Електронна адреса viktoriapavlenko194@gmail.com

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

• опрацювати § 9 підручника;

• Проаналізуйте один із наведених уривків (на вибір) відповідно до правил опрацювання фрагментів історичних джерел - письмово та надіслати мені на ел.пошту. 

1-й крок - визначте, ким був автор документа, узагальніть, про що йдеться в поданому уривку, з’ясуйте, коли відбулися описані події.

2-й крок визначте, як автор розповіді ставиться до подій або історичних діячів, про які йдеться; поміркуйте, навіщо він свідчить про події, що хотів повідомити; з’ясуйте значення подій та явищ, про які йдеться в джерелі.

3-й крок - поясніть, у чому для себе вбачаєте цінність джерела; стисло висловіть своє ставлення до описаних подій або діячів.

Уривки з джерел (на вибір):

1. «І що ж такого великого зробив той Маркіян Шашкевич, що його ім’я стало таким відомим у нашій Галицькій Україні?.. Все, що він написав, умістилось в книжечці, тоншій за палець... Чому то так? Не штука написати якусь книжку нашою рідною мовою тепер, коли ми вже всюди вживаємо ту мову на письмі, але справжнім подвигом було заговорити й заспівати тією мовою тоді, коли ніхто її не вживав, коли нею розмовляв лише селянин у курній хаті, прибитий панщиною. Штука була, і то штука велика, тією мовою написати першу книжку тоді, коли нею бридилися всі так само, як селянином, що нею розмовляв, коли ніхто не вірив, що нею можна щось сказати або написати щось інтелектуальне чи мистецьке - тоді, коли всі освічені русини (а небагато було тоді тої освіченості) писали й говорили або по-німецьки, або по-церковному». 

Галицький громадський діяч і письменник Олекса Бобикевич на вечорі пам’яті Маркіяна Шашкевича 1893 р.

2. «...Здавалося, все йде як по маслу. Проте поліція стала уважно наглядати за молоддю, попалося декілька русинів... Львівська цензура запідозрила нас в злочинній співпраці з ними. Ректор і цензор Венедикт Левицький, співчуваючи в глибині душі руській справі, проте надмірний мораліст, не міг вирішити, як, щоби не порушуючи свого австрійського патріотизму, не погубити нас... Левицький постарався передусім в уряді, щоби слідство вело семінарське керівництво без жодної участі поліції. Нас оправдали незнанням законів і пробачили, але тому що в “Русалці” надруковано також статті, які уже були заборонені львівською цензурою, то над нею зроблено жорстокий цензурний вирок: “Заборонено!”. Настало повне розчарування, розвіялись мрії про розвиток русько-народної письменності, і ми опинились на краю безнадії». 

Зі спогадів «Пережите і вистраждане» Я. Головацького 

3. «Взагалі, згадана вище річниця викликає у серці кожного русина цілу низку різноманітних почуттів. До неприємних належить насамперед доля самої “Русалки” та її авторів. Недопущена до Львова, вона вийшла в Пешті, де на той час цензура була м’якшою. Проте для одержання [права] вільного розповсюдження в Галичині її, уже надруковану, треба було віддати на перегляд львівській цензурі, яка суворо заборонила її, хоч у “Русалці” були вміщені лише народні пісні й поезії (оригінальні та перекладні з сербської й чеської мов), оповідання та етнографічні дослідження мовою руського галицького селянина. Ця остання обставина стала причиною того, що цензор (Венедикт Левицький) написав на її примірнику найсуворіший, який взагалі тоді існував, вирок - Підлягає забороні. Руська інтелігенція, яка розмовляла тоді польською, німецькою або церковнослов’янською, теж засудила новий рух. Найсуворішим було те, що її видання викликало переслідування з боку уряду і власної ієрархії: трьох згаданих юнаків віддано ще в 1836 р. під суворий поліцейський нагляд. Тогочасний митрополит, противник русинів, з цієї причини десять років відмовляв Вагилевичеві у посвяченні в сан священика і погодився нарешті лише на умові його письмової згоди на те, що він не буде публікуватися ні в місцевих, ні в закордонних виданнях.

Також і особисте життя Вагилевича було собою цілою смугою страждань: голоду, холоду і всіляких поневірянь. А була це людина незвичайної на той час обізнаності у слов’янських питаннях, надзвичайно працьовитий і, звісно, простий письменник, без революційних амбіцій.

Невдача з першою спробою найбільше зачепила М. Шашкевича, ініціатора всього руху. Хоч його й висвятили, але надали невелику парафію, де він тяжко бідував, помер через сухоти на 32-му році життя (під час хвороби він втратив також зір і слух). Але незважаючи на те, лише він один все витримав до кінця, а його дух залишився й надалі провідною зіркою для народного руху в Галичині.

Започаткований ним напрям у руській літературі панував дуже недовго. Навіть найближчі товариші й приятелі померлого покинули його прапор: Вагилевич змушений був віддатись польській літературі, а Головацький змінив свої позиції».

Зі статті М. Павлика «50-ліття руської літератури» (1887)