Вшанування пам’яті

"Наш борг перед Валентиною Дмитрівною ― 

зберегти в пам’яті людей усе створене її руками, розумом, талантом і працею. 

Допоки ми пам’ятатимемо про це, її життя продовжиться серед нас"

В. Ф. Хильченко

15 жовтня усі короленківці вітали б з Днем Народження свою директорку Валентину Дмитрівну Ракитянську, яка керувала бібліотекою протягом 2007–2021 рр., але не судилося…

Успішність діяльності бібліотеки залежить від багатьох чинників, та найголовнішою умовою ефективності роботи закладу є наявність у ньому справжнього директора. Такий керівник повинен бути небайдужим до всього, що діється навколо нього. Не перерахувати тих добрих дієвих справ, які стали реальними завдяки авторитету, величезній енергії, наполегливості й подвижництву Валентини Дмитрівни Ракитянської.

Як керівник, вона не жила стереотипами, вона завжди вірила у своїх підлеглих. Невичерпний оптимізм, енергія, ентузіазм допомагали їй упродовж всього життя долати труднощі, переживати особисті драми, досягати бажаної мети.

Її шлях – це приклад самовідданої праці без очікування на подяку. Велика душа Валентини Дмитрівни широко охоплювала всі прояви життя. Вона зігрівала навколо себе оточення. Завжди молода душею, сповнена енергії, натхнення, маючи гаряче серце, вирізняючись глибокою відданістю справі, глибинними моральними принципами, дивовижним умінням підтримувати добрі взаємини з людьми, вона була невиправною оптимісткою, діяльною, стрімкою, яка свої погляди та переконання відстоювала безкомпромісно, навіть емоційно.

За роки наполегливої праці Валентина Дмитрівна здобула беззаперечний авторитет і як досвідчений керівник, і як фахівець, і як креативний менеджер, і як громадський лідер, наділений мобільним талантом взаємодіяти з різними організаціями та спільнотами. Також вона була неперевершеним лідером у сенсі підтримки ідей. Завжди спонукала брати участь у конкурсах, оглядах, виставках, змаганнях та інших заходах. До того ж, вона – мотиватор бібліотечних досліджень на результат. Неможливо обійти увагою її роботу як господаря, тому що будівля бібліотеки, яка розташована в центрі міста, вимагала постійного великого зосередження.

Бути директором такого закладу – це не лише цілодобова праця без права на психологічні перерви і моральні відпустки. Це ще й подвижництво, яке потребувало певних рис характеру: відповідальності, відданості, витриманості, впевненості та впливовості. Цей перелік був повністю втілений у вдачі і методах керівної діяльності Валентини Дмитрівни.

Дякуємо їй за все! Шануємо пам’ять про неї!

Наша незабутня директорка вірила в нас, і ми її не підведемо!

Колектив Харківської державної

наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка

       23 жовтня 2021 року на 74 році життя відійшла у вічність Валентина Дмитрівна Ракитянська, корифей бібліотечної справи, директор Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка (2007–2021), заслужений працівник культури України, почесний громадянин Харківської області, голова Харківського обласного відділення Української бібліотечної асоціації (2011–2019).

Підступна хвороба зупинила серце авторитетного керівника, справжнього патріота України, інтелігентної і скромної людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани. В особі Валентини Дмитрівни бібліотечна спільнота назавжди втратила визнаного професіонала, організатора бібліотечної справи, активного учасника краєзнавчого руху, громадського діяча.

Валентина Дмитрівна присвятила бібліотечній справі 50 років, очолювала дві провідні бібліотеки України, зберігаючи та примножуючи їх кращі традиції. Вона жила своєю професією, віддаючи їй життєву енергію, душу і серце. Користуючись цілковитою повагою оточуючих, вона залишалася доброю, скромною, привітною, миловидною жінкою, висококваліфікованим фахівцем, надійним другом.

Народилася Валентина Ракитянська 15 жовтня 1948 р. у м. Бендери Молдавської РСР. Здобувши профільну освіту та розпочавши трудову діяльність у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці, вона завдяки знанням та наполегливій праці пройшла шлях від бібліотекаря відділу обслуговування до директора. Під її керівництвом діяльність обласної книгозбірні зазнала суттєвих змін. Значної уваги В. Д. Ракитянська надавала розвитку бібліотечної мережі Харківщини та питанням регіональної політики в цьому напрямі. З її ініціативи у період 2005–2006 рр. було відкрито 27 сільських книгозбірень.

З 2007 р. очолювала Харківську державну наукову бібліотеку імені В. Г. Короленка, впроваджуючи в практику інноваційні методи роботи, з урахуванням сучасних тенденцій в інформаційних технологіях. Активно сприяла формуванню державної політики у галузі бібліотечної справи, надаючи пропозиції до нових редакцій постанов Кабінету Міністрів України, законів, державних програм та інших законодавчих документів сфери культури. Директор опікувалася науковими дослідженнями, зокрема з історії книгозбірні. За її участю встановлено континуїтет Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка з Харківською губернською публічною бібліотекою, у зв’язку з чим змінено дату заснування установи.

