Цікава інформатика

Історія знаку @ бере початок, нібито, ще в середньовіччі, коли ченці — хранителі стародавніх знань і рукописів — займалися перекладами і переписували трактати — у тому числі і написані на латині. У латині уживається сполучення “ad”, що в перекладі на сучасний англійський означає “at” (“на”, “в”, “до”) — і указує на приналежність, напрям і наближення. У шрифті, використовуваному ченцями, буква “d” мала невеликий “хвостик”, що робило її схожою на цифру “6″ в дзеркальному віддзеркаленні. Так “ad” досить швидко перетворилося на @.У XV столітті @ з’являється знов. Іспанські купці використовували цей знак як скорочене найменування міри вагів — “arroba” (це приблизно 11,52 кг або 25,40 фунтів).

Цікаво, що ця міра використовувався для позначення ваги худоби і вина.

У епоху Відродження @ став використовуватися для позначення ціни, а в епоху індустріальної революції (час капіталу, перших бірж, верстатів і так далі) @ став незмінно зустрічатися в бухгалтерських звітах. Так “собачка”, разом з $, #, % і іншими “рахівницькими” знаками з майже забутою семантикою перекочувала на клавіатуру.

“Собачка” мирно чекала своєї зоряної години, поки на неї випадково не впав погляд Рея Томлінсона (Ray Tomlinson), дослідника з американської компанії BBN Technology.

Тут треба відступити і сказати пару слів про те, чим займався Томлінсон і чому його вважають не тільки винахідником електронної пошти, але і власне знаку @, хоча ні тим, ні іншим він не є. Компанія BBN Technology, в якій працював Томлінсон, в кінці 60-х стала однією з учасниць проекту ARPANet — мережі комп’ютерів, безпосередньої попередниці Інтернету — який вівся за замовленням міністерства оборони США.

В ті роки програми, що дозволяють передавати файли і послання від одного користувача до іншого, вже існували. Але відправник і одержувач користувалися одним комп’ютером. Найшвидший модем працював тоді в двісті разів повільніше сучасного стандартного, який “качає” із швидкістю 56,6 Кбіт/сек.

Томлінсон якраз займався розробкою поштових програм і створенням віртуальних поштових скриньок. Власне, віртуальна поштова скриньку була файлом, який відрізнявся від звичайного файлу тим, що користувачі не могли виправити текст — тільки додати. У операції використовувалися дві програми — SNDMSG для відправлення і READMAIL для читання.

Нова програма, яку написав Томлінсон, складалася з 200 рядків коду і була комбінацією SNDMSG, READMAIL і протоколу CPYNET, що використався в ARPANet для відсилання файлів на видалений комп’ютер. Перше послання Томлінсона було відправлене з одного комп’ютера на іншій, що стояв в цій же лабораторії.

На “перегонку” файлу і експерименти у Томлінсона пішло пів року, перш ніж він відправив послання з своєї лабораторії на комп’ютер, який був дійсно, видаленим.

Можливо, другим комп’ютером був один їх тих небагатьох, що входили в ARPANet. Природно, про подію не повідомляли диктори CNN і ніяких презентацій і нагороджень не було. Про те, що у Томлінсона дещо вийшло, знали не більше декількох сотень колег, що мали доступ до “мережі”.

Тепер повернемося до наших “собачок”. Томлінсон використовував клавіатуру моделі 33 Teletype, і одного прекрасного дня він кинув на неї погляд у пошуках значка, який, по-перше, не міг би зустрітися ні в одному імені або назві і який, по-друге, міг би відокремити ім’я користувача від імені комп’ютера. Це повинен був бути універсальний алгоритм: ім’я — знак — місце.

Крім букв і цифр на клавіатурі були і знаки пунктуації, серед яких затесалася і “собачка”. В ті часи (до 1971 року, коли модель клавіатур була змінена), подібні знаки розташовувалися в другому ряду зліва.

@ був найбільш вірним рішенням алгоритму. Як пізніше говорив сам Томлінсон, якому все життя дошкуляли журналісти, це був єдино можливий вибір. Говорять, саме у цей момент “собачка” явила світлу свою морду, дійсно, виявившись простою, чіткою і адекватною своїй місії.

