Герої нашого часу

КУШНІРЕНКО ОЛЕКСІЙ СЕРГІЙОВИЧ

28 липня 2022 року, під час проведення розмінувальних заходів поблизу населеного пункту Уди на Харківщині, Олексій Сергійович Кушніренко отримав поранення не сумісні з життям.

Олексія Кушніренка поховали з усіма військовими почестями на центральній алеї міського кладовища.

Біографічна довідка:

Кушніренко Олексій Сергійович народився 27 травня 1983 року у місті Кобеляки.

З 1989 по 2000 рік навчався у Кобеляцькому НВК № 1. По закінчення школи вступив до Харківського державного університету залізничного транспорту. Працював у Полтавській механізованій дистанції заступником начальника.

На початку квітня 2022 року був призваний до ЗСУ Полтавським РТЦК та СП. Одружений має сина та доньку.

Левченко Валерій Олександрович

Левченко Валерій Олександрович народився 4 серпня 1978 року. Закінчив колишній НВК №1, нині ОЗ «Кобеляцький ліцей №1». Після школи здобув професію тракториста-водія в Кобеляцькому професійному ліцеї.

Валерій був люблячим сином, надійним братом і відданим товаришем. Він добре ладнав з деревом, цю майстерність перейняв від батька, тож деякий час працював оператором верстата в ТОВ «Зоря». Валерій був добрим, щирим і надійним, завжди готовим прийти на допомогу.

У 2024 році його було призвано по мобілізації, і він пішов захищати рідну Батьківщину. На жаль, 8 вересня 2024 року, під час виконання обов'язків по захисту рідної землі, Валерій загинув внаслідок обстрілу з боку противника.

ЛИТВИН АНТОН ЮРІЙОВИЧ

15 листопада 2023 року Кобеляцька громада провела в останню дорогу 34-річного військового, солдата кулеметного взводу військової частини А4028 Збройних Сил України – Антона Литвина, який загинув внаслідок військових дій з російським агресором.

Біографічна довідка:

Антон народився 22 січня 1989 року у м. Кобеляки. Тут же закінчив 9 класів у тодішньому навчально виховному комплексі №1, нині ОЗ «Кобеляцький ліцей № 1».

По закінченню школи Антон разом з батьками розвивали власну справу. Антон займався обробленням та друком фото, не полишав і ремонт техніки. Проходив службу у Збройних силах України.

На початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов  до пункту комплектування  записатися захищати рідну землю. Був призваний 22 червня 2022 року. Службу проходив у кулеметному взводі військової частини А4028. Військове звання – солдат. Позивний «Тоха». Завжди приходив на допомогу хлопцям. За що й отримав Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»  Головнокомандувача Збройних Сил України В. Залужного. А 7 листопада 2023 року разом зі своїми побратимами Антон Литвин потрапив під обстріл поблизу села Бердичі, що на Донеччині.

У Антона залишились батьки: мама – Лариса Леонідівна, батько – Юрій Григорович, менша сестра.

Ломов Микола Володимирович

Ломов Микола Володимирович народився 14 березня 1977 року у місті Кобеляки. Навчався у Кобеляцькому НВК № 1. Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища, де з 1992 року по 1995 рік навчався за спеціальністю тракторист-машиніст широкого профілю, слюсар-ремонтник, водій.

Микола чудово знався на будівельній справі, завжди приходив на допомогу, мав мрії та впевнено йшов до мети.

З початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Микола Ломов став на захист рідної землі. 

Воїн загинув 17 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу м. Сіверськ Бахмутського району Донецької області. 

У Миколи Володимировича залишилися мати, батько, брат, дружина та дві доньки.

ОНІКІЄНКО РУСЛАН СЕРГІЙОВИЧ

03 січня 2023 року у населеному пункті Курахове на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув наш земляк – офіцер Національної гвардії України Онікієнко Руслан Сергійович.

Біографічна довідка:

Онікієнко Руслан Сергійович народився 21 березня 1993 року в с. Сухинівка Кобеляцького району Полтавської області.

У 2010 році закінчив Кобеляцький навчально-виховний комплекс № 1 та вступив до Полтавського професійно-технічного училища № 23 де отримав професію електрозварювальника.

