Embedded Files
Педагогічна технологія – один із спеціальних напрямків педагогічної науки (прикладна педагогіка), покликаний забезпечити досягнення певних завдань, підвищувати ефективність навчально-виховного рівня, гарантувати його високий рівень. Отже, організація різних видів педагогічної діяльності передбачає використання варіативних технологій на рівні творчості та майстерності. У сучасній дидактиці представлені найрізноманітніші технології, бо кожен автор і виконавець приносять в педагогічний процес щось своє індивідуальне.
Класифікація педагогічних технологій:
Класифікація педагогічних технологій:
За рівнем застосуванням:
- загальнопедагогічні;
- предметні, галузеві;
- локальні, модульні, вузькометодичні.
За орієнтацією на особистісні структури:
- інформаційні. Формування знань, умінь, навичок;
- операційні. Формування дій;
- саморозвитку;
- формування естетично-художнього ставлення
- формування морально-етичного ставлення;
- евристичні. Розвиток творчості.
За характером змісту та структури:
- навчальні;
- виховні;
- світські;
- релігійні;
- загальноосвітні;
- професійні;
- гуманістичні;
- технократичні;
- монотехнології;
- політехнології;
- проникаючі технології.
За організаційними формами:
- класно-урочні;
- альтернативні;
- академічні;
- клубні;
- індивідуальні;
- групові;
- колективний спосіб навчання;
- диференційоване навчання.
За типом управління пізнавальною діяльністю:
- сучасне традиційне навчання (традиційно класичне — класично лекційне, навчання за книгою; навчання з допомогою ТЗН);
- система «консультант»;
- програмне навчання (ТЗН, диференційоване — система малих груп, система «репетитор»; програмне управління);
- комп'ютерне навчання.
За підходом до дитини:
- авторитарні;
- дидакто-, соціо-, анропо-, педоцентричні;
- особистісно-орієнтовані;
- гуманно-особистісно;
- технології співробітництва;
- вільного виховання;
- езотеричні.
За домінуючим методом:
- догматичні, репродуктивні;
- пояснювально-ілюстративні;
- розвивальне навчання;
- проблемні, пошукові;
- творчі;
- програмоване навчання;
- діалогічні;
- ігрові;
- саморозивальне навчання;
- інформаційні.
За категорією учнів:
- масова технологія;
- просунутої освіти;
- компенсуючі;
- віктімологічні;
- технології роботи з дітьми, що потребують посиленої педагогічної уваги;
- технології роботи з обдарованими.
Характеристика педагогічних технологій:
Характеристика педагогічних технологій:
Технологія традиційного навчання
Визначальними ознаками традиційної класно-урочної технології є:
Позиція вчителя: вчитель – командир, єдина ініціативна особа.Методи засвоєння знань грунтуються на:
(за Я.А.Коменським):
- учні приблизно одного віку та рівня підготовки складають клас, який зберігає в основному постійний склад на весь період шкільного навчання;
- клас працює за єдиним річним планом і програмою відповідно до розкладу. Внаслідок цього діти повинні приходити в школу в одну і ту саму пору року і в заздалегідь визначені години дня;
- основною одиницею навчання є урок;
- урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, внаслідок чого учні класу працюють над одним і тим же матеріалом;
- роботою учнів на уроці керує вчитель: він оцінює результати навчання з основного предмета, рівень навченості кожного учня окремо і наприкінці року приймає рішення про переведення учнів до наступного класу;
- навчальні книги (підручники) використовуються, в основному, для домашньої роботи.
- формування системи знань, оволодіння основами наук;
- формування основ наукового світогляду;
- всебічний і гармонійний розвиток кожного учня.
- регламентації діяльності, примусовості навчальних процедур;
- централізації контролю;
- орієнтації на середнього учня.
Позиція вчителя: вчитель – командир, єдина ініціативна особа.Методи засвоєння знань грунтуються на:
- повідомленні готових знань;
- навчання за зразком;
- індуктивної логіки від окремого до загального;
- механічної пам’яті;
- вербальному викладі;
- репродуктивному відтворенні.
(за Я.А.Коменським):
- науковість;
- доцільність;
- послідовність і систематичність;
- доступність;
- міцність;
- свідомість і активність;
- наочність;
- зв’язок теорії з практикою;
- облік вікових особливостей.
Технологія проблемного навчання
Концептуальні положення технології проблемного навчання (за Дж. Дьюї)
- активність дитини (знання повинні засвоюватися із задоволенням);
- зв’язок навчання з життям дитини, грою, працею.Цілі та завдання проблемного навчання:
Під час проблемного навчання вчитель не повідомляє знання в готовому вигляді, а ставить перед учнем завдання (проблему), зацікавлює його, викликає в нього бажання знайти спосіб її розв’язання.Методичні прийоми, які використовуються вчителем для створення проблемних ситуацій:
Технологія проблемного навчання сприяє не тільки набуттю учнями необхідної системи знань, умінь та навичок, але й досягненню високого рівня їх розумового розвитку, формування в них здатності до самостійного оволодіння знань шляхом власної творчої діяльності, розвиває інтерес до навчальної праці; забезпечує грунтовні результати навчання.
- Дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні.
