«Я - вчитель», - я часто повторюю ці слова. Чому? Бо для мене учитель – це не просто професія, це стиль життя, високі вимоги, це «діагноз невиліковної хвороби», це на все життя… Саме тому, моє педагогічне кредо: «Лиш той учитель, хто живе так, як вчить». Ці слова Г. Сковороди дуже влучно характеризують вимоги до цієї професії (так мені здається), ми маємо виховувати власним прикладом.

Я пам’ятаю, чим зобов’язана своїм учителям. Часом досить одного випадково зроненого слова вчителя, і все наше життя осяюється новим світлом! А здавалося ж, його й не слухала як слід! У ту хвилину цього слова ніби й не помітила. І лише через багато років виявляєш у собі його плоди.

В руках вчителя майбутнє, адже ми ліпимо з маленьких дітей медиків, вчених, інженерів, військових та й, в кінці кінців, політиків… (недопрацьовуємо).

Переконана – потрібно, щоб особистість виховувала особистість. Мало мати великий багаж знань, чудово володіти методами та методиками, бути психологом. Треба бути особистістю, яка вабить дітей і робить їх такими ж неповторними, креативними. Важливо знайти ключик до кожної дитини, а надто до «складної». У такій ситуації моє завдання: зробити моє хобі – туризм, нашим спільним захопленням. І тоді, каша з одного казана, спільні труднощі і радість подолання недоступних вершин, захоплення від дрібниць, яких у звичайному житті й не помічаєш, роблять із проблемного підлітка найкращого помічника вчителя. А такі діти, зазвичай, є гарними лідерами під час виконання завдань навчальних проектів, організаторами екологічних та трудових акцій. Вони справжні, вміють дружити.

Часто аналізую свою роботу і розумію, що з одного боку знаю багато, а з іншого - ще багато чому треба навчитися, багато чого зрозуміти. Мушу йти в ногу з учнями, щоб бути їм цікавою.

Ваші розумні і добрі поради мені не завадять! Буду рада почути будь-які цінні рекомендації!

Бажаю творчих успіхів!

З повагою, Ніна Лук'ян