ГЕОГРАФІЯ МОГО ЧИТАННЯ — 2023

Зважаючи, що я все ще не вмію вкладати усю кількістю думок, яку продукує мій мозок на секунду, у невеликі речення, я, звісно ж, не змогла коротко підсумувати мій читацький рік. Тому потерпіть мої (дещо неорганізовані, але далеко не такі хаотичні, як мій внутрішній монолог) спроби відрефлексувати на останні 12 місяців та на книги, що їх супроводжували. 

Велике дякую Якиму Єрмаку, який вигадав цей формат та допоміг реалізувати дизайни до цієї статті (а також продовжує бути моїм головним постачальником книг :))

Коли я планувала цей текст, я зрозуміла, що мої коливання між жанрами, темами та настроями творів збігаються з моїми спробами знайти Себе, Сенс, та інші слова, важливість яких можна передати лише написавши їх з великої літери. Також вважаю за потрібне згадати, що хоч я й не виконала свій читацький челендж у 50 книг, я все ж можу похвалити себе за продуктивний рік через незліченну кількість сторінок, які я прочитала для університету. 

Я сподіваюсь, що вам сподобається цей погляд на мій читацький рік, і, можливо, ви навіть знайдете книгу, яка з'явиться у вашому плані читання на 2024! 

ФАВОРИТИ

Якщо порівняти з моїм списком улюблених книг 2022 року, здається, що я стала більш перебірливою (принаймні, коли йдеться про книжки, яким я можу присвоїти звання фаворитів). Серед них цього року два досить різні, але все ж схожі за характеристиками головних героїв романи: історична підліткова книга "Хільбудій. Позичене ім'я" Насті Мельниченко та "Ідіот" Еліф Батуман (НЕ Достоєвського, тож видаліть ваш злісний коментар). Схожість персонажів обох творів полягає у тому, наскільки віддаленою є їхня нарація власного життя, наче вони не фіксують належним чином події, що вирують у їхньому повсякденні. Більш очевидною спільною рисою Вислави та Селін є те, що вони обидві втрачають здоровий глузд через хлопців, але залишмо цю особливість поза увагою :D 

Ще одна улюблена книга цього року – "Правило чотирьох" Дастіна Томасона та Яна Колдуелла.  Однією з небагатьох рис моєї особистості, щодо яких я певна, є те, що я надзвичайно люблю вчитися, і ця книга розкриває цю пристрасть із зовсім нового боку. Є щось справді захоплююче в тому, як головні герої одержимі темою свого інтересу до такої міри, що наражають себе на фізичну небезпеку. (До речі, я здебільшого слухала цей роман у вигляді аудіокниги, яку чудово начитав Джефф Вудман).

Врешті, нон-фікшн книга, що дійсно виділяється в моїй пам'яті, так це "Єгипет: харам, халяль" Пьотра Ібрагіма Кальваса. Стиль, описи, все це створило дуже яскраву картину реалій сучасного Єгипту, яка однозначно контрастувала з тією версією цієї країни, яку я бачила як туристка у минулому. Жодна з інших репортажних книг, які я прочитала у 2023 році, не зрівнялася з цим твором.

НОН-ФІКШН: КЛАСНЕ

Незважаючи на переважання художніх романів у моїй категорії улюбленої літератури, цього року я прочитала набагато більше нон-фікшн творів (знову ж таки, в першу чергу завдяки моєму партнеру). "Нова карта світу: Енергетика, клімат, конфлікти" Деніела Єргіна дуже допомогла мені ознайомитися з енергетичним сектором у всьому світі з огляду поточної ситуації, а також з урахуванням недавніх історичних подій. Я відкрила для себе цю книгу дуже вчасно (під час мого стажування в цьому секторі), і хотіла б розширити свої знання цієї теми у 2024 році. 

Також своєчасним було моє знайомство з книгою "Поговорімо про Ізраїль? Путівник для допитливих, розгублених і розсерджених" Деніела Сокача, яку я прочитала за кілька місяців до війни Ізраїлю з ХАМАСом. Автору вдалося залишитись неупередженим, і це, в свою чергу, допомогло мені "охолодити запал", який могли викликати неповна інформація та емоційно забарвлені наративи в соціальних мережах. 

Продовжуючи тему воєн та воєнних злочинів – книга "Вони б і мухи не скривдили" Славенки Дракуліч виявилась дуже потужною роботою... Цей твір описує засідання Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів у колишній Югославії, і ставить дуже болюче питання – що може змусити звичайних людей здійснювати невимовно жорстокі вчинки? (Аби ви ще краще познайомились з моїми читацькими звичками: як на мене, деякі книги потребують саундтреку, і пісня, яка підійшла під настрій цієї книги – Living in the Shadows, Matthew Perryman Jones.) Загалом, я дуже рекомендую більшість книг Дракуліч, окрім, хіба що колекції есеїв "Війна всюди однакова", яка, на мою думку, була набагато менш інформативна та неповна у своїх описах. 

Остання книга, яку я хочу виділити в цьому розділі, це "Як будувати відносини з країнами Азії" посла України в Японії Сергія Корсунського. Приємно було відкрити для себе гідну книгу автора з дипломатичного кола моєї країни, і, безумовно, цікаво було дізнатися про особливості ведення бізнесу та налагодження дипломатичних зв'язків у різноманітних країнах Азії (насамперед, Східної Азії*). (Зверніть увагу, що на малюнках під кожним розділом я розмістила обкладинки прочитаних мною видань. Якщо вам потрібна допомога в пошуку англомовної/україномовної версії, або якщо ви хочете позичити книгу – не соромтеся звертатися до мене).

ФІКШН: НЕПОГАНЕ

Цього року серед прочитаного у мене було лише кілька непоганих художніх книжок. Дві з них перевершили мої очікування, а дві відповідали очікуванням, з якими я починала їх читати. Перші – це "Ведмеже місто" Фредріка Бакмана та "Нік і Чарлі" Еліс Осман. Другі – "Нові темні віки. Колонія" Макса Кідрука та "Сторонній" Альбера Камю. 

У "Ведмежому місті" чудово прописані персонажі, що зробило доволі простий сюжет цікавим та інтригуючим. Крім того, я дуже люблю, коли мотивація персонажів зрозуміла, адже це дозволяє по-справжньому "повірити" в необхідність і логіку їхніх вчинків. 

Я не читала жоден з графічних романів "Коли завмирає серце", але дивилася серіал на Netflix, тож мало сенс прочитати новелу "Нік і Чарлі", не заглиблюючись у написану передісторію цієї книги. Це – затишне і легке чтиво, головним чином через те, наскільки життя і проблеми головних героїв є чужими для контексту мого періоду дорослішання... 

Досить про мої травми, дозвольте представити справжнього гіганта – "Нові темні віки. Колонія". Цей 904-сторінковий монстр є фантастичним прикладом детального ворлд білдингу, події та сюжетні лінії якого відбуваються одночасно на Марсі, в Україні, в США, на Південному полюсі, можливо, ще десь... Загалом, я з нетерпінням чекаю на наступну частину цієї серії! 

Зрештою, "Сторонній" став моїм першим знайомством з Камю, і, зважаючи на те, що я люблю проблемних персонажів, які розповідають про своє життя у незвичний спосіб (дивись буквально половину розділу про моїх цьогорічних фаворитів), я добре провела час, читаючи цю книгу. 

КОМІКСИ ТА ГРАФІЧНІ РОМАНИ

Враховуючи те, що ми підтримуємо стосунки на відстані, але все ж хочемо читати літературу разом, найкращим варіантом для часто нетривалих періодів побачень є комікси та графічні романи. Таким чином, ми легко встигаємо прочитати ~2 книги на тиждень. Окрім цього, ми надаємо перевагу не суто розважальним творам, і хочемо підтримати українські видавництва, що обрали зайняти цю нішу. Саме через це нашим другом стало видавництво “Видавництво”. 

Цього року нашими фаворитами стали два томи “Неймовірної історії сексу” Філіпа Брено та Летісії Корен, які розповідають історію та особливості інтимних стосунків в Європі, Азії та Африці. Книга “Курча з чорносливом” славнозвісної Маржан Сатрапі занурила в події та атмосферу Ірану в 1950-60-их роках та розказала історію людини, що все життя конформувала до суспільних стандартів, нехтуючи власними бажаннями, і, врешті, через це сконала. 2024 рік ми плануємо почати із іншого твору цієї авторки – “Персеполіс” :D

Доволі строкаті ілюстрації “Блакитних пігулок” Фредеріка Пітерса влучно розповідають про аспекти сімейного життя і стосунків з ВІЛ-інфікованим партнером. Автор через призму свого життя висвітлює табуйовану тему, розвіюючи страх та недовіру. Врешті, ще один непоганий тайтл у цій категорії – “Батківщина” Ніни Бунєвац. 

Ось і закінчився мій 2023 читацький рік! Сподіваюсь читання цієї статті було таким ж приємним, як і процес її написання. Побачимось у тому ж місці, у той же час наступного року!