- Дитина, як активний суб’єкт навчання, засвоює матеріал не просто слухаючи чи сприймаючи органами чуття, а для задоволення потреб у знаннях, які виникли у неї.
- Умовами успішності навчання є:
- активність дитини (знання повинні засвоюватися із задоволенням);
- зв’язок навчання з життям дитини, грою, працею.Цілі та завдання проблемного навчання:
- - набуття знань, умінь, навичок;
- - засвоєння засобів самостійної діяльності;
- - розвиток пізнавальних і творчих здібностей.
Під час проблемного навчання вчитель не повідомляє знання в готовому вигляді, а ставить перед учнем завдання (проблему), зацікавлює його, викликає в нього бажання знайти спосіб її розв’язання.Методичні прийоми, які використовуються вчителем для створення проблемних ситуацій:
- - учитель підводить учнів до суперечності й пропонує їм самостійно знайти спосіб її вирішення;
- - зіштовхує протиріччя практичної діяльності;
- - викладає різні точки зору з одного і того ж питання;
- - спонукає учнів робити порівняння, узагальнення, висновки з ситуацій, співставляти факти;
- - ставить конкретні запитання (на узагальнення, обгрунтування, конкретизацію. логіку мислення);
- - визначає проблемні теоретичні і практичні завдання (наприклад, частково-пошукові або дослідницькі);
- - ставить дослідницькі завдання (наприклад, з недостатніми або надлишковими даними, з суперечливими даними, свідомо допускаючи помилки тощо).
Технологія проблемного навчання сприяє не тільки набуттю учнями необхідної системи знань, умінь та навичок, але й досягненню високого рівня їх розумового розвитку, формування в них здатності до самостійного оволодіння знань шляхом власної творчої діяльності, розвиває інтерес до навчальної праці; забезпечує грунтовні результати навчання.
Ігрові технології навчання
Гра – це складне, багатогранне явище, яке неможливо однозначно трактувати. Навчальна гра може тривати від кількох хвилин до цілого уроку й може використовуватися на різних етапах, а також у позакласній роботі.
Будь-яка гра включає три основні етапи:
На відміну від розвивальних, навчальні ігри мають певні істотні характеристики та сталу структуру. До основних взаємопов’язаних компонентів гри належить (за В.Коваленком, П.Підкасистим):
Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:
На практиці в системі активного навчання використовуються такі моделі навчальної гри: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання.
В імітаційних іграх під час заняття імітується діяльність організацій, подій, конкретна робота людей (журналіст, політик, еколог та ін.), обстановка, умови, в яких відбувається подія. Сценарій імітаційної гри містить сюжет події, опис структури та призначення імітованих об’єктів. Прикладом може бути урок-мандрівка, урок-екскурсія тощо.
Операційні ігри допомагають відпрацювати виконання конкретних специфічних операцій (методику проведення дискусії, конференції, бесіди, диспуту). В операційних іграх моделюється процес діяльності. Вони проходять в умовах, що імітують реальну обстановку (урок-розслідування, урок-суд).
У рольових іграх відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій. Між учасниками розподіляються ролі з обов’язковим змістом відповідно до проблемної ситуації, винесеної на обговорення. Для проведення таких ігор доцільно використовувати такі типи нестандартних уроків: урок-КВК, урок-подорож, урок-казка, урок-композиція.
Усі навчальні ігри, активізуючи увагу, підвищуючи інтерес до вивчення предмета, мають спільні вимоги до проведення: коли гра вже почалася, ніхто не має права втручатися й змінювати її хід (лише корегує діїїї учасників, якщо вони змінюють мету гри), наприкінці кожної гри мета аналізується та обговорюється, констатуються результати, оцінюються (словесно) результати.
Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:
Будь-яка гра включає три основні етапи:
- - підготовчий (формулюється мета гри, відбирається навчальний зміст, розробляється сценарій, готується обладнання, розподіляються ролі, проводиться інструктування тощо);
- - безпосереднє проведення гри;
- - узагальнення, аналіз результатів.
На відміну від розвивальних, навчальні ігри мають певні істотні характеристики та сталу структуру. До основних взаємопов’язаних компонентів гри належить (за В.Коваленком, П.Підкасистим):
- - ігрова задумка;
- - правила;
- - ігрові дії;
- - дидактичні завдання (пізнавальний зміст);
- - обладнання;
- - результат гри.
Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:
- - добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;
- - ефективний засіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;
- - мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);
- - дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;
- - багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;
- - переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання. В якості суперника може бути як сам учень (переконання себе, покращення свого результату), так і інший;
- - має кінцевий результат. У грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний (грамота, широке оголошення результату, заохочення) психологічний (самоствердження, самооцінка);
- - має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат (В.Кругляков, 1998).
На практиці в системі активного навчання використовуються такі моделі навчальної гри: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання.
В імітаційних іграх під час заняття імітується діяльність організацій, подій, конкретна робота людей (журналіст, політик, еколог та ін.), обстановка, умови, в яких відбувається подія. Сценарій імітаційної гри містить сюжет події, опис структури та призначення імітованих об’єктів. Прикладом може бути урок-мандрівка, урок-екскурсія тощо.