У жовтні 2011 року був призваний на військову строкову службу. Під час якої виявив бажання вступити до Національної Академії внутрішніх справ, яку закінчив у 2016 та отримав спеціальність «Психологія».

З 2016 року проходив військову службу в Національній гвардії України на посаді начальника служби психологічного забезпечення військової частини. Майор.

Товариський, користувався авторитетом, полюбляв спорт, член ФК «Динамо - Академія».

Мав дружину та чотирирічного сина.

СКРИПНИК ОЛЕКСІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

5 липня 2022 року під час виконання бойового завдання, на одному з найтяжчих напрямків, у районі населеного пункту Вершина Бахмутського району Донецької області, у віці 46 років обірвалося життя Олексія через зухвале і віроломне вторгнення російського агресора.

У полеглого Героя залишились мама, сестра, дружина, діти. Свій вічний спочинок Олексій Скрипник знайшов на Алеї слави на міському кладовищі, де його поховали з військовими почестями.

Біографічна довідка:

Олексій Анатолійович Скрипник народився 24 березня 1976 року. Навчався у Кобеляцькій ЗОШ №1.

Останнім місцем роботи Олексія був РЛП «Нижньоворслянський», де він працював інспектором з охорони природно-заповідного фонду. Окрім того, свого часу, він активно брав участь в охороні природно-заповідного фонду даного парку на посаді громадського інспектора.

З перших днів війни Олексій був призваний у роту охорони третього відділу Полтавського РТЦК та СП. У травні поточного року – переведений та зарахований до списків особового складу 72-ї ОМБр.

Шевченко Максим Михайлович

Максим народився 22 грудня 1997 року в м. Кобеляки. До 4 класу в Кобеляцькому ліцеї №2, а згодом переїхав у с. Кунівка та навчався у Ліщинівській школі.

У 2016 році Максим закінчив Полтавський будівельний коледж. Два роки служив в Кобеляцькому відділені поліції в групі швидкого реагування. З початку 2018 року хоробро захищав незалежність України.

Максим пройшов відповідну підготовку в навчальному центрі десантно-штурмових військ та був призначений на посаду війського техніка.

Грамотний, дисциплінований, професійно підготовлений військовослужбовець до виконання своїх службових обов’язків відносився добросовісно та відповідально. Мав добрі організаторські здібності. Користувався повагою та авторитетом у колективі свого підрозділу.  З початку повномасштабної війни, військовий отримав нагороду «За вірність присязі», «За зразкове виконання бойових завдань», Орден «За мужність» ІІІ ступеня посмертно, мав нагородну зброю від командуючого Східним угрупуванням війська генерала Олександра Сирського за бої на Харківщині, а саме звільнення міста Ізюм.

28 червня 2022 року загинув внаслідок ракетного удару, захищаючи свою Батьківщину та своїх близьких від російської навали. У чоловіка залишилися батьки, дружина та двоє донечок.

ШКРАМКО ОЛЕГ ВАЛЕРІЙОВИЧ

Зі смутком та болем у серці провели в останню дорогу Героя, уродженця села Красне – Шкрамка Олега Валерійовича, який 13 серпня 2023 року загинув внаслідок бойових дій біля населеного пункту Урожайне Донецької області.

Біографічна довідка:

Шкрамко Олег Валерійович народився 26 січня 1996 року в с. Красне колишнього Кобеляцького району.

Навчався у Красненській загальноосвітній школі, потім у Кобеляцькому навчально-виховну комплексі № 1 по закінченню якого здобував освіту в Кобеляцькому професійному аграрному ліцеї.

Проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України з 2016 по 2017 роки.

25 липня 2022 року Олег був призваний на військову службу третім відділом Полтавського РТЦК та СП. Близько року проходив військове навчання в Національній гвардії України. По закінченню був направлений виконувати бойове завдання на Донеччину, у складі 17 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону ВЧ 3052 Національної гвардії України. Старший солдат Олег Шкрамко мав військову професію водія автоматизованої групи відділення матеріально-технічного забезпечення.

Загинув Олег захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України 13 серпня 2023 року внаслідок бойових дій біля населеного пункту Урожайне Донецької області.

У героя залишились батьки: мати – Наталія Анатоліївна та батько – Валерій Якович.