Під її керівництвом відкрито новий інтернет-центр для користувачів та оновлено комп’ютерну техніку в існуючому. Впроваджувалися нові та зазнавали змін традиційні форми масових заходів: у 2012 р. започатковано проведення Фестивалю науки, з 2013 р. працює клуб «КЛІК». Модернізується сайт, його контент наповнюється новими продуктами та послугами, так з 2014 р. реалізується електронний проєкт «Бібліотечна енциклопедія Харківщини», з 2021 р. – цифровий проєкт «Історія бібліотеки».

Професіоналізм Валентини Дмитрівни завжди було спрямовано на проєктну та грантову діяльність, завдяки чому реалізуються навчально-інноваційний проєкт «Школа бібліотечного журналіста» (2013 р.), «Е-життя разом з бібліотекою: орієнтир на громаду Харківщини» (2015 р.), «Підтримка територіальних громад України у зв’язку зі збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб» (2016 р.) та ін.

В. Д. Ракитянська була членом Харківської обласної громадської гуманітарної ради, Національної спілки краєзнавців України, правління Всеукраїнської асоціації сприяння ООН, Наглядової ради Харківської державної академії культури. У 1990 р. виступила одним із засновників Харківського бібліотечного товариства. З 2011 по 2019 рр. очолювала Харківське обласне відділення ВГО Українська бібліотечна асоціація.

Діяльність В. Д. Ракитянської високо оцінена державою. За вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи України їй за життя було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України», удостоєно ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, звання «Почесний громадянин Харківської області», нагороджено почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська слава» та ін. Валентина Дмитрівна двічі ставала лауреатом регіонального рейтингу «Харків’янин року» в номінації «Діячі науки, культури, мистецтва». Її ім’я вписане у «Книгу Слави Землі Слобожанської».

Світла пам'ять про цю талановиту добросердечну людину зі стійким духом та відданістю бібліотечній справі завжди житиме в серцях тих, хто її знав, шанував та любив. Вона була для нас генератором ідей, мудрим порадником, прикладом високого професіоналізму. Її життєвий шлях та вагомий доробок буде надихати прийдешні покоління бібліотекарів на нові звершення.

Вічна пам'ять нашій колезі й другу!

Колектив Харківської державної наукової

бібліотеки імені В. Г. Короленка

Ракитянська Валентина Дмитрівна : некролог / [уклад. Н. Петренко] // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2022. – № 1. – С. 58 : фото.

Неможливо повірити, бо не віриться, не віриться, не віриться! Вчора перестало битися серце нашої улюбленої директорки – Валентини Дмитрівни Ракитянської. Усі приголомшені, адже вона завжди була з нами – така позитивна, енергійна, ділова, компетентна, підтягнута, доброзичлива, неймовірно працьовита, креативна, інтелігентна, щира, душевна, чарівна, вишукана – багатогранна, потужна особистість. Незважаючи на власні трагедії та різні життєві негаразди, вона назавжди присвятила свій життєвий шлях бібліотечній справі. Її життя йшло дорогою тернистою, дорогою нелегкого сходження і було наповнене втіленням високої громадянської позиції та мужності.

Валентина Дмитрівна належить до уславленої когорти короленківців, які конкретними справами служили утвердженню професії, розвитку культури! І саме за це вона була оповита щирою повагою серед бібліотекарів. Її духовність стала тим міцним стрижнем, що пронизував усю життєдіяльність та був визначальною якістю на всіх етапах її громадянського та професійного зростання.

Шлях Валентини Дмитрівни можна охарактеризувати як зреалізовані життєві шанси успішного фахівця. Природа щедро обдарувала її талантами: працьовитістю, світлим розумом, здатністю аналітично мислити. В усі сфери своєї діяльності вона вносила щось дуже своє – піднесене і водночас відчутно реальне. Ніколи не була байдужою ні до своїх ближніх, ні до проблем, що нас оточують, навіть у щоденному спілкуванні.

Сильне враження на всіх справляв її кабінет. Аура в кімнаті була незвичайною. Легко дихалося, працювалося, обговорювалося. Духовне місце, близьке, де панувала тепла домашня атмосфера. У нашому шаленому вирі життя так важко зупинитися, знайти час для роздумів, спокійного спілкування. Постійно кудись біжиш, метушишся, нічого не встигаєш, щось дуже важливе відкладаєш на потім… А ось у цьому кабінеті так і хотілося зупинитися, озирнутися і замислитися, зрозуміти, куди і навіщо ти йдеш…

Валентина Дмитрівна раділа кожному дню, цінувала все, що дає доля, вчила цьому своїм прикладом і оточуючих. Для неї завжди на першому місці були люди, турбота про них. Мабуть тому, чарівний гармонійний образ цієї жінки прикрашала істинна краса, що існує в поєднанні мудрого, доброго і прекрасного. Жінка-керівник, науковець, фахівець, громадський діяч та, насамперед,  надзвичайна особистість, яка попри всі негаразди, що відбувалися в її долі, наполегливо йшла вперед. Була шляхетного виховання, на це звертали увагу усі. З її вміння триматися, манери говорити й висловлювати думку проглядав  знавець і тонкий цінитель художньої літератури, театру, інших видів мистецтва.

