Професія космонавта ще років 30-40 тому була межею мрій всіх школярів - всі хотіли повторити подвиг Юрія Гагаріна і здійснити політ навколо Землі. Час минув, але професія не втратила популярності. Щоб стати космонавтом, найкраще закінчити профільний вуз за фахом «космонавтика», «біологія» або «фізика»:

• Національний авіаційний університет

• Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

• Національний аерокосмічний університет ім. М.Е. Жуковського "Харківський авіаційний інститут"

Додатково по вибору професії вам може знадобитися:

• Робимо вибір усвідомлено

• Є диплом - немає досвіду. Як працювати?

• Професія до душі

Як жінці стати космонавтом? Все починається з онлайн-конкурсу

Однією з найскладніших, найцікавіших і водночас найрідкісніших професій у світі є професія космонавта. Як зараз у Європі вчать на космонавтів?

«Я зовсім не пам'таю, я тоді, мабуть, була ще зовсім малою. Але це справді так, у мене з дитинства була ця мрія, я весь час утримувала її в полі зору», - розповідає Саманта Крістофоретті – 32-річна італійка, котра нині вивчає тонкощі професії астронавта при Європейському космічному агентстві (ESA). Це перший курс молодих спеціалістів, набраний агентством за останні майже 20 років.

Спочатку всі вивчають теорію, а потім починається практика, каже Саманта: «Це практично лабораторія Колумб. Це європейський модуль на Міжнародній космічній станції. Тому усі астронавти, а не лише європейські, всі тут тренуються, звикаючи до специфіки лабораторії Колумб».

У маленькій світлій лабораторії розташовано безліч кнопок і важелів, деякі з них знаходяться за склом. Завдяки інтегрованим у пластини спеціальним рукавицям астронавти можуть проводити складні експерименти, зокрема, коли йдеться про небезпечні досліди, - пояснює Саманта.

Лише заповнити онлайн-формуляр

Шлях до центру підготовки астронавтів у Кельні для молодої італійки був довгим. Спочатку вона вивчала космічну техніку і літальні апарати в Мюнхені, Москві та Тулузі. Потім працювала пілотом винищувачів у італійських військово-повітряних силах. 2008 року вона вирішила спробувати свої сили, взявши участь в онлайн-конкурсі на місце майбутнього космонавта.

«Я витратила чотири вихідних, щоб усе правильно заповнити, оскільки я, звісно ж, хотіла зробити все максимально добре. Це було важливим, адже з 8000 людей, які заповнили цей формуляр, лише 1000 пройшли на наступний рівень», - розповідає молода італійка.

Після тривалого і прискіпливого відбору залишилося лише 6 претендентів. Єдиною жінкою серед них була Саманта Крістофоретті. Її колеги-чоловіки походять з Франції, Данії, Німеччини, Великобританії та Італії. У групі – європейська ідентичність, каже Саманта, котра сама розмовляє п'ятьма мовами: «Ми не відчуваємо жодних культурних бар'єрів або якихось меж. Ми розмовляємо один з одним або англійською, або якоюсь іншою спільною мовою».

Жінка-астронавт - це просто робота

Вона радіє, що упродовж наступних років зможе здійснювати польоти у космос від Європи. Тим часом, наприклад, США або Росія й мають більшу присутність у космосі, ніж європейці. Бюджет Європейського космічного агентства 2009 року складав 3,6 мільярда євро. Це означає для кожного громадянина з 18 країн-членів агентства річне податкове навантаження трохи менше десяти євро на людину. Для порівняння: американські платники податків виділяють на космічні потреби майже вчетверо більше.

«Хоча за розміром ми й відносно малі, але за якістю нашого внеску маємо добре визнання. Тож, внесок Європи у справу космічних польотів є дуже цінним», - переконана майбутня астронавтка. Утім, поки Саманта і її колеги-чоловіки зможуть полетіти в космос ще мине кілька років напруженого навчання і тренувань. «Скажімо, перша можливість випаде 2023 або 2024 року, це насправді мінімальний час, що ми потребуємо, аби підготуватися до старту. Звісно, кожен з нас сподівається отримати свій шанс якомога швидше».

