«Прихід Олекси Влизька у поезію був тріумфальним. Його назвали надією української літератури, українським Рембо, українським Кіплінгом. Він був романтиком, мандрівником, містифікатором, футуристом. У вірші «Дев'ята симфонія» він виразив свою трагічну спорідненість із Бетховеном, оскільки від тринадцяти літ втратив слух.

Його розстріляли в двадцять шість...» - так написав про молодого поета Михайло Слабошпицький у анотації до книги «Веньямін літературної сім’ї».