Дуже важливим надбанням в її житті була велика, дружна любляча родина, де рідні люди відчували себе щасливими.

Пройдений Валентиною Дмитрівною шлях не був гладким, життя не балувало її, проте вона стійко переносила труднощі, завжди залишалася добропорядною і чуйною людиною, ніколи не боялася братися за вирішення складних питань. Скільки добрих дієвих справ, що стали реальними завдяки авторитету, величезній енергії, наполегливості і подвижництву Валентини Дмитрівни Ракитянської, було втілено в життя! У розквіті творчих сил, озброєна сучасними ідеями і методами, зосереджена на подальшому розвитку бібліотечної справи та культури народу України, своєю кипучою енергією завжди заряджала усіх оточуючих. Їй вдавалося об’єднувати однодумців для того, щоб втілювати в життя проєкти, які для багатьох залишилися б нездійсненними.

Історія життя Валентини Дмитрівни та шлях становлення її як бібліотечного фахівця нерозривно пов’язані з Харковом, а якщо говорити конкретніше, то з двома харківськими бібліотеками: Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою, де вона пройшла усі етапи фахового зростання,  та Харківською державною науковою бібліотекою ім. В. Г. Короленка. Валентина Дмитрівна крокувала непростими дорогами методичної, управлінської та громадсько-доброчинної роботи, докладала значних зусиль, щоб гідно представити бібліотечну професію. 

Народилася Валентина Дмитрівна 15 жовтня 1948 р. у Молдавії в родині службовців, де багато уваги приділялося вихованню. Робота батька – Шелкового Дмитра Пилиповича була пов’язана з будівництвом мостів, завдяки чому родина змушена часто переїздити з одного місця на інше. Мати – Шелковая Марія Карпівна як вірна любляча дружина і гарна господиня дбала про родинний затишок і так само виховувала доньку. Після чергового переїзду вже в Новоборисівці Борисівського району Бєлгородської області у 1966 р. Валентина закінчила середню школу і розпочала навчання в Харківському державному інституті культури (нині – Харківська державна академія культури), після закінчення якого у 1972 р. отримала кваліфікацію бібліотекаря-бібліографа. Працюючи у Харківській обласній бібліотеці, пройшла усі стадії професійного становлення: від бібліотекарки, головної бібліотекарки, завідуючої відділом до директорки закладу, відбулася як фахівець, керівник, активний громадський діяч. За роки її директорства у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка у структурі бібліотеки з’явилися нові відділи, установа з кожним роком набувала  успішності, продовжувала бути однією з кращих бібліотек регіону, широко відомою по всій Україні. Складнощі та проблеми керівництва вона як взяла на свої плечі, так і продовжувала поступово і методично їх долати. Професійна та життєва мудрість допомагали у цьому. В основі її позиції завжди була відсутність демонстративного диктату, нав’язування владних рішень у взаєминах з колективом. Валентина Дмитрівна керувалася переважно досягненням взаєморозуміння та консенсусу з принципових питань. Чотирнадцять років (2007 – 2021) – значний проміжок часу в житті будь-якої людини, а в біографії Валентини Дмитрівни – період піднесення як бібліотечного керівника-адміністратора. Ці чотирнадцять років є ще і часами напрочуд насиченої, сповненої звершеннями та досягненнями тяжкої і розміреної повсякденної праці. Тим більше, що вона проявила свої здібності не тільки як висококласна директорка, адміністратор-управлінець, але і як знаний фахівець у бібліотечній справі. Можливо, комусь бібліотечна робота видасться нудною і непрестижною, але коли по-справжньому любиш її, присвячуєш їй себе без останку. Саме так відчувала Валентина Дмитрівна. Під керівництвом Ракитянської бібліотека значно поширила міжнародні зв’язки. Директорка віддавала усі сили і знання справі подальшого розвитку ХДНБ, маючи величезний авторитет, користувалася чималою повагою не тільки у колективі, але й серед бібліотечної спільноти Харкова. Вона виявляла якості справжнього керівника: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість. Саме це допомагало їй приймати доленосні для бібліотеки рішення та брати відповідальність на себе.

Її життя в бібліотеці – це не тільки служіння улюбленій справі, але ще й нескінченна данина збереження й примноження багатьох традицій закладу. Валентина Дмитрівна завжди заохочувала своїх колег виступати на наукових конференціях, семінарах, нарадах. За роки роботи їй вдалося підготувати цілу плеяду активних учасників різноманітних наукових конкурсів, конференцій, семінарів, вебінарів тощо. Професійна обізнаність, зацікавленість у тому, щоб книгозбірня була насправді флагманом сучасної української культури – все це не могло не викликати глибокої поваги до її директора. Плідною була також і редакторська діяльність. За її редакцією вийшло друком чимало наукових праць, публікацій, присвячених важливим проблемам бібліотечної справи. Вагома організаційна та керівна роль Валентини Дмитрівни в укладанні і редагуванні наукових збірників та інших видань. Вона була автором, укладачем і редактором низки наукових публікацій та збірників. Ініціативна участь директорки у підготовці, організації та проведенні науково-практичних конференцій, семінарів, «Короленківських читань» завжди гарантувала успіх, результативність, увагу з боку телебачення, радіо та різних мас-медіа. Вона підтримувала творчу ініціативу, конструктивні ідеї та сприяла їх втіленню в життя.

