предметом відображення якого є зміст внутрішнього життя, власне "Я" поета.
Література – вид мистецтва, що ґрунтується на словесній творчості, специфічний спосіб художнього пізнання світу. Види літератури – епос, лірика, драма.
Лубок – народна картинка з підписом, який виготовлявся в техніці гравюри і призначався для масового розповсюдження.
Майоліка – облицювальні керамічні вироби з багатоколірним розписом, покриті глазур'ю.
Масштаб – відносна величина чого-небудь.
Меандр – геометричний орнамент у вигляді ламаної або кривої лінії із завитками; широко застосовувався в мистецтві Стародавньої Греції.
Менестрелі – в середньовічній Англії і Франції мандруючі або придворні співаки, музиканти і поети; у 14-18 ст. – музиканти-професіонали в Англії і Франції.
Метаморфоза – видозміна, перетворення однієї форми в іншу.
Метод художньої творчості – історично певний спосіб створення художніх творів, спрямованість творчих устремлінь, художнього мислення, уяви.
Меценат – багатий покровитель мистецтв і наук (за іменем знатного римлянина Мецената, який жив у I ст. до н.е. і прославився заступництвом Горацію та іншим поетам).
Мечеть – мусульманська культова споруда.
Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, віддзеркалення дійсності в художніх образах, естетичне освоєння світу, творчість за законами краси.
Мистецтвознавство – комплекс наук, що вивчають мистецтво, художню культуру в цілому, окремі види мистецтва, закономірності розвитку мистецтва, художню мову; складається з теорії мистецтва, історії мистецтва і художньої критики.
Мінарет – башнеподібна споруда при мечеті, що слугує місцем для скликання мусульман на молитву.
Мініатюра (в образотворчому мистецтві) – живописний твір малого формату і тонкої роботи; малюнок, що прикрашає рукопис або полегшує її читання акцентуванням окремих місць.
Міф – втілене в образній формі уявлення людини про себе, світ, його походження і устрій.
Міфологія – 1) система міфів; 2) наука, що займається вивченням міфів різних народів.
Моделювання (в скульптурі) – створення об'ємної форми; способи моделювання шляхом нарощування об'єму (ліплення), відсікання від більшого меншого (творення) та ін.
Мозаїка – вид монументального живопису, зображення, викладене з окремих шматочків кольорового каменя, кераміки або скла.
Монумент – архітектурна або скульптурна споруда в пам'ять видатної події або особи; пам'ятник.
Музей – науково-дослідна установа, яка займається збиранням, зберіганням, вивченням і популяризацією пам'яток природної історії, матеріальної і духовної культури.\
Музика – вид мистецтва, суть якого полягає у віддзеркаленні життя, втіленні ідей і відчуттів людини в музичних образах.
Мова мистецтва – прийоми і засоби створення художнього образу.
Образ художній – спосіб художнього мислення і форма освоєння дійсності в мистецтві.
Образотворче мистецтво – мистецтво, що створює відчутне і наочне зображення світу в просторі або на площині. До образотворчого мистецтва відносять живопис, скульптуру, графіку, монументальне і декоративно-прикладне мистецтво.
Образотворчість (у мистецтві) – здатність мистецтва відображати дійсність у формах.
Ода – вірш на честь якоїсь важливої події, витриманий в урочистому, піднесеному тоні.
Ордер (в архітектурі) – канонізована художня система стоячо-балочної конструкції; види – доричний, іонічний і корінфський.
Ордер Коринфа – архітектурний ордер, що характеризується головним чином своєю капітеллю, пишним листям і завитками.
Орнамент – узор, підлеглий певному ритму, зокрема побудований за законами симетрії; види орнаменту – геометричний, рослинний, зооморфний (використання форм тваринного світу), складний.
Пагода – буддійський або індуїстський храм у вигляді багатоярусної башти в Китаї, Японії, Індії та інших країнах Східної і Південно-східної Азії.
Палеоліт – найдавніший період кам'яного століття.