Операційні ігри допомагають відпрацювати виконання конкретних специфічних операцій (методику проведення дискусії, конференції, бесіди, диспуту). В операційних іграх моделюється процес діяльності. Вони проходять в умовах, що імітують реальну обстановку (урок-розслідування, урок-суд).
У рольових іграх відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій. Між учасниками розподіляються ролі з обов’язковим змістом відповідно до проблемної ситуації, винесеної на обговорення. Для проведення таких ігор доцільно використовувати такі типи нестандартних уроків: урок-КВК, урок-подорож, урок-казка, урок-композиція.
Усі навчальні ігри, активізуючи увагу, підвищуючи інтерес до вивчення предмета, мають спільні вимоги до проведення: коли гра вже почалася, ніхто не має права втручатися й змінювати її хід (лише корегує діїїї учасників, якщо вони змінюють мету гри), наприкінці кожної гри мета аналізується та обговорюється, констатуються результати, оцінюються (словесно) результати.
Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:
- - спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання брати участь у грі);
- - орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності);
- - виконавчий (дії, операції,які надають можливості реалізувати ігрову мету);
- - контрольно-оцінювальний (коригування та стимулювання активності в ігровій діяльності).
Технологія особистісно орієнтованого навчання
Цілі і завдання особистісно орієнтованого навчання:
Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність дитини, то її методична основа полягає в індивідуалізації і диференціації навчального процесу. Початковим пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного учня. Потім визначається структура, в якій ці можливості оптимально здійснюватимуться.
Технологія особистісного орієнтованого освітнього процесу припускає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистим розвитком учня під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб’єктної освіти, можна говорити про побудову особистісно орієнтованого процесу.Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісно орієнтованого розвиваючого процесу:- навчальний матеріал (характер його подання) повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;
- виклад зань у підручнику (вчителем) повинен бути направлений не лише на розширення їх обсягу, структуризацію, інтеграцію, узагальнення предметного змісту, але й на перетворення наявного досвіду кожного учня;
- під час навчання необхідно постійно узгоджувати досвід учня з науковим змістом знань, які пропонуються;
- активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності повинне забезпечувати йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;
- навчальний матеріал повинен бути організований так, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, розв’язанні задач;
- необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору і використанню найбільш значущих для них способів опрацьовування навчального матеріалу;
- при введенні знань про прийоми виконання навчальних дій необхідно виділяти загальнологічні і специфічні предметні прийоми навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;
- необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але головним чином процесу навчання,. тобто тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал;
- освітній матеріал повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку навчання як суб’єктної
діяльності.Позиція вчителя
Технологія особистісно орієнтованого навчання.
- розвивати індивідуальні та пізнавальні здібності кожної дитини;
- максимально виявляти, ініціювати, використовувати індивідуальний (суб’єктивний) досвід дитини;
- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися і самореалізуватися, а не формувати заздалегідь задані якості.
Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність дитини, то її методична основа полягає в індивідуалізації і диференціації навчального процесу. Початковим пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей і можливостей кожного учня. Потім визначається структура, в якій ці можливості оптимально здійснюватимуться.
Технологія особистісного орієнтованого освітнього процесу припускає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистим розвитком учня під час оволодіння знаннями. Тільки за наявності дидактичного забезпечення, що реалізовує принцип суб’єктної освіти, можна говорити про побудову особистісно орієнтованого процесу.Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісно орієнтованого розвиваючого процесу:- навчальний матеріал (характер його подання) повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;
- виклад зань у підручнику (вчителем) повинен бути направлений не лише на розширення їх обсягу, структуризацію, інтеграцію, узагальнення предметного змісту, але й на перетворення наявного досвіду кожного учня;
- під час навчання необхідно постійно узгоджувати досвід учня з науковим змістом знань, які пропонуються;
- активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності повинне забезпечувати йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;
- навчальний матеріал повинен бути організований так, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, розв’язанні задач;
- необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору і використанню найбільш значущих для них способів опрацьовування навчального матеріалу;
- при введенні знань про прийоми виконання навчальних дій необхідно виділяти загальнологічні і специфічні предметні прийоми навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;
- необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але головним чином процесу навчання,. тобто тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал;
- освітній матеріал повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку навчання як суб’єктної
діяльності.Позиція вчителя
- ініціювання суб’єктного досвіду навчання;
- розвиток індивідуальності кожної дитини;
- визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини.
- вільний вибір елементів навчально-виховного процесу;
- самопізнання, самовизначення, самореалізація.
Технологія особистісно орієнтованого навчання.
Технологія розвивального навчання
Головна мета – забезпечити розвиток дитини.Метою розвивального навчання є формування активного, самостійного, творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Завдання розвивального навчання – формування особистості з– гнучким розумом;– розвиненими потребами до пізнання та самостійних дій;– певними навичками та творчими здібностями.