Їй доводилося керувати в часи різних змін, коли порушуються навіть людські моральні устої. Усталені цінності руйнуються, а нові ледь-ледь розпочинають формуватися. У такі періоди досить складно зберігати рівновагу і не піддаватися тому хаосу, що панує навколо. Валентина Дмитрівна зуміла це зробити. У її праці вбачається справжня зацікавленість тією справою, яка стала сенсом її життя, увага до щонайменших дрібниць. Вона була націлена тільки на успіх. Свої функції виконувала на належному рівні, адже Валентина Дмитрівна вкотре призначалася на посаду директора бібліотеки. Як фахівець і адміністратор-господарник вона повною мірою відповідала цій посаді. У всіх проблемах Валентина Дмитрівна незмінно підтримувала працівників, і це, значною мірою, допомагало справі. Згідно з віяннями часу велика увага приділяється електронному каталогу (ЕК) та базам даних. Директорка підтримувала роботу з ЕК, щоб надати можливість перетворення бібліотеки в потужний інформаційний центр, якому властиві комплексність, розумне поєднання традиційних і електронних інформаційних ресурсів, індивідуальні та колективні методи роботи, впровадження інноваційних бібліотечних технологій. Головним у роботі Валентини Дмитрівни завжди було запровадження та розвиток інновацій. Йти в ногу з часом – це те, що характеризувало її перш за все. Вона вслухалася в ритм епохи. Професіоналізм вимірюється повагою до фахівця його колег. Валентина Дмитрівна належить до тих людей, серце яких було завжди відкрите. Радо йшла на допомогу, щедро ділилася набутим досвідом. До неї в будь-який час зверталися за порадою, а її багаторічний досвід, мудрість та неперевершений оптимізм ставали підтримкою колегам у різних ситуаціях. Безумовно, постать Валентини Дмитрівни Ракитянської є частиною всієї Харківської державної наукової бібліотеки з її традиціями та надбаннями. Професія бібліотекаря ніколи не була особливо престижною та найбільш шанованою, але вона заслуговує на велику повагу. Валентина Дмитрівна жила і дихала бібліотекою, плідно працюючи в царині бібліотечної та наукової справи. Створенням потрібної атмосфери вона завдячувала колективові – високопрофесійному, дружньому, толерантному.             

Наш колектив – це інтелектуальний творчий гурт однодумців, у якому органічно поєдналися традиції минулого і сьогодення, прагнення дивитися в майбутнє. Вона, як ніхто, розуміла і цінувала колектив короленківців, пишалася ним.

Я радію, що потрапила до цієї бібліотечної круговерті. Я щаслива, що працювала під керівництвом такої непересічної особистості як Валентина Дмитрівна Ракитянська.

Її шлях – це приклад самовідданої праці без очікування на подяку. Багатогранна душа Валентини Дмитрівни широко охоплювала всі прояви життя. Вона навколо себе зігрівала оточення. Завжди молода душею, сповнена енергії, натхнення, маючи гаряче серце, вирізняючись глибокою відданістю справі, глибинними моральними принципами, дивовижним умінням підтримувати добрі взаємини з людьми, вона була невиправною оптимісткою, діяльною, стрімкою, яка свої погляди та переконання відстоювала безкомпромісно, навіть інколи емоційно та збуджено.

Валентина Дмитрівна володіла перспективним мисленням і умінням визначати не лише найближчі, але й суттєво віддалені перспективи. Темпи своєї діяльності вона ніколи не знижувала. Унікальний синтез ґрунтовних різнобічних та професійних знань давав можливість орієнтуватися у складних ситуаціях і оперативно вирішувати різні питання, залучати потрібних людей.

Численні нагороди та відомчі відзнаки стали своєрідним підсумком багаторічної наполегливої праці. Валентина Дмитрівна Ракитянська неодноразово нагороджувалася Дипломами, Почесними відзнаками та преміями Харківського облвиконкому, Української бібліотечної асоціації, Міністерства культури України та ін. За плідну наукову та науково-організаторську бібліотечну діяльність їй присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України». Вона є Почесним громадянином Харківської області. Валентина Дмитрівна отримала таку високу нагороду як Орден княгині Ольги III ступеня.

Життя не терпить самозаспокоєння. Варто на якусь тільки мить зупинитися і опинишся позаду. Тоді вже знадобиться багато зусиль, щоб надолужити прогаяне. А особливо, якщо хочеться іти не тільки в ногу, а ще й попереду. Потрібно забути про спокій, відкинути усе дріб’язкове, жити тільки своєю метою. Ось так вона і жила.

Ми в шанобі зі щирою вдячністю схиляємо голову перед мудрістю і жертовністю нашої директорки, зусиллями якої творилося майбутнє Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, перед її самовідданістю, невтомним творчим пошуком, високим служінням бібліотечній справі.