Справжнє народження @ пережила в 80-х, коли почалася комп’ютерна революція — ПК вишли за межі лабораторій, і в 90-х, коли з’явилися перші веб-браузери. @ сподобалася користувачам, і навіть розповідають, що є відповідний дорожній знак.

Етимологія слова “собачка” заплутаніша. Вважається, що тільки російські користувачі називають знак цим ім’ям. Нібито @ по-корейські означає равлика, по-фінські — сплячу кішечку, по-угорськи — черв’яка, по-китайськи — мишеняти, по-шведськи — булочку з корицею.

До речі, приблизно через рік після описаних подій — в 1973 році — Вінтон Серф (Vinton Cerf) із Стенфорда і Боб Кан (Bob Kahn) з DARPA винайшли протокол, який пізніше отримав назву TCP/IP. Про це теж довгий час говорили тільки у вузьких колах.

Історія Інтернету — це історія забутих імен, хоча майже всі першовідкривачі, що мають до нього відношення, живі. Тому, думаємо, буде правильним хоч би згадати людей, які довели e-mail до сучасного вигляду.

Це Дуглас Енгельбарт (Douglas Engelbart), який не тільки винайшов комп’ютерну мишу, але і створив першу систему обміну текстовими повідомленнями, після чого Томлінсон надав їй вигляду поштового конверта з графами “куди”, “кому” і самим текстом листа. Далі програма допрацьовувалася Лоуренсом Робертсом (Lourence Roberts), який передбачив перегляд списку всіх листів, вибіркове читання потрібного повідомлення, збереження листа в окремому файлі, пересилку іншому адресатові і можливість автоматичної підготовки відповіді.

На сьогоднішній день народження електронної пошти вважається осінь 1971 року.

Історія @ — це ще і забавна епопея, пов’язана із змістом першого послання. Існує дві легенди із цього приводу.

Перша свідчить, що Томлісон набрав QWERTYUIOP — верхній ряд букв зліва направо в англійській розкладці. Із цього приводу “Радіо свободи” пише: “Журналісти стали наполегливо дізнаватися. Рей, людина не публічної професії, не зрозумів, що може зараз сказати історичну фразу ніби: “У першому електронному листі було написано “Ми віримо в бога” або “Я тебе люблю”. Він чесно признався, що просто набирав на клавіатурі перші символи, що попалися, адже тоді він ще не міг знати, що лист — історичний. Але журналістові для статті потрібні родзинки. Не дуже сильно звучить “учений так і не пригадав, що було в першому електронному листі”. Тому подивився репортер на свою клавіатуру і знайшов у верхньому ряду ряд заголовних англійських букв, що запам’ятовувався, — QWERTYUIOP”. З тих пір інженер дотримується версії QWERTYUIOP і вважає за краще не сперечатися.

За другою версією, Томлінсон заявив, що написав цитату з геттісбергськой промови Аврама Лінкольна з приводу відкриття нового кладовища жертв громадянської війни 19 листопада 1863 року. Мабуть, пристаркуватий учений вирішив вже у відкриту баламутити з приводу хворого інтересу до тексту першого електронного послання, але і тут його почали навперебій з придихом цитувати. Вважається, що під час першого телефонного сеансу зв’язку Білл сказав в першу телефонну трубку своєму асистентові “Ватсон, зайдіть, ви мені потрібні”. Буденно і тривіально. А дійсно, про що думається в “історичні моменти”? Ну вже не про Лінкольна, це точно…

Джерело: https://chem10.jimdofree.com/

Останнім часом слово «хакер» використовується для визначення людини, яка використовує свої, або чужі знання в області комп’ютерних та інших високих технологій, для здійснення злочинної діяльності, такої як, наприклад, незаконне проникнення в закриті мережі. Існують і менш узагальнені види «хакерів»: кардери (злом і незаконне використання інформації з чужим кредитних картах), крекери (злом захисту програмних продуктів знаходяться під охороною авторськими правами), скрипт-Кід (використовують готові експлоїти та вразливості для здійснення зломів), мережні пірати (займаються несанкціонованим розповсюдженням програмних продуктів, захищених авторськими та іншими суміжними правами).

