Знову всі разом, знову всі повернулися до великої шкільної родини, де можемо вчитися, ділитися знаннями, ідеями та підтримувати один одного.
Горять яскраво грона горобини,
А на подвір'ї школи гамір, сміх.
Дзвіночок на урок скликає всіх,
І звуки музики врочисто в небо линуть!
Ось зграйкою стоять випускники,
Для них дзвінок востаннє вже лунає.
Рік швидко пролетить... Це кожен знає,
І розійдуться стежечки-шляхи...
А ось розгублена маленька дітвора.
Батьки їх вперше привели до школи.
Вони такі щасливі, як ніколи!
Навчатися прийшла вже їм пора.
А школа радо всіх приймає вас -
Замріяних, веселих, відпочилих,
Готових до навчання, дружніх, милих.
Лунай, дзвінок! Дітей запрошуй в клас!
Сьогодні день найкращої армії у світі! ЗСУ - це сила і гордість нашої України.
Учні 2 та 9 класу вітають зі святом , бажають кожному захиснику і захисниці повернутися додому цілими , неушкодженими і пинести з собою перемогу!
Час спливає непомітно , життя розкидає нас по світах , а мамина хустка , як оберіг , як пам'ять роду , супроводжує і не дає забути історію , традиції свого роду- народу...
Напередодні Дня вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932–33 років, який цього року припадає на 28 листопада, в Раковецькій гімназії класні керівники 5-9 класів разом з педагогом-організатором Мороз Л.І. провели спільну виховну годину, присвячену 87-й річниці Голодомору в Україні 1932–1933 років для здобувачів освіти навчального закладу .
У своєму виступі класний керівник 5 класу Зварич Г.І. розповіла, що Голодомор 1932–33 років є найбільшою історичною катастрофою України ХХ ст. Голодомор 1932–1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.
Класні керівники Гарасимчук Г.І. та Гурак О. П. підібрали цікаві і повчальні відеоматеріали для перегляду.
Мороз Л.І. нагадала дітям, що в Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Цього року, 28 листопада 2020 року, о 16 годині Україна схилила голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом.
Я зітхну... Запалю обгорілу свічку.
Помічаю: не замки – твердині, не храми.
Скам'янілий чорнозем, потріскані стіни плачуть.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам'яної гори надійшли.
Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Мова – духовне багатство народу. Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити. (Василь Сухомлинський)
Свято квітів! Свято квітів!
Всі до нас, у наш палац!
Чуєте пахощі в нашім дворі?
Квіти розцвіли в ранковій порі.
Тут на світанку сам дощик ходив,
Білу лілею від сну розбудив.
Чисто помилися
Мальви в росі —
Личенька круглі, рожеві усі.
Найтепліші та найщиріші вітання з Днем вчителя! Бажаємо натхнення, терпіння, щирих посмішок учнів, вдячності від батьків. Нехай натхненно починається кожен новий день. Будьте здорові, дорогий учитель, наставник, мудрий порадник. Дякую за знання, досвід і душевне тепло.
Україно моя співуча,
Ніжна нене, колиска добра!
Я люблю твої древні кручі,
Буйну зелень на схилах Дніпра.
Ти одвічна — у пісні, у слові,
В думах сивого кобзаря,
Україно моя казкова,
Наше серце для тебе співає.
Живи, Україно!
Живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Співай, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
9 лютого 2021 року у світі відзначається День безпечного Інтернету під гаслом « Разом для найкращого Інтернету». У цей День, всі учасники освітнього процесу об’єднуються заради підвищення освіченості з питань безпеки онлайн та участі у заходах. Особлива увага приділяється підростаючому поколінню. Адже діти та молодь мають право на особливий захист під час роботи в Інтернеті і мають бути під особливим захистом від перешкод для свого фізичного, психічного й морального благополуччя, зокрема від наруги в Інтернеті та інших форм кіберзлочинності.
Метою даного тренінгу є ознайомити дітей з правилами спілкування в Інтернеті, з небезпечними кібер технологіями, з якими можуть зустрітися діти, працюючи в Інтернеті. Розвивати вміння спілкуватись в соціальних мережах та чатах.
Під час тренінгу було виконано ряд вправ:
-Знайомство (гра «Інтернет - дерево»);
-Гра «Хто більше?» ;
-«Ситуації» ;
- Анкетування-гра учнів та гостей ;
-Робота в групах «Інтернет: співвідношення позитиву, негативу»;
-Перегляд і обговорення відеоролика «Обережно! Кібербулінг»;
- «Голосуй ногами» (перевірити рівень засвоєної інформації). Міф і факт;
-Анкета «Рівень поведінки в Інтернеті» ;
-Правила розумного користувача Інтернету ;
-«Пакуємо валізи».
Ху́стка або ж хустина — шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі. Це - незмінний атрибут заміжньої жінки та показник соціального стану. Буковинські чоловіки пов'язували собі хустку на шию замість краватки. Найчастіше це був подарунок коханої дівчини.
Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Незаміжнім дівчатам дозволялось не носити хусток, але у православному храмі навіть найменшій особі жіночої статі не дозволяли перебувати із непокритою головою. Побожні люди вірили в те, що довгі коси жінки чи дівчини мають чудодійну силу.
Хустка, подарована воїну ставала оберегом для нього в бою. На випадок, коли козака чи воїна спіткала смерть в дорозі, чи він загинув у бою, хустка від дівчини виконувала важливу роль - нею вкривали обличчя козака.
У галицьких селах, понад річкою Опір, ще й досі збереглося старослов’янське дівоче вкриття голови — луб’яний віночок, обгорнений хусткою, а зверху покритий білою прозорою тканиною, ніби денце шапки. З-під вінка на спину спускаються кілька кольорових стрічок та волосся, заплетене у дві коси.
На всьому півдні України, в степах, де немилосердно пече сонце і «запалює» обличчя, дівчата, боронячись від «запалу», замотуються білою хусткою так, що ледве визирають очі.
Вишита хустина, пов'язана хлопцеві - знак згоди вийти за нього заміж. Весільна хустка або намітка на голові дівчини - знак її переходу під владу чоловіка. Це фактично завершатльна частина весільної забави, коли майбутня свекруха урочисто пов'язує хустку невістці, після чого молода перетанцьовує, тримаючи вельон (фату) із неодруженими дівчатами та підкидає її наступницям, аби ті зловили своє щастя і згодом вийшли заміж.
Хустки також свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки, шалянові та з парчевою ниткою. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади на Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати, аби купити своїй дружині хустку. І то переважно до великого свята. Отож, нова хустка завше нагадувала господині про свято або важливий період у подружньому житті.
Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки в поєднанні з червоними.
Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з XVIII століття, навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент — стилізовані рожі, волошки, гвоздики.
Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів...
Цікаво й те, що в українців існує понад 30 способів, як цікаво і креативно пов'язати хустку - по-циганськи, по-піратськи, тюрбаном, вінкоподібно тощо.
Зірвати хустку з голови жінки - великий гріх, бо хустина - то честь жіноча. А посягати на жіночу честь не дозволено нікому!