Своєю енергією, щирим серцем, багатогранними талантами Валентина Дмитрівна Ракитянська запалювала яскраве сяйво і дарувала цей вогник однодумцям, колегам, послідовникам, щоб він продовжував освітлювати їхні шляхи.

Світлий образ, її велике полум’яне серце завжди буде в нашій пам’яті.

ДЖЕРЕЛА

1.   Валентина Дмитрівна Ракитянська: (до 70-річчя від дня народж.) : біобібліогр. покажч. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка ; [уклад. О. В. Непочатова, уклад. дод. Н. В. Петренко]. – Харків, 2018. – 128 с. – (Бібліотечні діячі Слобожанщини ; вип.1).

2.  Деятели науки, образования, медицины, культуры, спорта […] Ракитянская Валентина Дмитриевна // Харьковчанин года 2008 : регион. рейтинг.  – [Харьков, 2008]. – С. 16.

3.   Життя серед книг. Валентина Дмитрівна Ракитянська // Почесні громадяни Харківської області (2006—2015) / Харків. облрада, Харків. облдержадмін, Асоц. органів місц. самоврядування Харків. обл. – Харків, 2015. – С. 399–408.

4.  Ракитянська Валентина Дмитрівна : [біогр. довідка] // Державні нагороди України. Кавалери та лауреати : довід.-енциклопед. та біогр. вид. / Укр. конфедерація журналістів та ін. – Київ, 2014. – Т. 5, ч. 2.  – С. 187.

5.  Ракитянська Валентина Дмитрівна, директор Харківської державної обласної універсальної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України : [біогр. довідка] // Славетні жінки. Україна, рік 2005 / Схід.-Укр. біогр. ін-т. – Харків, 2005.  – С. 91 : фото. – (500 впливових особистостей ; т. 14) (Україна, рік … : загальноукр. сер. біогр. щорічників ; вип. 5).

6.  Ракитянська Валентина Дмитрівна. Директор Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка, заслужений працівник культури України = Valentyna D. Rakytyanska. Director of Kharkiv State Scientific Library Named After V. Korolenko, Honored Worker of Culture of Ukraine // Україна й українці – цвіт нації, гордість країни = Ukraine and Ukrainians – flower of the nation, pride of the country : кн. пошани.  – 3-тє вид. . – Київ, 2011.  – С. 212–213.

7.  Соляник А., Глазунова Л. Берегиня бібліотечних скарбниць Слобожанщини (до 70-річчя директора ХДНБ ім. В. Г. Короленка Валентини Дмитрівни Ракитянської) // Вісн. Кн. палати. – 2018. – № 9. – С. 44–47.

8.   Чегринець, М. В авангарді бібліотечних інновацій (до 70-річчя від дня народження В. Д. Ракитянської) / М. Чегринець // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2018. – № 3. – С. 55–61.

Чегринець, М. М. Наша пам'ять та вдячність безмежні / М. М. Чегринець // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2022. – № 1. – С. 59–63 : фото. – Бібліогр. наприкінці ст.

Зі спогадів

…З Валентиною Дмитрівною Ракитянською ми познайомилися влітку 1994 року. На той час вона працювала заступником директора Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки і прийшла до обласного управління культури просити коштів на передплату періодичних видань. Звісно, ми допомогли закладу у вирішенні цього питання. Начальник управління Олекса Андрійович Марченко розповів мені трагічну історію сім’ї Валентини Дмитрівни ― її донька Оленка померла від лейкемії у віці 18 років 1 січня 1991 року.

Незважаючи на особисту трагедію, Валентина Дмитрівна продовжувала напружено працювати. У цей тяжкий для будь-якої людини період її дружньо підтримували  колеги, особливо директор бібліотеки Марія Василівна Тимоніна. Одного разу вона прийшла до мене для вирішення питань стосовно справ книгозбірні, а наприкінці розмови раптом поцікавилася, як я ставлюся до Валентини Дмитрівни (знала, що я неодружений). Я відповів позитивно. Вона порадила мені придивитися до цієї жінки, мовляв, женихи заходять, але їй ніхто не подобається. На моє запитання, де чоловік Валентини Дмитрівни, відповіла, що вони розлучилися. Я пообіцяв звернути увагу на роботу універсальної бібліотеки, допомогти з додатковим приміщенням і виділенням коштів на придбання мікроавтобуса, а пізніше ― й коштів на ремонт приміщення книгозбірні.

У процесі тривалого спілкування ми з Валентиною Дмитрівною подружилися, стали зустрічатися й запрошувати один одного в гості. А в травні 2002 року я запропонував Валентині Дмитрівні переїхати до мене на постійне місце проживання як дружині. 

Оскільки Марія Василівна в 1995 році подала заяву про звільнення (за віком), то, враховуючи думку колективу та її рекомендації, Харківське обласне управління культури призначило Валентину Дмитрівну директором обласної універсальної наукової бібліотеки. За 12 років на цій посаді вона кардинально перебудувала стиль роботи цього закладу: було розширено площу бібліотеки, створено перший інтернет-центр, зроблено капітальний ремонт. Та головне ― їй вдалося створити прекрасний колектив фахівців-однодумців, який разом із директором працював творчо й креативно. За професіоналізм та натхненну діяльність у 1999 році Валентина Дмитрівна Ракитянська була удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України».

