Літа пройшли...

Єдиний син був у батьків. Юнаком поїхав він до столиці вчитися. Один раз син написав батькам, що вивчився і отримав хорошу посаду. Більше старі не отримували від нього вісточок. День за днем дивилися вони на небо, на захід - туди, де знаходилася столиця.

- Дивись, старий, сьогодні захід чистий. Добре йдуть справи у нашого сина, - говорила баба в ясний день.

- Скільки чорних хмар зібралося! Гублять біди нашого сина, - журилася стара в непогожий день.

- Нічого, він сильний, впорається з усім, - втішав старий стару.

Син приїхав, коли старі вже померли. Сусіди розповіли йому, як батьки дивилися на небо, думаючи про нього.

- Не розумію, навіщо вони дивилися на небо?! Вони ж знали, що в мене все добре, - здивувався син, а хтось сказав:

- Щоб зрозуміти любов батьків, потрібно самому виховати дитину.

- У мене росте дитина, але я не займаюся такими дурницями, - відповів син.

Минуло багато років. Біля високого дерева у дворі сидів старий.

- Добре, що я колись посадив тебе разом з сином, - говорив старий і гладив дерево по шорсткій корі. - Поїхав мій синок в іншу країну і тільки один лист мені написав. Вчора я перелякався, коли побачив твою зламану гілку. Подумав, біда у сина трапилася. Але сьогодні, слава Богу, твої листи зеленіють, значить, у сина все в порядку.

«Шануй батька твого і матір твою…»

В одній країні панував дивний звичай: старих батьків, яким було за 90 років, скидали зі скелі, бо вважалося, що вони нічого не здатні робити, тільки їсти. Але один син любив і поважав свого старенького батька, тому вирішив сховати його. Так і жили.

Якось, принісши батькові їжу, поскаржився, що дуже рідко бувають дощі.

– А ти видовбай у цій скелі криницю! – звелів батько – І сходи до неї кам’яні зроби.

– Навіщо? –запитав син. – Адже в скелі немає джерела! То звідки там вода може взятися?

Але все ж таки вирішив послухатися. Тому наступного ж дня видовбав у скелі кам’яну криницю до п’яти метрів і сходи до неї прорубав. А дах у ній зробив із згином вниз, так, як роблять у хатах, тільки навпаки. Виглядало, ніби зверху на даху велетенська миска, в дні якої батько звелів прорубати діру. Чоловік дуже дивувався цьому. Але незабаром пішов дощ. Вода не стікала поверхнею скелі, а збиралася у велетенську миску. І через прорубану діру стікала в криницю. Так, набралося багато води. Згодом у край прийшла посуха. Через нестачу води повисихала зелень. Люди мучилися від спраги.

Чоловік поділився водою з іншими. Жителі були дуже вражені його кмітливістю.

Посуха тривала і попалила трави. Не вистачало їжі, навіть худобу не було чим годувати.

– Що робити, тату? – прийшов за порадою син.

– Знімай солом’яну стріху, якою покрито дах, і годуй худобу.

Односельці, побачивши це, теж почали так робити і цим врятували свою худобу. Хлопець послухав батька і, коли вже не було що знімати, знову звернувся за порадою до старенького.

– Бери і облуплюй стіни хати! – сказав тато.

– Але вони глиняні, корова не буде таке їсти!

– Так, але там – солома!

Ще багато порад давав батько, яким користувалися не тільки син, а й ціле село. І здогадались односельці, звідки бере поради хлопець. Він, боячись татової загибелі, нікому не признавався. Тоді вони силою прийшли шукати. Обійшовши все подвір’я, хату, горище, знайшли старенького, вивели на двір і низенько поклонилися йому.

«Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було і щоб довго ти прожив на землі!» – четверта заповідь Божа.

Джерело: CREDO

Врятувати одну зірку

Чоловік йшов берегом і раптом побачив хлопчика, який піднімав щось з піску і кидає у море. Він підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морські зірки. Вони оточували його з усіх сторін. Здавалося, на піску – мільйони морських зірок, берег був буквально усіяний ними на багато кілометрів.

– Навіщо ти кидаєш ці морські зірки у воду? – запитав чоловік, підходячи ближче.

– Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть, – відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття.

– Але це просто нерозумно! – закричав чоловік. – Озирнись! Тут мільйони морських зірок, берег просто всіяний ними. Твої спроби нічого не змінять!

Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить задумався, кинув її в море і сказав:

– Ні, мої спроби змінять дуже багато … для цієї зірки.

Той, хто чекає можливості зробити відразу багато хорошого, ніколи нічого не зробить. Життя складається з дрібниць. Дуже рідко з’являється можливість зробити відразу дуже багато чого.Істинна велич полягає в тому, щоб бути великим у дрібницях.

(Семюель Джонсон, 1709-1784, англійський письменник і мислитель)