Батьківський всеобуч

ЗАВТРАШНІЙ ХАРАКТЕР У СЬОГОДНІШНЬОМУ ВЧИНКУ. ВПЛИВ ВЧИНКІВ

РІДНИХ НА ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ ДИТИНИ

1-4 клас

Важливим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дитини, її ставлення до людей і життя є стиль виховання, а також зразок взаємовідносин і психологічний клімат сім’ї. Усе це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини й формування її характеру, у якому важливу роль відіграє спілкування з людьми, які її оточують, адже перші зачатки та форми поведінки формуються на основі механізму наслідування (дитина наслідує своїх близьких), а також шляхом навчання через емоційне підкріплення.

Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людинизавжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру.

Позитивними рисами характеру морально вихованої людини є:

- справедливість, уміння дотримати слово, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість.

До негативних рис характеру належать: відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до суперечок.

Оцінюючи вчинки та поведінку інших людей, дитина формує власні риси характеру.

Вплив сім’ї на особистісний розвиток дитини є незаперечним. Гармонійні міжособистісні взаємини ґрунтуються на гуманному, толерантному ставленні до дитини як повноцінного члена сім’ї, урахуванні її інтересів та потреб. Особистий приклад батьків, їх ставлення до навколишніх, принциповість, вимогливість, дисциплінованість, доброта й чуйність є для дитини прикладом для наслідування. Чим більше довіри між батьками й дітьми, тим сильніший уплив сім’ї на формування особистості дитини.

При вихованні необхідно пам’ятати, що кожна дитина бере приклад зі своїх батьків, рівняється на них. Всі вчинки, здійсненні дорослими вона вважає істинно правильними та незаперечними. Тому потрібно досить уважно підійти до розвитку та становлення особистості дитини, так як саме від батьків залежить, який характер чи звички будуть притаманні їхній дитині. У більшості випадків саме погані приклади формують з них емоційно нестабільних людей, вчинки яких досить часто мають негативний характер.

Виховання – це робота не тільки над становленням майбутнього члена суспільства, але й над собою, так як всі вчинки та дії батьків можуть відобразитись на ній в майбутньому та відбитись на психологічній стабільності.

Декілька порад батькам:

1. В періоді становлення треба стати для дитини не тільки батьками, але й наставниками. Якщо, з тих чи інших причин, виникає необхідність крикнути або наказати, то необхідно це робити так, щоб не образити дитину, а постаратися пояснити, що вона зробила не так. Тому, що сварки та крики негативно впливають на психологічний стан дитини. Будь-яку ситуацію можна розібрати спокійно та врівноважено, вказати дитині на помилки та переконатись, що вона їх не зробить в майбутньому.

2. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам"ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.

3. Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вважають його жорстоким, несправедливим і не ображаються на батьків).

4. Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки і засвоїти їх.

5. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

6. Встановлюйте правила чіткі і постійні. Дитина має знати, як має поводитися щодо кожного пункту, що вважати порушенням і що за це буває.

7. Система не працюватиме, якщо покарання щоразу інше. Або ж правило дозволено порушувати, коли ви в доброму гуморі.

8. Найефективніший метод — після порушень настають природні наслідки.

Приміром, якщо іграшка поламана — дитина має її полагодити, а не отримати таку саму. Якщо іграшки не зібрані до прогулянки, дитина має все скласти, і в неї залишиться менше часу на дитячий майданчик.

9. Для більш дорослої дитини покарання може бути ще й логічним наслідком, тобто не таким очевидним, але продовженням порушення. Наприклад, якщо дитина з’їла кіло цукерок, тиждень не отримуватиме солодкого. Якщо збрехала, що помила посуд, доручіть їй ще й помити підлогу на кухні.

10. Правила мають ґрунтуватися на реалістичних очікуваннях. Зважайте на вік та темперамент дитини. Екстраверт не може цілий день тихо сидіти. Інтроверт не може все робити швидко. Малюк не здатен тривалий час зосереджувати увагу на одному занятті або займатися чимось нудним, бо треба.

11. Бувають обставини, які зумовлюють поведінку. Приміром, молодший школяр може дратуватись, бо з кимось посварився, мав поганий день у школі, турбується з приводу ситуації в сім’ї (сварок батьків, наприклад). Усе це не відміняє покарання, але відповідальність батьків — знайти причину і подбати про дитину, а не множити порушення. Скажімо, відправити до ліжка втомленого малюка, перш ніж він щось накоїть, а не ставити раз за разом у куток.

12. Хваліть щоразу, коли дитині вдалося перебороти себе. Наприклад: «Тобі не хотілося робити уроки зараз, але ти зміг це зробити! Я тобою пишаюся».

13. Не можна карати за емоції. Коли розлючена дитина тупотить ногами або кричить «Ненавиджу!», чимало батьків вважають це неприпустимим. Але як можна висловлювати гнів у вашому домі? Бити подушку, жмакати папір, йти на вулицю?

Якщо не дозволяти «випускати пар», то або постраждає здоров’я, або емоції вирвуться на волю в підлітковому віці.