Фізика і астрономія

Михайло Петрович Авенаріус (1835–1895)

      Відомий український фізик, організатор і керівник Київської школи фізиків експериментаторів — першої фізичної школи на Україні, член-кореспондент Петербурзької АН (з 1876 р.). Закінчив 1858 р. Петербурзький університет, протягом 1865–1891 рр. працював у Київ­ському університеті (з 1866 р. — професор). Наукові праці стосуються термоелектричних явищ та молекулярної фізики. Дослідив залежність термоелектрорушійної сили від температури спаїв, запропонував й обґрунтував формулу цієї залежності (закон Авенаріуса); вивчав рідкий стан і пару при зміні температур і тисків, зокрема визначав критичні температури різних рідин. Протягом 1873–1877 рр. у Київській лабораторії Авенаріус разом зі своїми учнями (В. І. Зайончевським, О. Е. Страусом, К. М. Жуком, О. І. Надєждіним та ін.) одержав чимало критичних значень для багатьох речовин, які ввійшли в основний фонд фізичних величин і надовго лишалися незмінними

Іван Павлович Пулюй (1845– 1918 рр.)

      Народився Іван Павлович Пулюй у Гримайлові на Тернопільщині в релігійній греко-католицькій родині. З відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію. 1864 р. вступає на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. По закінченні курсу богослов’я замість сану священика обирає звання студента філософського факультету Віденського університету. Після закінчення навчання — асистент кафедри експериментальної фізики цього університету, згодом — асистент-викладач кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). 1875 р. в Страсбурзькому університеті вивчає електротехніку, з відзнакою захищає дисертацію і здобуває ступінь доктора філософії цього ж університету (спеціалізація з фізики). Здобув звання приват-доцента Віденського університету. Обіймав посади технічного директора електротехнічного. бюро у Відні, професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі (м. Прага). 1902 р. — перший декан першого в Європі електротехнічного факультету. Цісар Франц–Йосиф іменував Івана Пулюя Радником Двору, нагородив Лицарським Хрестом. Помер І. П. Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі. Після закінчення курсу богослов’я Івана Пулюя чекав вигідний сан священика. Цього надзвичайно прагнули і його батьки-хлібороби, які сповідували греко-католицьку віру. Іван Пулюй вибрав іншу життєву дорогу — поглиблено вивчає фізику та електротехніку. Саме ці знання піднесли його на вершину світової слави. Як не прикро, але в Україні ім’я Пулюя донедавна багатьом було невідоме. Тільки із здобуттям незалежності про нього заговорили, його наукові здобутки стали надбанням нації. Учені особливо відзначають праці Івана Пулюя в галузі молекулярної фізики — дані про коефіцієнти внутрішнього тертя та дифузії газів і пари є вихідними, коли обчислюють такі мікроскопічні величини, як середня довжина вільного пробігу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо. У галузі електротехніки Іван Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Ряд промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. За участю земляка запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струми. Досі залишається спірним питання про відкриття рентгенівських променів. Якщо Рентгена знає нині весь світ, то ім’я Івана Пулюя тільки здобуває обшири. На думку науковців, внесок Рентгена у дослідження X -променів є явно завищеним. Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно-молекулярному рівні). П. С. Кудрявцев в «Истории физики» пише: «Невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням хибності його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентген не виявив нахилу до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно автора одного з найбільших у житті фізики нових відкриттів». Дослідники наукових здобутків Івана Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню X -променів, яка містить значно глибші, порівняно з Рентгеном, результати про природу та механізми виникнення цих променів. Пулюєві рентгенограми мали вищу якість, ніж Рентгенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета. На думку Ю. Гривняка, Рентген був знайомий з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під впливом Пулюя. Чи не тут бере початок «випадкове» відкриття? Гельмут Лінднер у книзі «Картини сучасної фізики» відзначає, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльності Рентгена не залишили поза увагою і такий факт, пов’язаний з відкриттям X -променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити одразу після смерті, що було й зроблено. Посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентген ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців. На дослідників діяльності Івана Пулюя ще чекають нові знахідки. Та вже й нині їх достатньо, щоб вважати Івана Пулюя основоположником науки про рентгенівські промені аж ніяк не меншою мірою, ніж Рентгена. Але не тільки науковими дослідженнями вичерпується талант Івана Пулюя. Науково-популярні книги «Непропаща сила», «Нові і перемінні зорі» глибоко філософські, в них формується мета наукового пізнання як відкриття законів природи за допомогою досліду. Велична постать Івана Пулюя і на громадській ниві: «...ти був людиною сильних переконань і гостро викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності народові, з якого ти вийшов, і немає більшої вірності, ніж вірність власному народові»,— говорив про нашого земляка ректор Празької політехніки. І не випадково. Ще гімназистом Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури. У студентські роки перекладає українською мовою підручник геометрії, пізніше виступає за створення українського університету у Львові, друкує статті на захист української мови. В роки Першої світової війни виступає за відродження української державності. За свідченням очевидців, Іван Пулюй знав 15 мов, у тому числі давні — грецьку і гебрайську. Саме таку людину шукав Пантелеймон Куліш для перекладу Біблії. Творча співпраця тривала понад двадцять років. Переклад Нового Завіту було закінчено 1871 року. Остаточну редакцію, кінцеву коректуру Іван Пулюй завершив через вісім років, а ще через два роки книга побачила світ. «Тяжко було б подумати,— писала Пулюєві Ганна Барвінок,— що чоловік бився 50 літ і так і слід його почез без Вашої підмоги великої. Казав один дуже освічений науковий чоловік: “Не було б Куліша, не було б і Біблії”». А я тепер скажу: «Не було б Пулюя, не було б Біблії». Такі у нас рідкі блюстителі добра і честі другого. Тисячу разів Вам спасибі». Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич.