Географія мого читання 2022

2022 рік вніс корективи у всі сфери мого життя, починаючи із зміни країни проживання, і геть до літературних уподобань. Оленка, яка "проковтувала" художні романи за одну ніч здивувалась б, якби дізналась про захоплення новою для мене цариною літератури, що довзволяє навіть глибше зануритись в улюблені теми.  Станом на кінець року моя іпровізована бібліотека в гуртожитку на 90% складається із нон-фікшну. 

Ідея проаналівзувати мої читацькі звички виникла завдяки Якиму, що практикує такі рефлексії уже другий рік поспіль. Зразок оформлення статистики прочитаного підглянула теж у нього. Сподіваюсь, цей самоаналіз дасть змогу зрозуміти мої тенденції вибору та оцінки книг і грамотно спланувати новий рік читання (ну і можливо вкотре похвалити себе за неперевершений смак)).

ФАВОРИТИ

АКАДЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА

Дуже великий пласт прочитаного -  не включені у статистику чи загальний список прочитаного окремі есеї, статті, розділи з книг, трактати різних авторів, які були рекомендовані викладачами в університеті. Мабуть нйбільш цікавим було знайомство з основами практичної філософії, в першу чергу через хороше подання матеріалу професором. Дуже рекомендую усім (особливо дотичним до вивчення політології) книгу Ісая Берліна “Почуття реальності: дослідження ідей та їх історії”. Автор із часто непритаманною філософам натхненністю розповідає, як робити правильні судження, де шукати “свою” мораль, і як поєднати її із політикою. 

І. Берлін був хорошим вступом до творів інших реалістів, серед яких хочу виокремити Раймонда Гьосса і Річарда Бурка із книгою “Політичне судження: есе для Джона Данна”. Хоч вони б і зневажали цей мій вибір, але вважаю також за потрібне згадати Рональда Дворкіна, “Справедливість для їжаків”. Це – наїзд на вищезгаданого Берліна і його поділ людей на лисиць та їжаків на основі того, чи сповідують вони якусь одну ідею, чи декілька. Обидва автори заслуговують уваги, навіть якщо захищають різні теорії. Ну а ще Дворкін згадує у себе казку про Рапунцель)

Окрім цього, зверталась часто до “Зміни характеру війни” Хью Страчана та Сибілли Шайперс, пишучи фінальне есе. Глибокий аналіз сучасних збройних конфліктів, головних викликів та пропозиції їх вирішення. Ця книга, як і статті Франса Осінги (наприклад, “Захід і три десятиліття війни”) на ту ж тему, дали тверезіший погляд на російське вторгнення і перспективи завершення цієї війни, та дозволили від’єднати емоціо від раціо.  

ІСТОРІЯ

На історичну тематику читала багато в основному завдяки моєму кавалеру, який люб’язно позичав/дарував книги. Якщо цікавить історія та (не менш жахаюче) сьогодення Китаю, раджу (радимо) прочитати “Сила стрімка й несамовита: Мао, Трумен і народження сучасного Китаю, 1949”, а ще “У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї?”. Спойлер: меншини живуть жахливо, досі не розумію, чому про геноцид уйгурів та інших народностей Китаю не кричать більше. Післясмак обидві книги залишають гіркий.

Перескочимо-но від країни із крижаною душею до просто крижаної країни – Литви. Як сумлінна студентка Вільнюського університету, перед початком навчання я прочитала “Історію Литви кожному”, завдяки чому постійно дивую місцевих одногрупників знаннями їхніх Вітовтів, Гедимінів та Ольгердів. Зрозуміти литовську культуру, звісно, допомагає й ознайомлення з творами, що вважаються класикою, тобто ті, які є в числі улюблених книг як молодих литовців, так і у старших поколінь. Мені порадили роман Антанаса Шкеми “Біла плащаниця”, яким я й завершила 2022 рік. Висвітлення еміграції литовців до США у 50-х, занурення в мозок людини на межі божевілля, відчуття небезпеки, неспокою… Як бачимо, у 2022 у мене явно була тяга до книг з атмосферою постапокаліпсису (воно зрештою й не дивно).

РОМАНИ

У цій категорії – художня література, усі любовні, історичні романи, драми, навіть трохи горору. Найбільше запам’ятались “Під скляним ковпаком” Сильвії Плат, щоправда очікування до цієї були значно вищими, ніж наприклад до “Секретної історії” Донни Тарт, яка таки по праву належить до сучасної класики, і не дарма про неї чутно із кожної щілини уже декілька років. Dark Academia у своєму найкращому вигляді, вайб як у фільмах “Товариство мертвих поетів” та “Убий своїх коханих”: купка багатих студентів, забаганки яких завжди забезпечені, тому не залишається нічого іншого, окрім як шукати блаженства і пригод у філософії, наркотиках і вбивствах.

І знову обрані книги пронизує депресивна нитка, тому на полиці з’являється жахаюча антиутопія “Володар Мух” Вільяма Голдінга, оповідь про навернення в культ “Ви теж можете мати таке тіло, як моє” Александри Кліман, ну і “Сад Гетсиманський” Івана Багряного. Щодо останнього, я більш ніж упевнена, що Багряний був натхненником Шкеми, згаданого раніше. Романи написані з різницею у десяток років, але обидва висвтілюють досвід пережитих репресій тоталітарної машини СРСР. І не без задоволення для себе відзначила, що персонажі Багряного (і Андрій Чумак, і Григорій Многорішний у “Тигроловах”) куди більш сильніші духом, а твори завершуються на набагато більш обнадійливій ноті. 

Єдиний легкий твір серед уподобаних в цій категорії – “Стоунер”, про звичайну історію звичайного чоловіка, найбільшою життєвою драмою якого є суперечка з колегами на роботі. Тим не менш, ця книга – саме те, коли хочетья відпочити; тому й планую прочитати в новому році ще одну працю Джона Вільямса “Август”.

На цьому рефлексії мого прочитаного у 2022 році закінчуються. Деякі плани на 2023 рік: однозначно занурюватись у інші контексти; тож на моїй поличці обов’язково з’являться історичні праці про не дослідженні раніше країни та регіони. Крім того, хочу прочитати більше литовської літератури, оскільки думаю, що там може бути ще багато цікавих творів. Зараз, на другому тижні 2023 року, я читаю серію графічних романів українського видавництва «Видавництво».

Дякую за прочитання, до зустрічі наступного року!)