Розвивальне навчання – основа формування творчої особистості, а в подальшому особистості, яка має внутрішні потреби, що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.Щоб навчання було справді розвивальним, звернимо увагу на урок, його побудову. 70% уроків – комбіновані: опитування, пояснення, закріплення, психологи встановили, що рівень засвоєння матеріалу на різних етапах уроку відбувається всупереч її побудові. Традиційний урок найчастіше будується із таким розподілом часу: 24% – опитування, 67% – пояснення, 9% – самостійна робота, 4% – закріплення, 0.56% – пояснення домашнього завдання.Найвищий рівень розумової діяльності учнів з четвертої до тридцятої хвилини уроку, але традиційно на цей час припадає опитування, а сприйняття та засвоєння нових знань проходить під час зниження розумової активності. Тобто самостійна робота учнів, що сприяє розвитку пізнавальної активності практично зведена до мінімуму. Плануючи комбінований урок, який сприятиме розвиткові розумової діяльності учнів, потрібно зменшити час відведений на опитування та пояснення матеріалу, а збільшити його для самостійної роботи.Виходячи з різного рівня розумової активності учня протягом уроку, слід звернути увагу на саму модель організації навчання . Ця модель передбачає реалізацію таких етапів:1) формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;2) оволодіння новою інформацією, що являє собою пізнавальну активність школяра спрямовану на опанування нових знань та способів навчальних дій;3) відтворення учнями засвоєного матеріалу;4) формування вмінь у стандартних і нових умовах;5) узагальнення знань, умінь і навичок школярів;6) продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань, умінь і навичок на творчому рівні.Навчальна діяльність дитини формується під впливом потреб, які реалізуються в мотивах. Про позитивне ставлення до навчання свідчать такі мотиви:
Розвивальне навчання – основа формування творчої особистості, а в подальшому особистості, яка має внутрішні потреби, що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.Щоб навчання було справді розвивальним, звернимо увагу на урок, його побудову. 70% уроків – комбіновані: опитування, пояснення, закріплення, психологи встановили, що рівень засвоєння матеріалу на різних етапах уроку відбувається всупереч її побудові. Традиційний урок найчастіше будується із таким розподілом часу: 24% – опитування, 67% – пояснення, 9% – самостійна робота, 4% – закріплення, 0.56% – пояснення домашнього завдання.Найвищий рівень розумової діяльності учнів з четвертої до тридцятої хвилини уроку, але традиційно на цей час припадає опитування, а сприйняття та засвоєння нових знань проходить під час зниження розумової активності. Тобто самостійна робота учнів, що сприяє розвитку пізнавальної активності практично зведена до мінімуму. Плануючи комбінований урок, який сприятиме розвиткові розумової діяльності учнів, потрібно зменшити час відведений на опитування та пояснення матеріалу, а збільшити його для самостійної роботи.Виходячи з різного рівня розумової активності учня протягом уроку, слід звернути увагу на саму модель організації навчання . Ця модель передбачає реалізацію таких етапів:1) формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;2) оволодіння новою інформацією, що являє собою пізнавальну активність школяра спрямовану на опанування нових знань та способів навчальних дій;3) відтворення учнями засвоєного матеріалу;4) формування вмінь у стандартних і нових умовах;5) узагальнення знань, умінь і навичок школярів;6) продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань, умінь і навичок на творчому рівні.Навчальна діяльність дитини формується під впливом потреб, які реалізуються в мотивах. Про позитивне ставлення до навчання свідчать такі мотиви:
- пізнавальні інтереси;
- впевненість в необхідності різнобічної освіти;
- усвідомлення навчальної діяльності як суспільно вагомої;
- особиста зацікавленість.
- правильно формувати настанову(відзначати, перелічувати факти, все, що підлягає засвоєнню; давати загальне уявлення про тему, яку потрібно засвоїти; звертати увагу на новизну виучуваного матеріалу; приділяти увагу критичному ставленню до підручника; робити прогнозування);
- активізувати контроль за сприйняттям(незрозуміле, сумнівне, неправильне);
- підвищувати темп уявних операцій(звертати увагу на глибину та чіткість їх усвідомлення, на зорове уявлення фактів, вилучення головного, прогнозування прочитаного, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, критичне ставлення до тексту).
- відбувався розвиток процесів сприйняття;
- учні оволодівали всім;
- в учнів поступово нагромаджувався індивідуальний досвід пошукової діяльності;
- розвивалася уява;
- формувались якості для комбінування, конструювання, перетворення.
- одночасно вивчається в класі багато тем:
- перед кожним учнем ставиться мета (оволодіти матеріалом статті так, щоб можна було самостійно розпости, відповідати на поставлені запитання):
- під час уроку учень опрацьовує почергово з декількома товаришами тему, виступаючи то в ролі слухача(учень), то в ролі розповідача (вчитель):
- підсумковий контроль проводить вчитель з декількома учнями.
Технологія колективного способу навчання
Колективне навчання — базується на організації навчального процесу в парах, склад яких може змінюватись. Спосіб колективного навчання дає можливість колективного співробітництва, і в той же час, дає можливість самостійного мислення, що зумовлює розвиток мовлення та комунікативних здібностей учнів, таким чином підвищуючи якість навчання.Технологія взаємодії під час колективного навчання включає в себе три компоненти:
Етапи заняття, яке базується на основі колективного навчання:
- Підготовка навчального матеріалу (добір учителем навчальних текстів, додаткової літератури; розподіл навчального матеріалу на змістовні блоки; розробка завдань).