Пантеон – 1) сукупність богів тієї або іншої релігії; 2) у стародавніх греків і римлян – храм, присвячений усім богам; 3) усипальня видатних людей.
Пергамент – матеріал для письма зі спеціально обробленої шкіри – телячої або овечої.
Периптер – будівля, античний храм, з усіх боків оточений колонадою.
Перспектива (в мистецтві) – система зображення об'ємних тіл на площині, що передає їх структуру і розташування в просторі, зокрема віддаленість від спостерігача; види перспективи – лінійна, повітряна, зворотна та ін.
Піраміди – гробниці єгипетських фараонів; перша піраміда була споруджена для фараона Джосера і мала ступінчату форму.
Поліхромія – багатоколірність (не менше двох кольорів) творів декоративно-прикладного мистецтва, скульптури і архітектури.
Портал – архітектурно оформлений вхід у будівлю.
Портрет – жанр живопису, скульптури і графіки, присвячений зображенню людини або декількох людей.
Пропорція – певне співвідношення частин цілого.
Ракурс – точка зору на об'єкт сприйняття.
Реалізм (у мистецтві) – правдиве зображення дійсності; напрям у літературі та мистецтві.
Реконструкція – відтворення первинного вигляду твору архітектури, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, виконане в малюнку, кресленні або моделі.
Рельєф – скульптурне зображення на площині, включене в композицію стіни, меморіального пам'ятника або задумане як самостійний твір.
Репродукція – відтворене за допомогою друку зображення – малюнок, картина і т.п.
Реставрація – відновлення архітектурних пам'ятників, творів мистецтва.
Рецензія – критичний аналіз твору.
Ритм – чергування будь-яких елементів, сильних і слабких, наголошених і ненаголошених (звукових, мовних і т.п.), що відбувається з певною послідовністю.
Романський стиль – художній стиль у мистецтві Західної Європи X-XII ст.
"Сім чудес світу" – в представленні античного суспільства найбільш прославлені визначні пам'ятки: староєгипетські піраміди, храм Артеміди в Ефесі (550 р. до н.е.), Мавзолей в Галікарнасі (сер. 4 ст. до н.е.), "висячі сади Семіраміди" у Вавилоні (7 ст. до н.е.), статуя Зевса в Олімпії (430 р. до н.е.), статуя Геліоса в Родосі (так званий "Колос Родоський", 292-280 рр. до н.е.), маяк в Олександрії (бл. 280 р. до н.е.).
Символ (у мистецтві) – умовне зображення, знак, художній образ, наділені значенням, який виходить за межі і позначає відмінності.
Синкретизм (у мистецтві) – злиття, нерозчленованність видів мистецтва, наприклад, первісне мистецтво; злиття, змішання різнорідних елементів.
Синтез мистецтв – об'єднання, поєднання різних видів мистецтва або окремих елементів у рамках одного виду, що має естетичний вплив.
Скоморохи – мандруючі актори в Стародавній Русі; співаки, музиканти, дресирувальники, акробати.
Скульптура – 1) вид просторових мистецтв, що створюють об'ємні зображення з твердих або пластичних матеріалів; 2) твори цього виду мистецтва.
Смак естетичний – здібність особи до соціально-психологічної оцінки предметів, явищ з погляду їх естетичних якостей.
Смальта – кольорове непрозоре скло у формі кубиків або пластинок для мозаїчних робіт.
Сприйняття – безпосереднє віддзеркалення предметів і явищ реальної дійсності органами чуття людини.
Стамбха – в архітектурі Стародавньої Індії кам'яний стовп, на якому вирізьблені культові тексти.
Станкова скульптура – вид круглої скульптури, сприйняття якої не залежить від навколишнього середовища; має розміри, близькі до натури або менші, конкретний зміст.
Стилізація – підпорядкування художнього зображення умовним, орнаментальним формам; стилізація звична в декоративно-прикладному мистецтві; стилізація - також і наслідування зовнішніх форм певного художнього стилю, наприклад, стилізація під античність.