 «Хакерів», які використовують свої навички і знання в мирних цілях і на благо суспільства, так само називають «Білими шапками». Часто їх ще називають «Етичними хакерами». Цих «хакерів», що не порушують закони, часто наймають компанії для дослідження та тестування захищеності їх систем. Інші ж «Білі шапки» діють без дозволу компаній, обходячи, але, не порушуючи закони і цілісності систем, а так само винаходять нові цікаві речі.

«Хакерів», які використовують свої навички та знання для особистої вигоди, порушення закону та інших незаконних дій, називають «Чорними шапками».

У цій частині статті розглядаються декілька найвідоміших «Білих шапок» і їхні винаходи та технології, які вони створили.

Стівен Возняк

Його ще називають – Воз, а так само він відомий, як Стів з Apple. Возняк і Джобс заснували Apple Computer. Віз почав займатися хакерством із створення блю-боксів, які дозволяють користувачам обходити механізми перемикання в телефонних лініях, що дозволяє здійснювати міжміські дзвінки безкоштовно. Джобс і Воз продавали ці блю-бокси однокурсникам і навіть використовували його самі для дзвінка Папі Римському.

Возняк кинув коледж і винайшов комп’ютер, який зробив його відомим. У Джобса була ідея продавати дані комп’ютери, як повноцінний пристрій. Вони обміркували цю та ідею і втілили її в гаражі Джобса. Возняк і Джобс продали перші 100 комп’ютерів  Apple  місцевим продавцеві за $ 666,66 кожен.

Тім Бернерс-Лі

Бернерс-Лі поважається за те, що винайшов Всесвітню Мережу (WWW). Бернерс-Лі отримав багато нагород, включаючи Премію тисячоліття в області технологій (Millennium Technology Prize).

Бернерс-Лі був вперше спійманий на «хакерстві», коли зламував коди доступу зі своїм другом під час навчання в Оксфорді. Після йому заборонили в доступі до університетських комп’ютерів.

Лінус Торвальдс

Лінус – це батько-засновник Linux – популярної операційної системи, заснованої на Unix. Він називає себе інженером, і каже, що його мета проста: «Я просто хочу отримувати задоволення, створюючи кращу операційну систему в світі».

На даний момент Торвальдс служить ватажком братства Linux і координує всі зміни, які програмісти-волонтери вносять в код ядра. У його честь було названо астероїд, він отримав почесні докторські ступені від Університету Стокгольма і Університету Хельсінкі, а так само його ім’я згадується в журналі Time «60 років героїв».

Адріан Ламо

Ламо завдав серйозної шкоди компаніям Microsoft і The New York Times. Він підключався до інтернету з кафе, точок друку фотографій Kinko і навіть бібліотек, і врешті-решт його охрестили «Бездомним хакером». Ламо часто знаходив помилки в системах безпеки і зламував їх. Але разом з тим він і інформував компанії про ці помилки.

Злом мережі The New York Times привернув до нього увагу. За це суд призначив йому штраф у розмірі 65 000 доларів як компенсацію. А крім того, він був засуджений до шести місяців домашнього арешту і двох років випробувального терміну. Випробувальний термін закінчився в січні 2007 року, і тепер Ламо відомий як лектор і журналіст.

Зараз Митник – корисний член суспільства. Після п’яти років і восьми місяців, проведених у камері одиночного ув’язнення, він став консультантом з комп’ютерної безпеки.

За його власними словами, він влізав в телефонні мережі, викрадав корпоративні таємниці і проникав в систему оборони країни.

Кевін Мітнік

Ім’я Кевіна Мітніка, мабуть, можна назвати синонімом слова «хакер». У Міністерстві юстиції США його досі вважають найнебезпечнішим кіберзлочинців всіх часів. Його злодіяння навіть були увічнені у фільмі «Злом».

Почав Мітнік з того, що зламав лос-анджелеську систему транспортних карт, щоб безкоштовно кататися на автобусах.

Та багато інших молодих та цілеспрямованих людей займаються саме цим видом діяльності.

Джерело: https://chem10.jimdofree.com/