- Орієнтування учнів (у ході спеціальних тренінгів формування вміння слухати партнера, знаходити інформацію, працювати в умовах робочого шуму тощо; засвоєння правил роботи, способів обліку результаті навчання тощо).
- Технологія проведення навчального заняття.
Етапи заняття, яке базується на основі колективного навчання:
- кожен учень індивідуально опрацьовує свою частину інформації;
- обмін знаннями у парі (рольова гра „вчитель — учень”). Той, хто виконує роль учителя, пропонує свій варіант назви тексту, відповідає на поставлені запитання, пропонує контрольні завдання тощо;
- опрацювання вже нової, отриманої в парі інформації та пошук нового партнера для взаємонавчання.
Технологія розвитку критичного мислення
Технологія програмного навчання
Програмоване навчання - один з різновидів навчання людини, особливістю якого є те що воно відбувається за заздалегідь складеною програмою, яка може виконувати деякі функції викладача. Серед його переваг - збільшення швидкості і якості навчання за рахунок персоналізації, збільшення частоти обміну інформацією з навчуваним, а також можливість дослідження цього процесу, за рахунок стандартизації педагогічних експериментів.Засобами реалізації програмованого навчання є навчальні машини і програмовані підручники.
Програмоване навчання зазвичай реалізують за таким планом:
Програмоване навчання зазвичай реалізують за таким планом:
- Збирають навчальні матеріали.
- Описують мету навчання, і засоби якими можна виміряти досягнення цієї мети тим хто навчається.
- Навчальні матеріали розбивають на розділи, які закінчуються контрольними питаннями, завданнями та вказівками учню що йому робити далі (їх називають порціями навчального матеріалу)
- Від учня вимагають відповідей на запитання чи виконання задач, одразу повідомляють чи правильно він відповів, і видають порції навчального матеріалу з поясненнями помилок.
- Забезпечують індивідуальну роботу в зручному для учня темпі.
- Ефективну навчальну програму зазвичай розробляють багато разів перевіряючи її на тих кого екзаменують.
- інформаційний блок;
- тестово-інформаційний (перевірка засвоєного);
- корекційно-інформаційний;
- проблемний блок;
- блок перевірки та корекції.
Технологія інтерактивного навчання
ТЕХНОЛОГІЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ – така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання:
Технологію від методики відрізняють два «принципових» моменти:
ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.Для подолання складності застосування інтерактивних технологій необхідно пам’ятати:
- кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно прозвітувати;
- від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.
Технологію від методики відрізняють два «принципових» моменти:
- гарантія кінцевого результату;
- проектування майбутнього навчального процесу.
ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.Для подолання складності застосування інтерактивних технологій необхідно пам’ятати:
- Інтерактивні вправи потребують певної зміни всього життя класу, багато часу для підготовки як учнів, так і вчителя. Ліпше підготувати незначну кількість інтерактивних занять протягом навчального року, ніж абияк, але часто проводити підготовлені «ігри».
- Доцільно провести з учнями організаційне заняття і разом розробити правила роботи в класі. Для початку використовуйте прості інтерактивні технології.
- Використання інтерактивних технологій – несамоціль. Це лише створення такого мікроклімату в класі, який найліпше сприяє співробітництву, взаєморозумінню, доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.
- Для ефективного застосування інтерактивних технологій, охоплення всього необхідного матеріалу, його глибокого вивчення педагог повинен старанно плануватисвою роботу:
- провести попередню підготовку учнів за конкретним завданням: прочитати, продумати, опрацювати необхідну додаткову літературу, виконати самостійні підготовчі завдання;
- відібрати для уроку найефективніші інтерактивні вправи, які дали б учням ключ до засвоєння теми;
- під час інтерактивних вправ дати дітям можливість добре подумати над завданнями, щоб вони виконували їх серйозно, а не механічно чи граючись;
- на одному уроці використовувати одну (дві) інтерактивні вправи, а не цілий калейдоскоп;
- обов’язково провести обговорення за підсумками інтерактивної вправи;
- проводити бліцопитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними вправами.
- глибоко обміркувати і вивчити програмовий матеріал, у тому числі і додатковий;
- детально спланувати і розробити урок: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати конкретні запитання та можливі відповіді на них, виробити критерії оцінки ефективності уроку;
- створити сприятливі умови для учнів під час вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем, оголошувати очікувані результати уроку і критерії оцінки роботи учнів;
- передбачити різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу, підтримувати дисципліну, необхідну для нормальної роботи класу, цьому можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.