Україна є визнаною в світі космічною державою. Оскільки українські вчені, конструктори і науковці зробили вагомий внесок в розвиток світової космічної науки і освоєння космосу. До української ракетно-космічної галузі належать велика кількість дослідних лабораторій і близько 40 підприємств. Маючи потужну науково-дослідницьку і промислову базу, Україна з перших років незалежності долучилася до міжнародного проекту з експлуатації плавучого космодрому «Морський старт». В 90-х роках минулого століття розпочалася співпраця на рівні космічних агентств між Україною та США, у процесі якої відбувся політ з українським космонавтом на борту. З 2002 року Україна є учасницею спільного проекту запусків ракетоносіїв серії «Циклон» з бразильського космодрому Алкантара.

Завдання на 03-04.11. 2021 (Керівник -Сирота Юрій Миколайович)

Тема заняття"Планети та супутники сонячної системи"

Ознайомлення з відео матеріалами натистути тут

До Сонячної системи разом із Сонцем входять 9 великих планет з 34 супутниками, більше 100 тисяч малих планет (астероїдів), близько 110 комет, а також незліченна кількість дрібних, так званих метеорних тіл (упоперек від 100 метрів до мізерно малих порошин). Центральне положення в Сонячній системі займає Сонце. Його маса майже в 750 разів перевершує масу всіх інших тіл, що входять до системи (так, наприклад, Юпітер складає приблизно 0,001 маси Сонця).

Гравітаційне притягання Сонця є головною силою, що визначає рух усіх тіл Сонячної системи, які обертаються навколо нього. Середня відстань від Сонця до найвіддаленішої від нього планети - Плутона - 39,5 а. о., тобто 6 млрд. км. Деякі з комет віддаляються від Сонця на 100 тисяч а. о. і зазнають впливу притягання зір.

Рухаючись у Галактиці, Сонячна система час від часу пролітає крізь міжзоряні газопилові хмари. Унаслідок крайньої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної системи в хмару може проявитися тільки в невеликому поглинанні й розсіюванні сонячних променів. Прояви цього ефекту в історії Землі поки не встановлені. Усі великі планети - Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон - обертаються навколо Сонця в одному напрямку (у напрямку осьового обертання самого Сонця), уздовж майже кругових орбіт, мало нахилених одна до іншої (і до сонячного екватора). Екваторіальна швидкість обертання Сонця навколо своєї осі складає всього лише 2 км/с, у той час як швидкості обертання деяких зір перевершують сонячну іноді навіть у 200 разів. Уже відомо, що швидкості обертання закономірно пов'язані зі спектральним класом зір. Швидше обертаються масивні зорі класів О і В, практично не обертаються жовті й червоні карлики.

Площина земної орбіти - екліптика - приймається за основну площину при відліку нахилу орбіт планет й інших тіл, що обертаються навколо Сонця. Відстані від планет до Сонця утворюють закономірну послідовність: проміжки між сусідніми орбітами зростають із віддаленням від Сонця. Ці закономірності руху планет у поєднанні з розподілом їх на дві групи за фізичними властивостями вказують на те, що Сонячна система не є випадковим зібранням космічних тіл, а виникла в єдиному процесі.

Завдяки майже круговій формі планетних орбіт і великих проміжків між ними виключена можливість тісного зближення між планетами, при якому вони могли б істотно змінювати свій рух у результаті взаємного притягання. Це забезпечує тривале існування планетної системи. Планети обертаються так само навколо своєї осі, причому майже у всіх планет, крім Венери й Урана, обертання відбувається в тому ж напрямку, що і їхнє обертання навколо Сонця. Надзвичайно повільне обертання Венери відбувається у зворотному напрямку, а Уран обертається, ніби лежачи на боці.