За своїми функціональними обов’язками в управлінні культури я відповідав за роботу закладів мистецтв: філармонії, театрів, навчальних закладів, художнього та історичного музеїв, кінотеатрів, а також за їх кадри. Роботою бібліотек опікувався інший заступник, але директори бібліотек часто зверталися і до мене за допомогою, у наданні якої я не відмовляв.

У жовтні 1999 року в Національному палаці «Україна» успішно пройшов творчий звіт Харківської області «Слобожанські передзвони». За організацію цього грандіозного дійства я отримав Почесну грамоту Міністерства культури та грошову премію від обласної адміністрації. 15 учасників цього заходу були удостоєні почесних звань «Народний  артист», «Заслужений артист», «Заслужений працівник культури» та ін. Моєю неоціненною помічницею була Валентина Дмитрівна. Як талановитий керівник та організатор вона забезпечила чітке й блискуче виконання всіх відповідальних завдань від управління культури. Оцінюючи ділові риси та  якості, колишній директор обласної бібліотеки для дітей та юнацтва поет Олександр Валентинович Усенко (до речі, також і її колишній колега), вітаючи Валентину Дмитрівну з днем народження, написав: «Не може бути там рутини, де діє пані Валентина!».

Таких значимих культурно-мистецьких заходів управління культури організовувало чимало, і в тих, за які я відповідав, майже завжди брала участь Валентина Дмитрівна. Зокрема, вона допомагала мені в підготовці матеріалів до відкриття будинку-музею Гната Хоткевича в селищі Високому Харківського району, у поповненні книжкового фонду бібліотеки санаторію «Березівські мінеральні води» Дергачівського району; у підготовці аналітичних матеріалів до щорічних засідань колегії управління культури, на яких підводилися підсумки роботи закладів культури і мистецтв області за минулий рік і планувалася діяльність на наступний.

28 грудня 2006 року в Міністерстві культури і туризму України Валентині Дмитрівні Ракитянській вручили наказ про її призначення на посаду директора ХДНБ ім. В. Г. Короленка. З 1 січня 2007 року вона  розпочала виконання обов’язків директора, заступниця міністра культури і туризму України Ольга Григорівна Шокало-Бенч представила колективу нового директора. Взагалі колектив бібліотеки прийняв прихід Валентини Дмитрівни позитивно. Вона не стала змінювати керівний склад, але з деякими працівниками серйозно поговорила.

Одним із першочергових завдань, яке потребувало нагального вирішення, було зменшення апетиту приватної фірми щодо обсягів  будівництва торговельного комплексу поряд із бібліотекою. Планувалося звести 35-поверхову будівлю з посадковим майданчиком на даху для гвинтокрилів. З початком будівельних робіт від вібрації на стінах книгозбірні з’явилися тріщини. Для вирішення цього питання Валентина Дмитрівна пройшла всі рівні влади: від очільника міста ― до профільного міністерства та Кабінету Міністрів України. Щоб розібратися з проблемою і  відреагувати на звернення, до Харкова приїжджали кілька заступників міністрів різних міністерств. Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко з цього питання провела робочу нараду, на якій надали слово й керівнику книгозбірні. Після цього до бібліотеки перестали ходити з перевірками представники різних відомств: пожежного та охорони праці, податкової інспекції та інших численних органів, які дуже заважали працювати. У результаті до капітального плану будівництва були внесені зміни щодо зменшення розмірів новобудови.

Також працівники бібліотеки попросили нового директора посприяти ефективному використанню профспілкових коштів. Спільно з профспілковим комітетом було вирішено тричі на рік закуповувати в кондитерської фабрики «Харків’янка» бісквітно-шоколадну продукцію для всіх працівників бібліотеки. 

У 2011 році короленківці відзначили 125-ту річницю від дня заснування свого закладу. Напередодні Валентина Дмитрівна домоглася завершення ремонту більшості службових приміщень, особливо привабливою стала велика читальна зала з оновленими столами та вікнами зі шторами. У перший рік своєї роботи вона зуміла домовитися з бізнесменом Олександром Миколайовичем Протасом про спонсорську підтримку закупівлі для бібліотеки 10 комп’ютерів.

У свою чергу, працюючи на посаді директора-розпорядника Харківського цирку, я мав можливість запрошувати на циркові вистави на вільні місця співробітників бібліотеки. Завдяки цьому дехто з них вперше побував у цирку, хоча з дитинства жив у Харкові.

Такою ж невтомною та активною була дружина й вдома, вона ніколи не сиділа без діла: шила або вишивала, плела або в’язала, але всім цим вона залюбки займалася після того, як було приготовлено обід і прибрано в оселі. Я просив її більше відпочивати, та вона обов’язково знаходила якусь роботу. Любила повозитися з квітами. У квартирі була велика квіткова галерея, дбайливо випестувана нею.

Під час роботи по дому ми здебільшого спілкувалися жартома, включаючи в розмову прислів’я, приказки, дотепні вислови героїв книг та кінофільмів. А під час відпочинку часто влаштовували спільні читання чогось цікавого, полюбляли «Етногенез і біосфера Землі» Льва Гумільова, «Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктора Франкла тощо. Частіше читала Валентина Дмитрівна, у неї була хороша дикція. Інколи за святковим столом ми дуетом любили й заспівати гарну пісню часів нашої юності.

