Ліна Костенко

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в невеликому містечку Ржищеві, розташованому за 80 кілометрів від Києва. Майбутня поетеса прожила в цьому містечку лише шість років, та воно назавжди залишилося в її пам'яті. Коли Ліні було 6 років, родина переїхала до Києва.

Ліна Костенко народилася в сім'ї вчителів. Батько — Василь Григорович — працював вчителем, як і її мати, Зінаїда Юхимівна. Ліна згадувала, що тато її був “педагогом від Бога”, бо міг без жодної проблеми викладати будь-який предмет у школі на найвищому рівні. До того ж він був справжнім поліглотом, бо знав 12 мов. Батьки майбутньої поетеси з ранніх років прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні зразки для наслідування.

У Києві Ліна навчалася у школі на Куренівці, та, на жаль, дитинство її було далеке від легкості та розкоші. Друга світова війна стала жорстким випробуванням для її сім'ї. Батька Ліни заарештувала радянська влада і забрала від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого хорошого, розумного, інтелігентного батька так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері. Ця трагедія залишила глибокий слід в душі майбутньої поетеси і стала однією з головних тем у її поезії.

Інтерес до літератури та поезії у Ліни виявився ще в її ранні роки, і цей інтерес став основою для подальшого розвитку творчого потенціалу. Ще під час навчання у школі вона відвідувала літературну студію. Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не лише аристократичною вродою, а й напрочуд свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ та вмінням відтворити побачене несподіваними словами.

У 1951 році, одразу після закінчення школи, молода Ліна Костенко без жодних проблем вступила до Київського педагогічного інституту. Навчання не приносило задоволення юній Ліні. Душна атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною, тож дівчина вдалася до доволі рішучого кроку: Ліна пройшла дуже вимогливий творчий конкурс і стала студенткою першого курсу Московського літературного інституту. 

Життя з іншими майбутніми письменниками і митцями надихали Ліну. Вона гідно представляла українську поезію, хоча в той час мало хто наважувався писати, а ще більше — декларувати вірші українською мовою.

Коли на літературних вечорах, семінарах чи просто дружніх вечірках у студентському гуртожитку Ліна починала читати свої твори, всі замовкали, бо вмить потрапляли в полон її поетичного слова.

В той момент усі розуміли, що перед ними — майбутня знаменитість. Закінчивши з відзнакою інститут і повернувшись до Києва, молода поетеса видала дві поетичні збірки — “Проміння землі” (1957) і “Вітрила” (1958).

1960-і роки стали піковим періодом творчості Ліни Костенко, і водночас періодом її активної громадської діяльності. Вона стала однією з провідних фігур в культурному русі “шістдесятників” в Україні. Цей рух об'єднував інтелектуалів, які виступали за свободу слова, права людини та культурну незалежність від радянської ідеології. Ліна Костенко не тільки публікувала свої поезії, в яких відкрито висловлювала свою позицію, але і активно долучалася до публічних заходів та преси, де відкрито критикувала політику тогочасної влади. Її поезія стала символом боротьби за права людини та культурну незалежність України. 

1961 року вийшла третя книжка Ліни Костенко — “Мандрівки серця”. Вона викликала схвальні відгуки, зокрема й Василя Симоненка, який у цей час працював журналістом у Черкасах. Ідея українського відродження набувала дедалі більшого поширення. Це дуже турбувало партійне керівництво, яке тільки й чекало команди з москви, щоб приструнити покоління письменників-шістдесятників.

З 1963 року почався процес притискання, заборони всього, що дихало свободою та національним піднесенням. Ліна Костенко не звертала на це багато уваги і тому готувала до друку свою четверту збірку поезій, яка мала називатися “Зоряний інтеграл”. Спочатку вихід цієї збірки затримали, а потім — зовсім заборонили друкувати. Почався довгий 16-річний період “мовчання” Ліни Костенко. Її не друкували. Поетеса робила все можливе, щоб прорватися до читача.

На початку 70-х років поетеса намагалася видати збірку під назвою “Княжа гора”. 1972 року вже готовий друкований набір книжки був “розсипаний”. Ліна тоді отримала пропозицію змінити деякі рядки, щоб збірка побачила світ. Цього не сталося, бо поетеса не пішла на жодні компроміси з владою та з видавцями, які догоджали їм.

“Я трохи звір. 

Я не люблю неволі. 

Я вирвуся, хоч лапу відгризу.”

— одна з цитат Ліни Костенко.

Лише 1977 р. збірка “Над берегами вічної ріки” успішно пробила штучно збудовану товсту інквізиторську стіну. Через два роки Ліна Костенко опублікувала роман у віршах “Маруся Чурай”, що став визначною подією українського письменства.

Життя видатної української поетеси є справжнім лабіринтом цікавих і незвичайних подій, які створюють портрет надзвичайно цікавої та надихаючої жінки. В її біографії сховано безліч незвичайних фактів і відкриттів, які розкажуть нам більше про цю видатну особистість. Насолоджуйтесь десятьма найцікавішими з них:

1. Школу на Трухановому острові в Києві, в якій навчалася Ліна, спалили 1943 року разом з усім селищем, де мешкала родина. Спогадам про той період поетеса присвятила вірш “Я виросла у Київській Венеції”.

2. Один твір письменниці екранізували. Це — кіносценарій “Перевірте свої годинники” 1963 року. У ньому йшлося про поетів з України, які загинули через Другу світову війну. Фільм зняли 1964 року, але його так і не побачили глядачі. Сценарій Ліни Костенко так сильно переробили, що вона відмовилася бути його автором.

3. У 1967 році Ліну Костенко номінували на Нобелівську премію з літератури.

4. Через завзятість і неабияку сміливість Ліну Костенко називають “залізною жінкою”. Вона завжди говорила і писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялися репресій і мовчали, вона відкрито критикувала владу. Таку незламність поетеса успадкувала від бабусі.

5. Поет Дмитро Павличко, говорячи про Ліну Костенко зізнався, що досі не може викинути коробку сірників, яку він багато років тому купив для того, щоб під час зустрічі прикурити поетесі сигарету.

6. Ліна Костенко — це перша українська поетеса, яка відмовилася від звання Героя України. Вона тоді сказала: “Політичної біжутерії не ношу!”. Тодішній президент Віктор Ющенко навіть приходив до Ліни Василівни додому, але навіть це не допомогло.

7. Письменниця дуже любить подорожувати. Свого часу вона разом із чоловіком Василем Цвіркуновим об'їздила всю Україну на їхньому старенькому “Запорожці”.

8. Поетеса з 1991 року відвідує Чорнобильську зону. Наприклад, у 2005 році поетеса взяла участь в експедиції, де разом з істориками та культурологами займалася збереженням спадщини Полісся. Тема Чорнобильської катастрофи посіла важливе місце і в творчості Костенко. Наприклад, у 2011 році вийшла книжка “Зоря на ім'я Полин: пам'ятаючи Чорнобиль”, до якої увійшли вірші поетеси та її кіносценарій "Чорнобиль: Тризна" в італійському перекладі.

9. Ліна Костенко — почесна професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”, а також почесна докторка Львівського та Чернівецького національного університетів.

10. Ім'я Ліни Костенко вшановують не тільки в Україні, і навіть не тільки на нашій планеті — 2015 року мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.

Ліна Костенко відома своєю обширною творчістю, в якій представлені вірші, поезії, есе, романи та поеми. Ось деякі з найвідоміших творів Ліни Костенко:

Романи:

• “Маруся Чурай” — роман у віршах (1979);

• “Берестечко” — роман у віршах (1999);

• “Записки українського самашедшого” — єдиний роман Ліни Костенко 21 століття (2010).

Поеми:

• “Дума про братів Неазовських” (1984);

• “Скіфська одіссея” (1986);

• “Сніг у Флоренції” (1987).

Поезії:

• “Крила” — найвідоміша поезія Ліни Костенко;

• “Вже почалось, мабуть, майбутнє…”;

• “Віяло мадам Полетики”;

• “Життя іде, і все без коректур…”;

• “На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…”;

• “Моя любове! Я перед тобою…”;

• “Мій перший вірш написаний в окопі…”;

• “Очима ти сказав мені: люблю…”;

• “Пастораль ХХ сторіччя”;

• “Пелюстки старовинного романсу”;

• “Пісенька з варіаціями”;

• “Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…”;

• “Розкажу тобі думку таємну…”;

• “Світлий сонет”;

• “Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..”;

• “Тут обелісків ціла рота…”;

• “Українське Альфреско”;

• “Умирають майстри…”;

• “Хай буде легко. Дотиком пера…”;

• “Чекаю дня, коли тобі скажу…”.