Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

• електромагнітне випромінювання;

• утома очей від мерехтіння екранного зображення;

• тривала статична робоча поза;

• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

• термін перебування за комп'ютером;

• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

• стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

• призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

• заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.

Нині процес спілкування батьків і дитини ускладнений. Адже телебачення займає весь вільний час, роблячи дітей адитивними й залежними. Перегляд телевізійних передач, реклами, мультфільмів негативно впливає на емоційний фон і поведінку дитини.

Теорії, в яких доводиться, що захоплення телебаченням спричинене чимось одним, і що це захоплення можна усунути простим педагогічним втручанням або забороною, - неправильні. Вплив засобів масової інформації на життя родини зростає через зайнятість батьків, через небажання відстежувати якість інформації, що призводить до ослаблення батьківського впливу на дітей. Засоби масової інформації впливають на загальний стан дитини: спричиняють зниження фізичної та соціальної активності, появу неусвідомлених страхів, пов’язаних, наприклад, із переглядом художнього фільму, формування сумнівних цінностей, схильність долати проблеми наодинці.

Давайте ж подивимося, як впливає на розвиток дітей «блакитний екран»?

У віці від 1,5 до 3 років діти надзвичайно швидко опановують мову завдяки психологічній включеності у спілкування з дорослими. Задоволення, яке одержує дитина від слухання, спонукає її щоразу наближатися до дорослого й насторожувати свій слух. Водночас дитина в цьому віці активізує власне вербальне спілкування, постійно звертаючись до дорослого: запитує, намагається зрозуміти відповіді. Батьки, які повністю залишають дитину з телевізором, можуть не помітити пагубного впливу телеекрану на розвиток дитини. Проведені Британськими вченими дослідження дітей у віці від 2 до 5 років довели існування прямого зв’язку між дорученням дитини до телевізора й погіршенням комунікативних здібностей. Однобічність контакту з телевізором, коли він «розмовляє» з малюком, не зупиняючись і не відповідаючи на запитання, призводить до того, що дитині стає важко спілкуватися з однолітками й дорослими, вона пізніше починає говорити.

Досягнення сучасного телебачення у спецефектах, формах і способах залучення глядача призводить до того, що надмірний перегляд телепередач може спричинити перевтому й перезбудження дитини: вона стає млявою, примхливою і дратівливою. Оволодіння сприйняттям виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Приблизно у 2 роки підставою для виокремлення предметів стають багато істотних і несуттєвих ознак: зорові, слухові, тактильні. Якщо дитина сидить кілька годин біля екрану, вона втомлюється, і при цьому енергія реалізується не природним шляхом, а переростає в незадоволення, роздратування, агресію. Від народження до 1 року остаточно формується зір: підвищується його гострота, координація, сприйняття кольору, зіниці вчаться адаптуватися до змін освітлення – у цей період зайві навантаження на очі небажані. Телевізор для дитини – яскрава пляма, рухома картинка зі звуком.

У ранньому віці відбувається становлення розумової діяльності. Основну роль у формуванні всіх здібностей у ранньому віці відіграє сприйняття. Від нього залежить поліпшення пам’яті, мови, мислення й рухів. Хронологічно формування у дітей наочно-образного мислення починається в кінці раннього віку за часом збігається з двома подіями: становленням елементарного самопізнання і початком розвитку здатності до довільної саморегуляції. Супроводжується все це розвиненою уявою. Коли джерелом інформації стає телевізор, малюк одержує вже готові образи. Через те, що дитина зазвичай відтворює дії й ситуації, запозичені від дорослих, уява в цей період працює скоріше як механізм, а не як активна діяльність. Тому перегляд телепередач з усім звуковим і колірним різноманіттям може перешкодити вияву фантазій і творчості дитини.

Під час перегляду телевізора маля не дуже розуміє сюжетні перипетії, але основну думку воно засвоює й ідентифікує себе з тим, що відбувається на екрані. Найшкідливішими для психіки дитини є не випуски новин і навіть не бойовики з кров’ю та бійками, а популярні фільми-катастрофи: цивілізація гине, на вулицях міста з’являються потвори, на Землю нападають інопланетяни. Такі жахи всесвітнього масштабу здатні викликати в дитини різні страхи, нічні жахи і стати причиною нервовості й агресивності.

Не слід дозволяти дитині переглядати і фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко відрізняти вигадку від реальності, а особливо в напружені моменти

Добре відомо, що емоції прямо впливають на наш фізичний стан. Серце "стукає", "б'ється" або "завмирає", обличчя "червоніє", по шкірі "біжать мурашки", долоні пітніють, живіт "крутить" і т. Д., Коли ми хвилюємося, турбуємося, боїмося, сердимося і відчуваємо інші сильні почуття.

Кожна емоція викликає складний набір хімічних реакцій в тілі, які призводять до фізіологічних і ендокринних змін. Тому не дивно, що хронічне занепокоєння і тривога можуть викликати постійні фізичні (соматичні) симптоми і дискомфорт, не маючи органічної або фізіологічної причини. Це в повній мірі проявляється і у дітей будь-якого віку.

Приблизно чверть всіх дітей від 2 до 17 років відчувають соматичні симптоми тривоги один або два рази на тиждень.

До них відносяться: занепокоєння, болі в животі, почервоніння, прискорене серцебиття, пітливість, головний біль, втома, запаморочення, нудота, утруднене дихання, напруга або біль в м'язах. У більшості дітей такі прояви зазвичай короткострокові і не доставляють серйозних незручностей. Але деякі діти страждають від них набагато частіше, і це заважає їм жити повсякденним життям (через постійний дискомфорт, відвідування лікарів, пропусків садка і школи, страхів нового болю і ін.). Це називають соматоформні розлади.

Як батьки можуть допомогти дитині справлятися з такими станами:

1. Консультуватися з компетентним лікарем про рекомендації щодо усунення соматичних симптомів (від настою м'яти або ромашки, або відповідного харчування при, наприклад, болю в шлунку до препаратів, рекомендованих лікарем).

2. Справлятися не тільки з фізичними симптомами тривоги, але і самою причиною, яка є психологічною.

До соматоформних розладів найчастіше схильні діти з чутливою (сензитивною) психікою. Вони дуже уважні до власних відчуттів в тілі - пульсу, дихання, травлення і т. Д., А також легко уразливі перед стресами.

- Розвивати у дитини здатність контролювати свої думки і емоції, викликані відчуттями від тіла - розпізнавати, розуміти і регулювати тривожні думки і почуття. Цьому можуть допомогти техніки розвитку усвідомленості, дихальні вправи, різні види рухової активності та інші психологічні методики.

- Навчити дитину висловлювати негативні (і позитивні) емоції - таким дітям часто складно це робити - словами, а не за допомогою мови тіла ( симптомів хвороби).

- Навчитися самим проявляти емпатію до емоцій і станів своєї дитини, відкрито і продуктивно обговорювати з дитиною її почуття і думки, а також регулювати свій емоційний стан (батькам, діти яких страждають від соматоформних розладів, доводиться непросто - вони часто знаходяться в постійній напрузі і страху за дитину).