Траплялися і надзвичайні пригоди. 2012 року Українська бібліотечна асоціація відрядила Валентину Дмитрівну до Німеччини для обміну досвідом роботи. Ввечері вона поїхала до Києва, щоб наступного дня  опівдні вилетіти до Берліна. А вранці, десь о восьмій годині, вона телефонує мені й сповіщає, що повертається додому. Коли я запитав чому, вона сумно відповіла, що забула закордонний паспорт. Посадка в літак починалася о 13.30. Я скочив на ноги і закричав у трубку: «Чекай біля в’їзду до аеровокзалу». Побіг до гаража, вивів автомобіль і помчав на київську трасу. Неділя, дорога була  майже вільна, що давало можливість постійно тримати швидкість 180–190 км на годину. Мчав без зупину, лише раз заправив машину. До аеропорту залишалося десь кілометрів 20, коли мене зупинив патрульний постовий. Побачивши, що я біжу до нього, він також побіг назустріч. Коли я розповів, що трапилося, і показав паспорт дружини, він не став мене затримувати й дав розписатися в незаповненому бланку протоколу. Через пів години біля в’їзду до аеровокзалу я побачив Валентину Дмитрівну, на обличчі якої водночас можна було прочитати розпач, надію та радість. «Що тобі привезти в подарунок?» ― запитала вона. Я відповів, щоб сама поверталась живою і здоровою. Так усе й сталося. З цього відрядження вона привезла мені оригінальний подарунок ― брелок для ключів з вмонтованим всередині шматочком рештків Берлінської стіни.

У 2008–2013 роках ми з Валентиною Дмитрівною разом з моїм інститутським другом та його дружиною щоліта здійснювали автомандрівки   Україною. Намагалися підбирати такі маршрути, щоб на нашому шляху були пам’ятки культури, архітектури,  історії та  природи, просто красиві й цікаві місця. Так ми мандрували протягом шести років, проїжджаючи щоразу по 3–3,5 тисячі кілометрів. Побували в усіх регіонах України:  Чернівцях, Ужгороді, Львові, Теребовлі, Умані, Черкасах, Каневі, Києві, Чернігові, Ніжині, Сумах, Конотопі, Батурині, Глухові, Полтаві,  Донецьку, Запоріжжі, Мелітополі, Асканії Новій, Одесі, Миколаєві.

Під час цих подорожей ми також знайомилися з роботою окремих обласних бібліотек (Чернівецькою, Ужгородською, Чернігівською, Запорізькою, Черкаською), Львівського, Донецького, Одеського та Запорізького цирків, завітали до декількох училищ культури, де працювали наші друзі.

2014 року через війну мої друзі з Мелітополя відмовилися від автомобільних мандрів і ми з Валентиною Дмитрівною поїхали в санаторій «Моршин» на Львівщині. Це була наша остання далека автомобільна мандрівка. У наступні роки ми відпочивали в санаторії «Березівські мінеральні води»,  головним лікарем якого був наш друг Олександр Іванович Сердюк. Ми часто гуляли алеями чудового санаторного парку понад озером, де в тіні берізок і дубів Валя декламувала вірші відомих поетів, класиків.  Тут, на лоні природи, вони звучали якось по-новому. Востаннє ми відвідали «Бермінводи» у 2020 році.

Наступного року в розпал пандемії ковіду в плановому порядку ми разом пролікувалися в реабілітаційному відділенні Харківської обласної клінічної лікарні. Це був вересень 2021 року. Валя не вірила, що є така хвороба, як коронавірус, тому не береглася й продовжувала ходити на роботу.

Свій останній день народження ― 15 жовтня Валя зустріла дома в ліжку. Я подарував їй великий букет білих хризантем. Вона почувалася дуже погано: слабкість, задуха, кашель. З великими труднощами вдалося влаштувати її в лікарню в районі ХТЗ. Через три дні я й сам туди потрапив. Валя лежала в палаті на другому поверсі, а я недалеко від неї, у коридорі. Поки я міг ходити, навідувався в її палату, згодом кілька разів мене привозила до неї санітарка. Востаннє ми спілкувалися в другій половині дня по телефону. Освідчились одне одному в коханні. Це було 23 жовтня 2021 року. А ввечері того ж дня її не стало. Як сказала лікарка, відірвався тромб. Мені про це сповістили тільки наступного ранку.

Оскільки я не міг піднятися з ліжка, похороном Валентини Дмитрівни займався мій син Дмитро. Вирішили поховати Валю в селищі Слатине (там проживають родичі Дмитра), у Харкові такої можливості не було. Через пандемію на похованні були присутні трохи більше 10 осіб: двоюрідні сестри Валентини Дмитрівни Оля і Галя, Дмитро з дружиною та інші родичі. Поховали Валю з дотриманням християнських традицій: з батюшкою,  молитвами та відспівуванням.

