Історія закладу

По обидві сторони дороги, що йде з Києва до Дніпропетровська після проїзду містечка Городища, розташоване село Орловець. В Орловці в дореволюційний період проживало 125 тисяч населення. Та і саме населення звалося містечком. До Орловецької волості належали села: Буда-Орловецька,Теклино, Ксаверово. В Орловці було дві адміністративні установи – волость і сільська управа.Волость діяла і на вище згадані села.

Поселення Орловець засноване дуже давно,про це свідчать археологічні розкопки. У селі було багато промислових підприємств: скловарний завод, гончарний та цегельний заводи, а у 1837 році був побудований один з перших у Київській губернії цукровий завод. Гончарний завод крім посуду виробляв покрівельну черепицю, з клеймом на зворотній стороні «Орловець» і цеглу з такою ж позначкою, а також шестигранну облицювальну плитку. Покрівельна черепиця на окремих будинках збереглася і до наших днів. Будинки, покриті Орловецькою черепицею можна побачити в країнах Західної Європи: Чехії, Німеччині, Австрії, Франції.Ще був спиртовий завод – Ґуральня. Орловецьким гончарним виробництвом і в наші дні цікавляться науковці, але зараз гончарством в Орловці не займаються і умільці-гончари зникли.

В Орловці було дві церкви: Михайлівська (в ній зараз знаходиться Будинок культури) і Миколаївська, діюча в даний час. При колишній церкві були церковно-приходські школи, на які крім учителя мав вплив священник.У цих школах навчалися діти переважно бідніших селян, бо заможніші посилали своїх дітей в Городищенську гімназію або за кордон у Німеччину чи Францію.Там здобували вищу освіту.

Директором церковно-приходської школи при Миколаївській церкві був учитель Курнус.Так і школу звали – Курнусова.У ній було три класні кімнати та квартира для вчителя. Приблизно така ж архітектура була і школі при Михайлівській церкві. Вчителем у цій школі був Синиця Софрон, тому і школа називалася Синичина. Класні кімнати були укомплектовані довгими партами, за якими сідало 8-10 учнів, класною дошкою, а біля неї висіла масивна, до одного метра, лінійка. Це для підтримання порядку в класі та для заохочення. За неякісно виконану роботу учень отримував три – п’ять, а інколи і більше ударів по лівій долоні. Такі «нагороди» давалися і за порушення дисципліни в класі, школі і поза нею. Вище дошки, на стіні, висів портрет царя, у лівому кутку – Ікона Божої Матері, а на підлозі в цьому ж кутку інколи насипали гречку. За провину, учнів з оголеними колінами ставили на гречку. Навіть поговірка існувала: «Перегнав на гречку». В учителя ще був і помічник – один із старших учнів, якому вчитель дарував покарання неслухів. Перед початком навчання та по його закінченні учні хором читали молитви.

У церковно-приходській школі учні навчалися до третього класу. Незважаючи на велику кількість населення і на те, що в кожній сім’ї було не менше 7-8 дітей, школу відвідувало небагато учнів. Відлякували й жорстокі порядки та й батьки не посилали дітей на навчання. Переважна більшість учнів були хлопчики, а дівчатка, провчившись рік чи два, навчившись читати і писати, залишали школу і допомагали в сім’ї по господарству.

У 1907 році земство та Міністерство освіти побудували нову двохкласну школу на чотири класних кімнати та з квартирою для завідуючого школою.

Почалася Перша світова війна 1914 року. Чоловіки пішли на фронт, жінки з дітьми залишилися господарювати. Було не до навчання. А згодом і революція 1917 року. Школа зовсім занепала. Вчителям не платили заробітної плати, школи не забезпечувались паливом. Та і влада мінялася по кілька разів на рік. До 1922-1923 років становище в країні дещо стабілізувалося. Почала відроджуватися і школа. Раніше приймали до школи дітей у перший клас з восьми років. Після революції та громадянської війни до школи прийшли діти – переростки, віком десяти – дванадцяти років, та й то не всі. Вчителі, які працювали до революції з села виїхали: Ковальов – у Носачів, Синиця – у Київ, а Курнус – помер.