Стиль художній – історична система художньо-образних засобів і прийомів художньої творчості, що склалася, стійка спільність образотворчих прийомів в літературі і мистецтві певного часу або напряму (античний стиль, готичний тощо).
Ступа – в староіндійській архітектурі півсферична споруда, позбавлена внутрішнього простору, призначена для культових дій.
Схематизм – спрощення зображуваного.
Сюжет – послідовність і зв'язок опису подій у творах літератури; в образотворчому мистецтві – предмет зображення.
Творення – висікання, вирізування скульптури з твердих матеріалів.
Театр – вид мистецтва, особливістю якого є художнє віддзеркалення явищ життя за допомогою драматичної дії, що виникає в процесі гри акторів перед глядачами; як вид мистецтва театр має синкретичну природу.
Терми – в Стародавньому Римі суспільні лазні, які мали зали для спорту, зборів, бібліотеки і т.п.
Теракота – неглазуровані керамічні вироби.
Техніка перегородчатої емалі – технічний прийом художньої обробки металу – заповнення кольоровою емаллю проміжків між металевими стрічками, які напаюють ребром на поверхню металу.
Типізація – художнє узагальнення, вираз загальних ідей, соціальної суті процесів і явищ за допомогою конкретних типових образів.
Трагедія – жанр драматичного твору, що змальовує украй гострі, нерозв'язні ситуації і закінчується найчастіше загибеллю героя.
Традиції – художні звичаї, ритуали, сюжети, прийоми художньої творчості, що історично склалися і передаються з покоління в покоління.
Триптих – живописна композиція з трьох частин, зокрема ікона.
Тріумфальна арка – архітектурна споруда для увічнення тріумфу (перемоги), урочистого в'їзду імператора, полководця-переможця в столицю; виникли в Стародавньому Римі.
Трубадури – поети-співаки в Західній Європі в XI-XIII ст., які створювали любовно-рицарські твори.
Утилітаризм – оцінка всіх явищ предметів із погляду їх користі, можливості служити засобом для досягнення мети.
Фабліо – жанр середньовічної французької літератури: переказ анекдотичної події в прозі або у віршах.
Фарс – легка комедія, один із видів драматичного явища, поширеного в містах середньовічної Франції.
Фольклор – твори усної народної творчості (билини, казки, прислів'я, пісні та ін.).
Форма художнього твору – організація, будова, структура, спосіб існування художнього твору.
Форум – суспільна площа у стародавніх римлян, первинно – ринок.
Фреска – вид монументального живопису, розпис по сирій штукатурці.
Фронтон – трикутник на фасаді будівлі, утворений горизонтальним карнизом і схилами даху.
Хрестово-купольна система (в архітектурі) – конструктивна система архітектурних споруд давньоримської, візантійської, староруської архітектури.
Художня культура – сукупність процесів і явищ духовно-практичної діяльності зі створення, розповсюдженню, освоєння витворів мистецтва або матеріальних предметів, які мають естетичну цінність.
Художня спадкоємність – закономірний зв'язок між художніми явищами минулого і теперішнього, між різними етапами або ступенями розвитку художньої культури.
Художня цінність – видатна значущість творів мистецтва для людини, суспільства в цілому, для історії світового мистецтва.
Художня спадщина – все історичне накопичення в культурі, створене в попередні епохи, художні цінності минулого, що мають загальнонаціональне або загальнолюдське значення.
Цілісність (у мистецтві) – внутрішня єдність предмета або явища, його відносна незалежність від навколишнього середовища.
Чайтья – буддійський печерний храм, архітектурна споруда Стародавньої Індії.
Чорнофігурна кераміка – старогрецькі вази з чорними фігурами на червонуватому фоні.
Шеврон – вид геометричного орнаменту, ламана стрічка з ритмічним чергуванням узору.
Шедевр – досконалий витвір мистецтва; вище досягнення майстерності.