Через три тижні мене виписали з лікарні та, оскільки я самостійно ходити не міг, доправили додому зі сторонньою допомогою. 28 грудня 2021 року я вперше побував на могилі Валі.

З початком війна ми з сім’єю сина Дмитра вирішили переселитися у безпечне місце: спочатку переїхали до Кременчука, а в жовтні 2022 року ― у  Нідерланди. Наслідки ковіду до цих пір не відпускають мене, і я постійно лікуюся, та мені здається, що втрата Валі значно більше підірвала моє здоров’я, ніж ковід. Це ― мій постійний біль та особиста трагедія.

Ось якими словами згадує її сестра Галя: «Згадки про Валюшу найтепліші. Вона була дуже яскравою особистістю, харизматичною жінкою. Чудова господиня, мати. Завжди зустрічала нас з відкритою душею, щира і проста. Я хотіла б, щоб на бібліотеці з’явилась меморіальна дошка».

А від себе можу додати, що Валя була надійним партнером і вірним другом, і в наших стосунках більше віддавала, ніж вимагала для себе. Усім членам нашої родини і друзям вона любили готувати подарунки до свят і днів народження, інколи це робила просто так, від душі. Часто це були сувеніри та речі, виготовлені власними руками. А руки у неї були «золоті». Свою майстерність вона продемонструвала, вив’язавши майже кожному працівнику бібліотеки (понад 300 осіб) маленький подарунок, а також оригінальні фігурки, якими вбрали новорічну ялинку, що прикрасила велику читальну залу. Крім цього, вона смачно готувала, майстерно й красиво  накривала родинний стіл, завжди створювала відповідний святковий настрій.

2016 року, звільнившись з посади директора-розпорядника Харківського цирку, я перейшов працювати бібліотекарем I категорії  соціокультурного центру  бібліотеки імені В. Г. Короленка. У невеликому та  затишному актовому залі книгозбірні ми із завідувачкою центру Олександрою Іванівною Крутас організовували культурно-масові заходи і концерти силами професійних і самодіяльних артистів, а також студентів  університету мистецтв і академії культури.

А ось як згадує Валентину Дмитрівну нинішня заступниця директора Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки Юлія Готвянська, яку Валентина Дмитрівна приймала на роботу як молодого спеціаліста в 1995 році:

«Минуло близько двох років відтоді, як зупинилося серце життєрадісної людини, мудрого керівника та активного діяча культурної ниви Харківщини Валентини Дмитрівни Ракитянської. Пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого та доброго серця. Можливо, мої  спогади будуть не довершеними через те, що ця людина була не просто присутня в моєму житті, але й відіграла значну роль у становленні й розвитку нашої бібліотеки.

Валентина Дмитрівна була людиною виняткової доброти і такту, вміла вислухати і дати слушну пораду. У неї не було улюбленців, ми всі були для неї важливими. Навіть коли вона стала директором бібліотеки Короленка, при зустрічі завжди цікавилася, як живемо ми всі, чи не потрібна нам її допомога, передавала вітання.

У тяжкі 90-ті вона своїм прикладом демонструвала, як потрібно виглядати та поводитися жінці. Ми щодня заглядали до її кабінету, дивилися, у чому ж вона прийшла. Хоча було тоді безгрошів’я страшне… Валентина Дмитрівна в’язала дивовижний одяг і з простих речей могла вигадати щось таке, що викликало наш подив і захоплення її майстерністю. А рецептами її фірмових страв я користуюся й донині.

Валентина Дмитрівна ― яскравий приклад того, як директор своїм запалом, енергією, професіоналізмом і націленістю на результат мотивує колектив на спільне досягнення нових цілей. За роки керівництва Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою Валентина Дмитрівна зуміла створити у невеликій за розмірами бібліотеці потужний інформаційний центр, одну з кращих  публічних бібліотек області. Світла пам’ять про неї назавжди залишиться в моєму серці».

Життєствердно звучать слова великого вченого-гуманіста Льва Гумільова про те, що Коса Часу зрізає будь-які особисті прояви життя… Але список втрат зменшується постійним втручанням Пам’яті… Тому, що втрачене, але збережене в Пам’яті, не мертве.

Отже, наш борг перед Валентиною Дмитрівною ― зберегти в пам’яті людей усе створене її руками, розумом, талантом і працею. 

Допоки ми пам’ятатимемо про це, її життя продовжиться серед нас.

Емоційним відбулося онлайн спілкування учасників інтернет-клубу «КЛІК» на 40-ий день як відійшла у вічність директор бібліотеки Валентина Дмитрівна Ракитянська. Присутні у чаті поділилися власними спогадами від безпосереднього спілкування з Валентиною Дмитрівною, пригадали відвідання нею засідань клубу. Висловили вдячність за підтримку ініціатив учасників зі створення цифрового простору для людей елегантного віку, більш детального знайомства з бібліотекою та фондами. Висловили захоплення майстерністю Валентини Дмитрівни як майстра плетіння гачком, чиї твори спостерігали в кожному відділі бібліотеки, брошки-квіточки були власноруч подаровані учасникам клубу. По закінченні спілкування дехто зробив з дому на згадку селфі з квіточкою, що вже стала символом клубу поряд з «фірмовим» шаликом.