Більшість супутників обертаються навколо своїх планет у тому ж напрямку, у якому відбувається осьове обертання планети. Орбіти таких супутників зазвичай кругові й лежать поблизу площини екватора планети, утворюючи зменшену подобу планетної системи. Такі, наприклад, система супутників Урана й система галілеївських супутників Юпітера.

Зворотний рух мають супутники, розташовані далеко від планети. Сатурн, Юпітер і Уран, крім окремих супутників помітних розмірів, мають безліч дрібних супутників, які ніби зливаються в суцільні кільця. Ці супутники рухаються уздовж орбіт, настільки близько розташованих до планети, що її приливна сила не дозволяє їм об'єднатися в єдине тіло.

Переважна більшість орбіт нині відомих малих планет розташовується в проміжку між орбітами Марса та Юпітера. Усі малі планети обертаються навколо Сонця в тому ж напрямку, що і великі планети, але їхні орбіти, як правило, витягнуті й нахилені до площини екліптики.

Комети рухаються в основному по орбітах, близьких до параболічних. Деякі комети мають витягнуті орбіти порівняно невеликих розмірів - у десятки і сотні а. о. У цих комет, названих періодичними, переважають прямі рухи, тобто рух у напрямку обертання планет.

Планети поділяються на дві групи, що відрізняються за масою, хімічним складом (це виявляється в розходженнях їхньої густини), швидкістю обертання и кількістю супутників.

Чотири планети, найближчі до Сонця, - планети земної групи. Вони невеликі, складаються з щільної кам'янистої речовини й металів.

Планети-гіганти - Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун - набагато масивніші, складаються в основному з легких речовин і тому, незважаючи на величезний тиск у їхніх надрах, мають малу густину. У Юпітера й Сатурна головну частку їхньої маси складають Гідроген і Гелій. У них міститься також до 20% кам'янистих речовин і легких сполук Оксигену, Карбону й Нітрогену, здатних при низьких температурах концентруватися в льоди. Пилоподібні ж частки комет (діаметр їх складає 1-10 мкм), вкраплені в їхню крижану масу, складаються із силікатів магнію й феруму, самородного заліза, сульфідів і сполук Карбону.

Надра планет і деяких супутників знаходяться в розпеченому стані. У планет земної групи й супутників тепло дуже повільно просочується назовні, тому що вони мають малу теплопровідність зовнішніх шарів. Внутрішнє тепло майже не має помітного впливу на температуру поверхні. У планет-гігантів конвекція в їхніх надрах призводить до помітного потоку тепла з надр, що перевершує потік, одержуваний ними від Сонця. Венера, Земля й Марс мають атмосфери, що складаються з газів, які виділилися з їхніх надр.

Планети-гіганти не мають ні твердої, ні рідкої поверхні; їхня атмосфера є своєрідним продовженням їхніх надр. При зануренні усередину атмосферні гази поступово переходять у конденсований стан. Дев'ята планета - Плутон - за хімічним складом близька до групи планет-гігантів, а за розмірами - до земної групи, тому, напевно, її не можна зарахувати до жодної з двох груп.

Ядра комет за своїм хімічним складом близькі до планет-гігантів: до їхнього складу входять водяний лід і льоди різних газів із домішкою кам'янистих речовин.

Майже всі малі планети за своїм складом належать до кам'янистих планет земної групи. Уламки малих планет, що утворюються при їхньому зіткненні одна з одною, іноді випадають на Землю у вигляді метеоритів.

Малі планети, на відміну від планет земної групи, мало чим змінилися з часу їхнього утворення, адже через малі розміри їхні надра підігрівалися значно менше, тому їхня речовина залишилася практично. Незмінною.

Наукові вимірювання віку метеоритів (за вмістом радіоактивних елементів і продуктів їхнього розпаду) показали, що вони, а звідси і вся Сонячна система, існують близько 5 мільярдів років.

ЗАВДАННЯ

Розгадай кросворд "Планети"