Проєктна технологія
Технологія модульного навчання
Модульне навчання — це технологія навчання, сутність якої полягає в тому, щоб той, хто навчається, міг самостійно працювати із запропонованими йому індивідуальними програмами, що містять банк інформації та методичні рекомендації щодо виконання завдань.Модульне навчанння — система навчання, яка є одним із видів особистісно-орієнтованого навчання та відрізняється від традиційної системи навчання цілями й завданнями, програмно-методичним забезпеченням, організаційними формами та ін.Технологія модульного навчання в Україні застосовується як у середній школі, так і в у ВНЗ. Теоретичні засади модульного навчання розроблялися цілим рядом учених — Є. Сковіним, А. Фурманом, П. Третьяковим, І. Сенновським, М. Чошановим, М. Лазарєвим, А. Алексюком, К. Вазіною, П. Юцявичене, О. О. Огнев’юком та ін.Спочатку модульне навчання було представлене як пакет навчальних програм для індивідуального опрацювання. Сьогодні програмно-методичне забезпечення навчально-виховного процесу включає граф-схеми (графіки) начальних курсів, наукові проекти навчальних модулів, сценарії модульних занять, міні-підручники та посібники, індивідуальні освітні програми самореалізації особистості. Усі ці компоненти взаємопов’язані.Основні підходи до організації начального процесу у системі модульного навчання
Основним структурним елементом навчального процесу в системі модульного навчання є модуль.Модуль (від лат. modulus— «міра») — самостійний, функціонально-орієнтований етап процесу навчання, що має власне програмно-цільове та методичне забезпечення.Організаційною особливістю модульного навчання є те, що тривалість міні-модуля складає, на відміну від традиційного уроку, 25-30 хвилин. Тому впровадження модульної технології неможливе в межах одного шкільного предмета або паралелі.
Функціональний цикл навчального модуля складається з таких послідовних міні-модулів.
- навчання з випереджальним вивченням теорії;
- вивчення матеріалу за допомогою дидактично виважених, змістовно пов’язаних і закінчених блоків-модулів;
- проблемний підхід до навчання;
- індивідуально-диференційований підхід;
- організація активної науково-пошукової діяльності учнів;
- програмованість навчання;
- технологізація навчального процесу та ін.
- системність, логічність і комплексність підходу до побудови курсу;
- диференційованість;
- посилення мотивації;
- розвиток саморегуляції та самооцінювання учнів;
- зміна ролі педагога з інформаційно-контрольної на консультаційно- координаційну;
- гнучкість та варіативність;
- гарантованість запланованих результатів та ін.
Основним структурним елементом навчального процесу в системі модульного навчання є модуль.Модуль (від лат. modulus— «міра») — самостійний, функціонально-орієнтований етап процесу навчання, що має власне програмно-цільове та методичне забезпечення.Організаційною особливістю модульного навчання є те, що тривалість міні-модуля складає, на відміну від традиційного уроку, 25-30 хвилин. Тому впровадження модульної технології неможливе в межах одного шкільного предмета або паралелі.
Функціональний цикл навчального модуля складається з таких послідовних міні-модулів.
- Чуттєво-естетичний (Ч-Е)
- Установчо-мотиваційний (У-М)
- Змістовно-пошуковий (3-П)
- Контрольио-змістовий (оцінно-смисловий (О-С))
- Адаптивно-перетворювальний (А-П)
- Системно-узагальнюючий (С-У)
- Контрольно-рефлексивний (К-Р)
- Духовно-естетичний (Д-Е) (необов’язковий)
Автором технології вважається Ігор Петрович Іванов, проте він відтворював у своїй діяльності чимало творчих здобутків С. Т. Шацького та А. С. Макаренка щодо колективного виховання, зокрема використав ідеї керованого впливу на соціальне середовище, створення перспективних ліній, організації зведених загонів тощо.
Технологію колективного творчого виховання ще називають іншими термінами: методика колективного творчого виховання або колективних творчих справ, що є виправданим у тих випадках, коли вона не супроводжується діагностичними процедурами; орлятська педагогіка, педагогіка загальної турботи.Основна ідея технології – виконання суспільно-значимих справ у співдружності батьків, учителів та учнів (разом знаходимо мету, разом плануємо, разом готуємо, разом проводимо, разом аналізуємо). Справи називаються творчими, позаяк на всіх етапах їх підготовки та реалізації здійснюються пошуки найоптимальніших шляхів вирішення спільних завдань.Основними видами колективних творчих справ є суспільно-політичні, трудові, екологічні, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичні тощо.Технологія колективного творчого виховання вважається особистісно орієнтованою, оскільки педагоги разом із учнями та батьками знаходять такі справи, які б були до душі кожній дитині.Головна мета технології колективного творчого виховання – виховання суспільно активної гуманної особистості, бійця, альтруїста і творця. У процесі її реалізації формується низка ключових якостей: патріотизм, інтернаціоналізм; колективізм, принциповість, прагнення до виконання свого громадянського обов’язку; працелюбність, активність, відповідальність; гуманізм, добросердечність; дисциплінованість, мужність. Для контролю за формуванням такої різноманітності якостей необхідна дуже досконала система діагностування. На жаль, на сьогодні вона відсутня, що вказує на необхідність використання терміну «методика колективного творчого виховання» на противагу «технології колективного творчого виховання».Провідна концептуальна ідея технології полягає в тому, що спільна діяльність дітей, педагогів та батьків із покращення навколишнього життя розглядається як така, що сприяє розвитку соціально цінних якостей особистості, усуненню її недоліків, домінуванню переваг. Школа, як у найдосконаліших виховних системах, вважається не підготовкою до життя, а самим життям.Провідним видом діяльності у технології колективного творчого виховання є гра, яка поєднана із суспільно-корисною працею та навчанням. Прикладами таких справ є мандрівка рідним краєм (передбачає вивчення історичного минулого, пам’яток архітектури, фауни і флори із їх охороною та збереженням); фестиваль дружби слов’янських народів (вивчення традицій, звичаїв, обрядів дружних народів, налагодження з ними взаємозв’язків, обмін досвідом у галузі екології); екологічний рейд спільно із працівниками правоохоронних органів «Первоцвіт» (просвіта із питань збереження рідкісних рослин, попередження масового продажу весняних рослин, занесених до Червоної книги) тощо.Основними етапами технології є:
Технологію колективного творчого виховання ще називають іншими термінами: методика колективного творчого виховання або колективних творчих справ, що є виправданим у тих випадках, коли вона не супроводжується діагностичними процедурами; орлятська педагогіка, педагогіка загальної турботи.Основна ідея технології – виконання суспільно-значимих справ у співдружності батьків, учителів та учнів (разом знаходимо мету, разом плануємо, разом готуємо, разом проводимо, разом аналізуємо). Справи називаються творчими, позаяк на всіх етапах їх підготовки та реалізації здійснюються пошуки найоптимальніших шляхів вирішення спільних завдань.Основними видами колективних творчих справ є суспільно-політичні, трудові, екологічні, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичні тощо.Технологія колективного творчого виховання вважається особистісно орієнтованою, оскільки педагоги разом із учнями та батьками знаходять такі справи, які б були до душі кожній дитині.Головна мета технології колективного творчого виховання – виховання суспільно активної гуманної особистості, бійця, альтруїста і творця. У процесі її реалізації формується низка ключових якостей: патріотизм, інтернаціоналізм; колективізм, принциповість, прагнення до виконання свого громадянського обов’язку; працелюбність, активність, відповідальність; гуманізм, добросердечність; дисциплінованість, мужність. Для контролю за формуванням такої різноманітності якостей необхідна дуже досконала система діагностування. На жаль, на сьогодні вона відсутня, що вказує на необхідність використання терміну «методика колективного творчого виховання» на противагу «технології колективного творчого виховання».Провідна концептуальна ідея технології полягає в тому, що спільна діяльність дітей, педагогів та батьків із покращення навколишнього життя розглядається як така, що сприяє розвитку соціально цінних якостей особистості, усуненню її недоліків, домінуванню переваг. Школа, як у найдосконаліших виховних системах, вважається не підготовкою до життя, а самим життям.Провідним видом діяльності у технології колективного творчого виховання є гра, яка поєднана із суспільно-корисною працею та навчанням. Прикладами таких справ є мандрівка рідним краєм (передбачає вивчення історичного минулого, пам’яток архітектури, фауни і флори із їх охороною та збереженням); фестиваль дружби слов’янських народів (вивчення традицій, звичаїв, обрядів дружних народів, налагодження з ними взаємозв’язків, обмін досвідом у галузі екології); екологічний рейд спільно із працівниками правоохоронних органів «Первоцвіт» (просвіта із питань збереження рідкісних рослин, попередження масового продажу весняних рослин, занесених до Червоної книги) тощо.Основними етапами технології є:
- Попередня робота колективу або колективне цілетворення.
- Колективне планування справ.
- Колективна підготовка справи.
- Проведення справи.
- Колективний аналіз.
- Найближча післядія.
Сучасні освітні технології для нової української школи
Сучасні освітні технології для нової української школи
1. ХМАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ - Хмарні технології (англ. Сloud Technology) – це парадигма, що передбачає віддалену обробку та зберігання даних. Ця технологія надає користувачам мережі інтернет доступ до комп’ютерних ресурсів сервера і використання програмного забезпечення як онлайн-сервіса.
2. МОБІЛЬНЕ НАВЧАННЯ - Мобільне навчання тісно пов'язане з електронним та дистанційним навчанням, відмінністю є використання мобільних пристроїв. Навчання проходить незалежно від місця знаходження і відбувається при використанні портативних технологій. Передумови для мобільного навчання було закладено в 70-х роках минулого століття, коли Алан Кей (американський науковець у галузі теорії обчислювальних систем) запропонував використовувати комп’ютер розміром зі звичайну книжку для навчальних цілей.
3. QR-коди - QR-код (з англійської Quick Response Code «швидкий відгук») – це графічне зображення, в якому зашифрована певна інформація, посилання на сайт чи окрему його сторінку. Зчитування QRкоду відбувається за допомогою звичайної камери типового смартфона. Для цього на ньому має бути попередньо встановлена відповідна програма-сканер. Принцип такого кодування було створено японською компанією DensoWave в 1994 р. для потреб машинобудування.
4. STEM-ОСВІТА - Акронім STEM вживається для позначення популярного напряму в освіті, що охоплює природничі науки: (Science), технології (Technology), технічну творчість (Engineering) та математику (Mathematics). Це напрям в освіті, при якому в навчальних програмах посилюється природничо-науковий компонент + інноваційні технології. Технології використовують навіть у вивченні творчих, мистецьких дисциплін.
5. STEАM-ОСВІТА - STEAM (S – science, T – technology, E – engineering, A – art, M – mathematics) – це сучасний підхід до навчання, який поєднує природничі науки, технології, інженерію, мистецтво і математику. Мета технології – комплексно формувати ключові фахові і соціально особистісні компетентності молоді, які визначають її конкурентоспроможність на ринку праці.
