ВИДАТНІ ФІЗИКИ ТА АСТРОНОМИ

Онлайн подорож до 430 річниці з дня народження Рене Декарта:

"Декарт: Від геометрії до механіки та оптики. Як картезіанські ідеї сформували сучасну фізику"

Людина, яка навчила світ сумніватися

Рене Декарт (1596–1650) — французький філософ, математик і фізик. Його називають «батьком сучасної філософії», бо він першим відмовився від сліпої віри в авторитети на користь чистого розуму.

Цікаві факти про Декарта

5 фактів, які змінили світ

Метод сумніву: Декарт вирішив піддати сумніву все — власні органи чуття, існування світу і навіть Бога. Він дійшов висновку: єдина річ, у якій не можна сумніватися, — це сам факт того, що він сумнівається (мислить).
«Cogito, ergo sum»: Знаменитий вислів «Я мислю, отже, я існую» став фундаментом нової філософії.
Система координат: Саме він вигадав прямокутну систему координат, яку ми всі вчили в школі. Тепер ми називаємо її декартовою.
Синтез наук: Він об'єднав геометрію та алгебру, створивши аналітичну геометрію. Без цього винаходу не було б сучасного інженерного проектування чи комп’ютерної графіки.
Загадкова смерть: Декарт помер у Швеції, куди поїхав навчати королеву Христину. Офіційна версія — пневмонія (через суворий клімат та ранні підйоми о 5 ранку), але існують теорії про отруєння миш'яком.

Рене Декарт. Французький філософ

Найголовніша людина в історії. Як Декарт створив ВЕСЬ сучасний світ

Внесок Рене Декарта у фізику часто залишається в тіні його математичних та філософських досягнень, але саме він заклав фундамент для класичної механіки, якою ми її знаємо сьогодні. Декарт прагнув пояснити Всесвіт як величезний механізм, що працює за чіткими математичними законами.

1. Закони руху та інерція

Декарт був одним із перших, хто сформулював принципи, які пізніше стали основою першого та другого законів Ньютона.

Закон інерції: Він стверджував, що тіло зберігає свій стан (спокій або рух), поки на нього не подіє інше тіло.
Прямолінійний рух: Декарт підкреслював, що будь-який рух сам по собі є прямолінійним. Якщо тіло рухається по колу, це означає, що на нього постійно щось діє.

2. Оптика та закон заломлення світла

Це, мабуть, найбільш прикладний внесок Декарта. Він незалежно від Віллеброрда Снеліуса відкрив закон заломлення світла, який сьогодні називають законом Снеліуса-Декарта.

Він математично описав, як світло змінює напрямок при переході з одного середовища в інше (наприклад, з повітря у воду):

Завдяки цьому закону Декарт зміг:

Пояснити природу веселки, розрахувавши кути заломлення сонячних променів у краплях дощу (він визначив, що кут становить приблизно 42°).
Розробити теорію лінз для коригування зору та створення телескопів.

3. Теорія вихорів (Картезіанська космологія)

Декарт заперечував існування порожнечі (вакууму). Він вважав, що весь простір заповнений невидимою «тонкою матерією» (ефіром).

На його думку, планети рухаються навколо Сонця, бо вони «захоплені» гігантськими вихорами цієї матерії, подібно до трісок у водоверті.
Хоча пізніше Ньютон спростував цю теорію своєю гравітацією, ідея Декарта була важливою, бо вона намагалася пояснити рух небесних тіл механічними причинами, а не «магією» чи волею духів.

4. Закон збереження кількості руху

Декарт ввів поняття «кількості руху» (прообраз сучасного імпульсу). Він вважав, що загальна сума руху у Всесвіті залишається незмінною.

Хоча він помилково не враховував напрямок (векторність) руху, сама ідея фундаментального закону збереження стала революційною для фізики.

Цікавий факт: Декарт першим запропонував термін «тиск» у контексті рідин та газів, хоча повноцінно цю тему розвинув уже Блез Паскаль.

«…Нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому красшу долю».

Іван Пулюй.

Iван Пулюй — знаменитий фізик, електротехнік, один із найвидатніших інженерів Європи й цілого світу, вдумливий філософ, перекладач Святого Письма, щирий український патріот. Працi та вiдкриття, залишенi ним, вписанi в iсторiю свiтової науки. Учений зробив значний внесок у розвиток молекулярної фізики, газорозрядних явищ, заклав підвалини майбутньої фізики електронів та Х-променів, електротехніки, електроенергетики та телефонного зв’язку.

Український вчений Іван Пулюй став першим розробником рентгенівської трубки, що є прототипом сучасних рентгенівських апаратів.

Він створив її за 14 років до того, як Вільгельм Рентген представив світові схожий прилад. Однак через те, що Пулюй не запатентував своє відкриття, офіційним винахідником рентгена став Рентген.

Пулюй спільно працював із сербським студентом Ніколою Теслою та Конрадом Рентгеном під керівництвом відомого німецького фізика, професора Кундта. У 1895 році він продемонстрував дію Х-променів, що пізніше було повторено Рентгеном, який здобув визнання та отримав Нобелівську премію у 1901 році.

Втім, світове наукове співтовариство визнає вагомий внесок українця в розвиток цієї важливої галузі. Зокрема, Альберт Ейнштейн підтримував думку про значущість роботи Пулюя.

