Марко Черемшина
ЛИСТИ
1. ДО О. С. МАКОВЕЯ
26 грудня 1895 р.
Високоповажний пане редакторе!
Оцим зразком своєї праці відзиваєсь до Вас буковинський гуцул. Коли воно що путнього, то здаруйте його поміщенням в Вашім часописі «Буковина» або в «Неділі», а коли це, мовляв, нісенітниці, так і будьте ласкаві назад їм ід мені чимчикувати веліти. Крім того, ще дещо у мене є, та коби воно лишень Вам придатне, то з усіх сил служити Вам му. На всякий случай прошу ласкаво о відповідь невдовзі.
З глубоким поважанням
Марко Черемшина
В Коломиї, д [ня] 26.XII [18] 95
Адресувати прошу: Марко Черемшина, в Коломиї (poste restante).
2. ДО О. С. МАКОВЕЯ
22 лютого 1896 р.
Коломия, 22.II [18] 96
Високоповажний пане добродію!
Прошу мені це дарувати, що я, зовсім незнакомий Вам чоловік, гірше докучаю, як якийсь ненаїсний кревняк. Найперше всього складаю Вас сердешну подяку за колишню пораду і справжній безсторонній осуд моєї першої з молодечих літ роботи на полі поезії. Я сам на ню багато не числив, бо то були мої перші молодечі почини, що їх стійність після оцінки справдешнього майстра пізнати було для мене із деяких взглядів доконечною річею.
Пізнаши пізнав я; за оце дякую вдруге. Попри це ж будьте ласкаві вислухати ще й моєго прошення. Воно от таке: поможіть убогому світ божий побачити! На драматичний тогодішний конкурс виділу краєв[ого] Галич[ини] післав я був між іншим свою драму «Несамовиті», котрої оцінка стоїть в 5 ч. «Зорі» с[ього] р[оку]. Після цеї оцінки моя драма була б до читання «цікава», а я думаю, що й спасенною для нашого сердешного брата гуцула в Буковині і Галичині. Тим-то і рад би я її вирядити із моєї скриньки під стріху моїх братів гуцулів. Та поки що годі, кріс порожнісінький! [...]
Коли б Ваша ласка і воля, то я би о це дуже Вас просив і все Вас вдячним був.
Да ще прошу о ласкаву відповідь [...].
З глубоким поважанням і все вдячним остаєсь
Марко Черемшина
Адресувати прошу: Марко Черемшина, Коломия (poste rest[ante]).
3. ДО О. С. МАКОВЕЯ
1 квітня 1896 р.
Високоповажний пане добродію!
Насамперед прошу мені вибачити, що от так пізно відзиваюсь. Добрий тиждень довелось мені хорувати, із-за чого нікуди не виходив я. Вчора відобрав-єм Ваш, ласкаві й дорогі добродію, [лист] й дуже красно за його дякую.
З «Несамовитими» таке: всіляко думав я, та й не даються вони годящо переробити. Одначе комедія із їх так і складається. Я вже її і докінчив, та на диво вона вийшла зовсім не така, як «Несамовиті». Нич не схожа із ними. Тепер же питання, чи вона що путнього! Думаю відослати на руки «Руської бесіди». Все ж я таки і своїх «Несамовитих» не скидаюсь, і на поталу не даю.
Коли б «Зоря» схотіла приймити їх, то добре, а коли ні, то се друге добре. Най лежуть. Отут долучую мале оповідання, або радше «фарсу». Ваша воля, що із ним станеться. Коли б воно непридатне, то прошу дати до коша. Воно є виємком з моєї більшої повісті, котра ніякої стійкості не має, а котру я ще перед п’яти роками зліпив. З теперішньої роботи того роду тепер не маю, але за пару місяців буду мати. Коли б ласка, то наперед прошу о ласкавий осуд.
Тепер якраз спровадив я собі джерела до маленької розправи на основі гуцульської усної словесності. За місяць із нею я поготів до услуг Вам, дорогі добродію. За оцим словом кланяюсь Вам, високоповажні й дорогі добродію, униз і остаюсь все вдячний і з глибоким поважанням
Марко Черемшина
Р. S. Веселих свят!
Коломия, 1/IV [18] 96
Адресувати прошу, якби ласка: Марко Черемшина, Коломия, poste restante (бо інакше не доходить звичайно).
4. ДО О. С. МАКОВЕЯ
5 січня 1897 р.
Відень, дня 5.I [1] 1897
Високоповажний пане добродію!
Не знаю, як мене назвете, але я признаюсь, що заслугую на назву «безсоромного». Від весни, коли то Ви одні були ласкаві не одним теплим словом мені в дечім пораду дати, від сеї весни, кажу, замовк я, невдячний, і досі мовчав. Причину моєї мовчанки виявити аж соромно-таки, бо вона майже безосновна: від мая до липня я оправдую свою мовчанку приготовлюванням до матури. А в той час, по матурі аж дотепер, бігме, не маю чим оправдати. По матурі пішов я на лекцію, котрій щоденно посвячував-єм 8, а часом і більше годин (приготовляв-єм одного товариша до матури). Решту часу обертав я на відпочинок різного роду. В половині вересня прийшов я додому, до Кобак. Домашня наша мужицька біда та злидні пригнобили мене дуже. Я рад би був чим-небудь помогти своїм родичам; отже, я працював враз з ними. Прийшов час впису на університет. Я з заробленим на лекції грошем почвалав у Відень, бо зачув-єм, що тут при різних можливих «бенефіціях» - різних вспомогаючих товариств найлегше ще мож удержатись, а по-друге: мене тягла сюди жадоба і потреба образовання власного. Приїхавши сюди, сейчас вписавсь я до «Січі». Що я тут застав, то проминаю: скажу лишень загально, що «Січ» зробила на мене дуже прикре і пригноблююче вражіння. На всякі мої питання я діставав відповідь: «Всьо на світі глупість і сміху варте». Мені приходилось стати песимістою до всього. На щастя, я приглянувсь іншим слов’янським і німецьким товариствам; вони мене своїм приміром справили на інший путь, на путь праці. Їх палкість до всього вплинула і на мене. Я постановив собі йти сміливо до своєї цілі: образуватись, щоб свому народові коли не помочи, то бодай сорому не наробити. Серед таких обставин проминув час моєї мовчанки аж дотепер. Я дуже жалую і соромлюсь тої мовчанки і прошу Вас, високоповажний пане добродію, простіть мені ту хибу чи провину; на будуче сего більше не буде. Але я розбалакавсь про себе, незважаючи на те, що і Ваша терпячка не безконечна. Переходжу до моїх нісенітниць. Посилаю Вам: переклад 4 поезій Кольцова, малі оповідання: «На свєт-вечір» і «Студентські сни», відчит «Гуманно-просвітний світогляд в поезіях Т. Шевченка». Коли уважаєте за відповідне, то прошу помістити в часописі, а то все під псевдонімом «Марко Черемшина», лишень відчит під початковими буквами І. С. (З відчиту вступу, може, не доконче поміщувати, зрештою, як гадаєте.) Заразом прошу моє властиве ім’я і прізвище в тайні заховати. Причину сего колись Вам розповім. Я з тим Семанюком, що у Вижниці є попом, не маю нічого спільного, хоч то кревняк. Ще одну річ прошу: чи не варто би переложити на руське довше оповідання з життя буковинського народу «Jeten-y» Juliusza Giżowskiego (видавн. «Gazety Narodowej», 1891). Коли б так і коли б Ви її помістили у своїй часописі, то я забрав би ся до перекладування. Прошу також вказати мені, що і котрих авторів перекладати для Вашої часописі повинен би я. На конець прошу зазначити, як і в якім напрямі (густі) повинен я зладжувати свої писання, щоб вони були придатні для Вашої часописі. Залеглість за часопись надішлю вневдовзі. Шапкуючи та желаючи Вам веселих свят, а з Новим роком всего добра і многих літ, остаюсь, високоповажний пане добродію, все вдячним, з глибоким довір’ям і глубоким поважанням для Вас.
Семанюк Іван
Заразом подаю свою адресу: Iwan Semaniuk, Jurist, Wien, XVII, Hernalsergürtel, № 1, Stock III. 79. 16.
5. ДО О. С. МАКОВЕЯ
20 січня 1897 р.
Відень, 20.I [1]897
Високоповажний пане добродію!
Простіть, що забираю час своїми нісенітними просьбами: рад би я знати, чи моя посилка дійшла до Вас та й чи задоволяєсь вона Вам? Прошу о ласкаву відповідь.
З глубоким поважанням й повн[им] довір’ям остаєсь
Йван Семанюк
Моя адреса: Iwan Semaniuk, Jurist, [Wien], XVII, Hernalsergürtel, № 1, Stock III. 79. 16.
6. ДО РЕДАКЦІЇ ГАЗ. «БУКОВИНА»
24 червня 1897 р.
Хвальна редакціє!
Прошу мені прислати не потрібний Вам відчит мій п[ід] з[аголовком] «Гуманно-просвітний світогляд в поезіях Т. Шевченка».
З правдивим поважанням
Йв. Семанюк
Відень. 24.6.1897
7. ДО О. С. МАКОВЕЯ
19 березня 1899 р.
Високоповажний пане редакторе й добродію!
Не сердьтеся, прошу, що на Ваші руки посилаю свій рукописний «образок з гуцульського життя», стор. VIII п[ід] з[аголовком] «Хіба даруймо воду» з прощенням о поміщення в «Літер[атурно]-наук[овому] віснику». Може, розсмієтесь із сього прошення, наколи прочитаєте той «образок». Але повірте, що до сього прошення осмілив мене нарис Сроковського п[ід] з[аголовком] «Через Дністер». Якби-м не бачив чорне на білому, то ніколи не повірив би-м, що хв[альна] редакція ЛНВ щось подібного дозволила печатать. Чисте дратовання читачів! Героєві того нарису мож було ще миску борщу принести, щоб наївся, а ще довше був би сновидив.
Ваші «Гірські думи» - чудові й загально подобаються. Я добачаю в них крихіточку декадентизму, на котрий Ви громи кидаєте. Франкові «Щуки» не розуміють, а «Блудний син» - знамените.
Вертаючи до свого, я прошу, в случаю відкинення мого «образка», ласкаво надослати рукопись до Відня під адресою: Iwan Semaniuk, Jurist - Wien, k.k. Universität.
Коли б же хвальна редакція згодилася на поміщення, то я згори застерігаюсь, щоб не поміщено його в рубриці «Перші проби». Таких образків міг би-м надіслать більше, а також дальший ряд «Листків», поміщуваних в «Буковині». Переробив-єм теж драму «Несамовиті»; не знать, чи не помістили б? Коли б час на те зволив, то прошу мені ласкаво пару слів написать, як річ стоїть, а то до 25 с[ього] м[ісяця] найдальше під адресою Ів. Семанюк, юрист в Пнів’ю, п[овітова] п[ошта] Надвірна, а по 25 с[ього] м[ісяця], коли ласка, під повищим адр[есом], до Відня.
Шапкуючи і кланяючись Вам донизу, яко свому добродієві, остаюсь із справжнім поважанням.
Ів. Семанюк,
взгл [ядно] Черемшина
Пнів’є, 19/III [1] 899
8. ДО О. С. МАКОВЕЯ
20 березня 1899 р.
В[исоко]поважний пане редакторе й добродію!
Виславши 18 с[ього] м[ісяця] один образок з гуцульського життя під Вашою адресою з прошенням о ласкаве поміщення в «Літ[ературно]-н[ауковому] віснику», я нині досилаю ще один образок і уклінно прошу о їх поміщення, коли б придавались на теє. Коли б ні, то прошу о ласкаве вислання рукопису до Відня на унів[ерситет] під поданою адресою. Прошу не сердиться, що якраз Вам оцим докучаю. Я ж до Вас маю найбільше довір’я, хоч і вдячності чимало Вам винен.
Кланяюсь донизу, остаюсь з глибоким і справжнім поважанням
М. Черемшина
Пнів, 20/III [1]899
9. ДО РЕДАКЦІЇ «ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВОГО ВІСНИКА»
13 липня 1899 р.
Достохвальна редакціє!
Виславши свої три образки з гуцульського життя, забув я в одному п[ід] з[аголовком] «Основини» подати пояснення до проходячого там слова «Василь» - асиль - Asil.
Коли б була потреба, прошу ласкаво, придайте те пояснення.
З глубоким поважанням
М. Черемшина
Відень, 13.VII 1899
10. ДО М. І. ПАВЛИКА
5 квітня 1900 р.
Відня, 5/1V [1]900
Високоповажний пане редакторе!
Посилаючи Вам для «Громадського голосу» сей болючий нарис з гуцульського життя, я із щирого серця дякую Вам, що так ревно уступаєтесь за нашою конаючою Гуцулією. Поданими живими образками гуцульської нужди Ви розкололи серця усяким, котрі мають серця. Ще раз дякую Вам сердечне.
Коли пристаєте, то все буду Вам надсилати радо фейлетонів, а також не знаю, чи не добре було б також з моїх образків із «Вісника» у так загально читаному органі, як «Гр[омадський] голос», перепечатати, аби люди читали.
Була тут з Росії деяка пані Гартянская - тепер земсь[ким] врачем у Харківськ[ій] губер[нії]. Знає Вас лично, як також і покій[ного] Драгоманова,- читала Ваші «Читальні» з одушевленням і щирий поклін до Вас засилає.
Ваш Марко Черемшина
11. ДО РЕДАКЦІЇ «ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВОГО ВІСНИКА»
10 січня 1901 р.
Відень, 10/I [1] 901
Хвальна редакціє!
Якраз одержав я перше число «Вісника» за [1]901, вислане до «Січі» на моє ймення, і щиро дякую за ласку. Не могучи, однак, сейчас вислати передплати, я пропонував би хв[альній] редакції заміну за отакі книжки, що їх кождої хвилі на случай згоди я готов прислати, а то: Multatuli: 1) Max Havelaar, 2) Minnenbriefe, 3) Charakteristik Multatulis Werken Ideen; дальше L. Jakobowski. Werther der Jude. Roman, а може, теж і W. Lutkoy. Schlummernde Seelen. Якобовського «Вертера» варто б у «Віснику» перевести, а Мультатулі уже зачали-сте, однак не знаю, чи за дозволом Spohra, котрий остро застеріг усякі права переводу. Коли згода на таку заміну за «Вісник», прошу мене повідомить. Своїх річей надошлю Вам незабаром - можете на мене з певностю все числити. Шапкуючи, остаюсь з поважанням
Ваш Марко Черемшина
Адреса: Wien, I, Weihburggasse, № 10, II Stiege, IV Stock.
12. ДО НЕВСТАНОВЛЕНОЇ ОСОБИ
6 липня 1914 р.
Снятин, 6/7 1914
Високоповажний пане!
У одвіт Вашому письму з 2/7 1914 подаю до Вашої відомості, що в Снятині тепер і в часі ферій не вдасться концерт музичного кружка. Тут все заняте шевченківськими святами, а і вибори вже надходять. Околиця не з’їдеться, а сам Снятин давати ледве 20-30 чоловік. Се, очевидно, було б замало, і для того, на жаль, моя рада: наразі зчеркніть Снятин з програми.
Остаю з глубоким поважанням
Др. Семанюк
13. ДО. В. М. ГНАТЮКА
21 квітня 1922 р.
Снятин, 21/4 1922
Високоповажний пане редактор!
Маючи намір виїхати з дому на курацію, я вже тепер висилаю новельку «Парасочка» (9 сторін) для будучих чисел «Літературно-наук[ового] вісника», а то кромі висланих вже [...] двох новельок п[ід] з[аголовком] «Село потерпає» і «Село вигибає», які я також для «Літ[ературно]-наук[ового] вісника» призначив. Читаю тепер в «Гр[омадському] віснику», що усім треба до Вас звертатися. Отже, я дивуюсь, що так низьку передплату установили. Коли можна, то здало б ся зараз направити на 1200 м[арок] за примірник, інакше адміністрація збанкрутує вже при першім числі.
Я не числю ніякого гонорару і остаю з глибоким поважанням.
Др. Семанюк
14. ДО В. М. ГНАТЮКА
21 жовтня 1922 р.
Снятин, 21/10 1922
Високоповажний пане редакторе!
Сьогодні дістав я Ваше цінне з дати 18/X 22 та, щоб не відкладати, відписую негайно.
Вволяючи Вашу волю, я залучую тут змінений текст того «перченого» місця із оповідання (окрема картка з текстом в залученню).
Стефаника штуркну при найближчій зустрічі, але він тепер дуже лютий, бо грошей не має [...].
«Мрачним шляхом» - до подушки люди читають, а литовські оповідання чудові.
Читачі бажали б більше наддніпрянців у ЛНВ - от цар-дівиця подобався.
Коли буду у Львові, радо поверну до Вас на лекцію і дуже тішуся, що Ваше здоров’я позволяє Вам редагувати так важний і цінний місячник, як ЛНВ.
Остаю з правдивим поважанням та здоровлю Вас і цілу хвальну редакцію добрим здоров’ям.
Др. Семанюк
15. ДО В. М. ГНАТЮКА
20 березня 1923 р.
Снятин, 20/3 [19] 23
Високоповажний пане редактор!
Завстидав мене послідній ургенс [...], і я пересилаю на Ваші руки для хв[альної] редакції ЛНВ свою новелу п[ід] з[аголовком] «За мачуху молоденьку» (стор. 16) та прошу мені вибачити припізнення.
На будуче я напевно поправлюся. Кланяюсь до Вас добрим здоров’ям і остаю з правдивим поважанням
Семанюк
16. ДО Д. Я. ЛУКІЯНОВИЧА
15 серпня 1923 р.
Трускавець, 15/8 [19]23
Дорогий товаришу!
Дякую за письмо. Але Ви ошибаєтеся, коли думаєте, що я міг вплинути на т. Стефаника. Via facti - без ніякої причини ми вже від року взаїмно зреклися приємності до себе говорити, і той стан досі не змінений. Ваші письма, вислані до нього на мої руки, передав я очевидно йому при помочі почти. Моя рада така: йому тяжко вже свої річі переписувати. Знаю, що має в теці готових з 10 новель. Отже, Ви пишіть до нього щотижня картку з ургенсом, а окрім того, зверніться листовно до його сина, укінч[еного] матуриста Семена Стефаника в Русові, п[овітова] п[ошта] Снятин, і упросіть його, щоби технічну сторону злагодив сам, т. є. щоб переписав новелю татову і вислав до Вас - то так скорше дістанете.
Впало мені на гадку таке: щоб Ви викроїли із «Забобону» Мартовичевого те місце, де війт-хрунь оповідає про «цаське жито» (оскільки моя пам’ять не милиться), і під заголовком «Жито» щоб помістили уривок в календ[арі] «Громада», бо й так белетристика слабше заступлена, а той етюд прямо діямент. Та й таки годиться, щоб у календарі парт[ійному] була річ такого славного товариша. Впрочім, як міркуєте, але мені видається, і я це Вам пишу, бо Ви тут при слові.
Здоровлю Вас щиро добрим здоров’ям і кланяюсь до Вас
Ваш І. Семанюк
17. ДО В. М. ГНАТЮКА
1 жовтня 1923 р.
Снятин, 1/10 [19]23
Хвальна редакціє!
Щоб моя тека у хв[альній] редакції не порожніла, посилаю в залученню переклад Кальмана Міксата п[ід] з[аголовком] «Поганин Фільчюк» на стор. 8 для ЛНВ.
Із Трускавця вислав я був переклад сего самого автора п[ід] з[аголовком] «Ягничка». Із-за сімейних злиднів та ударів не можу тепер вислати нічого нового. П’єр Бенуа ладний і інтересний, а огляд Ораса цінний. Та оригін[альної] белетристики таки мало.
Тут в Снятині мучиться письменник т. Самійленко з донькою п. Шаховою. Чи нема йому підпори зі Львова? Він голий-босий і донька теж, а зима вже таки надходить. Може б, хв[альна] редакція поштурмувала там дещо у Львові, а може, і виділ Тов[ариств]а ім. Шевченка взяв би його на удержання до своєї Бєлелуї і дасть директиви своєму зарядцеві п. Зарембі, щоб заїхав і забрав його з донькою до Белелуї? Прошу з високоп[оважним] др. Щуратом об сім наглім ласкаво негайно поговорити і вимогти зарядження.
З глибоким поважанням
Марко Черемшина
18. ДО В. М. ГНАТЮКА
6 січня 1925 р.
Снятин, 6/I 1925
Високодостойний пане редактор!
Прошу вибачення за сей рік моєї недуги, конфліктів з владою (проти мене ведуться весь рік заходження і слідство о злочин!) та й сім’єю і прошу приняти до відома моє приречення поправи в близькому часі. З нагоди різдва і Нового року шлю Вам і всій вельмишановній редакції ЛНВ щирі желання і остаю з правдивим поважанням відданий
Др. Семанюк
19. ДО В. М. ГНАТЮКА
27 лютого 1925 р.
Снятин, 27/II [19]25
Високоповажний пане редактор!
Посилаю в залученню новельку п[ід] з[аголовком] «Як дим підоймається...» для «Літ[ературно]-наук[ового] вісника». Написав я її, щоб не залежуватись. Є це особистий спомин і, мабуть, тому сентиментальний. В усіх виступаючих тут осіб слово «піп» відповідає їх світоглядові, і інтимній їх конверзації, що вже видко з тексту, і я гадаю, що не доконче треба заступати його словом «панотець», якого мужики в інтимній бесіді між собою ніколи не вживають. Напинаючи писати цю річ, хотів я написати дещо для «Світа дитини», та вийшло таке, що туди не надається. Коли б і під тон «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» не підпадало, то прошу її передати Комітетові для вшановання річниці смерті пок[ійного] Драгоманова в редакції «Гром[адського] гол[осу]».
Незабаром надішлю Вам інші річі і, кланяючись до Вас добрим здоров’ям та низьким поклоном, остаю з правдивим поважанням
Іван Семанюк
20. ДО М. К. ЗЕРОВА
27 лютого 1925 р.
Високоповажний пане редакторе!
Вволяючи волю Вашому бажанню, висказаному в письмі з дати «Київ, 31.1.1925», шлю таку відповідь:
Врадувала мене вістка, що якраз Ви, високоповажний пане редакторе, дістали й прийняли поручення написати вступну статтю до збірки моїх новел, яку задумує видати «Книгоспілка», про що я доперва з Вашого цінного письма довідався. Бажана дата є правильна: я родився 13 липня 1874 р. в Кобаках, повіт: Косі. Мій батько, Юрій, померли 20.2.1920, а мати Анна з Олексюків, жиють в Кобаках на 15-морговім селянськім хазяйстві. Мій батько полюбили були дуже красне письменство, познайомившися з молодих літ в Путилові з письменником Юрієм Федьковичем, і для того дбали про те, щоб в хаті була бібліотека і щоб я мав що читати вже змалку. Дали мене до школи і продавали на моє удержання по моргові землі. Гімназію скінчив я в Коломиї, а університет у Відні. Практику фахову відбув я в Делятині, повіті Надвірна.
Рад би я, щоб видавництво видало в плановій збірці всі мої поза- «Карбові» новели, а не тільки тії, що були друковані в «Літературно-науковім віснику», в календарі «Дніпро» («Козак»), календарі «Громада» («Зарікайся мід-горівку пити») і берлінському альманахові («Колядникам науки»). В тій цілі зазначую, що, окрім того, були мої речі друковані: в «Новій Україні», ч. 11, 1923, новела «Поменник», в «Письмі з «Просвіти», Львів, 15.4.1922, новела «Зрадник», в календарі «Інвалід», Львів, новела «Село велике», в місячнику «Пролом», Станіслав, 1919, новела «Йордан», в календарі «Бистриця», Станіслав, 1923, новелька «Після бою», а кромі того, віддав я до друку т. Кедринові у Львові новельку «Туга», а п. Гнатюкові у Львові новелу «Бо як дим підоймається»... Бажаючи скомплектувати планову збірку, я залучаю тут ті всі свої новели у відтинках з проханням до Вас, щоб були ласкаві подбати, щоб вони всі дістались до збірки. Також були у «Літ[ературно]-наук[овому] віснику» мої переклади Карла Шенгера «Хрестини» і Людвіка Томи «Клієнт», і не знаю, чому вони не сміли б стояти поруч з Міксатом (якого западні критики, мимоходом кажучи, звуть неслушно бандитом). Коли вже збірка, то хай буде повна. Як заголовок радив би я взяти: «Туга» або «Село потерпає».
Ви будете мати багато клопоту з говором, однак в тім напрямі міг би Вам помогти проф. Василь Сімович, який і наш галицький жаргон, і українську мову знаменито і в деталях знає. Чи видавництво «Книгоспілка» в сій справі ще звернеться до мене?
Свою фотографічну картку (найновішу) залучаю до сього письма. Заразом залучаю у відтинках новели
«Йордан»;
«Село велике»;
«Зрадник»;
«Після бою»;
«Поменник»;
«Туга» (машинове письмо);
«Бо як дим підоймається» (машинове письмо - личний спомин).
Поручаюся Вашій ласкавій пам’яті і остаю з правдивою шанобою для Вас
Марко Черемшина
27/II 1925
Р. S. Прошу о ласкавий одвіт, чи одержали сього листа із 7 новелами.
М. Черемшина
21. ДО ОЛЬГИ МАКОВЕЙ
Кінець серпня 1925 р.
Високодост[ойна] пані!
Ударила і притьмарила мене сильно сумна вість про смерть Вашого найдорожчого мужа, а нашого неоціненного незабутнього письменника та керманича, напередовця на літературній ниві, і хоть не можу погодитись з болісною думкою, що ті погідні, глибокодумні очі смерть навіки зажмурила, спішу висловити Вам, високодостойна пані, своє найглибше співчуття і запевнення, що разом із Вами плачемо над сею великою суспільною втратою.
22. ДО М. К. ЗЕРОВА
19 жовтня 1925 р.
Снятин, 19/10 1925
Дорогий добродію!
Ви були ласкаві стільки напрацюватись над моїми оповіданнями, що мені справді ніяково робиться із-за того, що, на жаль, не можу Вам ліпше відвдячитись, чим словною, хоть би і дуже щирою, подякою, яку на першому місці Вам складаю. Вступна стаття головно, а також зовнішній вигляд книжки мені припали дуже до вподоби, а для того всего ще й перспектива другої книжки! З усім тим, що Ви в справі видання моїх оповіданнів (так в окремому виданні, як і вибраному через Вас альманахові літературному) були або будете ласкаві зділати, я без застережень годжуся і зобов’язуюся остати вдячним. Дуже а дуже тішився б, коли б зміг одержати Ваші цінні твори. Як вже в першому листі я заявив, маю до Вас повне літературне довір’я і не меншу пошану. До сього листа придаю ще забуту свою новелу п[ід] з[аголовком] «Писанки», яку я віддав був до друку у Львові, а яка досі не була ще друкована, а також залучаю дещо змінену новелку «Село велике», яку я перехрестив на «Інвалідка» і грубші місця в ній вигладив. Думаючи, що надіслані мені зразки карток книжки є для друкарні ще потрібні, придаю їх з поворотом до сього письма, яке поквапно пишу зараз по одержанні Вашого цінного милого листа, щоб не спинювати і не опізнювати видання.
Впевняючи о своїй вдячності і великій пошані до Вас, я здоровлю Вас добрим здоров’ям і остаю щиро відданим
Марко Черемшина
23. ДО К. В. ГРИНЕВИЧЕВОЇ
12 грудня 1925 р.
Снятин, 12/XII 1925
Вельмишановна пані товаришко!
У ввічливій відповіді на вельми ласкаве письмо з 9/XII 1925 осмілююсь одмітити, що сучасним найбільшим митцем слова і форми являються в нашій літературі безперечно вельмишановна пані товаришка, а не хто інший, а тим менше моя мізерність. Після проймаючої «Параски Гоголь» та урочистої «Пасхи господньої» підлетіли Ви, шановна пані товаришко, шести препишними крильми гет-гет високо понад усіх наших товаришок і товаришів, а навіть понад таких орлів і орлиць, як [...] Кобилянська, і стались для всіх нас письменницею-напередовцем, якої великій і творчій тузі все нові і чудові крила виростають. Вашу «Велику Глушу» я з захопленням все перечитую, коли тільки хочу відорватись від сірої сокири дня і слідкувати за Вашим сонячним летом. За достарчення мені тієї правдивої насолоди прошу прийняти щиру подяку.
Вашому ласкавому бажанню вписатись у пам’ятник Вашої найдорожчої донечки радо підчиняюсь з почуванням рідкої почесті, раз - що се якраз Ваше і Вашої донечки желання, а по-друге, що се для мене щастя післати листок барвінку до духовного городчика краси, якої образ я через інтуїцію намагаюсь відгадати, може, і невдатно. Прошу евентуально вибачити мені тую невлучність, до якої причинилось, може, і те, що не хотів я одвіту забарити і скористав трохи із віщої сили андріївського вечора.
Кінчу низьким поклоном вельмишановній пані товарищці і зоряній панночці Одарці та пишусь з правдивим поважанням вчитаний у Вас товариш
Марко Черемшина
24. ДО РЕДАКЦІЇ ГАЗ. «НОВИЙ ЧАС»
21 грудня 1925 р.
В[исокоповажний] п[ане] р[едакторе!]
Не знаю чому, а догадуюсь тільки, що із-за адреси на нашій мові Ваше цінне письмо одержав доперва нині з допискою червоним олівцем: «nie doręczać». Понеже Ви назначили речинець до надіслання на завтра, т. є. 22.12.1925, я тим самим вже певно випав із Вашого рахунку, бо до завтра почта до Вас ніяк вже не дійде. Також не маю під рукою готового різдвяного оповідання, а не люблю писати принагідні речі на обсталюнок - хіба що оказія мене до того пірве. Але щоб дати Вам доказ, що Ваше бажання я ціню і респектую, посилаю Вам в залученню мою «Коляду», яка може нагадувати стару народну колядку, а перепачковує дещо з актуальних наших народних желань. Коли Вам знадобиться, надрукуйте її [...].
25. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРН. «СВІТ»
Грудень 1925 р.
Хв[альна] р[едакціє]!
Десь перед двома місяцями, коли я був в Косівщині, переказала мені моя канц[елярія], що в[исоко] п[оважаний] п[ан] товариш Левко Ганкевич надіслав був мені письмо, в якому жадає від мене маленького оповідання для журналу «Світ». Я тоді не мав під рукою такого маленького оповідання, яке знадоблялося б до «Світу». Одначе бажання так високоцінного товариша зробило мене довжником «Світу». Щоб у малій частинці з того довгу вив’язатись, я тепер, коли заходить місяць свят, шлю в залученню свою «Коляду» для «Світу» хоть різдвяного, хоть новорічного [...].
26. ДО А. В. МУЗИЧКИ
22 січня 1926 р.
Снятин, 22.I 1926
Вельмишановний товаришу!
Ваше цінне письмо з дати «Одеса, 1/I 1926» одержав 14/I с. р., та вибачайте, що із-за перешкод аж сьогодні Вам відписую. Слухаючи радо Вашого бажання, пересилаю Вам в сьому письмі свою автобіографію з авторисунком. Старався я бути щирим і правдомовним та нічого не брехати, що, на мою думку, є найважніше при всяких біографіях та автопортретах.
Виписав я багато злишнього, та не скорочую вже, бо справді не маю часу на переписування і не люблю свою концепту переписувати.
Т[оваришеві] Стефаникові вручив я у відписі Вашого листа, позволивши собі змодифікувати Ваші питання відповідно до важніших етапів його життя. Він обіцявся надіслати Вам прямо бажану автобіографію, та не знаю, чи знайде він до цего потрібний настрій, бо він переживає тепер страшну скруту маєткову і стоїть прямо й безпосередньо перед втратою (судовою примусовою ліцитаційною продажею) його й так невеликого недвижимого майна і не має ніяких засобів до життя, а має на вихованні сина на університеті у Львові, двох синів у гімназії в Коломиї й жіночу сестрінку у артиста Новаківського у Львові.
Зраджу Вам, що на його творчість найсильніше вплинув Гліб Успенський. Я був би Вам дуже вдячний, коли б Вам удалось зібрати мої писання із чернівецької «Буковини» і львівського «Дзвінка».
Добре було б, щоб т. Стефаника Ви ще раз потурбували листом до нього. Його адреса: Василь Стефаник в Русові, остання почта: Снятин - Польща.
Коли будете печатати свою розвідку, то буду Вам дуже вдячний, коли б Ви були ласкаві її мені надіслати.
Здоровлячи Вас добрим здоров’ям і желаючи Вам доброго успіху - пишусь з правдивою до Вас пошаною
Марко Черемшина
(Іван Семанюк)
27. ДО ЮВІЛЕЙНОГО КОМІТЕТУ ПО ВІДЗНАЧЕННЮ 25-РІЧЧЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АНТОНА КРУШЕЛЬНИЦЬКОГО
14 лютого 1926 р.
Хвальний комітете ювілейний в честь письменника А. Крушельницького. Дуже дякую за ласкаві запросини на ювілей неоціненного товариша А. Крушельницького, однак, на жаль, приїхати не можу, бо нездужаю, і прошу вибачити мені мою відсутність. Заразом прошу о ласкаве відчитання на ювілейному святі мого привіту для ювілята, який в цьому листі залучую.
Пишусь з правдивим поважанням
Іван Семанюк
Снятин, дня 14.II 1926
Вельмишановний ювіляте!
Вже довгі роки ми не бачилися, бо доля загнала Вас з Покуття на чужину, а однако здається мені, що бачив я Вас і з Вами говорив ще вчора. Бо і з Ваших новіших творів б’є така, як все, велика сила та джерельна свіжість і бадьорість, що годі Вас уявляти собі іншим, чим високим, струнким, дужим та ритмічним і енергійним, яким бачив я Вас восени пам’ятного року 1918.
Та не тільки інтенсивність, але також незвичайна плодовитість Вашої Музи нагадує найпродуктивніший вік незабутнього Франка... Отже, і Ваш творчий, глибокий дух ще в самім розгарі мистецької сили. І для того в першій хвилі здивувався я, коли одержав запросини на Ваш письменницький ювілей.
З радної душі полетів би я зложити чолобитню Вашій Музі, що на літературній ниві Західної України сяє попліч із Франковою, однак моє здоров’я не зволяє мені на таку їзду, і я прошу вибачити мені мою відсутність на сьому великому літературному святі Західної України.
А коли вже Вас Україна посадила на ювілейне крісло, то не відкиньте і моєї чолобитні перед Вашою Музою і моїх пожелань для Вас:
аби Ваша творча сила і в майбутньому, як і досі, раз коло разу орала і засівала нашу літературну ниву,
аби Ви все були сильні і здорові і сам собою, і з дружиною, і з діточками, і з челядкою,
аби-сте свої діточки повиховували і повідвіновували,
аби у Вашім дворі все було втішно, а у Ваших скринях так без рахуби грішно (багато гроша), щоб Ви тоті гроші полумисками міряли,
аби Вашої комори трималося зерно та й аби коло Вас все було мирно.
Тож кланяюся Вам, дорогий ювіляте, щастям-здоров’ям, пробутком добрим і віком довгим із усім домом, із усім збором.
Вам щиро відданий
Марко Черемшина
28. ДО М. К. ЗЕРОВА
13 березня 1926 р.
Снятин, 13.3. 1926
Вельмишановний добродію!
Ваше цінне письмо з 24 лютого 1926 я одержав, а так само одержав Вашого «Мазепу» Словацького і Вашу «Антологію» (Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціала). Ваш «Мазепа» кращий, чим оригінал, а Ваша «Антологія» відкрила переді мною стільки краси і справжньої поезії, що я замовив собі оригінал, щоб могти перевести порівняння. Обі високоцінні Ваші книжки є для мене правдивою насолодою, і я дуже щиро і інтенсивно дякую Вам за відзначення мене їх надісланням.
1. На Ваші поодинокі запити подаю до ласкавої відомості, що першого тому своїх оповідань «Село вигибає» я досі взагалі не одержав. Перед роком ще були Ви ласкаві переслати мені зразок (дві картинки) Вашої вступної статті, якою я був захоплений. Самої книжки «Село вигибає» я ані не одержав, ані у Львові ніде не бачив. Виходить таке, що вона десь в дорозі пропала. З тої причини не можу висловити своєї думки про ту книжку, а особливо про «словник». В Києві живе знаменитий знавець гуцульського говору, фольклорист і етнограф д. Антін Онищук і в справі «словника» до евентуального другого тому моїх оповідань міг би сказати своє слово, коли б тільки був здоров.
2. З нових своїх оповідань залучаю тут в сьому листі вісім, а то: «Верховина», «Марічка занедужала», «На Купала - на Івана», «Писанки» (се, властиво, старе), «Ласка», «Коляда», «Недописані книги» (коляда), «Сив-сокіл» (коляда) і два переклади, а саме: А. Каралійчева: «Пиріг» з болгарського і «Старий Лігман» Макса Юнгнікля з німецького. Всі вони могли б увійти до другого тому, а оповідання «Верховина» могло б надати заголовок другому томові. Вістку про можливість видання другого тому вітаю я самолюбнозичливо, а квестію гонорару полишаю виключно Вам і на випадок признання гонорару за другий том прошу ласкаво (не гнівайтесь тільки!) оплатити Ваш труд і кошт, вложений у видання I і II тому.
Ані числа «Червоного шляху» з моїми «Писанками», ані числа «Життя й революція» з моєю «Тугою» я досі не одержав. Мабуть, також пропали в дорозі. Для того слаба у мене надія дістати від Вас яку-небудь гарну книжку - коли все пропадає в дорозі,- однак за готовність посилки я Вам дуже вдячний.
Минувшої осені познайомився я із україністом-поляком Леоном Василевським, та обговорювали ми нашу літературу. Він дуже похвально висказувався о Ваших творах та Вашому критицизмові, ставлячи Вас головою сучасних наших літературних критиків і школи неокласиків. Сей Василевський позичив мені цікаву книжку Іллі Еренбурга п[ід] з[аголовком] «Юліо Юреніто і його учні» в польськім перекладі Юліуша Каден-Бандровського. Тут робить Еренбург враження новітнього Шоу і читається інтересно, але тяжко. Сеї зими на котрий час попала була мені в руки книжка п[ід] з[аголовком] «Idiotenführer durch die russische Literatur», Albeert - Langen - Verlag, München, в якій деякий Sir Galahand виливає ріку своєї їдовитості на російську літературу. Пише, що в російській літературі інтронізовано ідіоту і введено месіанізм. Таких великанів, як Достоєвський і Толстой, рівняє сей їдовитий критик з болотом. Толстого кваліфікує як психопатологічну проблему, а людей Достоєвського як блукаючих в темних коридорах істериків. Коли то все прочитається, то відхочується взагалі писати. Західний світ літературний прийняв ту книжку з одушевленням! І се є для Заходу знаменне. Шкода, що не маю тої книжки у себе, а то зараз післав би Вам, бо на мене вчинила вона таке враження, яке порошок «ціанкалі» робить на серце. Доцент т. Музичка жадав і дістав від мене мою біографію, а так само Стефаникову. Про порушений Вами намір видавництва «Слова» творів т. Стефаника говорив я сьогодні з тов. Стефаником, і він заявив мені, що має зв’язані руки і сам не може диспонувати своїми творами, бо відступив їх д. Лизанівському, і тільки д. Лизанівський з Харкова чи з Києва може розпоряджати. Товариш Стефаник зараз в дуже скрутному матеріальному положенні. У Львові заходяться справити йому ювілей і при тій нагоді узбирати дещо гроша. Львів видав збірку його 8 нових (зглядно нових - бо вже печатаних) новел п[ід] з[аголовком] «Земля», але чи то все поставить т. Стефаника матеріально на ноги, годі вгадати.
До мене звертаються видавці і зі Львова, і з Праги - однак я постійно ставлюся до них відмовно, заангажувавшись у видавництві, яке Ви були ласкаві вишукати. Гонорар за I том в суммі 516 злотих польських я одержав в лютім 1926 і пішов з ними на рятунок т. Стефаникові.
Прошу Вас дуже ласкаво донести мені карткою, чи одержали всю цю мою посилку. Коли б дещо Вам не було придатне ні до видання, ні до друку - то прошу ласкаво зарядити зворот.
Язикову сторону полишаю Вам, і можете після вподоби виправити мій жаргон на укр[аїнську] мову.
Ще раз дякуючи за «Мазепу» і «Антологію» і за всі Ваші неоціненні труди і заходи над I томом моїх оповідань, пересилаю для Вас свій низький та щирий поклін і слова правдивої пошани та здоровлю Вас добрим здоров’ям.
Вам щиро відданий
Іван Семанюк
(М. Черемшина)
29. ДО М. К. ЗЕРОВА
24 квітня 1926 р.
Снятин, 24/4 1926
Вельмишановний добродію!
Мило мені донести Вам, що дня 8/V 1926, т. є. в томину суботу вечором, улаштовує Товариство укр[аїнських] письменників у Львові літерат[урний] вечір в честь тов. В. Стефаника. Комітетом проводить письменник др. Мих. Рудницький у Львові, ул. Цетнерівська (Cetnerowska), 9. Гарно було б, коли б за Вашою ініціативою відгукнувся Київ. За Вашу чудову «Камену» сто разів сердечне спасибі. Се такий вінок, що душу підніма і ніколи не в’яне. Прямо поезія богів! Дякую тричі. За посилку мого I тому дякую дуже, а ще більше за Ваш труд великий! І форма, і папір, і словник дуже добрі. Про вступне слово колись розпишуся окремо. Ага! Недавно одержав я з Києва одного червінця - а не знаю за віщо або навіщо? Залучаю поклін приятелям тт. Кічурі Мелет. і Ант. Онищукові і з поклоном до Вас та щирим поздоровленням пишусь з глибокою пошаною відданий Вам
Іван Семанюк
30. ДО М. І. РУДНИЦЬКОГО
Квітень 1926 р.
Високоповажний пане!
На Ваше цінне з дати «Львів, 16.4.1926» подаю до Вашої ласкавої відомості, що на вечір т. Стефаника приїду і відчитаю щось. Що саме, про те повідомлю Вас разом з бажаною висилкою тексту для поліції, найдальше до 1.5.1926. Якраз відхорував я весняну грипу і не мав змоги думати про апострофу. Коли б Вам вже ранше чим на 1.5 був потрібний текст, то прошу повідомити мене коротко. Сподіваюсь, що обіцяний спів і музика дістануться також у програму і теперішня інтелігенція на вечірці не буде позівати, як у Рогатині на ювілею т. Крушельницького. Та й здалося б континувати рекламу - гук і агітацію аж до хвилі самої вечірки…
31. ДО М. І. РУДНИЦЬКОГО
Квітень 1926 р.
Високоповажний пане!
Сповняючи Вашу волю, а своє приречення, посилаю Вам в залученню текст етюда, який я відчитаю на вечорі в честь т. Стефаника дня 8.5.1926. В першому Вашому письмі бажали Ви, щоб текст моєї апострофи надавався на першу точку або одну з перших, і я старався по можності до цего приноровитись, а то тим паче, що і сам рад би з огляду на своє здоров’я прийти до слова якнайранше.
Коли ви заапробуєте цю апострофу, то прошу її вже предложити поліції. Також прошу ласкаво казати канцелярії комітету повідомити мене про такі формальні деталі програми, як, приміром: де і в якій годині відбудеться вечір, чи і який стрій обов’язує і т. п. Коли б комітет відкладав цей вечір з яких-небудь несподіваних причин, то дуже прошу веліти зателеграфувати до мене.
Коли б по моїй стороні зайшли несподівані перепони, на той раз я до Вас осмілюся зателеграфувати з проханням, щоб дібрали когось, хто мою апострофу відчитав би на вечорі. Прошу також по можності о ласкаве задежання змісту моєї апострофи в тайні.
Остаю з правд[ивим] п[оважанням...].
32. ДО В. М. ГНАТЮКА
4 червня 1926 р.
Снятин, 4/6 1926
Високодостойний пане редактор!
Вашу цінну картку я одержав і докладав усіх сил, щоб вимогти у т. Стефаника спомини про Франка (він, мабуть, має і рукопись Франка), а також обіцяну новелю до ЛНВ, та він все викручувався і заклинався, що вишле до Вас прямо. Я не вірив тим його впевнюванням і поставив йому до диспозиції свого писаря, а навіть загрозив, що вишлю йому до хати писаря з порученням, щоб сидів там так довго, аж дістане бажані манускрипти,- однак і се не помагало, т. Ст[ефаник] все впевняє, що вишле зараз, але прямо до Вас. Дай боже! І прошу ласкаво казати мені донести, чи він вислав Вам щось, чи ні.
Я мало маю матеріалу до споминів, а те, що маю, списав тут в залученню і пересилаю. Вибачайте за спізнення, яке спричинив властиво т. Ст[ефаник]. Вибачайте також за невдалість моїх зусиль у т. Ст[ефаника].
Він, мабуть, тому щось зноровився, що львовяне обіцяли устроїти йому літерат[урний] вечір та й обіцянки не додержали. Але це перейде, а може, і львовяне поправлються і вечірку устроють, очевидно, по Франковім святі. Болить мене дуже вістка, що Ви недобре себе почуваєте. Мої нирки щось також збунтувались, і я тепер на строгій дієті. Мая, червня і липня я привик любуватися природою, а не писати, але не забуваю й про ЛНВ.
Здоровлю Вас добрим здоров’ям і шлю глубокий поклін. Відданий Вам
І. Семанюк
33. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРН. «СВІТ»
19 грудня 1926 р.
Хв[альна] редакціє!
Сьгодні бачився я із тов. Стефаником, і в розмові пізнав я його бажання, щоб я з нагоди його ювілею запострофував його короткою коломийкою у «Світі».
Тому пересилаю в залученні прихапцем уложену апострофу під заголовком «Під осінь» і прошу її надрукувати у Стефаниковім «Світі», який має вийти за тиждень.
Може, можна буде ще десь примістити цю апострофу біля якого портрета чи рисунка збоку або з боків, а як ні, то прошу ласкаво передати її редакції «Нового часу» або і якій іншій. Я повинен звернутись з цим докучуванням до властивого аранжера т. Мих. Рудницького, однак з огляду на короткість часу звертаюсь прямо до Вас і прошу вибачення за докучливість та остаю із справжнім поважанням
Іван Семанюк
Снятин, 19.12.1926
34. ДО РЕДАКЦІЇ ГАЗ. «ГРОМАДСЬКИЙ ГОЛОС»
Грудень 1926 р.
Хв[альна] редакціє!
Тов[ариство] письменників заходиться обходити в неділю 26.12.1926 літературний ювілей нашого парт[ійного] товариша В. Ст[ефаника].
Наш парт[ійний] орган з тої нагоди, певно, також відгукнеться і помістить бодай коротенький огляд його політичної діяльності та його портрет (клішу можна набути у п. Янушевича). В тій надії шлю я в залученні до поміщення в «Гром[адськім] голосі» свої «Желання», присвячені тов. Стеф[аникові]. Коли б хв[альна] р[едакція] не реагувала на той ювілей зовсім, то прошу ласкаво передати ті «Желання» іншій ред[акції]. Також чи не годилося б подбати, щоб на тому вечорі явились і «Січі» з-під Львова?
35. ДО РЕДАКЦІЇ ГАЗ. «ГРОМАДСЬКИЙ ГОЛОС»
Грудень 1926 р.
В[исоко] п[оважний] п[ане] тов[аришу!]
Послухав я радо Вашого цінного письма з 9.12.25 і хоть не люблю принагідні річі писати - виписав тільки на Ваше бажання «Коляду», яку тут залучаю для різдвяного числа «Гром[адського] гол[осу]», а Ви надрукуйте її, як схочете [...].
36. ДО М. І. РУДНИЦЬКОГО
Грудень 1926 р.
В[исоко] п[оважний] п[ане] т[оваришу]!
По думці Вашого цінного письма я напав на т. Ст[ефаника] сьогодні і старався вимусити у нього обіцяну новелу, але переконався, що тепер це годі. Може, він і має дещо, та не викінчене (щось як передана «Нитка») і не рад би тратити лінію (впрочім, як кожний робітник пера, має він своє святая святих, і може бути, що він і доставить тую новелу, але запізно). Для того я раджу зовсім не числити на неї. Вдоволяйтеся друкованими його речами, і вже таки в залученні підсуваю проект: першу частину його «Марії» затитулуйте «Мати» і давайте її на вечорі. Це річ сильна (спомин про його рідну маму) і з недавніх часів вирізьблена. А за «Нитку» він просив Вас через т. Янушевича, щоб ви її доповнили і виправили.
На зміну заголовка «Поет разпуки» я радо годжусь і пристану на такий, який Ви дасте, або на безпретенсіональний: «Добрий вечір, пане-брате!» Я і справді добачаю в ньому поета разпуки. Всі його типи - це або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно п’яні, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьовані (зробки), або прямо безнадійно нещасливі. Всім його типам розпука дух запирає, і вони неспроможні висказати всього, що відчувають, а ті їх недоповіджені і в горлі застиглі слова висять над ними чорною хмарою і стинають кров. Із-за того всі його типи до себе дуже схожі і майже повторяються та й із-за того кожна річ коштує його багато душевного болю і для того він продукує тільки тоді, коли той біль, наболівши, пропускається і розливається. І тому він є такий, яким Ви його бачили і знаєте. І тому я гадаю, що його недрукована річ може зробити тільки таке саме враження, що й друкована, аби навіть і слабше, коли б нова річ була написана на приказ, а не під напором розпучливого болю.
Для того пропоную уривок з «Марії» під заголовком «Мати» і його залучаю. З огляду на короткий речинець відписую майже на коліні і коли дещо помішав або не доповів, то здаруйте і вибачайте.
Т. Стефаник вичікує тої вечірки з захоплення і дуже радо, і часто про неї та про Вас говоримо, ба навіть і споримо. Це буде чудо, коли Вам удасться поставити багату програму з Вашим відчитом чи словом напереді. Шлю поклін і остаю з тов[ариським] пов[ажанням].
37. ДО М. І. РУДНИЦЬКОГО
Грудень 1926 р.
В[исокошановний] п[ане] т[оваришу]!
З Вашого цінного листа і з оповідання ш[ановного] п[ана] Янушевича бачу, що Ви хочете у «Світі» надрукувати все те, що буде говорено або зачитано на вечірці. Не смію Вам мішати плану ні програми, однак побоююся, що для слухачів було б прямо «онанією» по перечитанню апострофи «Поет розпуки» у «Світі» єще на вечірці її слухати. Так з тої причини, як також по причині, що, на мою думку, «Поет розпуки» є задовгий для «Світу»,- я в часі присутності в[исоко] п[оважного] п. Янушевича в Снятині перечитав твори Стеф[аника] і на основі їхній уложив другу апострофу п[ід] з[аголовком] «Його кров», нарошно запозичаючись ексцерптами із Ст[ефаникових] творів. Це річ коротенька і, по моїй думці, ліпше надавалася б до «Світу», у якому з тої нагоди якнайширшим письменницьким кругам належало б дати вступ і місце. Мого «Поета розпуки» могли б Ви дати в пізніших числах «Світу» або іншого журналу після Вашої вподоби. Така була б моя рада, очевидно, Вас у нічім не обов’язуюча, бо засадничо не люблю працьовникам кидати колоди під ноги [...].
Стефаник дуже погано себе почуває (фінанси). Мені речинець 26/12 не дуже нарушний, але приїду і робитиму, що прикажете.
38. ДО М. Т. ГОЛИНСЬКОГО
Грудень 1926 р.
Дор[огий] Місь[ку]!
Очевидна річ, що як по піврічній мовчанці дістається таку гарну світлину і то не тільки твою артистичну, але і твоєї чудово-гарної вельмишановної дружини,- то не вільно відкладати подяку ані на годинку, і для того я за всю тую високоцінну посилку складаю твоїй гарній та ласкавій і наглядно добрій дружині зокрема, і тобі зокрема, та й Вам обом разом іще зокрема свою найщирішу подяку з уцілуванням ручок твоєї дружини.
Бо мене дійсно врадувала напричуд гарна сильветка гарного пожиття супружого (яким ріс і міцнів і досі ще кріпиться твій камрат віденський Слєзак), приємна вість, що у твойому лету понад зорі чуває над тобою субтельна і ніжна та добряча і артистична подруга і веде тебе і себе на висоту тої молошної дороги слави, що понад звіздами мерехтить і Вас обоїх до себе кличе. З тугою слідкую за Вами і рад би Вам тої слави прихилити і Вас на вершку її узріти і в тій тузі та зичливості спішу зложити Вам обоїм щиросердечні желання з надходячим нашим Новим роком.
Та попавши на святочну тему, здержуюсь умисне від подробиць буденщини і, здоровлячи тебе добрим здоров’ям та цілуючи, шлю поклін і уцілування ручок твоїй чудовій дружині.
Твій Іван
39. ДО М. Т. ГОЛИНСЬКОГО
Перша половина квітня 1927 р.
...З правдивою насолодою слухаю я оповідань очевидців про твої успіхи на Вел[икій] Україні й у Львові і сам росту та сили набираю. Я тепер сам працюю в канцелярії, і негаразд мені виїхати у Львів послухати твойого співу, а на свята задумую поїхати до своєї мами та на могилі тата і брата наймити парастас. По святах гадаю вибрати собі день і чмихнути до Львова, так, щоб конче бути на твоїм виступі в опері. Ну й тоді украду тобі якусь годинку на бесіду фамілійну…
Друкований текст для вичитування взято з: Марко Черемшина. Новели. Присвяти Василеві Стефанику. Ранні твори. Переклади. Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія. Листи. Київ, «Наукова думка», 1987.
Серія «Бібліотека української літератури»
Книга оцифрована в рамках проекту «СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ». Вичитування тексту: Оксана Боров’як
Відмінна якість: електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу.
© Вичитування, правка, форматування і оформлення тексту: OpenBook, 2021