6. СТОРІТЕЛЛІНГ - Сторітеллінг (story – історія; telling – розповідати) – це ефективний метод донесення інформації до аудиторії шляхом розповідання смішних, зворушливих або повчальних історій з реальними або вигаданими персонажами. Він поєднує в собі психологічні, управлінські та інші аспекти і дозволяє не лише ефективно донести інформацію до аудиторії, а й мотивувати її на певні вчинки і отримати максимально високі результати. Ця методика була розроблена та успішно випробувана на особистому досвіді Девідом Армстронгом, головою міжнародної компанії Armstrong International
7. КЕЙС-МЕТОД - Кейс-метод (або метод конкретних ситуацій, аналіз ситуацій) – це засіб активного проблемно-ситуаційного аналізу, що ґрунтується на навчанні шляхом розв’язування задач-ситуацій (кейсів). Головне його призначення – не надання готових знань, а розвиток в учнів здатності розв’язувати проблеми і знаходити їх рішення самостійно. Батьківщиною методу case-study є Сполучені Штати Америки, а саме школа бізнесу Гарвардського університету.
8. КРОССЕНС - Кроссенс – це сучасний методичний прийом візуалізації навчального матеріалу. Слово «кроссенс» означає «перетин значень» і створено за аналогією зі словом «кросворд». Ця унікальна ідея належить письменнику, педагогу і математику Сергію Федіну і доктору технічних наук, художнику і філософу Володимиру Бусленко. Кросcенс уперше був надрукований у 2002 році у журналі «Наука і життя». Він являє собою асоціативний ланцюжок, замкнутий у стандартне поле із дев’яти квадратів (як у грі «Хрестики-нулики»).
9. ФІШБОУН - «Фішбоун» («риб'яча кістка», «риб'ячий скелет») – спрощена назва методу японського вченого Каору Ісікава. Ця графічна техніка представлення інформації дозволяє образно продемонструвати хід аналізу будь-якого явища через виділення проблеми, з'ясування її причин та підтверджуючих фактів і формулювання висновку з питання.
10. ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ - Ігрові технології є однією з унікальних форм навчання, яка дозволяє зробити цікавим й захоплюючим вивчення предметів, активізує увагу, підвищує інтерес до навчання. Сухомлинський В. О. писав: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості».
11. ГЕЙМІФІКАЦІЯ - Гейміфікація або ігрофікація – це використання окремих елементів ігор у неігрових практиках. Термін «гейміфікація» вперше виник у 1912 р., коли відома компанія «Крекер» у власну продукцію почала вкладати іграшку-сюрприз, що в подальшому стало популярним і серед інших компаній.
12. ВЕБ-КВЕСТИ - У перекладі з англійської мови quest - це пошук, web - павутина, мережа, інтернет. Вперше модель web-квесту була представлена викладачами університету Сан-Дієго Берні Доджем та Томом Марчем у 1995 р. Веб-квест визначається ними як «орієнтовна діяльність, де практично вся інформація береться з мережі інтернет» Квести призначені для розвитку в учнів та вчителів вміння аналізувати, синтезувати та оцінювати інформацію.
13. КВЕСТИ - Квест (від англ. quest – пошук, adventure – пригода ) – пригодницька гра. У педагогічній науці поняття «квест» визначається як технологія, метод чи форма організації дослідницької діяльності, для виконання якої учні здійснюють пошук інформації, аналізують, систематизують її та виконують певні завдання.
14. ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ - Однією із 10 ключових компетентностей Нової української школи є «Екологічна грамотність і здорове життя. Уміння розумно та раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого розвитку, усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я людини, здатність і бажання дотримуватися здорового способу життя».
15. БІОАДЕКВАТНА технологія - Біологічно адекватна методика – це сукупність скоординованих дій учителя й учня, спрямованих на активізацію цілісних динамічних образів за навчальними дисциплінами та формування навичок інструментальної роботи з ними. І, як результат, це створення мотивації для пізнавальної діяльності. Біоадекватна методика викладання вперше описана на початку 90-х років XX ст. академіком Російської Академії Природничих наук, доктором психологічних наук, професором Н. В. Масловою .
16. ІНШІ ПЕДАГОГІЧНІ ПРИЙОМИ – скетчноутинг, мозковий штурм, workshop…
- Workshop - це захід, на якому учасники отримують знання самостійно. Дослівний переклад терміну – «робоча майстерня».
- Скетчноутинг (від англ. слів «sketch» – ескіз, «note» – нотувати) – замальовка, записи скетчів у блокноті. Фіксація думок за допомогою малюнків і тексту, результат якої – готове зображення історії, процесу, візуалізація ідеї тощо.
- «Мозковий штурм» — популярний метод висування творчих ідей у процесі розв'язування наукової чи технічної проблеми, сеанси якого стимулюють творче мислення. Автор креативної техніки, що отримала назву мозковий штурм — Алекс Осборн — відомий американський діяч в галузі реклами. Метод запропоновано у 1953 році.
Page updated
Google Sites
Report abuse