Коли існуючою владою був прийнятий Декрет про відокремлення церкви від держави, а школи від церкви, то і в Орловці організували одну Трудову загальноосвітню чотирирічну школу. Завідуючим школи призначили Скрипника М.П.

У 1922 році кількість населення збереглося – було 12,5 тисяч, а в школі було два перших, два других, третій і четвертий класи. Завідуючим школи був Медушевський А.П., після роботи в Орловці виїхав у Київ на навчання. Опісля став автором підручника з української мови.

Після Медушевського завідуючим школи призначили Антонівського Дементія Євгеновича, який пропрацював у школі до 1941 року. До початку війни навчання у школі було платним. У 1928-1929 р.р. було відкрито один 5 клас з оплатою 45 крб. з кожного учня. По тодішніх цінах ця плата була не для всіх доступна(корова на базарі тоді продавалася за 65-70 крб.). Не всі йшли і в 6 клас в інші села: Сунки, Ротмистрівку, Хлистунівку, В’язівок. Так навчалися діти селян. Діти робітників навчалися безкоштовно. У Городищі була заводська школа, у Цвітково і Калинівці – школи для залізничників. Але дітей селян у них не приймали.

У цей час в країні проходила колективізація. У червні відбувся XVI з’їзд, на якому було прийняте рішення запровадити загальнообов’язкову освіту за рахунок держави. Це була просто «революція» в системі освіти. За парти сіли всі громадяни віком від восьми до п’ятдесяти років.

Активну роботу по ліквідації не писемності брали участь директор школи Дементій Євгенович Антонівський, вчителі Марія Степанівна Лупак, Костянтин Омелянович Підберезний, Лука Петрович Скрипник. (Зі слів вчителя загальноосвітньої школи села Орловець Маштабея Івана Борисовича)

У 1932 році шкіл в Орловці працювало багато. Була семирічна школа, яка складалася з чотирьох будинків. Вони знаходилися в центрі села. Працювала в селі й початкова школа. Вона займала теж чотири будинки: основний великий будинок був у центрі села і називався Поповий. Другий будинок – це Синичина початкова школа, третій будинок знаходився на Малій вулиці і четвертий – на Макортеті. Пізніше ця початкова школа стала семирічною. Ще одна початкова школа була на Загуральні, другий будинок якої знаходився на Сіроостровім.

У початковій і семирічній школах навчалося 620 учнів. Була ще школа на Заводищі. У ній навчалося 100 учнів. Ця школа знаходилася у приміщенні двоповерхового будинку. Набагато раніше на Заводищі знаходився цукровий завод. Завод згорів і його власник виїхав з Орловця. У будинку власника на першому поверсі була філія садстанції «Симиренка», а школа знаходилася на другому поверсі. Це була початкова чотирикласна школа. Після війни директором у цій школі був Маштабей Іван Борисович, а вчителями працювали Ніна Терентіївна, Віра Гаврилівна, Мотря Захарівна, Любов Кузьмівна, Варвара Григорівна та багато інших.

Усі класи у школах отоплювалися грубами, які топили дровами. Груби відділяли класи один від одного. Освітлювалися класи, та і вся школа добре, через великі вікна, а взимку, коли день був короткий класи освітлювалися гасовими лампами. Парти стояли у два ряди, оскільки вони були великими. За партою сиділо по чотири, п’ять учнів. Між партами був прохід.

Улітку в школі був піонерський табір, куди з’їжджалися з усієї Черкаської області. Біля школи росли клени, ялини, липа, неподалік був ставок де купалися та відпочивали. Поряд з ставком росли два дуби, яким на той час було понад 200 років.

У 1937 році школи перевели на державний бюджет і підвищили заробітну плату вчителям. Семирічна школа стала десятирічною, а початкова Курносова – семирічною. У середній школі налічувалося більше 1000 учнів.

У 1939 році в селі Орловець було багато вчителів, а серед них Дудник Володимир Михайлович, Бабич Іван Михайлович, Личак Микола Пилипович. Першою піонервожатою була Зализа Мотря Захарівна. Ці вчителі святкували у 1939 році перший випуск учнів, які закінчили середню школу. Першим директором середньої школи був Антонівський Дементій Євгенович, хороша і чуйна людина. У 1941 році він пішов на фронт і загинув під Харковом.

Після війни школа відновила свою роботу.