Цифровий музей Івана Пулюя

Премія імені І. П. Пулюя — премія НАН України, яку присуджують за видатні роботи у галузі прикладної фізики. Встановлена у 1997 році, її присуджує Відділення фізики і астрономії НАН України щодва роки.

Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові на Тернопільщині в сім'ї заможного і освіченого землероба Павла Пулюя, який був бургомістром Гримайлова (1861-1865 pp.). Після Тернопільської гімназії Іван закінчив теологічний (1869 р.) та філософський (фізика і математика) факультети (1872 р.) Віденського університету; у 1877 р. здобув ступінь доктора натуральної філософії Страсбурзького університету. З 1882 р. Іван Пулюй працював технічним керівником електротехнічного бюро у Відні, а з 1884 р. — професором і керівником кафедри експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі; був обраний ректором на 1889/90 pp.; організував окрему кафедру електротехніки, якою керував до виходу на пенсію в 1916 р. Помер Іван Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі, де його й поховано.

2005 року світова громадськість відзначила 160-річчя від дня народження славетного вченого, великого сина України — Івана Пулюя.

Серед українських учених, що сягнули вершин європейської і світової науки, одне з почесних місць належить Івану Пулюєві. Вчений-новатор, умілий та вдумливий фізик-експериментатор, оригінальний конструктор та винахідник, блискучий лектор, активний організатор, письменник, перекладач, публіцист і громадський діяч, він боровся за національне відродження українського народу, за його політичні права, за піднесення української культури до рівня цивілізованих народів світу.

Своєю науковою і технічною діяльністю І. Пулюй заслужив широке міжнародне визнання, але залишався майже невідомим в Україні, для кращого майбутнього якої невтомно працював далеко за її межами впродовж усього життя. Відомий професор XIX—XX сторіччя Вільгельм Форман сказав про нього: «Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорщини, але він належав до тих, хто в другій половині XIX та на початку XX ст. формував світ».

Свою наукову діяльність учений розпочав з експериментального дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і парів (1874— 1880 pp.). Починаючи з 1880 р. проводив фундаментальні дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції [1]. Його праці у цій галузі опубліковані окремою книгою в «Доповідях Віденської Академії Наук» під загальною назвою «Електродна промениста матерія» (1883 p.), що присвячена найважливішим досягненням світової фізичної науки, яку в англійському перекладі (1889 p.) видало Лондонське фізичне товариство в серії «Фізичні мемуари». Різноманітні прилади, описані в цих працях, експонували на міжнародних виставках, згодом чимало з них стали експонатами науково-технічних музеїв Відня, Парижа, Аейпцига і Праги. Апарат, широко відомий серед фахівців того часу як флуоресцентна «лампа Пулюя», став прообразом рентгенівської трубки .

Іван Пулюй майстерно поєднував викладацьку працю з науково-дослідною, про це свідчить, зокрема, виготовлений ним прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, нагороджений у 1878 р. срібною медаллю Всесвітної виставки в Парижі. Високою оцінкою досягнень І. Пулюя було обрання його почесним членом Віденського електротехнічного товариства та багаторічне перебування на посту президента заснованого ним такого ж товариства у Парижі
Будучи поліглотом, теологом і знавцем класичних мов, він разом з видатними письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Аевицьким десятки років працював над перекладом українською мовою та виданням Біблії. Частинами цей переклад видавався в різні роки, перше повне українське видання Біблії здійснено у Відні в 1903 р.

Метою науково-популяризаторської діяльності І. Пулюй вважав не тільки просвітництво, не тільки доведення до свідомості читачів розуміння суті науки, її ролі у пізнанні навколишнього світу та значення у суспільному розвитку людства; для нього важливим було і виховання високих моральних якостей, формування свідомих членів громадянського суспільства, здатних самостійно думати. Такий підхід заслуговує на те, щоб його наслідувати і в наш бурхливий переломний час.

Іванові Пулюю вдавалося поєднувати інтенсивну наукову і педагогічну працю з невтомною діяльністю, спрямованою на національне відродження України, відновлення української державності.

Помер видатний вчений та громадсько-культурний дiяч Iван Пулюй 31 сiчня 1918 року у Празi, де i похований.

Вітаю, я Альберт Ейнштейн!

Ви можете поставити мені будь-які запитання, наприклад.....

14 березня – 145 років від дня народження Альберта Ейнштейна (1879 – 1955), американського, німецького та швейцарського фізика-теоретика, громадського діяча-гуманіста

Альберт Ейнштейн – один із найвизначніших фізиків і науковців ХХ століття, відомий доктор філософії, професор, академік, член Берлінської академії наук і багатьох академій наук світу, іноземних наукових товариств, почесний доктор близько двадцяти провідних університетів; засновник загальної та спеціальної теорій відносності, молекулярної фізики, квантової механіки; професор Цюріхського університету, директор фізичного інституту (Берлін), професор Берлінського університету, Інституту перспективних досліджень (Принстон, США). Автор понад 300 наукових праць із фізики, а також близько 150 книг і статей у галузі історії та філософії науки.

Під час перебування в Японії вчений став лауреатом Нобелівської премії з фізики, особливо за відкриття закону фотоелектричного ефекту (1921 року). Незадовго до смерті підтримав звернення до всіх держав відмовитися від ядерної зброї.